09 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
представника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги представника ОСОБА_6 в інтересах власників майна ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ТОВ «ФОРТІСЕК» на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 18.06.2025 задоволено клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 та накладено арешт на житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2766788180000) за адресою: АДРЕСА_1 ; житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 962183380000) за адресою: АДРЕСА_2 ; житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 962080780000) за адресою: АДРЕСА_3 , що перебувають у власності ОСОБА_8 ; житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2767471780000) за адресою: АДРЕСА_4 ; житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 962112380000) за адресою: АДРЕСА_5 , що перебувають у власності ОСОБА_7 ; нежитлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2754540780000) за адресою: АДРЕСА_8;нежитлове _____________________________________________________________________________
Справа № 761/24773/25 Слідчий суддя - ОСОБА_9
Апеляційне провадження № 11-сс/824/990/2026 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2754527380000) за адресою: АДРЕСА_9, що перебувають у власності ТОВ «ФОРТІСЕК», ЄДРПОУ: 43988954.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 в інтересах власників майна ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ТОВ «ФОРТІСЕК» подала апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі в інтересах ОСОБА_7 представник просила скасувати ухвалу слідчого судді в частині накладення арешту на майно, що належить на праві власності ОСОБА_7 , а саме на житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2767471780000) за адресою: АДРЕСА_4 ; житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 962112380000) за адресою: АДРЕСА_5 , та постановити в цій частині нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт зазначеного майна, що належить ОСОБА_7 .
В апеляційній скарзі в інтересах ОСОБА_8 представник просила скасувати ухвалу слідчого судді в частині накладення арешту на майно, що належить на праві власності ОСОБА_8 , а саме на житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2766788180000) за адресою: АДРЕСА_1 ; житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 962183380000) за адресою: АДРЕСА_2 ; житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 962080780000) за адресою: АДРЕСА_3 , та постановити в цій частині нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт зазначеного майна, що належить ОСОБА_8 .
В апеляційній скарзі в інтересах ТОВ «ФОРТІСЕК» представник просила скасувати ухвалу слідчого судді в частині накладення арешту на майно, що належить на праві власності ТОВ «ФОРТІСЕК», а саме на нежитлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2754540780000) за адресою: АДРЕСА_10; нежитлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2754527380000) за адресою: АДРЕСА_9, та постановити в цій частині нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт зазначеного майна, що належить ТОВ «ФОРТІСЕК».
В апеляційних скаргах представник зазначала, що розгляд клопотання здійснено без виклику власників майна, а копії оскаржуваних вона отримала: в інтересах ОСОБА_7 - 30.10.2025, в інтересах ОСОБА_8 та ТОВ «ФОРТІСЕК» - 04.11.2025.
Обґрунтовуючи доводи апеляційних скарг, апелянт зазначала, що власники арештованого нерухомого майна ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ТОВ «ФОРТІСЕК» є добросовісними набувачами арештованого майна, яке було набуто ними на законних підставах на підставі відповідних Договорів купівлі-продажу, укладених 23.06.2023, 05.07.2023.
Набувачі діяли добросовісно, не знаючи і не маючи змоги знати про права третіх осіб.
Прокурор у клопотанні та слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі не навели жодного доказу, який би підтверджував, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ТОВ «ФОРТІСЕК», купуючи зазначене нерухоме майно у 2023 році, знали або могли знати про можливі шахрайські дії у 2016 році.
ОСОБА_10 з моменту передання майна за кредитним договором № 16-06-29-006984 від 29.06.2016 не звертався із заявами про вчинення кримінального правопорушення.
На момент придбання майна ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ТОВ «ФОРТІСЕК» не існувало жодного кримінального провадження щодо цього майна.
При цьому, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та посадові особи ТОВ «ФОРТІСЕК» не є підозрюваними, обвинуваченими чи цивільними відповідачами у даному кримінальному провадженні.
Також апелянт вказувала, що арештоване майно не відповідає критеріям речових доказів, визначених у ст. 98 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи представника ОСОБА_6 , в інтересах ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ТОВ «ФОРТІСЕК», яка підтримала апеляційні скарги з наведених у них підстав, думку прокурора ОСОБА_5 , який в режимі відеоконференцзв'язку заперечував проти задоволення апеляційних скарг та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що подані апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання прокурора про арешт майна розглянуто без повідомлення та у відсутності власників майна ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ТОВ «ФОРТІСЕК» або їх представника.
Дані про направлення учасникам судового провадження копії оскаржуваної ухвали, у справі відсутні.
Як зазначила представник в апеляційних скаргах, копію оскаржуваної ухвали в інтересах ОСОБА_7 вона отримала 30.10.2025, тоді як подала апеляційну скаргу 04.11.2025, а в інтересах ОСОБА_8 та ТОВ «ФОРТІСЕК» копію оскаржуваної ухвали отримала 04.11.2025 та цього ж дня подала апеляційні скарги.
Ураховуючи, що матеріали справи не містять інших відомостей про обізнаність представника власників майна із мотивами прийнятого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги подані в строк, передбачений абзацом 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а відтак не убачає підстав для розгляду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, в провадженні СВ Шевченківського УП ГУНП у м. Києві знаходиться кримінальне провадження № 12025100100001161 від 29.03.2025 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України.
Згідно даних клопотання, на адресу Шевченківського УПГУНП у м. Києві надійшла заява від представника заявника ОСОБА_11 щодо вчинення шахрайських дій ОСОБА_12 , направлених на заволодіння нерухомого майна, а саме: житлових приміщень АДРЕСА_6 , та нежитлових приміщень, а саме: АДРЕСА_11, унаслідок чого останні вибули з власності ОСОБА_10 , чим завдано збитку в особливо великих розмірах.
Досудовим розслідуванням встановлено, що на початку 2022 року мати заявниці, ОСОБА_13 , та батько заявниці, ОСОБА_10 , виявили з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що майно, належне їм на праві власності, а саме: квартира АДРЕСА_7 , була відчужена у позасудовому порядку на користь третіх осіб, а саме: ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс», з яким ОСОБА_13 та ОСОБА_10 не мали жодних договірних відносин, та в подальшому зареєстрована на праві власності за іншою особою - ОСОБА_14
29.06.2016 року нібито між ПАТ «Діамантбанк», як кредитором, та ОСОБА_12 , як позичальником, було укладено Кредитний договір № 16-06-29-006984, згідно п. 2.1. якого позичальник взяла на себе зобов'язання в день укладення відповідного договору в забезпечення своїх зобов'язань за ним забезпечити надання ОСОБА_10 в іпотеку нерухомого майна, а саме: житлових приміщень АДРЕСА_6 .
Того ж дня, 29.06.2016 року, нібито було укладено Договір іпотеки між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_10 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_15 за реєстровим номером 711, яким передано від імені ОСОБА_10 в забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_16 за Кредитним договором № 16-06-29- 006984 від 29.06.2016 року нерухоме майно, а саме житлові приміщення АДРЕСА_6 .
Разом із цим, того ж дня, 29.06.2016 р., нібито, ОСОБА_10 , діючи за довіреністю від 17..06.2016р., виданою ОСОБА_13 на його ім'я діяти від імені та в інтересах останньої та посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_15 , на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_12 за Кредитним договором № 16-06-29-006984 від 29.06.2016 року також передав в іпотеку за Договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_15 за реєстровим номером 713 на користь ПАТ «Діамантбанк» нежитлові приміщення АДРЕСА_12, належні на праві власності ОСОБА_13 .
При цьому, у ході проведення досудового розслідування встановлено те, що на період 17.06.2016 ОСОБА_13 перебувала за кордоном, тому вчинення будь-якого правочину за її участю не було можливим.
ОСОБА_13 та ОСОБА_10 зазначали, що не передавали в іпотеку жодного свого майна та підписи від їх імені на вищевказаних Договорах іпотеки від 29.06.2016 р. та довіреності від імені ОСОБА_13 від 17.06.2016 р., виконані не ними, а іншими невідомими особами.
В подальшому, 30.07.2018, ПАТ «Діамантбанк» нібито було відступлено право вимоги за вищевказаними Договорами іпотеки від 29.06.2016, укладеними зі ОСОБА_10 та ОСОБА_10 на підставі довіреності від 17.06.2016, в інтересах ОСОБА_13 на користь ТОВ «ФК «Фактор Плюс».
13.09.2018 року ТОВ «ФК «Фактор Плюс» в свою чергу згідно відомостей з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень звернуло в позасудовому порядку, на підставі ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» стягнення на відповідні об'єкти нерухомого майна, які в подальшому відчужило на користь третіх осіб.
Органом досудового розслідування отримано відповідь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та здійснено огляд наданих виписок по рахункам, на яких раніше обліковувалась заборгованість за кредитним договором за період з дати видачі кредиту ОСОБА_12 по дати закриття рахунків, в ході якого встановлено, що тіло кредиту, а саме сума в розмірі 10 мли. гривень було повністю повернуто ПАТ «Діамантбанк», тому не встановлено підстав для стягнення майна в іпотеку.
Як зазначено прокурором, відповідно до актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, внесено зміни в нумерацію будинку № 70, а саме: додано літеру «а» за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 70.
Постановою слідчого СВ Шевченківського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_17 від 20.05.2025 року житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2766788180000) за адресою: АДРЕСА_1 ; житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 962183380000) за адресою: АДРЕСА_2 ; житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 962080780000) за адресою: АДРЕСА_3 , що перебувають у власності ОСОБА_8 ; житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2767471780000) за адресою: АДРЕСА_4 ; житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 962112380000) за адресою: АДРЕСА_5 , що перебувають у власності ОСОБА_7 ; нежитлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2754540780000) за адресою: АДРЕСА_8; нежитлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2754527380000) за адресою: АДРЕСА_9, що перебувають у власності ТОВ «ФОРТІСЕК», визнано речовими доказами у кримінальному провадженні№ 12025100100001161.
16.06.2025 прокурор Шевченківської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2766788180000) за адресою: АДРЕСА_1 ; житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 962183380000) за адресою: АДРЕСА_2 ; житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 962080780000) за адресою: АДРЕСА_3 , що перебувають у власності ОСОБА_8 ; житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2767471780000) за адресою: АДРЕСА_4 ; житлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 962112380000) за адресою: АДРЕСА_5 , що перебувають у власності ОСОБА_7 ; нежитлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2754540780000) за адресою: АДРЕСА_8; нежитлове приміщення (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2754527380000) за адресою: АДРЕСА_9, що перебувають у власності ТОВ «ФОРТІСЕК», ЄДРПОУ: 43988954, із забороною вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію вищевказаного нерухомого майна, а також вчиняти будь-які дії, пов'язані із проведенням державної реєстрації (перереєстації, поділу, виділу, аукціони, торги) права власності та майнових прав стосовно вищевказаних об'єктів нерухомості та забороною користуватися, відчужувати та будь-яким іншим чином розпоряджатися таким нерухомим майном, у тому числі, продавати, міняти, дарувати, розділяти (виділяти), передавати в іпотеку, оренду, вносити до статутного капіталу юридичних осіб та інше; забороною державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі, Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти реєстраційні дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, стосовно вищевказаних об'єктів нерухомості.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 18.06.2025 задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на вищевказане нерухоме майно, з метою його збереження як речових доказів у кримінальному провадженні.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на нерухоме майно, яке перебуває у власності ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ТОВ «ФОРТІСЕК», з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами у межах кримінального провадження № 12025100100001161, та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна з метою збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вказане в оскаржуваній ухвалі нерухоме майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути відчужене.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на нерухоме майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Доводи апеляційних скарг представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ТОВ «ФОРТІСЕК» про те, що арештовані житлові та нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_13 не можуть відповідати ознакам речових доказів, передбачених ст. 98 КПК України, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що зазначені у клопотанні житлові та нежитлові приміщення можуть бути об'єктами кримінально протиправних дій та набуті кримінально протиправним шляхом, а отже відповідають ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для їх арешту як речових доказів з метою збереження.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до відчуження доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Доводи апелянтів про те, що нерухоме майно, на яке було накладено арешт, належить на праві власності ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ТОВ «ФОРТІСЕК» на законних підставах, та придбане у законний спосіб і не має відношення до обставин кримінального правопорушення, за якими здійснюється досудове розслідування, є предметом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні та підлягають перевірці під час подальшого досудового розслідування, яке на даний час триває.
Наявні на момент розгляду клопотання відомості не перешкоджають накладенню арешту на майно за наведених стороною обвинувачення підстав, та на даному етапі досудового розслідування сукупність долучених до клопотання матеріалів є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт вказаного у клопотанні нерухомого майна.
Натомість, надання судом аналізу викладених в апеляційній скарзі відомостей щодо законності набуття у власність ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ТОВ «ФОРТІСЕК» об'єктів нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_13, створить ситуацію, за якої суд вдасться до оцінки доказів, оцінки та встановленню фактичних обставин кримінального правопорушення, що свідчитиме про вихід за межі предмета оцінки, яка здійснюється на даній стадії досудового розслідування під час розгляду клопотання про арешт майна, що є неприпустимим з огляду на приписи ч. 3 ст. 26 КПК України.
Доводи апелянта про те, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ТОВ «ФОРТІСЕК» не є підозрюваними у даному кримінальному провадженні, не можуть бути підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав, передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Інші зазначені в апеляційних скаргах доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги представника ОСОБА_6 в інтересах власників майна ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ТОВ «ФОРТІСЕК», залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3