Справа № 686/34747/25
Провадження № 2-а/686/7/26
10 лютого 2026 року м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд
Хмельницької області в складі:
головуючого судді Палінчака О.М.,
при секретарі судового засідання Цибульській Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницькому адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
встановив:
01 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, в якому зазначив, що 27.11.2025 року постановою № 17729 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_2 позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн. за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за те, що він не повідомив органам, в яких перебуває на військовому обліку, відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку, які визначені пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» порушив вимоги частини 11 статті 38 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», чим вчинив(ла) адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП під час дії особливого періоду.
Позивач не погоджується з постановою, оскільки вважає, що постанова № 17729 від 27.11.2025 року винесена відповідачем відносно нього з порушенням вимог Наказу МОУ від 01.01.2024 року № 3 «Про затвердження Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення», КУпАП, Порядку № 560, Закону № 3543-ХІІ, а саме: ОСОБА_1 відповідально заявляє, що фактично проживає за зареєстрованим місцем проживання та що у поштову скриньку не надходили жодні повідомлення/повістки не вручено направлення на проходження ВЛК, не телефонували з цього приводу. Жодних змін у стані здоров'я позивача не було, йому не встановлено групи інвалідності, чи будь-яких інших змін у його стані здоров'я не було, що могло б стати підставою для повідомлення ТЦК та СП про такі зміни. У нього відсутні будь-які направлення на проходження ВЛК, які б були у статусі не виконані.
Окрім того вказує, що ТЦК та СП мають доступ до електронної бази ЄСОЗ про що було прийнято відповідний закон № 4497-IX від 17.06.2025 року, який передбачає дозвіл на доступ до медичної інформації пацієнта в рамках електронного обміну - Міноборони може автоматично отримувати з ЕСОЗ інформацію про результати медоглядів для визначення придатності до військової служби і внесення даних до Реєстру «Оберіг». А примітка до Положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
У матеріалах справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні докази того, що позивачу ОСОБА_1 були направлені повістки (виклики) або вручено направлення на проходження ВЛК, а з власної ініціативи він його пройти не міг, оскільки ВЛК проходиться лише за направленням ТЦК та СП.
Оскільки жодним нормативним актом, у тому числі і зазначеними у оскаржуваній постанові, не передбачено обов'язку громадянина України після оголошення мобілізації без виклику посадових осіб ТЦК та СП для проходження з власної ініціативи ВЛК, то у його діях відсутня об'єктивна сторона складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Разом з тим, позивач має право (яким скористався) на відстрочку від мобілізації у зв'язку з наявністю на вихованні дитини з інвалідністю до 18 років до 03.02.2026 року, про що наявна інформація в Резерв +.
У зв'язку з наведеним, позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення № 17729 від 27.11.2025 року, винесену т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковником ОСОБА_2 відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі ч. 3 ст. 210-1 КУпАП і застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн., а справу про адміністративне правопорушення закрити за відсутності складу адміністративного правопорушення; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати.
Ухвалою суду від 05 грудня 2025 року по справі було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання з викликом сторін.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, 08 лютого 2026 року його представник Терлич А.В. подав до суду заяву про розгляд справи у його та позивача відсутності, вимоги позову підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзиву на позов не подав, як і не надав суду витребуванні ухвалою суду матеріали справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши й дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, доходить наступного висновку.
Частина перша статті 2 КАС України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 2 КАС України однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права. Згідно із вказаним принципом людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Частинами першою та другою статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У копії постанови № 17729 від 27.11.2025 року, винесеній т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, зазначено, що громадянин ОСОБА_1 у період проведення мобілізації та протягом дії правового режиму воєнного стану особисто не повідомив органам, в яких перебуває на військовому обліку, відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку, які визначені пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» порушив вимоги частини 11 статті 38 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП під час дії особливого періоду.
Також, у вказаному Протоколі зазначено, що 21.11.2025 в присутності ОСОБА_1 представником ІНФОРМАЦІЯ_3 складено протокол № 4837 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП. Також у Постанові вказано, «оскільки вина ОСОБА_1 є доведеною, він повинен нести адміністративну відповідальність, передбачену ч. 3 ст. 210 КУпАП».
Відповідно до ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Так, оскаржувану постанову відповідачем було винесено 27.11.2025 року, а позов до суду представник ОСОБА_4 подав 30.11.2025 року, тобто у встановлений законом 10-денний строк.
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Згідно статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність .
Відповідно до частини першої статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Згідно частини першої статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до частини першої статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Згідно частини першої статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Відповідно до матеріалів справи, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, яка передбачає, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення № 4837 від 21.11.2025 року та оскаржуваної постанови по справі про адміністративне правопорушення № 17729 від 27.11.2025 року, відповідач стверджує, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, тобто порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку вчинене в особливий період у вигляді: не повідомив особисто персональні дані, передбачені п. 17-1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» - відомості про результати медичних оглядів, що проводиться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку.
При цьому оскаржувана постанова, як і матеріали справи, не містять виклад обставин, установлених під час розгляду справи, суті адміністративного правопорушення та відомостей про спробу отримання зазначених відомостей стосовно позивача держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, що не відповідає вимогам, встановленим ст. 283 КУпАП.
Окрім цього, згідно з ч.ч. 1, 3ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», для формування бази даних Реєстру Центральна виборча комісія, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, подають шляхом електронної взаємодії Держателю Реєстру відомості, передбачені статтею 7 цього Закону, стосовно усіх громадян України віком від 18 до 60 років. До Реєстру вносяться відомості, визначені статтею 6 цього Закону, одержані від призовників, військовозобов'язаних та резервістів або шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є - державні органи, передбачені цією частиною.
Згідно з частиною 3 ст. 14 Закону № 1951-VIII актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Перелік органів, від яких органи ведення Реєстру одержують відповідну інформації наведено у абзацах 3-12 частини 3статті 14 Закону № 1951-VIII.
Органи ведення Реєстру одержують, серед іншого, в електронному вигляді від:
6) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, - відомості,зазначені у пункті 17-1 частини першої статті 7цього Закону (доповнено новим абзацом згідно із Законом № 4497-IX від 17.06.2025 року,набрав чинності з 09.07.2025 року);
Таким чином, згідно з вищевказаними нормами Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», інформацію, яку, як зазначено в оскаржуваній постанові, не оновив позивач, відповідач отримує від уповноважених органів та з реєстрів, до яких має доступ в електронному вигляді (окрім пунктів 23 та 34 ч. 1 ст. 7 Закону № 1951-VIII).
Однак, незважаючи на вищевикладені вимоги законодавства України відповідач в особі т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 при винесені оскаржуваної постанови № 17729 від 27.11.2025року жодним чином не перевірив та не довів неможливість отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи. Жодних доказів неможливості отримання інформації з державних реєстрів відповідачем до справи не долучено, суду не надані.
Також суд звертає увагу на те, що відповідачем не доведено наявності таких змін у стані здоров'я позивача, які могли б слугувати підставою для повідомлення ТЦК та СП про такі зміни; не доведено наявності направлень позивача на проходження ВЛК, які б були у статусі не виконані.
У ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
У свою чергу, стаття 247 КУпАП визначає обставини за яких провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин.
Так, згідно із п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ч. 6 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Частиною 2 ст.77 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У справі Barbera, MessequeandJabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 6 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98).
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (пункт 21 рішення).
Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (пункт 4.1)
Разом з тим, суд звертає увагу на суперечності у оскаржуваній постанові № 17729 від 27.11.2025 року щодо кваліфікації діяння ОСОБА_1 (зазначено різні статті КУпАП: ч. 3 ст. 210 та ч. 3 ст. 210-1)
Оскільки відповідач - суб'єкт владних повноважень не надав доказів, які підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.
Отже, суд висновує про недоведеність належними та допустимими доказами вчинення позивачем ОСОБА_1 інкримінованого йому адміністративного правопорушення та, як наслідок, про неправомірність притягнення його до адміністративної відповідальності.
За таких обставин, беручи до уваги відсутність належних доказів щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд вважає, що постанова т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 17729 від 27.11.2025 рокумає бути скасована, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 слід стягнути сплачений останнім судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
ухвалив:
Позов задовольнити.
Скасувати постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 № 17729 від 27.11.2025 рокупо справі про адміністративне правопорушення у сфері військового обліку, якою на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн. 00 коп. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 605 грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Повне рішення суду складено 10 лютого 2026 року.
Суддя: О.М. Палінчак