Справа № 462/579/26
Іменем України
17 лютого 2026 року м. Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О.Б., розглянувши матеріали справи, які надійшли з ВП №1 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, тимчасово не працюючої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 2 ст. 184 КУпАП,
встановив:
ОСОБА_1 , будучи матір'ю малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повторно протягом року не виконала передбачені ст. 150 Сімейного кодексу України обов'язки щодо виховання дітей, що проявилось у тому, що 14.01.2026 року близько 10 год. 30 хв. за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , було виявлено антисанітарні умови, бруд та неприємний запах, також в приміщенні житла холодно через відсутність опалення, внаслідок боргових зобов'язань, не працює, , дітей матеріально не утримує, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 184 КУпАП.
ОСОБА_1 подала до суду заяву, у якій просила проводити розгляд справи за її відсутністю та свою провину визнала у повному обсязі
Дослідивши матеріали справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходжу до наступних висновків.
Згідно зі ст. 245 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 12 Закону України «Про освіту» встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Статтею 150 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину тощо.
Відповідно до роз'яснень, викладених у абз. 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 № 3 ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Частиною 1 статті 184 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.
Частиною 2 ст. 184 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за дії, передбачені ч. 1 цієї статті, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення.
Об'єктом правопорушення, передбаченого ст. 184 КУпАП, є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх. А об'єктивна сторона за ч. 1 ст. 184 КУпАП полягає в ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.
Дослідивши представлені матеріали справи, в тому числі протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 9212309 від 14.01.2026 року, рапорт від 14.01.2026 року, Акт обстеження умов проживання від 14.01.2026 року, письмові пояснення ОСОБА_4 від 14.01.2026 року, ОСОБА_5 від 16.01.2026 року, копію постанови Залізничного районного суду м. Львова від 04.07.2025 року у справі № 462/4040/25, копію постанови Залізничного районного суду м. Львова від 18.11.2025 року у справі № 462/8064/25,вважаю, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 184 КУпАП.
Проаналізувавши зазначені документи, суд дійшов висновку про їх відповідність критеріям належності і допустимості.
В свою чергу доказів, які б спростовували вину ОСОБА_1 наведені в протоколі обставини або породжували обґрунтовані сумніви у достовірності цих обставин, судді не надано.
За таких обставин, відповідно до ст. 33 КУпАП, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, суд вважає, що на неї має бути накладено стягнення у виді адміністративного стягнення у виді штрафу в межах санкції ч. 2 ст. 184 КУпАП.
Відповідно до ст. 40-1 КУпАП, у разі винесення суддею постанови про накладання адміністративного стягнення, особою, на яку накладено таке стягнення, сплачується судовий збір у відповідності до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665,60 грн.
Керуючись ст. ст. 40-1, 184, 283, 284 КУпАП, суд -
ухвалив:
ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 184 КУпАП, та накласти на неї стягнення у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 (одну тисячу сімсот) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 665,60 грн судового збору.
Роз'яснити, що відповідно до вимог статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати штрафу протягом 15 днів з дня вручення копії постанови, при примусовому виконанні постанови суду згідно ч. 2 ст. 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення штраф підлягає стягненню у подвійному розмірі.
Постанову може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя: Постигач О. Б.