17 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 280/8881/25
Суддя І інстанції - Татаринов Д.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Коршуна А.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду в Запорізькій області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови про накладення штрафу,-
Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області звернулось до суду з вищевказаним позовом, в якому просило:
- постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Білана Д.Г. від 29 вересня 2025 року ВП № 78887374 про накладення штрафу на Головне управління у розмірі 5100,0 грн. скасувати.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржило його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована помилковістю висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Вказує на те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки тому факту, що у виконавчому провадженні Головним управлінням було направлено клопотання про зупинення виконавчого провадження ВП № 78887374 до завершення Пенсійним фондом України опрацювання інформаційних систем у зв'язку із затвердженням постановою Кабінетом Міністрів України від 14.07.2025 № 821 Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень. Зазначає, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.03.2025 у справі №200/436/25 (після доопрацювання програми) Позивачем було здійснено ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 25.05.2024 з урахуванням вимог статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» в розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», про що свідчить рішення №057350008264.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції з'ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі №200/436/25, яке набрало законної сили 31 липня 2025 року:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком без врахування вимог статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці»;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 25 травня 2024 року з урахуванням вимог статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» в розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», сплативши недотриману суму пенсії з урахуванням виплачених сум.
08 серпня 2025 року ОСОБА_1 на виконання вищезазначеного судового рішення видано виконавчий лист в частині зобов'язального характеру з метою його пред'явлення до виконання до органів державної виконавчої служби.
За наслідками пред'явлення ОСОБА_1 виконавчого листа по справі № 200/436/25 до виконання 20 серпня 2025 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Біланом Д.Г. відкрито виконавче провадження ВП № 78887374.
Вказаною постановою позивача повідомлено про необхідність виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі №200/436/25 протягом десяти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження.
Листом від 17 вересня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відповідача повідомлено про те, що постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень. Пунктом 2 Постанови № 821 установлено, що видатки на виплату перерахованих пенсій за рішеннями суду, які набрали законної сили після набрання чинності цієї постановою, здійснюються після введення в експлуатацію доопрацьованої Пенсійним фондом України інформаційної системи для ведення обліку видатків на виплату судових рішень за джерелами їх фінансування. На виконання пункту 3 Постанови № 821 триває доопрацювання Пенсійним фондом України інформаційних систем для ведення обліку видатків на виплату судових рішень за джерелами їх фінансування. Отже на даний час існують обставини, які перешкоджають виконанню рішення суду. Також, вказаний лист містив прохання про зупинення виконавчого провадження до завершення Пенсійним фондом України опрацювання інформаційної системи для обліку видатків на виплату судових рішень за джерелами їх фінансування.
29 вересня 2025 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Біланом Д.Г. в межах ВП № 78887374 винесено постанову про накладення штрафу на Головне управління у розмірі 5100,0 грн. у зв'язку із не виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі №200/436/25 без поважних причин.
Вважаючи винесення постанови про накладення штрафу протиправною позивач звернувся до суду із даним позовом.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях зазначав, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення ) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону №1404-VIII).
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (п. 16 ч. 3 ст. 18 Закону №1404-VIII).
Частинами другою статті 63 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником (ч. 3 ст. 63 Закону №1404-VIII).
Відповідно до статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання (ч. 1 ст. 75 Закону №1404-VIII).
З наведеного слідує, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. При цьому, умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Відтак, для застосування обумовлених заходів відповідальності державний виконавець зобов'язаний перевірити виконання рішення боржником та впевнитися, що рішення суду не виконане без поважних причин.
У постанові від 31.03.2021 у справі №360/3573/20 Верховний Суд зазначив, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. При цьому, визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що 20 серпня 2025 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Біланом Д.Г. відкрито виконавче провадження ВП № 78887374. Вказаною постановою позивача повідомлено про необхідність виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі №200/436/25 протягом десяти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження.
Листом від 17 вересня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відповідача повідомлено про існування обставин, які перешкоджають виконанню рішення суду, а саме доопрацювання Пенсійним фондом України, на виконання Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, якою затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, інформаційних систем для ведення обліку видатків на виплату судових рішень за джерелами їх фінансування.
Водночас, як правильно було встановлено судом першої інстанції, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі №200/436/25, яким Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, окрім виплати пенсії, було також зобов'язано здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 25 травня 2024 року з урахуванням вимог статті 8 Закону України “Про підвищення престижності шахтарської праці» в розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Натомість, поданий Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області до відповідача лист від 17 вересня 2025 року жодним чином не свідчить про неможливість виконання рішення суду в частині проведення перерахунку пенсії.
При цьому, вичерпний перелік підстав для зупинення вчинення виконавчих дій, визначений ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», який не містить такої підстави для зупинення виконавчого провадження у зв'язку із опрацюванням Пенсійним фондом України інформаційних систем для ведення обліку видатків на виплату судових рішень за джерелами їх фінансування, а тому, зазначене у листі від 17.09.2025 року прохання зупинити виконавче провадження ВП №78887374 є бездпіставним.
За наведених обставин, оскільки станом на 29.09.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі №200/436/25 не виконано, поважних причин його виконанню не наведено, державним виконавцем правомірно було винесено постанову про накладення штрафу від 29.09.2025 ВП №78887374.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 17 лютого 2026 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова
суддя А.О. Коршун