1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві 10 лютого 2026 року апеляційну скаргу прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 , на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2025 року,
за участі:
прокурора ОСОБА_5
Вказаною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні внесеного до ЄРДР 31 жовтня 2025 року за № 42025102030000208, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.
Не погоджуючись з таким рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив, скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою накласти арешт на:
- земельні ділянки із кадастровими номерами 800000000062:504:0009, 8000000000:62:504:0010, 8000000000:62:504:0011, площею 0,1 га кожна, загальною площею 0.3 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_3, що перебуває у приватній власності фізичної особи - ОСОБА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , із забороною відчуження та розпорядження;
- об?єкти нерухомого майна - об?єкти незавершеного будівництва, на яких ведуться роботи на підставі повідомлень про початок виконання будівельних робіт від 16.01.2021 (реєстраційні номери в ЄДЕССБ №KB051211209995 та №KB051211209682). Реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна відсутній, із забороною відчуження, розпорядження та проведення подальших будівельних робіт.
Вважає оскаржувану ухвалу необґрунтованою, невмотивованою та такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Зазначає, що земельні ділянки та об'єкти незавершеного будівництва обґрунтовано визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, оскільки саме вони є предметом та результатом кримінально протиправних дій та містять відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
На думку апелянта, незастосування заборони на відчуження, розпорядження та проведення подальших будівельних робіт може призвести до подальшого незаконного оформлення права на нерухоме майно, укладення договорів інвестування, здійснення продажу, передачі в заставу, найм, дарування, відчуження майна іншим способом, подальшого самовільного будівництва об'єктів нерухомого майна на земельних ділянках, що може перешкодити кримінальному провадженню.
Звертає увагу на те, що слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі не спростовано доводи сторони обвинувачення, зазначені у клопотанні, не надано оцінки обставинам кримінального провадження та не досліджено долучених, до матеріалів провадження доказів.
В судове засідання власник майна ОСОБА_6 не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, хоча про час та дату апеляційного розгляду її повідомлено у встановленому законом порядку. Враховуючи наведне, колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України, зважаючи, у тому числі на скорочені строки розгляду справ такої категорії (ч. 2 ст. 422 КПК України).
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи скарги, колегія суддів уважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Деснянською окружною прокуратурою м. Києва здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 31 жовтня 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42025102030000208, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що невстановленою особою, з метою проведення будівництва багатоквартирних житлових будинків по АДРЕСА_1 на земельних ділянках №№18, 20, 22 із кадастровими номерами 8000000000:62:504:0009, 8000000000:62:504:0010 та 8000000000:62:504:0011, внесено завідомо неправдиві відомості до повідомлень про початок виконання будівельних робіт.
Так, на суміжних земельних ділянках по АДРЕСА_1 із кадастровими номерами 8000000000:62:504:0009, 8000000000:62:504:0010 та 8000000000:62:504:0011, що перебувають у приватній власності у фізичної особи - ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1 ), невстановленими особами будуються два 3-х поверхові 4-х секційні багатоквартирні будинки.
Відповідно до інформації з Публічної кадастрової карти України цільове призначення земельних ділянок АДРЕСА_2 із кадастровими номерами 8000000000:62:504:0009, 8000000000:62:504:0010 та 8000000000:62:504:0011 - «02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».
Таким чином, на земельних ділянках з цільовим призначенням за кодом 02.01 дозволено будівництво лише житлових будинків садибного типу. Для будівництва колективного житлового будинку чи багатоквартирного житлового будинку земельна ділянка має мати відповідне цільове призначення, а саме код 02.02 (для колективного житлового будівництва) чи 02.03 (для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку). Отже на земельній ділянці з цільовим призначенням за кодом 02.01 «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» будівництво багатоквартирного чи колективного будинку є протизаконним використанням земельної ділянки, тобто не за її цільовим призначенням.
Постановою прокурора Деснянської окружної прокурати м. Києва ОСОБА_5 від 07 листопада 2025 року у кримінальному провадженню зазначені земельні ділянки визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
16 грудня 2025 року прокурор Деснянської окружної прокурати м. Києва ОСОБА_5 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на земельні ділянки із кадастровими номерами 800000000062:504:0009, 8000000000:62:504:0010, 8000000000:62:504:0011, площею 0,1 га кожна, загальною площею 0.3 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_3, що перебуває у приватній власності фізичної особи - ОСОБА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , шляхом заборони відчуження та розпорядження, а також на об?єкти нерухомого майна - об?єкти незавершеного будівництва, на яких ведуться роботи на підставі повідомлень про початок виконання будівельних робіт від 16.01.2021 (реєстраційні номери в ЄДЕССБ №KB051211209995 та №KB051211209682). Реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна відсутній, шляхом заборони відчуження, розпорядження та проведення подальших будівельних робіт.
Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2025 року у задоволенні клопотання прокурора відмовлено, з тих підстав, що прокурором не доведено необхідності арешту майна, а також наявності ризиків, передбачених вимогами ч. 1 ст. 170 КПК України.
Колегія суддів погоджується із таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з п. 1 ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення, в тому числі збереження речових доказів.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слід переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення, які можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Як вбачається з матеріалів провадження, прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 171 КПК України, зазначив мету відповідно до положень ст. 170 КПК України, з якою пов'язує необхідність у накладенні такого арешту, - з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні.
Однак, колегія суддів вважає, що в клопотанні та долучених до нього матеріалах, не надано достатніх і належних доказів на підтвердження обставин, на які послався прокурор.
Слідчим суддею в оскаржуваному рішенні зазначено, що прокурором не доведено можливість використання майна, про арешт якого він подав клопотання, як доказу у кримінальному провадженні, а тому, на переконання слідчого судді, такий захід забезпечення кримінального провадження не є дієвим.
Колегія суддів приходить до висновку, що будь-яких правових підстав для застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження у клопотанні прокурора не зазначено та доказів на обґрунтування наведеного не подано.
Посилаючись у клопотанні на необхідність накладення арешту на вказане майно, що є речовими доказами у цьому кримінальному провадженні, прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження такого висновку.
На переконання колегії суддів, наявна в матеріалах провадження постанова прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 від 07 листопада 2025 року про визнання зазначених земельних ділянок речовим доказом,не містить чітко сформульованих мотивів її прийняття та належного обґрунтування цих мотивів, як цього вимагають положення ч.5 ст.110 КПК України.
За таких обставин, посилання у клопотанні прокурора про арешт майна, як на форму забезпечення доказів, не ґрунтуються на вимогах закону.
Слідчий суддя надав оцінку усім доказам, які наявні в матеріалах справи та які стосуються предмету кримінального провадження, з чим погоджується колегія суддів.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, оскільки за викладених у клопотанні обставин та доданих до нього матеріалах не доведено необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Відтак, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 167, 170 - 173 КПК України, відмовив у задоволенні клопотання прокурора з підстав недоведеності та необґрунтованості необхідності застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді в матеріалах судового провадження і зі змісту апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2025 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Деснянської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_9
Єдиний унікальний № 754/20952/25 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_10
Провадження № 11сс/824/1828/2026 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК України