11 лютого 2026 року м. Київ
Справа № 370/866/25
Апеляційне провадження №22-ц/824/3500/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Білоцької Л.В. 24 вересня 2025 року у с-щі Макарів, повний текст рішення складений 30 вересня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації,
У березні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:
- зобов'язати ОСОБА_1 спростувати, шляхом написання повідомлення у групі (чаті) «ІНФОРМАЦІЯ_2» у месенджері Viber, поширені нею відомості про те, що позивач із сім'єю «налаштовував проти неї інших сусідів», «провокує» собак, «вештається селом під час комендантської години», «вважає себе тут (очевидно, мається на увазі у селі) монополістом», застосовує «нецензурну лайку та погрози розплатою», «влаштовує їй постійний терор», та зробив у її сторону постріл, «обзиває 5 поверховими матами», що «людина приховується під маскою героя», «ходить та погрожує зброєю, а потім стріляє»;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 двісті тисяч гривень на відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він та відповідач є власниками будинків по АДРЕСА_1 , розташованих по сусідству. Оскільки відповідачка з деяких пір стала тримати кількох великих собак на своєму подвір'ї, він неодноразово просив її вжити заходів, щоб запобігти гавкоту собак у нічний час, оскільки цей гавкіт перевищує встановлені норми щодо шуму та заважає спати вночі. З цього приводу виникли конфліктні відносини. Існує група (чат) у месенджері Viber, який носить назву «ІНФОРМАЦІЯ_2», та є чатом, доступним для мешканців села Мар'янівка, у якому відбувається їх спілкування. Загальна кількість учасників чату (групи) станом на зараз становить 143 особи.
ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідач, яка зареєстрована у групі (чаті) під ім'ям « ОСОБА_3 », опублікувала повідомлення, у якому вказала, що позивач із сім'єю «налаштовував проти неї інших сусідів», «провокує» собак, «вештається селом під час комендантської години», «вважає себе тут (очевидно, мається на увазі у селі) монополістом», застосовує «нецензурну лайку та погрози розплатою».
ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідач опублікувала у групі (чаті) повідомлення, у якому містилися твердження, що позивач «влаштовує їй постійний терор», через що вона була змушена була викликати поліцію але поки вона чекала поліцію, позивач «зробив у її сторону постріл». У той же день вона опублікувала подальші повідомлення, у яких стверджувала, що позивач її «обзиває 5 поверховими матами», що «людина приховується під маскою героя», погрожувала «надати усю потрібну інформацію», стверджувала, що позивач «ходить та погрожує зброєю, а потім стріляє».
Після цих подій позивач звернувся із заявою до ВП №3 Бучанського РУП ГУНП в Київській обл. стосовно того, що відповідач звинуватила його у замаху на вбивство, але органом поліції ніяких дій вжито не було.
Хоча відповідач не називає позивача на ім'я, але мешканцям села та учасникам групи (чату) відомо, що мова йде саме про нього, як і про те, що під ім'ям « ОСОБА_3 » пише саме відповідач. Окрім того, у повідомленнях у чаті (групі) містяться згадки про те, що позивач є офіцером ЗСУ, а інших осіб, які б відповідали цій характеристиці, ані серед учасників чату (групи), ані серед жителів села, немає.
Позивач вважає, що поширенням неправдивої інформації, включно із твердженнями про вчинення ним протиправних дій, йому спричинено моральну шкоду, яка полягає у тому, що серед мешканців села, відповідачем створено враження, що він є конфліктною особою, яка неодноразово вчинювала протиправні дії, із зазначенням того, що він є офіцером ЗСУ. Внаслідок чого позивач відчуває погіршення спілкування із оточуючими людьми та моральну пригніченість. Враховуючи наведене, позивач оцінює спричинену йому моральну шкоду у 200000 (двісті тисяч) гривень.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації - задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_1 спростувати, шляхом написання повідомлення у групі (чаті) «ІНФОРМАЦІЯ_2» у месенджері Viber, поширені нею відомості про те, що її сусід ( ОСОБА_2 ) «зробив у її сторону постріл», « людина приховується під маскою героя », «ходить та погрожує зброєю, а потім стріляє».
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що поширена відповідачем інформація у месенджері Viber, група (чат) під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» стосується позивача, та підлягає спростуванню в частині що її сусід ( ОСОБА_2 ) «зробив у її сторону постріл», « людина приховується під маскою героя », «ходить та погрожує зброєю, а потім стріляє». Суд виходив з того, що мало місце поширення інформації у групі Viber жителів села Мар'янівка, поширена інформація стосується позивача, відбулося поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності та поширення інформації порушує особисті немайнові права позивача, висловлювання «людина приховується під маскою героя» як для військовослужбовця щодо позивача є образливим. Інші висловлювання, суд не вважає такими, що вони є недостовірною інформацією або інформацією, що порушує особисті немайнові права позивача, а є виключно суб'єктивною думкою.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди у розмірі 200000 (двісті тисяч) гривень,суд першої виходив з того, що внаслідок поширення відповідачем неправдивої інформації позивачу завдано моральну шкоду, проте достатнім її відшкодуванням буде спростування викладеної відповідачем щодо позивача інформації. Суд врахував, що відповідач є волонтером, яка опікується покинутими тваринами та врахувавши причини конфлікту, що виник між сторонами, вважав, що справедливим буде не призначати відшкодування моральної шкоди в грошовому еквіваленті.
Вирішуючи питання про компенсацію позивачеві суми витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вказав на те, що позивачем не подано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх відшкодування.
Позивач не погодився із зазначеним судовим рішенням в частині відмови у спростуванні частини недостовірної інформації та у частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди, його представником подана апеляційна скарга. В доводах апеляційної скарги представник позивача зазначає, що суд першої інстанції одні твердження відповідача визнав недостовірною інформацією, а такі саме твердження щодо нібито вчинення ним інших дій - «суб'єктивною думкою» без жодної аргументації, але фактично це була єдина та систематична діяльність відповідача по розповсюдженню тверджень відносно позивача. Тому у вказаній частині рішення суду є немотивованим, та не відповідає обставинам справи.
Рішення суду в частині відмови в стягненні моральної шкоди, на думку сторони позивача, є абсолютно не мотивованим, оскільки не зрозуміло чому спростування відповідних відомостей буде достатньою компенсацією, коли судом встановлено порушення прав позивача. Посилання суду на те, що відповідач є волонтером, що опікується покинутими тваринами, не може бути прийнято, оскільки, вказане твердження є недоведеним та базується виключно на твердженнях представника відповідача. Крім того, ніякого зв'язку між статусом відповідача, як волонтера, та предметом позову, не існує.
Представник також вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у відшкодуванні витрат на правову допомогу, оскільки відсутність розрахунок обсягу та вартості послуг не є обов'язковим та будь-яка його форма не є затвердженою. З матеріалів справи вбачається участь адвоката у збиранні доказів, підготовці та поданні позовної заяви, та, нарешті, представництві інтересів клієнта у судових засіданнях. При цьому гонорар адвоката визначено у фіксованому розмірі за ведення справи в цілому та заявлено про нього при зверненні до суду з позовом.
На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції скасувати у частині відмови у спростуванні частини недостовірної інформації та стягнення відшкодування моральної шкоди, та постановити у цій частині рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 не погодилась із вказаним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, її представником подано апеляційну скаргу, в якій вона вказує на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та таким, що прийнято з неповним з'ясуванням обставин справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Представник зазначає, що при ухваленні рішення суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що окремі висловлювання відповідача у групі (чаті) «ІНФОРМАЦІЯ_2» у месенджері Viber, є поширенням недостовірної інформації, тоді як зазначені висловлювання мають ознаки оціночних суджень, а не фактичних тверджень. Суд першої інстанції не врахував контекст спілкування, емоційний характер переписки між сусідами, а також відсутність у висловлюваннях конкретних перевірених фактів. Згадані факти не містять точного опису обставин, а тому мають характер припущень і власного сприйняття ситуації, що за своєю природою є оціночним судженням.
Позивач при зверненні з позовом, не підтвердив жодним доказом, що інформація, поширена в групі Viber, стосується саме його, а тому даний позов ґрунтується повністю на припущеннях, та був поданий з метою неправомірного збагачення за рахунок відповідача.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року та призначено справу до розгляду.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 19 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року та призначено справу до розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вказує на те, що твердження відповідача про недоведеність позовних вимог та про те, що нібито вони «ґрунтуються на припущеннях», не відповідають дійсності, а аргументи апеляційної скарги відповідача не відповідають встановленим судом обставинам справи. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а апеляційну скаргу позивача задовольнити.
Відповідач правом на надання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористалась.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача - адвокат Володарський В.Л., який приймав участь в режимі відеоконференції, підтримав апеляційну скаргу, подану зі сторони позивача з підстав викладених у ній, просив про задоволення заявлених ними вимог. Проти доводів і вимог апеляційної скарги відповідача заперечував, проси апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Представник відповідача - адвокат Бреус Є.В., який приймав участь в режимі відеоконференції, заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, підтримав подану стороно відповідача апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволені заявлених позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
Судом встановлено, що сторони у справі є власниками будинків по АДРЕСА_1 , розташованих по сусідству. У месенджері Viber існує група (чат), який носить назву «ІНФОРМАЦІЯ_2», та є чатом, доступним для мешканців села Мар'янівка, у якому відбувається їх спілкування. Загальна кількість учасників чату (групи) станом на зараз становить 143 особи. Ці обставини визнані сторонами у справі.
З наданих позивачем у друкованому вигляді скріншотів, засвідчених адвокатом володарським В.Л. у протоколі огляду та фіксації зміст web-ресурсу від 21 березня 2025 року, вбачається, що оспорювана інформація викладена у месенджері «Viber», група (чат) має назву «ІНФОРМАЦІЯ_2», датована ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 (т.1 а.с.5-22).
Користувач групи на ім'я « ОСОБА_3 » виклала у групі, зокрема, наступну інформацію:
«Вітаю, жителі с. Мар'янівка. Моє ім'я ОСОБА_3 , ми із сім'єю проживаємо в селі не так давно, близько 1,5 року. Ми маємо 3-х собак евакуйованих із лінії фронту і саме через них, місяць назад у нас виник конфлікт із сусідами і триває до сьогодні, а саме з приводу гавкоту. На нас вже писали скаргу та налаштовували інших сусідів, бо собаки гавкають…».
«… А от вештатись селом під час комендантської години тут вже виникають запитання. А ходить та світить фонариком саме та сім'я, яка скаржиться. Не знаю через що така честь, але вони вважають себе тут монополістами. Чомусь коли хором усі собаки в селі гавкають, їм чуються лише наші і як сказав сусід на всіх собак села йому плювати бо лише наші його…».
«… Через постійний терор, який влаштовує нам сусід, я вчора була вимушена визвати поліцію. В той час коли стояла на вулиці та чекала коли під'їдуть поліцейські, сусід зробив в мою сторону постріл в небо. Людина настільки слабка, що аби налякати жінку він використовує зброю. А що далі?».
«Дякую, пане ОСОБА_4 . Ваша думка дуже важлива. Моє виховання дозволяє назвати людину особою, на відміну від вшанованого сусіда який обзиває 5 поверховими матами… Але хочу аби усі односельці знали, що за людина приховується під маскою героя…».
«… Так, він просто їздить на квадроциклі, зупиняється під нашими ворітьми, гарчить своїм транспортним засобом і світить ліхтарем нам у двір…».
«… Ходити та погрожувати зброєю, а потім і стріляти, це нормально?..».
«… Хочу попросити в усіх вибачення за те, що стала причиною конфлікту, мені дуже прикро за те, що напротязі дня в чаті велися постійні розборки…».
«… Пан ОСОБА_5 вчора акцентував увагу на те, скільки всього він робить задля України…».
«… Обіцяю більше ніколи не засмічувати загальний чат. Ще раз прошу вибачення та дякуватиму за розуміння…».
15 лютого 2025 року позивач звертався до ВП №3 Бучанського РУП ГУНП в Київській області із заявою, в якій просив вжити заходів стосовно гр. ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , яка безпідставно звинувачує публічно його у замаху на вбивство, стверджуючи, що він вчора стріляв в неї біля 22:00 в чаті вайбер с. Мар'янівка. Він чув постріл біля 22:00 коли чистив сніг, що зафіксовано на камерах відеонагляду (т.1 а.с.23).
ВП №3 Бучанського РУП ГУНП в Київській області листом від 11 березня 2025 року повідомило позивача про результати перевірки його звернення, в якому вказано, що його звернення щодо незаконних дій його сусідів зареєстровано до єдиного обліку заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події відділення поліції № 3 Бучанського РУП ГУНП в Київській області за № 1448 від 15 лютого 2025 року, уважно розглянуто. Результатами проведеної перевірки встановлено, що підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань немає. Також відсутні ознаки адміністративного правопорушення. Зі сторонами конфлікту проведено бесіду профілактичного характеру з приводу недопущення протиправної поведінки та дотримання добросусідських відносин (т.1 а.с.24).
Конституцією України в ст. 3 закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. А в силу ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах.
У відповідності з ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
В свою чергу ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
За змістом статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію, у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що при розгляді даної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Отже, спростуванню підлягає тільки поширена недостовірна інформація, і саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Крім цього, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням; встановити факт поширення недостовірної інформації та, що поширена інформація стосується саме особи позивача й порушує його особисті немайнові права або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 вказано на те, що не можна визнати інформацію такою, що має характер оціночних суджень, якщо ця інформація стосується конкретних подій, конкретної особи (позивача) та подається як установлений факт, тобто…повідомляється чітко, точно та є констатацією факту.
Подібних за змістом правових висновків, Верховний Суд дійшов у постановах: від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46387/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 760/2753/17-ц, від 07 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 483/1556/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 753/13197/18 вказано, що: «суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року). Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 278/1638/19.
У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року в справі № 757/22307/17-ц також зроблено висновок, що згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи, або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.
У постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 200/20351/18 вказано, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.
У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 398/3086/19 зазначено, що за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об'єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
В постанові від 15 травня 2024 року у справа № 757/17241/21-ц Верховний Суд акцентував увагу на тому, що суд повинен урахувати, оцінити зміст й направленість всієї публікації (її контекст). Тому не слід одне речення «виривати» із контексту всієї публікації при його спростуванні.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
В порядку визначеному ч.1 ст. 1167 України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі справа № 216/3521/16-ц дійшла висновку, що керуючись положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.
В порядку ч.ч. 2, 4 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
За правилом ч. 1 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Відповідно до ч.ч. 2 - 3 ст. 100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
У постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 757/49189/16 звернуто увагу на те, що у зв'язку із внесенням з 27 березня 2014 року змін до Цивільного кодексу України, зокрема, статті 277, принцип презумпції добропорядності (частина третя статті 277 ЦК України) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме - недостовірності, неточності поширеної відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 521/10766/18 вказав на те, що згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Виходячи з наведених норм чинного законодавства, кожному громадянину гарантовано право на судовий захист особистих немайнових прав, однак за умови доведення наявності порушеного права позивача відповідачем.
З наведених обставин справи вбачається, що позивач звертаючись до суду з позовом вказував на порушення його права на захист честі, гідності ділової репутації внаслідок поширення відповідачем інформації у формі повідомлень в соціальній мережі.
У тексті оспорюваних повідомлень відсутнє зазначення прізвища та/або ім'я позивача. Твердження позивача про те, що мешканцям села та учасникам групи (чату) відомо, що мова йде саме про нього, з огляду на зазначення про особу військовослужбовця, яким він і відсутність інших таких осіб, а також на конфліктні відносини між ними та відповідачем, не можуть бути покладені в основу рішення, оскільки фактично є припущенням про те, які висновки могли зробити користувачі відповідної соціальної мережі. А отже з огляду на відсутність в оспорюваних повідомленнях конкретних даних про особу позивача не можна стверджувати, що оспорювана інформація стосується саме особи позивача.
Також матеріали справи не містять даних про те, що автором повідомлень, а саме під ім'ям користувача « ОСОБА_3 » діяла саме відповідач. Апеляційний суд не може погодитись з висновком суду про те, що відповідач не надала доказів на спростування того, що вона є користувачем цього електронного ресурсу, оскільки виходячи з наведених норм законодавства обов'язок доведення, що відповідачем було порушене право покладається на позивача. Разом з тим відповідачем не були висловлені заперечення щодо цього.
Апеляційний суд проаналізувавши тези статті, які позивач вважає недостовірними, вважає, що спірна інформація є власним оціночним судженням відповідача, який надав власну оцінку ситуації, що склалася у зв'язку з конфліктною ситуацією, що виникла між неї та сусідом.
Крім того, в переважній більшості, оспорюваною є інформація у формі частини речень, тобто фактично «вирваною» із контексту речення, яке в цілому дає підстави стверджувати про оціночний характер поданої інформації.
Апеляційний суд зауважує, що хоча опублікована відповідачем спірна інформація й містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб'єктивними переконаннями.
Суд апеляційної інстанції виходить із того, що спірна стаття не містить будь-яких фактичних відомостей, тверджень чи звинувачень у вчиненні позивачем конкретних кримінальних правопорушень.
Баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. Як вже вказано вище, матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідач публічно звинуватив саме позивача у вчиненні протиправних, а тому посилання позивача на те, що зміст статті щодо нього є фактичним твердженням про вчинення злочину, є помилковими.
З огляду на зазначену природу оскаржуваних тверджень апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про те, що спірна інформація, яка була визнана судом недостовірною не може вважатись твердженням, оскільки цю інформацію не можна перевірити на предмет дійсності і спростування. Ця інформація є неуточненим, неконкретизованим судженням і вона має розглядатися у цілому як оціночне судження, а не як чисте твердження щодо фактів.
А отже оскаржувана інформація в цілому, є суб'єктивною думкою, а тому не є недостовірною інформацією, що підлягає судовому захисту шляхом її спростування згідно з визначеним статтею 277 ЦК України порядком. Тому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги позивача про наявність підстав для задоволення заявлених ним позовних вимог про визнання інформації недостовірною в повному обсязі.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок відносно того, що поширена відповідачем частина інформації не є оціночним судженням та підлягає до спростування.
Вирішуючи питання про компенсацію моральної шкоди колегія суддів вважає, що вона має похідний характер від заявлених вимог про спростування недостовірної інформації та оскільки в ході розгляду справи не встановлено порушення прав позивача діями відповідача, правові підстав для здійснення відшкодування позивачеві моральної шкоди за рахунок відповідача відсутні. При цьому слід погодитись з доводами апеляційної скарги позивача про нелогічність висновків суду першої інстанції, який частково задовольняючи позовні вимоги відмовив у вимогах про відшкодування моральної шкоди з огляду на особу відповідача як волонтера. Тому в цій частині рішення суду першої інстанції також підлягає до скасування.
Таким чином, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не визначився з характером спірних правовідносин та зробив помилковий висновок про часткове задоволення позовних вимог . Судом не встановлено сукупності усіх обставин, які є підставою для задоволення позовних вимог, а тому підстави для визнання вказаної позивачем інформації такою, що порушує його права і свободи, принижує честь та гідність, відшкодування моральної шкоди відсутні.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Враховуючи відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог та вимог апеляційної скарги позивача, в порядку визначеному ч.ч.1,2,13 ст. 141 ЦПК України, відсутні і підстави для компенсації позивачеві понесених ним витрат на стадії розгляду справи судом першої інстанції. У зв'язку з цим рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати підлягає до скасування.
Враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, відсутні і підстави для компенсації позивачеві понесених ним витрат на стадії апеляційного перегляду справи.
Разом з тим, враховуючи наявні підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача наявні і підстави для компенсації їй за рахунок позивача суми судових витрат понесених на стадії апеляційного перегляду справи.
Так, при звернені до суду з апеляційною скаргою відповідачем сплачена сума судового збору в розмірі 1849 грн 50 коп (т.1 а.с.151). Про інші судові витрати відповідачем в ході перегляду справи апеляційним судом заявлено не було.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації - залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1816 грн 80 коп.
Позивач: ОСОБА_2 : АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 16 лютого 2026 року.