Справа № 759/14361/25
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3929/2026
04 лютого 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П.
при секретарі Ганжалі С.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 вересня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Петренко Н.О.,-
встановив:
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом.
ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 : майнову шкоду у розмірі 122 125 грн 85 коп., понесені витрати на оцінку збитків у розмірі 5 000 грн 00 коп., сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 221 грн 26 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000 грн 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 січня 2024 року в м. Києві по вул. Кільцева Дорога ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «KIA», скоїв зіткнення з автомобілем «AUDI», який належить ОСОБА_1 .
ПостановоюСвятошинського районного суду міста Києва від 06 лютого 2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Відповідно до звіту № 132 від 29 січня 2024 року, вартість завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди матеріального збитку становить 439 181 грн 25 коп. Враховуючи утилізаційну вартість складників у розмірі 157 055 грн 40 коп., розмір матеріального збитку складає 282 125 грн 85 коп.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА».
Страховою компанією здійснено розрахунок та виплачено позивачу страхове відшкодування у розмірі 160 000 грн 00 коп.
Позивач просив стягнути з ОСОБА_2 матеріальні збитки, які складають різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у розмірі 122 125 грн 85 коп., понесені витрати на оцінку збитків у розмірі 5 000 грн 00 коп. та судові витрати.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30 вересня 2025 року названий позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 122 125 грн 85 коп.
Стягнутоз ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесенівитрати за оцінку збитків у розмірі 5 000 грн 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 211 грн 20 коп.
У задоволенні вимог простягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про його час і місце повідомлений належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог про стягнення на користь позивача різниці між фактичним розміром завданої шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та виплаченим відшкодуванням страховика у загальному розмірі 122 125 грн 85 коп. (160 000 грн 00 коп. - 122 125 грн 85 коп.).
Враховуючи, що позивачем доведено понесення ним витрат на оцінку збитків, судом першої інстанції стягнуто з ОСОБА_2 5 000 грн 00 коп.
Судом відмовлено у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, оскільки представником позивача не надано їх документального підтвердження.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Встановлено, що 12 січня 2024 року в м. Києві по вул. Кільцева Дорога ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «KIA», д.н.з. НОМЕР_1 , при перестроюванні не переконався в тому, що це буде безпечно, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем «AUDI», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 .
ПостановоюСвятошинського районного суду міста Києва від 06 лютого 2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Відповідно до звіту № 132 від 29 січня 2024 року автотоварознавчого дослідження СПД «ОСОБА_5.», вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «AUDI», д.н.з. НОМЕР_2 , становить 439 181 грн 25 коп.
Згідно звіту № 132/1 від 06 лютого 2024 року автотоварознавчого дослідження СПД « ОСОБА_4 », утилізаційна вартість складників автомобіля «AUDI», д.н.з. НОМЕР_2 , становить 157 055 грн 40 коп.
Страховим актом/наказом № 16029483963/ПВЗ ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» здійснено розрахунок та виплачено ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 160 000 грн 00 коп.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що з відповідача має бути стягнуто різницю між фактичним розміром завданої матеріальної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та виплаченим відшкодуванням ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» у загальному розмірі 122 125 грн 85 коп.
ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача понесені витрати на оцінку збитків у розмірі 5 000 грн 00 коп., сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 221 грн 26 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000 грн 00 коп.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Згідно ст. 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц зазначено: «з огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України), особа звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.»
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» здійснено розрахунок та виплачено ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 160 000 грн 00 коп., що підтвердження страховим актом/наказом № 16029483963/ПВЗ.
До матеріалів справи долучено звіт № 132 від 29 січня 2024 року та звіт № 132/1 від 06 лютого 2024 року автотоварознавчого дослідження СПД « ОСОБА_4 », згідно яких вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «AUDI», д.н.з. НОМЕР_2 , становить 439 181 грн 25 коп., утилізаційна вартість складників автомобіля - 157 055 грн 40 коп.
Враховуючи результати автотоварознавчого дослідження, розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «AUDI», д.н.з. НОМЕР_2 , складає 282 125 грн 85 коп. (439 181 грн 25 коп. - 157 055 грн 40 коп.).
Розв'язуючи спір судом першої інстанції обгрунтовано стягнуто з ОСОБА_2 122 125 грн 85 коп., оскільки фактичний розмір завданої матеріальної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди перевищує розмір виплаченого ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» відшкодування.
Позивачем належними доказами підтверджено розмір понесених витрат на оцінку збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та долучено до матеріалів справи акт № 133 від 06 лютого 2024 року здачі-прийняття виконаних робіт та рахунок-фактуру № 132 на суму 5 000 грн 00 коп. Відтак, висновок суду першої інстанції про стягнення вказаних витрат з відповідача є правильним.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив стягнути із відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000 грн 00 коп. На підтвердження вимог до позовної заяви долучено ордер про надання правничої допомоги.
Так, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відтак, якщо стороною буде документально доведено понесення нею витрат на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено відсутність договору про надання правової допомоги, орієнтовних розрахунків витрат, актів здачі-приймання робіт або розрахункових квитанцій.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесених таких витрат.
Доводи апеляційної скарги про те, що висновки звіту № 132 від 29 січня 2024 року та звіту № 132/1 від 06 лютого 2024 року автотоварознавчого дослідження СПД «ОСОБА_5.» не відповідають вимогам Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, колегія суддів відхиляє, оскільки вони в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження.
Представником ОСОБА_2 висновки товарознавчого дослідження належними доказами не спростовано. Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи не заявлялись.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, представник ОСОБА_2 просив долучити до матеріалів справи висновок експерта № 273/25 від 30 жовтня 2025 року за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи. Вказаний висновок було отримано відповідачем після ухвалення рішення суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи вищевикладене, подані представником ОСОБА_2 нові докази, а саме: висновок експерта № 273/25 від 30 жовтня 2025 року, колегія суддів не бере до уваги, оскільки відповідачемпорушено порядок подання доказів та необґрунтовано поважних причин їх неподання до суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 30 вересня 2025 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст складено 16 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: С.Г. Музичко
Л.П. Сушко