16 лютого 2026 р. Справа № 520/28194/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 року (ухвалене суддею Горшковою О.О.) в справі № 520/28194/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26.09.2025 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті неотриманих сум пенсій, що підлягала виплаті ОСОБА_2 після здійсненого йому перерахунку пенсії на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду у справах №520/5968/22, №520/16913/23 і залишилася недоодержаною у зв'язку з його смертю; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 недоодержану її померлим чоловіком ОСОБА_2 пенсію нараховану на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду у справах № 520/5968/22, №520/16913/23.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 р. задоволено адміністративний позов.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні", Кодексу адміністративного судочинства України, та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач вважає, що відсутні підстави для виплати позивачки недоодержану її померлим чоловіком ОСОБА_2 пенсію нарахованою на виконання рішень суду, оскільки позивачкою не надано відповідні документи, що передбачені чинним законодавством та підтверджують відомості про сумісне проживання з пенсіонером на день його смерті.
Позивачка подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 03.07.1982 р.
ОСОБА_2 отримував пенсію згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. за № 2262-XII.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2022 р. в справі №520/5968/22, яке набрало законної сили 20.10.2022 р., зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 на підставі оновленої довідки Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 20.12.2021 р. №980/4.3/8-21 з 01.04.2019 р., з урахуванням раніше виплачених сум.
Також рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.10.2023 р. в справі №520/16913/23, яке набрало законної сили 24.11.2023 р., зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити з 29.03.2023 р. ОСОБА_2 щомісячну доплату у розмірі 2000 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 р. №713 «Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 18.07.2025 р. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
19.09.2025 р. ОСОБА_1 звернулась до Головного управління ПФУ в Харківській області із заявою про виплату недоодержаної її чоловіком ОСОБА_2 у зв'язку із смертю пенсії, на підставі рішень Харківського окружного адміністративного суду в справі №520/5968/22 та №520/16913/23.
26.09.2025 р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішенням відмовлено позивачки у виплаті неодержаних сум пенсій чоловіка, оскільки відсутні докази сумісної реєстрації з пенсіонером на день його смерті.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачці як дружини померлого пенсіонера, заборгованості по пенсійним виплатам, що підлягали виплаті, та залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючі позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у виплаті позивачеві згідно з ч. 1 ст. 61 Закону №2262-ХІІ як дружині померлого пенсіонера ОСОБА_2 , з яким вона проживала, недоодержаної у зв'язку з його смертю пенсії, нарахованої на виконання рішень суду в справі №520/5968/22 та №520/16913/23.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 52 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (в подальшому - Закон № 1058-IV), сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Отже, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо саме ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини.
В іншому випадку, якщо у цей проміжок часу такі особи не звернулися, то сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової природи - переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати її як спадщину.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 р. за № 2262-XII (в подальшому - Закон № 2262-XII). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 61 Закону № 2262-XII, суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
У постанові Верховного Суду від 30.01.2020 р. в справі № 200/10269/19-а сформульовано правовий висновок про те, що у разі переходу до членів сім'ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв'язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад. Фактично законом встановлено переважне право членів сім'ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.
У постанові від 09.06.2022 р. в справі № 200/12094/18-а Верховний Суд зазначив, вищевказаний висновок стосується випадків, коли члени сім'ї пенсіонера або особа, якій забезпечується пенсія у разі втрати годувальника, реалізувала своє право на неодержану пенсію, в порядку, встановленому ч. 1 ст. 52 Закону № 1058-IV та ч. 1 ст. 61 Закону № 2262-ХІІ, шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера (ч. 2 ст. 52 Закону № 1058-IV), проте не отримала таку виплату й оскаржує прийняте суб'єктом владних повноважень рішення з цього питання.
В ухвалі Верховного Суду від 07.09.2022 р. в справі № 520/19364/2020 викладений висновок про те, що суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини, а виплачуються виключно за процедурою, визначеною ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей, і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини, а виплачуються виключно за процедурою, визначеною ч. 1 ст. 61 Закону № 2262-ХІІ.
Частиною 1 статті 61 Закону № 2262-ХІІ визначено перелік осіб, які можуть претендувати на отримання нарахованої, проте не отриманої за життя пенсії (доплати до пенсії) пенсіонером з числа військовослужбовців, а також умови, за яких такі особи можуть отримати право на виплату цих коштів.
Законом № 2262-ХІІ визначено спеціальне правило, згідно з яким недоодержані за життя суми пенсії пенсіонера з числа військовослужбовців не включається до складу спадщини і виплачуються: 1) членам сім'ї померлого пенсіонера, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника; 2) батькам померлого пенсіонера, дружині (чоловіку) померлого пенсіонера та членам сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, навіть якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 р. № 3-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в подальшому - Порядок № 3-1).
Відповідно до абз. 3 п. 4 Порядку № 3-1, заява про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім'ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.
Згідно з п.п. 9, 12 розд. ІІ Порядку №3-1, разом із заявою про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подаються такі документи: 1) свідоцтво про смерть пенсіонера; 2) документи, що підтверджують належність членів сім'ї до осіб, які забезпечуються пенсією в разі втрати годувальника; 3) документи, що засвідчують родинні відносини з померлим пенсіонером, та відомості про проживання з пенсіонером на день його смерті (у разі неможливості надати такі документи факт проживання з пенсіонером встановлюється у судовому порядку) (для виплати членам сім'ї, що не належать до осіб, які забезпечуються пенсією в разі втрати годувальника). За документи про родинні відносини приймаються: 1) паспорт громадянина України; 2) свідоцтво про народження; 3) свідоцтво про шлюб; 4) рішення суду.
Таким чином, у визначених чинним законодавством випадках членам сім'ї та іншим особам можуть бути виплачені суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, і залишились недоодержаними у зв'язку з його смертю. При цьому, виплаті підлягають лише нараховані, але не виплачені пенсіонеру, який помер, суми пенсії.
Судовим розглядом встановлено, що на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду в справах №520/5968/22, №520/16913/23 ОСОБА_2 здійснено перерахунок пенсії, проте заборговану пенсію виплачено не було.
Разом з цим з боку Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області до суду не надано будь-яких доказів на підтвердження факту виплати ОСОБА_2 заборгованості, яка виникла внаслідок перерахунку пенсії на виконання рішень суду. Відповідно пенсійний орган має заборгованість з виплати пенсії перед пенсіонером ОСОБА_2 .
Позивачка у порядку ч. 1 ст. 61 Закону №2262-ХІІ звернулась до відповідача із заявою про виплату сум пенсії, що підлягали виплаті її чоловіку та залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, з дотриманням строку, визначеного ч. 3 ст. 61 Закону №2262-ХІІ ( ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою позивачка звернулась 19.09.2025 р., тобто не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера).
Разом з документами позивачкою надано довідку про сумісне проживання на день смерті від Голови правління ЖК “Радіст» №1/9 від 10.09.2025 р, з якої встановлено, що позивачка проживала та вела спільне господарством на момент смерті із чоловіком за адресою: АДРЕСА_1 . Аналогічна інформація міститься в акті голови правління ЖК “Радіст» від 03.08.2025 р.
Відповідно до п. 2.26 розд. ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, для виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника.
Непрацездатними членами сім'ї, зазначеними у частині другій статті 36 Закону, подаються документи, які засвідчують, що вони перебували на утриманні померлого пенсіонера.
Члени сім'ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті.
З аналізу зазначених положень чинного законодавства, суд доходить висновку, що законодавством не встановлено вичерпний перелік документів, які можуть підтверджувати проживання з пенсіонером на день його смерті.
При цьому, відповідно до п. 2.22 Порядку 22-1 за документи, що засвідчують місце проживання особи приймаються: паспорт, довідка відповідний органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.
Тобто, зазначена норма не встановлює обов'язкового засвідчення факту спільного проживання виключно органами місцевого самоврядування, або виключно Центром надання адміністративних послуг, а є диспозитивною.
Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення визначений Законом України “Про органи самоорганізації населення» від 11.07.2001 р. №2625-III (в подальшому - Закон № 2625-III).
Відповідно до ст. 2 Закону № 2625-III, органи самоорганізації населення визначено як представницькі органи, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених цим Законом.
Згідно з ст. 3 Закону № 2625-III, орган самоорганізації населення є однією з форм участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні окремих питань місцевого значення.
Органами самоорганізації населення є будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети.
Основними завданнями органів самоорганізації населення є: 1) створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення в межах Конституції і законів України; 2) задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб жителів шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг; 3) участь у реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території, інших місцевих програм.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 7 Закону № 2625-III, орган самоорганізації населення створюється за територіальною ознакою.
Територія, у межах якої діє орган самоорганізації населення, визначається рішенням ради, що дала дозвіл на створення: а) сільського, селищного комітету - в межах території села, селища, якщо його межі не співпадають з межами діяльності сільської, селищної ради; б) вуличного, квартального комітету - в межах території кварталу, кількох, однієї або частини вулиці з прилеглими провулками в місцях індивідуальної забудови; в) комітету мікрорайону - в межах території окремого мікрорайону, житлово-експлуатаційної організації в містах; г) будинкового комітету - в межах будинку (кількох будинків) в державному і громадському житловому фонді та фонді житлово-будівельних кооперативів; ґ) комітету району в місті - в межах одного або кількох районів у місті, якщо його межі не співпадають з межами діяльності районної у місті ради.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що довідка про сумісне проживання на день смерті надана від Голови правління ЖК “Радіст» №1/9 від 10.09.2025 р. у розумінні п. 2.22 Порядку № 22-1 є “відповідний органом з місця проживання» та видана ним довідка може бути врахована як доказ на підтвердження факту спільного проживання позивача із її померлим чоловіком.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у виплаті позивачки згідно з ч. 1 ст. 61 Закону №2262-ХІІ як дружині померлого пенсіонера ОСОБА_2 , з яким вона проживала, недоодержаної у зв'язку з його смертю пенсії, нарахованої на виконання рішень суду в справах №520/5968/22 та №520/16913/23 з підстав наведених у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 26.09.2025 р.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті неотриманих сум пенсій, що підлягала виплаті її чоловіку ОСОБА_2 , після здійсненого йому перерахунку пенсії на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2022 р. в справі №520/5968/22 та від 24.10.2023 р. в справі №520/16913/23, і залишилася недоодержаною у зв'язку з його смертю; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 недоодержану її померлим чоловіком, ОСОБА_2 , пенсію, нараховану на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2022 р. в справі №520/5968/22 та від 24.10.2023 р. в справі №520/16913/23.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2025 в справі № 520/28194/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін