16 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 307/4225/25 пров. № А/857/1255/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Обрізка І. М.
суддів -Іщук Л. П.
Пліша М. А.
розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови №2440 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 ст.210 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 25 червня 2025 та закрити провадження в цій справі.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 листопада 2025 відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Крім того, від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 №2440 у виконавчому провадженні №79331875 до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 25 лютого 2026 року о 10:00.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи та вимоги заяви про забезпечення позову, колегія суддів виходить з наступного.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до ч.1-2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що з метою захисту прав та інтересів позивача суд за його заявою або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, постановлення якої належить до дискреційних повноважень суду та вирішення питання щодо їх вжиття залежить від наявності однієї з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, що встановлюється судом виходячи з конкретних доказів, поданих заявником.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 у справі №826/10936/18, від 26 червня 2019 у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 у справі №640/9167/19, від 20 травня 2021 у справі №640/29749/20 та від 11 січня 2022 у справі №640/18852/21.
Колегія суддів зазначає, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є надання тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Також в силу ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Отже, прийняття постанови про накладення штрафу за адміністративне правопорушення, передбачене ст.210 КУпАП належить до повноважень відповідача.
У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
В той же час, обґрунтуванням заяви про забезпечення позову визначено протиправність (на переконання позивача) дій та рішень органів Державної виконавчої служби при виконанні оскарженої постанови, а саме прийняття до виконання постанови, яка не набрала чинності.
Проте, у випадку наявності обставин порушення органами ДВС вимог законодавства при прийнятті рішень (вчиненні дій / допущення бездіяльності) в рамках виконавчого провадження, норми законодавства передбачають право на оскарження таких рішень (дій, бездіяльності) в адміністративному чи судовому порядку.
В будь-якому випадку, протиправність дій та рішень виконавця не може бути встановлена в рамках даної справи, оскільки такі обставини виходять за межі спірних правовідносин, що склались між сторонами, а тому вони не можуть бути підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
В силу п.1 ч.2 ст.150 КАС України законодавчою підставою для забезпечення позову є можливе істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення.
Разом з тим, в рамках даної справи, у разі задоволення позовних вимог, судове рішення матиме наслідком скасування рішень відповідача, тобто таке рішення буде констатуючим і відсутні підстави вважати, що в разі не вжиття заходів забезпечення позову виконання такого рішення буде ускладнене чи неможливе.
Таким чином, наведені в заяві про забезпечення позову обґрунтування не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить позивач, без з'ясування фактичних обставин справи матиме наслідком надання судом передчасних правових оцінок по суті пред'явленого позову.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову в обраний позивачем спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що заява про забезпечення позову не підтверджена жодними належними та достатніми доказами, що свідчить про відсутність підстав для її задоволення.
Керуючись ст.ст.150, 154, 243,325, 328, 329 КАС України, суд,-
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у справі №307/4225/25.
Ухвала суду набирає законної силиз дати її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
М.А. Пліш