апеляційне провадження №22-ц/824/1543/2026
справа №754/14223/24
11 лютого 2026 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Желепи О.В., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Коваленко І.І., повне судове рішення складено 13 червня 2025 року,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на 1/2 частину майна, -
встановив:
1. Короткий виклад доводів пред'явленого позову.
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на 1/2 частину майна.
Вимоги позову мотивує тим, що 15 березня 2024 року позивачка звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гамерської-Небилиці А.Б. із заявою про видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 як на частку у спільному майні колишнього подружжя у спадковій справі №1/202309, відкритій після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою приватного нотаріуса від 15 березня 2024 року нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії, посилаючись на те, що зазначена квартира на момент смерті спадкодавця не належала йому на праві власності, а перебувала у власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 07 червня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Коновалом Р.В., відомості про який внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Позивачка вказує, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 29 квітня 1977 року по 22 грудня 1992 року. Рішенням Київського міськвиконкому №58/2-91 від 19 грудня 1991 року ОСОБА_4 затверджено членом житлово-будівельного кооперативу «Сварщик-2» для будівництва трикімнатної квартири, пайові внески за яку були повністю сплачені у 1992 році, тобто в період перебування у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується довідками ЖБК та платіжними документами.
Вказує, що відповідно до статті 15 Закону України «Про власність» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та пункту 5-1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 18 вересня 1987 року, член житлово-будівельного кооперативу, який повністю вніс пайовий внесок за квартиру, набуває права власності на таку квартиру. З огляду на положення статей 22, 28 КпШС України, статей 60, 68, 70 Сімейного кодексу України, статтю 355, 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям у період шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності незалежно від розірвання шлюбу, а частки подружжя у такому майні є рівними.
Позивачка уважає, що укладаючи договір дарування всієї квартири, ОСОБА_4 діяв за відсутності необхідних повноважень щодо розпорядження спільним майном подружжя, внаслідок чого правочин щодо дарування квартири має бути визнаний судом недійсним.
Мотивуючи наведеним, просить:
- визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя позивачки та ОСОБА_4 ;
- визнати за позивачкою право власності на 1/2 частку цієї квартири;
- визнати недійсним договір дарування 1/2 частини квартири, що укладений 07 червня 2019 року між ОСОБА_4 та відповідачкою і посвідчений приватним нотаріусом КМНО Коновалом Р.В. за реєстровим №1422;
- виключити відомості про відповідачку з Реєстру прав власності на нерухоме майно на право власності на частину квартири.
12 березня 2025 року позивачкою подано заяву про зміну предмету позову, у якій просить:
- визнати квартиру спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири;
- визнати недійсним договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений 07.06.2019 року приватним нотаріусом КМНО Коновалом Р.В. за реєстровим №1422;
- виключити відомості про ОСОБА_2 з Реєстру прав власності на нерухоме майно на право власності на квартиру.
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову у спосіб накладення арешту на майно: 1/2 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 і належить на праві власності ОСОБА_2 , що вжиті судом, про що постановлена ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 18 лютого 2025 року у справі № 754/14223/24.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що спірна квартира є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, оскільки пай у житлово-будівельному кооперативі сплачений у період шлюбу за рахунок спільних коштів.
Разом з цим, суд першої інстанції вказав, що позовна давність для поділу майна розлученого подружжя складає три роки і починається з моменту державної реєстрації права власності на квартиру, тобто з 19 квітня 2016 року. Позивачка звернулася до суду 07 жовтня 2024 року, тобто після спливу трирічного строку, і не довела поважних причин пропуску строку, тому суд відмовив у задоволенні позову у зв'язку із пропуском позовної давності.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що погоджується із висновками суду першої інстанції щодо визнання квартири спільною сумісною власністю.
Разом з цим позивачка не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо пропуску позовної давності.
Вказує, що суд першої інстанції безпідставно визначив моментом початку перебігу позовної давності з дати державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_4 , пославшись на постанову Верховного Суду від 26 березня 2020 року у справі №644/3974/17, неправильно застосував наведений у ній правовий висновок. Стверджує, що у зазначеній постанові Верховний Суд виходив з того, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права, і дійшов висновку про відсутність пропуску позовної давності.
Відповідно до статей 71, 76 ЦК УРСР, статей 256, 257, 261 ЦК України, частини другої статті 72 СК України, пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11, перебіг позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права, а не з моменту державної реєстрації права власності, розірвання шлюбу чи іншого формального акту.
Зазначає, що за відсутності спору між колишнім подружжям за життя ОСОБА_4 та за відсутності будь-яких дій, спрямованих на заперечення права ОСОБА_1 на частку у спільному майні, сам факт реєстрації права власності за одним із подружжя не свідчить про порушення права іншого та не може вважатися початком перебігу позовної давності.
Фактично про порушення свого права ОСОБА_1 дізналася лише 15 березня 2024 року з постанови приватного нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у спадковій справі після смерті ОСОБА_4 .
Позов подано до суду 08 жовтня 2024 року, тобто в межах трирічного строку з моменту дізнання про порушення права, у зв'язку з чим позовну давність не пропущено.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 вересня 2015 року у справі №6-258цс15, від 17 березня 2021 року у справі №753/18448/17, від 13 грудня 2023 року у справі №161/10959/21.
Мотивуючи наведеним, просить рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позову задовольнити.
4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.
Відзиву на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду не надходило.
5. Позиція учасників справи.
16 жовтня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення адвоката Павлова І.Г., який діє в інтересах ОСОБА_2 , на апеляційну скаргу.
Зазначає, що із змісту частини 2 статті 72 СК України та правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 09 липня 2021 року у справі №161/8116/19, випливає презумпція обізнаності особи про стан своїх майнових прав. Позивач зобов'язаний довести не лише факт незнання про порушення права, а й об'єктивну неможливість дізнатися про таке порушення, тоді як відповідач має довести можливість отримання відповідної інформації раніше.
Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2022 року у справі №385/321/20 також зазначив, що дбайливий власник повинен проявляти розумну турботу про своє майно та своєчасно вживати заходів щодо захисту своїх прав. Тривала бездіяльність без об'єктивних перешкод свідчить про недотримання стандарту доброго господаря.
Доказів поважності причин пропуску трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 72 СК України, після більш ніж 30 років з дати розірвання шлюбу позивачкою суду не надано.
В обґрунтування пояснень посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04 липня 2018 року у справі №584/1319/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі №203/304/17, від 13 лютого 2020 року у справі №320/3072/18, від 13 липня 2020 року у справі №570/4234/16-ц, від 24лютого 2021 року у справі №303/6365/17, від 11 жовтня 2023 року у справі №359/6727/21 та від 29 квітня 2024 року у справі №522/3192/21.
Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.
20 жовтня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив адвоката Павлова І.Г., який діє в інтересах ОСОБА_2 , на апеляційну скаргу.
Відповідно до чинного Цивільного процесуального кодексу України під час апеляційного перегляду справи не передбачено подання окремої відповіді на відзив. Зокрема, розділ ЦПК, що регулює апеляційне провадження, містить процедуру подання апеляційних скарг, відзивів та додаткових документів, однак окремо не передбачає подання відповіді на відзив.
У зв'язку з цим, подана 20 жовтня 2025 року ОСОБА_1 відповідь на відзив підлягає оцінці та враховується судом апеляційної інстанції не як самостійний процесуальний документ, а як письмові пояснення учасника справи, що прямо передбачено положеннями ЦПК України.
Крім цього, відзиву на апеляційну скаргу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції стороною відповідача не подано.
У письмових поясненнях позивачка зазначає, що матеріалами справи встановлено, що про існування договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , посвідченого 07 червня 2019 року приватним нотаріусом КМНО Коновалом Р.В., позивачка дізналася лише 15 березня 2024 року з постанови приватного нотаріуса КМНО Гамерської-Небилиці А.Б. про відмову у вчиненні нотаріальної дії у межах спадкової справи №1/202309, відкритої після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Саме цією постановою повідомлено, що спірна квартира зареєстрована за відповідачкою на підставі зазначеного договору дарування.
До 15 березня 2024 року у позивачки були відсутні об'єктивні підстави вважати, що її право співвласника порушено, оскільки квартира була набута під час шлюбу та відповідно до статті 60 СК України є об'єктом спільної сумісної власності.
Будь-яке відчуження такого майна без нотаріально посвідченої згоди іншого з подружжя є порушенням вимог статті 65 СК України. Укладення договору дарування 07 червня 2019 року без згоди співвласниці свідчить про порушення імперативних норм закону та є підставою для визнання правочину недійсним відповідно до частини 3 статті 65 СК України, статей 203, 215 ЦК України. Доказів повідомлення позивачки про укладення договору дарування матеріали справи не містять.
Сам по собі факт тривалого непред'явлення позову, за відсутності спору між колишнім подружжям та заперечень щодо належності майна, не може вважатися доказом порушення права та не свідчить про початок перебігу позовної давності.
Таким чином, суд першої інстанції неправильно визначив момент початку перебігу позовної давності, не врахувавши, що про порушення свого права позивачка дізналася лише 15 березня 2024 року, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у позові з мотивів спливу позовної давності.
Просить апеляційну скаргу задовольнити.
В судовому засіданні адвокат Павлов І.Г., який діє в інтересах відповідачки ОСОБА_2 , проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у її задоволенні.
Адвокат Канюк Я.Ю., який діє в інтересах 3-ї особи ОСОБА_3 , заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, оскаржуване рішення залишити без змін.
Від позивачки ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності. Вимоги апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.
6. Позиція суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Павлова І.Г., який діє в інтересах ОСОБА_2 , адвоката Канюка Я.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_3 , розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
7. Фактичні обставини справи, установлені судом.
З матеріалів справи убачається, що 29 квітня 1977 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб. Після реєстрації шлюб ОСОБА_5 змінила прізвище на " ОСОБА_6 ". 22 грудня 1992 року шлюб, укладений 29 квітня 1977 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , розірвано, що підтверджується даними свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_1 та даними свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_2 (том 2 а.с. 41-42).
Згідно даних довідки № 251 від 08 січня 1992 року убачається, що така видана про те, що ОСОБА_4 рішенням Київського виконкому № 58/г - 91 від 19.12.1991 затверджений членом ЖБК для будівництва 3 кімнатної квартири з орієнтовною кошторисною вартістю 47773 руб 21 коп (том 1 а.с. 13).
Згідно даних довідки управління ЖБК від 08 січня 1992 року № 301 ОСОБА_4 дозволено внести гроші за трикімнатну квартиру в сумі 15 815 рублів на розрахунковий рахунок ЖБК (том 1 а.с. 14).
Згідно даних квитанції (повідомлення) від 11 січня 1992 року № 5394/0243 ОСОБА_4 перераховано на рахунок ЖБК 30 000,00 руб (том 1 а.с. 15).
Згідно даних квитанції №0402001 від 05 серпня 1992 року ОСОБА_4 перераховано на рахунок ЖБК 18073 руб. 21 коп (том 1 а.с. 16).
29 січня 1993 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб, що підтверджується даними свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_3 . Після реєстрації шлюбу ОСОБА_7 змінила прізвище на " ОСОБА_6 " (том 1 а.с.50).
10 травня 1993 року ОСОБА_4 отримав ордер на жиле приміщення як член ЖБК. Цей ордер виданий на підставі рішення загальних зборів членів ЖБК, затвердженого рішенням виконкому Київської міської ради від 12.04.1993 № 438. В ордері зазначено такий склад сім'ї: ОСОБА_4 та діти - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (том 1 а.с. 94).
Згідно даних довідки №25 від 12 квітня 2016 року за підписом голови правління ЖБК «Зварювальник-2» ОСОБА_11. та бухгалтера ЖБК В.М. ОСОБА_10 , убачається, що така видана ОСОБА_4 про те, що пайовий внесок за квартиру в розмірі 200 000,00 карбованців у повному обсязі було сплачено 27 червня 1993 року, що складає суму паєнакопичення (том 1 а.с. 53, 138).
Відповідно до даних договору дарування від 07 червня 2019 року убачається, що ОСОБА_4 подарував квартиру ( АДРЕСА_3 ) ОСОБА_2 .
Згідно пункту 2 договору квартира належить ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі довідки житлово-будівельного кооперативу «Зварювальник-2» (код ЄДРПОУ: 22885281), виданої за вих. №25 від 12 квітня 2016 року, з відповідною реєстрацією права власності на вищевказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що зокрема підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, номер: 57678122 від 19 квітня 2016 року, виданої (сформованої) державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Кулініченком Андрієм Андрійовичем, а також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно тощо (том 1 а.с. 54, 139-140).
15 березня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамерська-Небилиця А.Б. розглянуто заяву ОСОБА_1 з проханням видати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні колишнього подружжя у разі смерті одного з колишнього з подружжя на половину спільного майна, набутого в період перебування в зареєстрованому шлюбі, а саме на 1/2 частку квартири під номером АДРЕСА_1 .
За результатом розгляду вказаної заяви нотаріусом прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з підстав неналежності ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 8-9).
Згідно даних інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 березня 2024 року №369979779 квартира АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого 07 червня 2019 року приватним нотаріусом КМНО Коновалом Романом Вікторовичем за реєстровим №1422, належить ОСОБА_2 (том 1 а.с. 10).
8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.
Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України (далі - СК України) цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), тобто з 01 січня 2004 року.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
Отже, спірні правовідносини регулюються нормами Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), оскільки вони виникли до 01 січня 2004 року (набута спірна квартира).
Відповідно до статті 9 КпШС України на вимоги, що випливають із шлюбних та сімейних відносин, позовна давність не поширюється, за винятком випадків, коли строк для захисту порушеного права встановлено законодавством України.
Згідно статті 10 КпШС України у випадках, передбачених статтею 9 цього Кодексу, позовна давність застосовується судом відповідно до цивільного законодавства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно статті 11 КпШС у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №710/122/20).
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частин 2-4 статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти росії").
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення його цивільного права.
Цей обов'язок випливає із загального правила, установленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу її вимог і заперечень.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19).
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Судом установлено, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано 22 грудня 1992 року. Позивачка в квартирі не проживала, зареєстрована не була, витрат по її утриманню не несла, майном не цікавилась.
Право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 19 квітня 2016 року, що підтверджується відповідними відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вказані відомості є публічними, відкритими та загальнодоступними.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме з моменту державної реєстрації права власності на квартиру за одним із колишнього подружжя у позивачки виникла об'єктивна можливість довідатися про стан своїх майнових прав, а відтак і про можливе порушення права на частку у спільному майні.
Посилання скаржниці на те, що про порушення свого права вона дізналася лише 15 березня 2024 року з постанови нотаріуса відхиляються апеляційним судом, оскільки такі не підтверджені доказами існування об'єктивних перешкод для отримання відповідної інформації раніше.
Тривала бездіяльність позивачки протягом понад тридцяти років після розірвання шлюбу та майже восьми років після державної реєстрації права власності за колишнім чоловіком свідчить про недотримання стандарту розумної обачності та належної турботи про свої майнові права.
Колегія суддів також враховує, що сам по собі факт відсутності відкритого спору між сторонами не може вважатися об'єктивною підставою для зупинення або відтермінування перебігу позовної давності, оскільки право на позов виникає з моменту порушення права або з моменту, коли особа могла довідатися про таке порушення, а не з часу фактичного усвідомлення його наслідків.
Принцип «пропорційності» тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (рішення у справі «Золотас проти Греції» від 29 січня 2013 року).
За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок, що порушене право позивачки не підлягає захисту в зв'язку зі спливом позовної давності, що є підставою для відмови у позові.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про неправильне визначення судом першої інстанції моменту початку перебігу позовної давності є безпідставними, відхиляються апеляційним судом, оскільки не спростовують правильності зроблених судом першої інстанції висновків.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Посилання скаржниці на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 вересня 2015 року у справі №6-258цс15, від 17 березня 2021 року у справі №753/18448/17, від 13 грудня 2023 року у справі №161/10959/21, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, з огляду на відмінність фактичних обставин зазначених справ від обставин цієї справи.
Так, у справі №6-258цс15 Верховний Суд України дійшов висновку, що сам по собі факт державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна за одним із подружжя не свідчить про порушення права іншого з подружжя, якщо відсутні докази реального спору між ними та вчинення дій, спрямованих на заперечення прав співвласника.
Однак у справі №6-258цс15 судами установлено, що позивач фактично користувався спірним майном, проживав у ньому, здійснював витрати на його утримання, а також не був усунутий від володіння та користування майном, що об'єктивно виключало можливість дізнання про порушення його прав раніше.
На відміну від наведеного, у цій справі позивачка з 1992 року не перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 , у спірній квартирі не проживала, не була зареєстрована, не брала участі в її утриманні, а отже мала реальну можливість у будь-який момент з'ясувати стан своїх майнових прав.
У справі №753/18448/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли особі стало відомо про вчинення правочину щодо спільного майна без її згоди, оскільки до цього моменту спору між позивачкою та колишнім з подружжя за його життя не було.
Водночас у цій справі сторони припинили сімейні відносини понад 30 років тому, не підтримували спільного побуту, не здійснювали спільного володіння майном, а отже презумпція довіри між подружжям не могла існувати, а сам характер правовідносин вимагав від позивачки прояву більшої обачності щодо збереження та захисту своїх майнових прав.
Таким чином, наведені скаржницею судові рішення ухвалені за істотно інших фактичних обставин, що унеможливлює їх застосування до спірних правовідносин.
Обов'язковість правового висновку не означає можливості його формального застосування без урахування фактичних обставин конкретної справи, а суд зобов'язаний перевіряти релевантність правової позиції до встановлених обставин.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування наведених правових висновків Верховного Суду є необґрунтованими та такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді О.В. Желепа
В.В. Соколова