17 лютого 2026 року
м. Київ
справа №280/7509/25
адміністративне провадження № К/990/6002/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В.Е.
суддів: Білак М.В., Желєзного І.В.,
перевіривши касаційну скаргу адвокатки Комарніцької Лариси Анатоліївни, яка діє в інтересах
ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року
у справі № 280/7509/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецької Крістіни Олександрівни про визнання протиправною та скасування постанови,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецької Крістіни Олександрівни, в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецької Крістіни Олександрівни № 78712830 від 28.07.2025 про стягнення з ОСОБА_1 основної винагороди в сумі 12 112,00 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка подала касаційну скаргу до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду 02 лютого 2026 року касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала.
11 лютого 2026 року представник позивача повторно звернувся до Верховного Суду.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначає наступне.
У силу пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Вищезазначеному конституційному положенню щодо забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках кореспондують стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та стаття 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №280/7509/25 та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Пунктом 2 ч. 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до ч. 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно з ч. 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Разом з тим, стаття 287 КАС України регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Водночас, відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Предметом розгляду даної справи є визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця про стягнення з позивача основної винагороди.
За такого правового врегулювання та обставин справи оскарження ухвалених у цій адміністративній справі судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Оскаржуючи судове рішення у справі, розглянутій у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які регулюються статтею 287 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Однак при цьому, скаржник не зазначає про новітні, проблемні, засадничі, раніше ґрунтовно не досліджувані питання права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. Позивач взагалі не обґрунтовує у чому полягає фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у разі розгляду даної справи.
Щодо посилання скаржника відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування пункту 1 частини 4 статті 5 Закону № 1404-VIII у ситуації, коли приватний виконавець приймає до виконання ухвалу про забезпечення позову, винесену у справі за його власним позовом, то Суд зазначає, що дана норма не була застосована судами попередніх інстанцій, дане питання взагалі не ставилося перед судами, а тому і не було предметом розгляду, що є обов'язковим при посиланні на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України.
Разом з тим, скаржник вказує на відсутність висновку щодо застосування частини 6 статті 31 Закону № 1403-VIII у справах, пов'язаних із виконанням ухвал про забезпечення позову немайнового характеру, а саме Верховний Суд не висловився : в чому полягає повне виконання судового рішення (ухвали суду) про забезпечення позову шляхом заборони володіння і користування майном, зокрема, щодо особи, яка не є власником такого майна. У результаті аналізу судом встановлено, що суди також не застосовували дану норму, в зазначеному скаржником аспекті. Касаційна скарга зводиться до опису встановлених судами у цій справі обставин та їх переоцінки, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний заявником касаційної скарги спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не доведено, а судом не встановлено, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду цієї касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у цій категорії адміністративних справ.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Аналіз правових норм та обставин справи доводить про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 13, 287, 328, 330, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвокатки Комарніцької Лариси Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року у справі № 280/7509/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Білецької Крістіни Олександрівни про визнання протиправною та скасування постанови.
Копію даної ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді М. В. Білак
І. В. Желєзний