Справа № 456/2662/25
Провадження № 2/456/119/2026
/заочне/
16 лютого 2026 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Бучківської В. Л. ,
при секретарі Коцур А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрий цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури - в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про конфіскацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення,
Підстава позову (позиція позивача). Перший заступник керівника Стрийської окружної прокуратури - в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області звернувся до суду з позовом, в якому просить конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області земельну ділянку з кадастровим номером 4625384000:01:003:0112 площею 0,1408 га, яка знаходиться в с. Лисовичі Стрийського району Львівської області і перебуває у спільній частковій власності (розмір частки по 1/2) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (номер відомостей про речове право 2091910, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 131397946253) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 (номер відомостей про речове право 2092257, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 131397946253). Також, просить стягнути з відповідачів на користь Львівської обласної прокуратури судові витрати. В обґрунтування позову покликається на те, що Стрийською окружною прокуратурою Львівської області за результатами вивчення питання законності володіння і користування громадянами Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на території с.Лисовичі, Моршинської міської територіальної громади, Стрийського району, Львівської області, встановлено порушення земельного законодавства, які полягають у невідчуженні іноземцями упродовж встановленого строку земельної ділянки сільськогосподарського призначення, набутої у власність. Окружною прокуратурою встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 18.03.2025 № ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будучи громадянами Республіки Білорусь, на підставі свідоцтв про право на спадщину від 13.08.2013, зареєстрованих в реєстрі за № 599 та № 601, виданих приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу, набули право спільної часткової власності (розмір частки по ) на земельну ділянку з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» з кадастровим номером 4625384000:01:003:0112 площею 0,1408 га, яка знаходиться в с.Лисовичі, Стрийського району, Львівської області. 13.08.2013 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право спільної часткової власності (розмір частки по ) за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 4625384000:01:003:0112 площею 0,1408 га (номер відомостей про речове право відповідно 2091910 та 2092257, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 131397946253). Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 18.03.2025 № 418299770 вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при реєстрації 13.08.2013 права спільної часткової власності (розмір частки по ) на земельну ділянку з кадастровим номером 4625384000:01:003:0112 були іноземцями, а саме громадянами Республіки Білорусь. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» офіційним документом, який посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує їх право на проживання в Україні є посвідка на постійне або тимчасове проживання. Указані посвідки видаються територіальними органами Державної міграційної служби, центром державного підприємства, що належить до сфери управління Державної міграційної служби, або центром надання адміністративних послуг за місцем проживання іноземця або особи без громадянства, а інформація про таких осіб з 06.06.2012 зазначається в Єдиному державному демографічному реєстрі. Як вбачається з інформації Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області № 4601.02-01-4343/46.2-25 від 15.04.2025, громадяни Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрованими, знятими з реєстраційного обліку не значаться, посвідкою на тимчасове чи постійне проживання, паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон не документувалися. Таким чином, встановити місце реєстрації та проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в Україні не представляється можливим. Відповідно до ст. ст. 15, 16 Закону України «Про державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельні ділянки, а саме: кадастровий номер, місце розташування, площа, цільове призначення (категорія земель), інформація про її власників. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-4601066612025 від 20.03.2025 Стрийською окружною прокуратурою встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4625384000:01:003:0112 зареєстрована у Державному земельному кадастрі 01.04.2011, категорія земель - «Землі сільськогосподарського призначення», вид цільового призначення «01.03». А отже, земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4625384000:01:003:0112, що знаходяться в с.Лисовичі, Стрийського району, Львівської області на території Моршинської міської територіальної громади, перебуває у спільній частковій власності (розмір частки по ) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є іноземцями, з 13.08.2013 року. Разом з тим, окружною прокуратурою виявлено порушення ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 80, 81, 145 Земельного кодексу України при володінні і користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначеною земельною ділянкою.
Представник позивача ОСОБА_3 05.02.2026 подав на адресу суду заяву, в якій просить проводити розгляд справи у його відсутності, не заперечує щодло заочного розгляду справи.
Позиція відповідачів. Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, зокрема на 02.10.2025, 28.10.2025, 24.11.2025, 12.01.2026, 05.02.2026.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, відповідач ОСОБА_1 має постійне місце проживання у Республіці Білорусь, оскільки зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 має постійне місце проживання у Республіці Білорусь, оскільки зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.
Частиною 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За змістом ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договоруУкраїни. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи
Приписами ч. 2 ст. 496 ЦПК України передбачено, що іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За правилами ч. 1 ст. 498 ЦПК України у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Республіки Білорусь регулюється Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої Законом України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР.
Разом з тим, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан, який діє до тепер.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Міністерства юстиції України Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Відповідно до преамбули Закону України від 01.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року» на підставі ст. 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, ст. 24 Закону України «Про міжнародні договори України», зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифіковану Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР, та зупинено дію Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 , вчинену від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифіковану Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР .
Відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 на офіційному вебсайті Акціонерного товариства «Укрпошта», у зв'язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану, АТ «Укрпошта» припинило поштове співробітництво з Поштою Росії та Білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.
Отже, на період збройного конфлікту у відносинах з Російською Федерацією унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва у цивільних і кримінальних справах, у тому числі у зв'язку із припиненням поштового сполучення.
Отже беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність повідомлення відповідачів про дату, час і місце розгляду цивільної справи шляхом оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.
Окрім цього, повідомлення про час і місце розгляду справи надсилалися також за останнім відомим місцем проживання відповідачів та членів їх сімей - Львівська обл., Стрийський р-н, с. Лисовичі, провулок Стрийський, 9.
Відповідачі правом на подання відзиву не скористалися.
У зв'язку з наведеним, з урахуванням позиції представника позивача, наведеного в поданій ним заяві 05.02.2026, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності відповідачів, в заочному порядку, на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Зважаючи на вимоги статті 280 та частини 2 статті 247 ЦПК України, судом 05.02.2026 проведено заочний розгляд справи за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
З урахуванням ухвалення цього рішення за відсутності учасників справи, датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення.
Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі.
Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження. Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 24.11.2025 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов слід задоволити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.76, ч.1, 2 ст.77, ч.2 ст.78, ч.1 ст.95 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.6 ст.81, ч.1 ст.89 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені певні обставини.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 18.03.2025 № 418299770 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будучи громадянами Республіки Білорусь, на підставі свідоцтв про право на спадщину від 13.08.2013, зареєстрованих в реєстрі за № 599 та № 601, виданих приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу, набули право спільної часткової власності (розмір частки по ) на земельну ділянку з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» з кадастровим номером 4625384000:01:003:0112 площею 0,1408 га, яка знаходиться в с.Лисовичі, Стрийського району, Львівської області.
13.08.2013 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право спільної часткової власності (розмір частки по ) за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 4625384000:01:003:0112 площею 0,1408 га (номер відомостей про речове право відповідно 2091910 та 2092257, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 131397946253).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 18.03.2025 № 418299770 вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при реєстрації 13.08.2013 права спільної часткової власності (розмір частки по ) на земельну ділянку з кадастровим номером 4625384000:01:003:0112 були іноземцями, а саме громадянами Республіки Білорусь.
Як вбачається з інформації Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області № 4601.02-01-4343/46.2-25 від 15.04.2025 (копія додається), громадяни Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрованими, знятими з реєстраційного обліку не значаться, посвідкою на тимчасове чи постійне проживання, паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон не документувалися.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-4601066612025 від 20.03.2025 Стрийською окружною прокуратурою встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4625384000:01:003:0112 зареєстрована у Державному земельному кадастрі 01.04.2011, категорія земель - «Землі сільськогосподарського призначення», вид цільового призначення «01.03».
Вирішуючи позовні вимоги, судом підлягають застосуванню наступні норми чинного законодавства.
Положення статей 13, 14 Конституції України визначають, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Суб'єктами права приватної власності на землю згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України визначено громадян України та юридичних осіб. Проте з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших норм Земельного кодексу України суб'єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземці та особи без громадянства.
Зокрема, іноземці та особи без громадянства відповідно до частини другої статті 81 Земельного кодексу України можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
Згідно із ч. 3 ст. 81 Земельного кодексу України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.
Відповідно до частини 4 статті 81 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
Одночасно за змістом частин 1 статті 145 Земельного кодексу України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.
У разі невиконання цієї вимоги настають наслідки, передбачені частинами 2, 4 статті 145 Земельного кодексу України, а саме, така земельна ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах.
Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 Цивільного кодексу України визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.
Згідно із ст. 354 Цивільного кодексу України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.
Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.
Частиною 5 ст. 41 Конституції України визначено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Підстави для представництва прокурором інтересів держави у суді.
Так, статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Частиною 3 статті 56 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
В даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушили визначену ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 80, 81, 145 Земельного кодексу України процедуру використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, оскільки, будучи іноземцями, не відчужили її упродовж року після набуття права власності. На даний час Відповідачі без перешкод володіють і користуються спірною земельною ділянкою на території України.
Наразі продовольча безпека України потребує значної уваги, що тягне за собою невідкладне вжиття вичерпних заходів щодо повернення земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність держави та їх подальше використання з метою забезпечення потреб у першу чергу громадян України.
Окрім цього, воєнні дії, які ведуться на території України, вкрай негативно впливають на продовольчі процеси у нашій державі, зокрема, багато земель сільськогосподарського призначення на територіях, де ведуться активні бойові дії, на даний час забруднені та не можуть використовуватись за призначенням, сотні гектарів залишаються окупованими. Це в сукупності призведе до зниження врожайності, тому у цих умовах важливим є те, щоб кожна земельна ділянка, яка використовується з порушенням вимог законодавства, була безумовно повернута у власність держави.
Підставою представництва прокурором інтересів держави в даних спірних правовідносинах є бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах - Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Правовий висновок щодо застосування ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Так, за п. 76-77 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Згідно із п. 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 81 вказаної вище постанови).
У зв'язку із вищезазначеним, в даному випадку представництво інтересів держави в суді здійснюється прокурором, який виконує субсидіарну роль, щоб ці інтереси не залишились незахищеними.
Зазначене повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини та узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду.
Щодо правомірності та пропорційності втручання прокурора у право власності Відповідачів необхідно враховувати наступне.
Головне управління Держгеокадастру у Львівській області листом від 15.04.2025 № 10-13-0.4-101/90-25 на запит від 18.03.2025 №14.57/05-42-2287вих-25 надало Стрийській окружній прокуратурі витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-4601066612025 від 20.03.2025 та повідомило, що вжити заходи щодо конфіскації за рішенням суду вищезазначеної земельної ділянки шляхом подачі позовної заяви не має можливості у зв'язку з недостатністю фінансування для сплати судового збору.
А отже, даному компетентному органу тривалий час було відомо про факт перебування у власності іноземців зазначеної земельної ділянки сільськогосподарського призначення та її невідчуження протягом року, однак, заходи щодо конфіскації земельної ділянки на користь держави на час пред'явлення даного позову не вжито.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 4 ст. 145 Земельного кодексу України позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель.
Організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначено Законом України «Про центральні органи виконавчої влади».
За змістом ст. 2 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» діяльність центральних органів виконавчої влади ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та постанови Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру», Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є центральним органом виконавчої влади, до повноважень якої, згідно з ст. 6 цього Закону, належить здійснення контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
Статтею 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що основним завданням державного контролю за використанням та охороною земель є запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.
Згідно п.п. 42 п.4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань подає позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом.
Відповідно до п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 21.05.2021 №248, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
Таким чином, враховуючи зазначені положення Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, саме Головне управління Держгеокадастру у Львівській області є уповноваженим органом щодо здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності та в даному випадку, з урахуванням ч. 4 ст. 145 Земельного кодексу України, подання до суду позову про конфіскацію земельної ділянки.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».
У практиці ЄСПЛ (зокрема рішення у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Перший протокол), а саме: - чи є втручання законним; - чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; - чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
По-перше, звернення прокурора з вказаним позовом є законним, оскільки ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наділено прокурора правом на звернення до суду за захистом інтересів держави у випадку коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
По-друге, звернення прокурора з вказаним позовом до суду беззаперечно переслідує «суспільний», «публічний» інтерес, оскільки реагування прокурора у даному разі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання іноземним громадянином земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яке відбувається з грубим порушенням вимог чинного законодавства.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).
По-третє, втручання держави шляхом пред'явлення прокурором цього позову відповідає принципу «пропорційності», який передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Новоселицький проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 01.06.2006).
Підставою для представництва в суді інтересів держави є факт порушення законодавства при використанні іноземцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельної ділянки сільськогосподарського призначення, які не відчужили її упродовж року після набуття права власності. Дана процедура безумовно передбачена чинним земельним законодавством (ч.1 ст.145 Земельного кодексу України). Ця норма є імперативною та не передбачає винятків.
З огляду на характер спірних правовідносин не вбачається як невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.
Обраний спосіб захисту порушеного права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, якою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незаконно володіють та користуються, є ефективним та належним способом захисту порушених інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, як уповноваженого органу на здійснення функцій держави щодо конфіскації у власність держави земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які незаконно використовуються іноземцями.
Задоволення такого позову призведе до відновлення порушених прав та законних інтересів держави, виходячи з того, що стан збереження земель сільськогосподарського призначення має загальнонаціональне значення.
За приписами частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Стрийською окружною прокуратурою листом від 24.04.2025 № 14.57/05-42-3192 вих-25 повідомлено Головне управління Держгеокадастру у Львівській області про встановлення прокурором підстав для представництва інтересів держави у суді та намір звернутись із позовом до суду.
Мотивована оцінка доказів, наданих сторонами та висновки суду за результатами позову.
В судовому засіданні встановлено, що Стрийською окружною прокуратурою Львівської області за результатами вивчення питання законності володіння і користування громадянами Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на території с.Лисовичі, Моршинської міської територіальної громади, Стрийського району, Львівської області, встановлено порушення земельного законодавства, які полягають у невідчуженні іноземцями упродовж встановленого строку земельної ділянки сільськогосподарського призначення, набутої у власність.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 18.03.2025 № ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будучи громадянами Республіки Білорусь, на підставі свідоцтв про право на спадщину від 13.08.2013, зареєстрованих в реєстрі за № 599 та № 601, виданих приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу, набули право спільної часткової власності (розмір частки по ) на земельну ділянку з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» з кадастровим номером 4625384000:01:003:0112 площею 0,1408 га, яка знаходиться в с.Лисовичі, Стрийського району, Львівської області. 13.08.2013 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право спільної часткової власності (розмір частки по ) за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 4625384000:01:003:0112 площею 0,1408 га (номер відомостей про речове право відповідно 2091910 та 2092257, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 131397946253).
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 18.03.2025 № 418299770 вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при реєстрації 13.08.2013 права спільної часткової власності (розмір частки по ) на земельну ділянку з кадастровим номером 4625384000:01:003:0112 були іноземцями, а саме громадянами Республіки Білорусь.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» офіційним документом, який посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує їх право на проживання в Україні є посвідка на постійне або тимчасове проживання.
Указані посвідки видаються територіальними органами Державної міграційної служби, центром державного підприємства, що належить до сфери управління Державної міграційної служби, або центром надання адміністративних послуг за місцем проживання іноземця або особи без громадянства, а інформація про таких осіб з 06.06.2012 зазначається в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Як вбачається з інформації Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області № 4601.02-01-4343/46.2-25 від 15.04.2025, громадяни Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрованими, знятими з реєстраційного обліку не значаться, посвідкою на тимчасове чи постійне проживання, паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон не документувалися.
Таким чином, встановити місце реєстрації та проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в Україні не представляється можливим.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 Закону України «Про державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельні ділянки, а саме: кадастровий номер, місце розташування, площа, цільове призначення (категорія земель), інформація про її власників. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-4601066612025 від 20.03.2025 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4625384000:01:003:0112 зареєстрована у Державному земельному кадастрі 01.04.2011, категорія земель - «Землі сільськогосподарського призначення», вид цільового призначення «01.03».
А отже, земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4625384000:01:003:0112, що знаходяться в с.Лисовичі, Стрийського району, Львівської області на території Моршинської міської територіальної громади, перебуває у спільній частковій власності (розмір частки по ) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є іноземцями, з 13.08.2013.
Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будучи іноземцями, упродовж року після набуття права спільної часткової власності (розмір частки по ) на земельну ділянку сільськогосподарського призначення (з 13.08.2013 по даний час) не відчужили її, є підстави для її конфіскації у власність держави.
Судові витрати.
Згідно зі ст.141 ЦПК України при задоволенні позовних вимог з відповідача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір.
У зв'язку з наведеним, слід стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір в розмірі 3028,00 грн., який підтверджено платіжною інструкцією №1254 від 15.05.2025, долученою до матеріалів справи.
Керуючись ст.7, 8, 10, 12, 13, 141, 258-259, 263-265, 280, 282 ЦПК України, суд
Позов Першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури - в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про конфіскацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення задоволити.
Конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області земельну ділянку з кадастровим номером 4625384000:01:003:0112 площею 0,1408 га, яка знаходиться в с. Лисовичі Стрийського району Львівської області і перебуває у спільній частковій власності (розмір частки по 1/2) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (номер відомостей про речове право 2091910, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 131397946253) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 (номер відомостей про речове право 2092257, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 131397946253).
Стягнути порівно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Львівської обласної прокуратури (отримувач: Львівська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910031, UA138201720343140001000000774 у ДКСУ у м. Києві, (79005, м. Львів, проспект Шевченка, 17/19) 3028 /три тисячі двадцять вісім/ грн. 00 коп. сплаченого судового збору.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя В. Л. Бучківська