16 лютого 2026 р. Справа № 520/3300/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 року (ухвалене суддею Рубан В.В.) в справі № 520/3300/25
за позовом ОСОБА_1
до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Квартирно - експлуатаційного відділу міста Харків, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків щодо подання клопотання до виконавчого комітету Харківської міської ради про виключення з числа службових Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків квартири за адресою: АДРЕСА_1 для забезпечення ОСОБА_1 постійним житлом; зобов'язати Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків подати до виконавчого комітету Харківської міської ради клопотання про виключення з числа службових Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків за адресою АДРЕСА_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 р. частково задоволено позов, а саме: визнано протиправними дії Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 подати до виконавчого комітету Харківської міської ради пакет документів щодо виключення житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 з числа службових; зобов'язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова направити до виконавчого комітету Харківської міської ради клопотання про виключення з числа службового житла квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; в іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", Порядку забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 р. № 1081, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 має вислугу більше 20 років військової служби, що підтверджується витягом з послужного списку. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 30.06.2023 р. позивач має статус ветерана війни - учасника бойових дій.
Позивач забезпечений службовим житлом за адресою: АДРЕСА_1 , де він зареєстрований разом із членами своєї сім'ї з 17.12.2018 року та проживає. До теперішнього часу позивач постійного житла не отримав.
Відповідно до витягу з протоколу № 1 житлової комісії Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого від 03.01.2025 р. прийнято рішення про надання підполковнику ОСОБА_1 зі складом 2 особи постійну житлову площу шляхом виключення її з числа службової за адресою: АДРЕСА_1 (2-ох кімнатна квартира, загальною площею 64,8 кв.м., житлова площа 33,1 кв.м.) зі зняттям з квартирного обліку. Вказаний протокол затверджений наказом начальника Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого від 03.01.2025 р. №11.
Відповідно до листа Харківського квартирно-експлуатаційного відділу №583/262 від 20.01.2025 р. відмовлено у поданні клопотання до виконавчого комітету Харківської міської ради про виключення займаної позивачем квартири з числа службових, із посиланням на те, що питання щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових розглядається для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісті.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.01.2025 р. право приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за Державою України в особі Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ: 00034022.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що не подання відповідачем пакету документів щодо виключення житлового приміщення з числа службових обмежує права позивача на забезпечення житлом, гарантовані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (в подальшому - Закон № 2011-XII), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана з захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах визначених законами України (ст. 2 Закону № 2011-XII).
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 2011-XII, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінету Міністрів України. Військовослужбовцям, які мають календарну вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Відповідно до ч. 1 п. 3 Порядку забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей житловими приміщеннями затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081 (в подальшому - Порядок № 1081), військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 календарних років і більше та члени їх сімей надається житло для постійного проживання.
Згідно із ч. 3 п. 3 Порядку №1081, забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей для постійного проживання провадиться шляхом: надання новозбудованого житла, виключеного з числа службових, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Тобто, законодавством прямо передбачено право військовослужбовців самостійно визначатись, яким способом (шляхом) вони бажають реалізувати своє право на забезпечення житлом для постійного проживання.
Реалізація забезпечення постійним житлом шляхом його виключення з числа службових жодним чином не пов'язується законодавством з квартирною чергою особи, яка обрала такий спосіб забезпечення житлом.
Відповідно до ч. 2 п. 11 Порядку №1081, виключення житлових приміщень з числа службового проводиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.
Згідно із п. 22 Порядку №1081, облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться в військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.
Відповідно до п. 10 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України № 380 від 31.07.2018 р. (в подальшому - Інструкція), військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров'я, віком, у зв'язку з скороченням штатів, інваліди першої чи другої групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими жилими приміщеннями, незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на квартирному обліку. Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району встановленим порядком.
Отже, на час розгляду справи, відсутні законодавчі норми, які б обмежували встановлену п. 10 Інструкції та ч. 3 п. 3 Порядку № 1081 можливість реалізації права позивача на виключення його квартири з числа службових.
Згідно із ст.ст. 5, 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі підрозділів всіх видів і родів Збройних Сил України, як в воєнний так і в мирний час. Учасникам бойових дій надається, зокрема, така пільга, як першочергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов.
Конституційний Суд неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999 р. № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 р. № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).
Із урахуванням вищевикладених норм, суд апеляційної інстанції зазначає, що визначальними обставинами - матеріальними підставами для визнання права на виключення житла з числа службового є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, в тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 04.03.2020 р. в справі № 636/1514/19, від 23.02.2022 р. в справі №953/17339/20, від 17.09.2024 р. в справі № 520/14989/23.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судовим розглядом встановлено, що позивачем дотримано всі умови, що визначені Інструкцією, зокрема, позивач є військовослужбовцем, перебуває на військовій службі, має календарну вислугу на військовій службі більше 20 років, перебуває на квартирному обліку в Харківському гарнізоні в загальній черзі з 12.04.2002 р. за №690, а отже, має право на забезпечення житлом, зокрема, право на виключення житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.
Водночас, відповідачем не надало доказів на підтвердження обґрунтованості відмови у поданні клопотання за заявою військовослужбовця про розгляд питання про виключення житла з числа службового при наявності позитивного рішення житлової комісії Військово-юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого з цього приводу.
Відповідно до п. 11 Порядку № 1081, житлове приміщення виключається із числа службового якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено із числа житлових приміщень.
Виключення житлового приміщення з числа службового проводиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.
Отже, у спірних правовідносинах відповідач, наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним військової служби.
На час розгляду справи, відсутні законодавчі норми, які б обмежували встановлену чинним законодавством можливість реалізації права позивача на виключення його квартири з числа службових, зокрема і в частині черговості обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання.
Так, питання виключення квартири за адресою: АДРЕСА_1 з числа службового житла має вирішуватися виконавчим комітетом Харківської міської ради. В свою чергу, відповідач лише повинен подати клопотання з належно оформленими документами за заявою військовослужбовця про розгляд цього питання.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач здійснює свою діяльність як суб'єкт владних повноважень, а отже його діяльність має характеризуватись послідовністю та передбачуваністю, що зокрема слідує з принципу належного урядування.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що зміст принципу належного урядування передбачає, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права; потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються (Рішення ЄСПЛ у Справі "Рисовський проти України").
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що не подаючи клопотання разом з пакетом документів до виконавчого комітету Харківської міської ради про виключення житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 з числа службових, відповідач порушує конституційні права позивача на житло та гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в той час як чинним законодавством не встановлено підстав для відмови Квартирно - експлуатаційного відділу у поданні клопотання про виключення житлового приміщення з числа службового до виконавчого органу відповідної ради.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дії Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова щодо відмови ОСОБА_1 подати до виконавчого комітету Харківської міської ради пакет документів щодо виключення житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 з числа службових та зобов'язання Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова направити до виконавчого комітету Харківської міської ради клопотання про виключення з числа службового житла квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 в справі № 520/3300/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич