Дата документу 17.02.2026 Справа № 335/6591/25
Єдиний унікальний №335/6591/25 Головуючий у 1-й інстанції: Стеценко А. В.
Провадження № 22-ц/807/322/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
17 лютого 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кухаря С.В., Трофимової Д.А., Камалової В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , представника, адвоката Ткаченко Ольги Сергіївни на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство «Укрсиббанк» про визнання права іпотекодержателя, -
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство «Укрсиббанк» про визнання права іпотеко держателя.
В обґрунтування позову зазначено, що між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» були укладені: договір про надання споживчого кредиту № 11232909000 від 11.10.2007 на суму 102 000 доларів США, що дорівнювало еквіваленту 515 100 гривень; договір про надання споживчого кредиту № 11352431000 від 28.05.2008 на суму 27 000 доларів США, що складало 130 950 гривень.
11.10.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки № 11232909000/3, згідно умов якого, іпотекодавець передала в іпотеку банку придбану за кредитні кошти квартиру АДРЕСА_1 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 11232909000 від 11.10.2007.
28.05.2008 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки № 11352431000/3, згідно умов якого, іпотекодавець передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 в забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 11352431000 від 28.05.2008р.
У забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитними договорами, 11.10.2007 та 28.05.2007 між Банком та ОСОБА_2 укладено договори поруки № 11232909000/П та 11352431000/ П.
Через неналежне виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитними договорами утворилась заборгованість.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 у справі № 2-150/10 позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11232909000 від 11.10.2011 у сумі 943721,44 грн, що еквівалентно 119069,55 доларів США, за договором про надання споживчого кредиту № 11352431000 від 28.05.2008 у сумі 192596,94 грн, що еквівалентно 28308,01 доларів США, та витрати по сплаті судового збору у сумі 1700 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн.
12.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу №1, відповідно до умов якого, ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги за Кредитними договорами № 11232909000 від 11.10.2011, № 11352431000 від 28.05.2008 та договорами поруки № 11232909000/П від 11.10.2011, № 11352431000/П від 28.05.2008.
Крім того, 12.12.2011 ПАТ «УкрСиббанк» відступив свої права вимоги за вищевказаними договорами іпотеки ТОВ «Кей-Колект», на підставі договору відступлення прав вимоги серія та номер 5207-5208, виданий 12.12.2011 приватним нотаріусом Обухівського районного округу Саєнко Е.В.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30.03.2018 замінено сторону виконавчого провадження з виконання рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 у справі № 2-150/10 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитними договорами з ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей-Колект».
У зв'язку з неналежним виконанням позичальницею зобов'язань за кредитними договорами, ТОВ «Кей-Колект» як іпотекодержатель на підставі ст. 38 Закону України «Про іпотеку» у позасудовому порядку звернув стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , відчуживши її на підставі договору купівлі-продажу від 01.02.2022 ТОВ «Імпресів».
В свою чергу, 01.08.2022 ТОВ «Імпресів», на підставі договору купівлі-продажу відчужило зазначену квартиру ОСОБА_3 .
У зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, іпотека ТОВ «Кей-Колект» на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 була припинена відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були внесені відповідні записи.
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Орджонікідзевського районного суду з позовом до ТОВ «Кей-Колект», ТОВ «Імпресів», ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Д. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу вищезазначеної квартири із застосуванням наслідків недійсності правочину шляхом припинення речових прав та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2023 року у справі № 335/5605/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 01 лютого 2022 року між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Імпресів». У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» задоволено, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року постанову Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 09 квітня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» залишено без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2023 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 17 січня 2025 року касаційні скарги ОСОБА_3 та ТОВ «Кей-Колект» залишені без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 квітня 2024 року - без змін.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2025 року залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02.07.2025 у справі № 335/4950/24 витребувано із володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Записи про припинення іпотеки квартири АДРЕСА_1 були внесені до Державного реєстру речових прав в зв'язку зі зверненням стягнення на квартиру у позасудовому порядку шляхом її продажу ТОВ «Імпресів» на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Таким чином, оскільки рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2023 року у справі № 335/5605/22 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 01 лютого 2022 року між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Імпресів» визнано недійсним, передбачена статтею 17 Закону України «Про іпотеку» підстава для припинення іпотеки (реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону) відсутня, та ураховуючи, що діюче зобов'язання ОСОБА_1 перед ТОВ «Кей-Колект» за Кредитними договорами не виконано, іпотека нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 підлягає відновленню.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що позивач вважає себе іпотекодержателем нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , а відсутність про це запису в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень перешкоджає зверненню на неї стягнення, що порушує його права іпотекодержателя, належним способом захисту порушеного права є звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя, рішення про задоволення якої буде підставою для внесення до Державного реєстру прав запису про іпотеку, що є ефективним способом захисту порушеного права.
На підставі викладеного, позивач просив визнати за ТОВ «Кей-Колект» права іпотекодержателя за договорами іпотеки № 11232909000/3 від 11.10.2007 року, реєстровий №2615, №11352431000/З від 28.05.2008 року, реєстровий №2794, посвідчені приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Буцикіною Л.О., що укладені між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 , право вимоги за якими перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, серія та номер 5207-5208 від 12 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В., стосовно іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2570926123060).
Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2025 року позов задоволено.
Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» права іпотекодержателя за Договорами іпотеки №11232909000/3 від 11.10.2007р., реєстровий №2615, №11352431000/З від 28.05.2008р., реєстровий №2794, посвідчені приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Буцикіною Л.О., що укладені між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 , право вимоги за якими перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на підставі Договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, серія та номер 5207-5208 від 12 грудня 2011р., посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В., стосовно іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2570926123060).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» судовий збір у розмірі 2422 гривень 40 копійок.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Ткаченко Ольга Сергіївна подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що на момент розгляду справи позивач в порушення ст. 81 ЦПК України не довів наявності порушеного, оспореного або невизнаного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. В матеріалах справи відсутні будь-які докази які б перешкоджали ТОВ «Кей-Колект» зареєструвати таке право іпотеки (обтяження ) в реєстрі. Договір іпотеки не є припиненим або визнаний недійсним. Відтак, ТОВ «Кей-Колект» має можливість зареєструвати таке право на підставі договору іпотеки у встановленому законом порядку через реєстратора, подавши відповідний пакет документів. Проте, таких дій збоку позивача зроблено не було. Реєстрація прав іпотекодержателя можлива в позасудовому порядку через державного реєстратора. Таким чином, на сьогодні в матеріалах справи відсутня відмова державного реєстратора зареєструвати право іпотекодержателя за договором іпотеки з підстав наявності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (п. 5 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Тому посилання суду на наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями в реєстрі стосовно предмету іпотеки за відсутності відмови реєстратора є необґрунтованою.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Третя особа, Акціонерне товариство «Укрсиббанк, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи (а.с.163) до апеляційного суду не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надали.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності третьої особи Акціонерне товариство «Укрсиббанк».
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що ТОВ «Кей-Колект» є іпотекодержателем нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , а відсутність про це запису в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень перешкоджає зверненню на неї стягнення, що порушує його права іпотекодержателя, належним способом захисту порушеного права є звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя, рішення про задоволення якої буде підставою для внесення до Державного реєстру прав запису про іпотеку, що є ефективним способом захисту порушеного права. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і наведений в ній перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
В абзаці десятому пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні заходи не встановлені, то особа має право обрати спосіб з передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення. Наявність недоліків у застосуванні судами способів захисту цивільних прав та інтересів спричинена неповним врегулюванням цього питання у законодавстві. Трапляються також випадки застосування судами іншого способу захисту, ніж той, який передбачений законом або договором.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити з його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» були укладені наступні договори: договір про надання споживчого кредиту № 11232909000 від 11.10.2007 (а.с.7-10) на суму 102 000 доларів США, що дорівнювало еквіваленту 515 100 гривень; договір про надання споживчого кредиту № 11352431000 від 28.05.2008 (а.с.11 зворот-13) на суму 27 000 доларів США, що складало 130 950 гривень.
11.10.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки № 11232909000/3, згідно умов якого, іпотекодавець передала в іпотеку банку придбану за кредитні кошти квартиру АДРЕСА_1 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 11232909000 від 11.10.2007 (а.с.10 зворот-11).
28.05.2008 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки № 11352431000/3, згідно умов якого, іпотекодавець передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 в забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 11352431000 від 28.05.2008 (а.с.14).
Через неналежне виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитними договорами утворилась заборгованість.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 у справі № 2-150/10 позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11232909000 від 11.10.2011 року у сумі 943721,44 грн, що еквівалентно 119069,55 доларів США, за договором про надання споживчого кредиту № 11352431000 від 28.05.2008 року у сумі 192596,94 грн, що еквівалентно 28308,01 доларів США, та витрати по сплаті судового збору у сумі 1700 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн (а.с. 21).
12.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу № 1, відповідно до умов якого, ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги за Кредитними договорами № 11232909000 від 11.10.2011, № 11352431000 від 28.05.2008 та договорами поруки № 11232909000/П від 11.10.2011, № 11352431000/П від 28.05.2008 (а.с. 15 -18).
Крім того, 12.12.2011 ПАТ «УкрСиббанк» відступив позивачеві права вимоги за вищевказаними договорами іпотеки на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, посвідченим 12.12.2011 приватним нотаріусом Обухівського районного округу Саєнко Е.В. (а.с. 19 - 20).
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30.03.2018 замінено сторону виконавчого провадження з виконання рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2011 у справі № 2-150/10 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитними договорами з ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей-Колект» (а.с. 21 зворот - 22).
01 лютого 2022 року між ТОВ «Кей-Колект» і ТОВ «Імпресів» був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухому майно вбачається, що 01.08.2022 на підставі листів-повідомлень ТОВ «Кей-Колект» до реєстру внесені відомості про припинення іпотеки за договорами іпотеки № 11232909000/3 від 11.10.2007 та № 11352431000/3 від 28.05.2008 (а.с. 26 зворот).
01 серпня 2022 року ТОВ «Імпресів» відчужило спірну квартиру ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Єдемською-Фастовець О.О.
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Орджонікідзевського районного суду з позовом до ТОВ «Кей-Колект», ТОВ «Імпресів», ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Д. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу вищезазначеної квартири із застосуванням наслідків недійсності правочину шляхом припинення речових прав та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2023 року у справі № 335/5605/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 01 лютого 2022 року між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Імпресів». У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с. 22 зворот - 26).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» задоволено, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року постанову Запорізького апеляційного суду від 16 серпня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 09 квітня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» залишено без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2023 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 17 січня 2025 року касаційні скарги ОСОБА_3 та ТОВ «Кей-Колект» залишені без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 березня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 квітня 2024 року - без змін.
Рішенням Орджонікідзевського районного суд м. Запоріжжя від 21 лютого 2025 року у справі № 335/4950/24 спірну квартиру витребувано із володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .
Постановою Запорізького апеляційного суду від 02 липня 2025 року вищезазначене рішення суду залишено без змін.
Зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту № 11232909000 від 11.10.2011 та договором про надання споживчого кредиту № 11352431000 від 28.05.2008 відповідачем не виконані.
Зазначені вище обставини визнаються сторонами та додаткового доказуванню не підлягають.
Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Однією з таких підстав є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Підстави припинення зобов'язань викладені у главі 50 ЦК України. Зокрема, статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Указаною главою визначено, що підставами припинення зобов'язання можуть бути: припинення зобов'язання виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), припинення зобов'язання переданням відступного (стаття 600 ЦК України), припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог (стаття 601 ЦК України), зарахування у разі заміни кредитора (стаття 603 ЦК України), домовленість сторін (стаття 604 ЦК України), прощення боргу (стаття 605 ЦК України), поєднання боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), припинення зобов'язання неможливістю його виконання (стаття 607 ЦК України), смерть боржника, якщо зобов'язання є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою (стаття 608 ЦК України), припинення зобов'язання ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу (стаття 609 ЦК України).
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV"Про іпотеку" (далі - Закон про іпотеку), який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону про іпотеку, пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України)
За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором припиняється як це зобов'язання, так і зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов'язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 522/407/15-ц та від 27 березня 2019 року в справі № 711/4556/16).
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону про іпотеку, пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).
У цій справі не встановлено належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором, тому зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов'язання, також не припиняються, про що правильно виснував суд першої інстанції.
У постановах Верховного суду викладених від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 07 листопада 2018 року у справі 3 488/5027/14, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 зроблені висновки, що якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження; в разі якщо в Державному реєстрі зареєстроване припинення права іпотеки, то повторна реєстрація права іпотеки на підставі договору іпотеки без згоди власника майна є протиправною; якщо позивач вважає, що іпотека є та залишилася чинною, належним способом захисту є звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна; після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя, запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя; відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про чинну іпотеку порушує права іпотекодержателя, оскільки перешкоджає зверненню стягнення на предмет забезпечення.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Встановивши на підставі наявних у справі доказів наявність чинного основного зобов'язання та договору іпотеки; перехід прав кредитора іпотекодержателя до ТОВ « Кей-Колект»; відсутність запису про іпотеку в Державному реєстрі речових прав; порушення права позивача на реалізацію повноважень іпотекодержателя, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позову про визнання за ТОВ « Кей-Колект» права іпотекодержателя за договорами іпотеки № за Договорами іпотеки №11232909000/3 від 11.10.2007року, реєстровий №2615, №11352431000/З від 28.05.2008року, реєстровий №2794, посвідчені приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Буцикіною Л.О.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не позбавлений можливості в позасудовому порядку поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про іпотеку не заслуговують на увагу, оскільки в реєстрі вже наявні записи про припинення спірної іпотеки у зв'язку з реалізацією предмета іпотеки позивачем. Таким чином, наявність суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями є перешкодою для повторної реєстрації права іпотеки на підставі тих самих договорів іпотеки, оскільки відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» такі суперечності є підставою для відмови в державній реєстрації прав.
Отже, суд першої інстанції обгрунтовно визнав звернення з позовом про визнання права іпотекодержателя ефективним способом захисту, що відповідає характеру порушеного права, оскільки відсутність державної реєстрації іпотеки за встановлених судом обставин, створює спір щодо можливості реалізації позивачем своїх прав іпотекодержателя.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обгрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, висновків суду не спростовують та на законність судового рішення не впливають.
З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Ткаченко Ольги Сергіївни - залишити без задоволення.
Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2025 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 18 лютого 2026 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Кухар С.В. Трофимова Д.А.