04 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/13830/25 пров. № А/857/48752/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого суддіМатковської З. М.
суддів -Гуляка В. В.
Ільчишин Н. В.
при секретарі судового засідання: Плесак М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 380/13830/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
головуючий суддя першої інстанції - Кисильова О.Й., час ухвалення - 15.15 год.,
місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту - 21.10.2025
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( далі - відповідач-2), у якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача-1 щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153;
- зобов'язати відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн грн на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 05.05.2023 прийнятий на військову службу за контрактом. З 05.05.2023 до 28.07.2023 проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні ДПС України. Наказом від 29.07.2025 № 480-ОС позивач зарахований до списків особового складу НОМЕР_3 прикордонного загону військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення.
Наказом від 25.04.2025 № 412-ОС, сержант ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . На момент звільнення позивач належав до військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу.
Покликаючись на приписи абз. 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану», позивач стверджує, що має право на виплату одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 мільйона гривень, оскільки ним дотримані всі умови, передбачені цією Постановою для отримання такої винагороди, а саме: позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій у ході чого двічі отримував травми та поранення, пов'язані із захистом Батьківщини, проходив військову службу станом на 13.02.2025 (дату набрання чинності Постановою № 153) та за час проходження військової служби до дисциплінарної та інших видів відповідальності не притягувався.
Після того, як побратими позивача отримали одноразову грошову винагороду, представник позивача подала до начальника військової частини НОМЕР_1 та Адміністрації ДПСУ заяви про включення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до списків військовослужбовців, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги та виплату винагороди відповідно до вимог п. 4 Постанови № 153, отримавши відмову відповідачів у виплаті одноразової грошової винагороди з посиланням на відсутність підстав. Наголошує, що ні Постановою № 153, ні наказом Адміністрації ДПС України № 115 від 09.04.2025 «Про організацію виплати одноразової грошової винагороди» не передбачений обов'язок написання рапортів військовослужбовцями щодо виплати вказаної одноразової грошової винагороди. Підготовка проектів наказів для здійснення виплати покладається на штаби військових частин. Позивач вважає протиправними дії відповідачів щодо відмови у виплаті одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови № 153, а тому звернувся до суду за захистом порушеного права.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11.02.2025 № 153. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11.02.2025 № 153.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, військова частина подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення прийняте внаслідок неправильного застосування судом норм матеріального права та неповного з'ясування судом обставин справи, що є підставою для його скасування.
Апелянт звертає увагу суду, що відповідач відмовив у виплаті листом від 10.06.2025 №08/13054-25-Вих, тобто за редакції Постанови № 153, яка не передбачала виплату одноразової грошової винагороди військовослужбовцям, які були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу. Тобто, відповідач відмовляючи у виплаті одноразової грошової винагороди діяв у межах та у спосіб визначений Законом станом на момент розгляду звернення позивача.
Положення № Постанови 153 не містили такої норми.
Постанова № 942, якою внесені зміни щодо необхідності здійснення виплати військовослужбовцям, які були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу прийнята 30.07.2025. Після прийняття цієї постанови позивач не звертався до відповідача із заявою щодо виплати одноразової грошової винагороди.
Також апелянт вказує на те, що Постановою 153 не передбачена виплата винагороди військовослужбовцям звільненим з військової служби (не залежно від підстави звільнення). Одноразова грошова винагорода, передбачена Постановою 153 в першу чергу направлена на реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.
З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
В судовому засіданні представник відповідача військової частини НОМЕР_1 апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Представник Адміністрації Державної прикордонної служби України в судове засідання не прибув, хоча відповідач був повідомлений про дату судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав статус учасника бойових дій, про що ІНФОРМАЦІЯ_4 11.11.2024 видане посвідчення серії НОМЕР_4 та має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Згідно із Витягом з послужного списку сержанта запасу ОСОБА_1 , позивач з 20.04.2021 до 05.05.2023 проходив стокову військову службу в ДПС України.
05.05.2025 між начальником НОМЕР_2 прикордонного загону полковником ОСОБА_2 та молодшим сержантом ОСОБА_1 укладений Контракт про проходження військової служби.
У період з 05.05.2023 до 28.07.2023 молодший сержант ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні ДПС України та з 28.07.2023 до 30.07.2023 перебував у розпорядженні начальника НОМЕР_3 прикордонного загону.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 29.07.2025 № 480-ОС молодший сержант ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу НОМЕР_3 прикордонного загону військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення з 28.07.2023.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 30.07.2025 № 490-ОС молодший сержант ОСОБА_1 призначений водієм інженерно-позиційної групи відділення інженерного забезпечення третьої прикордонної комендатури швидкого реагування.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 25.04.2025 № 412-ОС, сержант ОСОБА_1 звільнений зі служби у запас та виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 25.04.2025.
04.06.2025 адвокат Куль І.В. звернулася в інтересах позивача до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.
10.06.2025 ІНФОРМАЦІЯ_6 листом № 08/13054-25-Вих відмовив ОСОБА_1 у виплаті винагороди у зв'язку із призовом позивача 21.04.2021 на строкову військову службу та проходженням строкової військової служби до укладення контракту. Також у листі-відмові відповідач-1 зазначив, що військовослужбовцям, які станом на 24.02.2022 вже перебували на строковій військовій службі та в подальшому уклали контракт на проходження військової служби, виплата одноразової грошової винагороди не передбачена умовами Постанови № 153.
Вважаючи протиправними дії відповідача-1 щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн на підставі Постанови № 153, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що у позивача наявне право на виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн.
Апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою ст. 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону №2232-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII)).
За правилами ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною 4 ст. 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі Постанова № 153).
Пунктом 3 Постанови № 153, чинної станом на 08.04.2025, установлено, що учасникам експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
Отже, із аналізу норм Постанови № 153, чинної станом на 08.04.2025, тобто станом на час проходження позивачем військової служби, слідує, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, зокрема, до Державної прикордонної служби, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.
У свою чергу, військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, тобто станом на 13.02.2025, у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни винагорода виплачується в повному обсязі.
Таким чином, одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які станом на 13.02.2025 були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу, брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців.
У разі поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі у разі, якщо військовослужбовець брав безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на 13.02.2025.
Водночас така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.
Як уже зазначалось вище, позивач ОСОБА_1 , 20.04.2021 призваний на строкову військову службу в ДПС України.
05.05.2023 ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом.
Відповідно до Довідки від 01.08.2021 № 1393, яка видана ІНФОРМАЦІЯ_5 , 01.08.2024 ОСОБА_1 при безпосередній участі у бойових діях під час захисту Батьківщини отримав акубаротравму. Травмування не є наслідком скоєння правопорушення.
Матеріали справи містять Особисті картки на грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 за 2023, 2024 та за 2025 роки, дослідивши які суд встановив, що у розділі «Додаткові виплати», а саме: «Види виплат» та «Підстава» вказано:
- додаткова винагорода за безпосередню участь в бойових діях (100 000) підстава №100-ОС від 09.02.2024 - 14 днів;
- додаткова винагорода за безпосередню участь в бойових діях (100 000) підстава №379-ОС від 08.05.2024 - 30 днів;
- додаткова винагорода за безпосередню участь в бойових діях (100 000) підстава №488-ОС від 08.06.2024 -31 день;
- додаткова винагорода за безпосередню участь в бойових діях (100 000) підстава №636-ОС від 08.07.2024 - 30 днів;
- додаткова винагорода за безпосередню участь в бойових діях (100 000) підстава №743-ОС від 08.08.2024 - 31 день;
- додаткова винагорода за безпосередню участь в бойових діях (100 000) підстава №843-ОС від 08.09.2024 - 9 днів;
- додаткова винагорода за безпосередню участь в бойових діях (100 000) підстава № ОС від 08.10.2024 - 4 дні;
- додаткова винагорода за безпосередню участь в бойових діях (100 000) підстава №1067-ОС від 08.11.2024 - 9 днів;
- додаткова винагорода за безпосередню участь в бойових діях (100 000) підстава №357-ОС від 08.04.2025 - 31 день;
- додаткова винагорода за безпосередню участь в бойових діях (100 000) підстава №457-ОС від 08.05.2025 - 24 дні.
Таким чином, суд встановив, що станом на 13.02.2025 військовослужбовець ОСОБА_1 у 2024 році брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше п'яти місяців та 01.08.2024 отримав контузію (акубаротравму).
Тобто, позивачем долучено до матеріалів справи картки особових рахунків військовослужбовця та наголошено на них в судових засіданнях про виплату додаткової грошової винагороди за безспосередню участь позивача у бойових діях в розмірі 100 тис за період, що в сукупності сумарно складає більше 6 місяців.
Отже, позивачем надано докази на підтвердження не лише права позивача на виплату одноразової грошової винагороди, а й забезпечено докази на підтвердження розміру вказаної одноразової грошової винагороди, на яку виникло право у позивача.
З урахуванням наведених вище обставин справи, суд першої інстанції вірно виснував, що позивачем дотримані визначені Постановою № 153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн, оскільки: 1) станом на 13.02.2025 позивач прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; 2) проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 ДПС України; 3) брав безпосередню участь у бойових діях сукупно менше шести місяців у зв'язку із наявністю контузії; 4) не притягнутий до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення.
Що стосується доводів апелянта про те, що відповідач відмовив у виплаті допомоги листом від 10.06.2025 №08/13054-25-Вих, оскільки редакція Постанови № 153 на той час не передбачала виплату одноразової грошової винагороди військовослужбовцям, які були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу, а також те, що позивач з 25.04.2025 року звільнений з військової служби та у зв'язку із тим, що він проходив строкову військову службу до укладення контракту, то апеляційний суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153», яка набула чинності 07.08.2025, внесені зміни до Постанови № 153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацами такого змісту: «виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:
були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу».
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що приймаючи зміни до Постановою № 942 та до Постанови № 153, законодавець у такий спосіб усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу, оскільки вказана обставина свідчила про нерівність військовослужбовців строкової служби відносно тих хто уклав контракт, при дотриманні ідентичних умов, визначених Постановою № 153.
Також вірним є висновок суд першої інстанції про те, що ні постанова КМУ №153, ні наказ Адміністрації ДПС України № 115 від 09.04.2025 «Про організацію виплати одноразової грошової винагороди» не містять обов'язку військовослужбовця подавати рапорт для виплати вказаної одноразової грошової винагороди. Цими нормативними актами функції з підготовки проектів наказів для здійснення виплати покладені на штаби військових частин.
Статтею 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях. Збройні Сили України виконують важливі завдання щодо захисту Держави, її суверенітету та територіальної цілісності під час воєнного стану.
Отже, питання соціального захисту військовослужбовців, на переконання суду, на сьогодні є особливо важливими та потребують ефективного судового захисту.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Перевіривши правомірність прийнятого відповідачем рішення згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що таке вказаним вище не відповідає, тому відмова відповідача-1 у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн є протиправною.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн грн на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153, апеляційний суд зауважує наступне.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
Суд першої інстанції вірно виснував, що відповідач не навів жодних обставин та не надав належних доказів у спростування доводів позивача про наявність у ОСОБА_1 права на виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн.
З огляду на наведене, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11.02.2025 № 153.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 380/13830/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин
Повний текст постанови складений та підписаний 16.02.2026.