10 лютого 2026 р.Справа № 520/21116/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 р. (постановлену суддею Котеньовим О.Г.) в справі № 520/21116/24 за заявою ОСОБА_1 поданої в порядку ст.383 КАС України в справі № 520/21116/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. №796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з 30.01.2024 р.; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату основної пенсії ОСОБА_1 з 30.01.2024 р. відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 р. № l-p(ІІ)/2021, а саме згідно ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. №796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набрало законної сили 21.05.2025 р.
27.11.2025 р. від представника позивача надійшла заява в порядку ст. 383 КАС України, в якій заявник просив суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 р. в справі № 520/21116/24 щодо обчислення основного розміру пенсії по інвалідності ОСОБА_1 відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.03.2024 р., виходячи з величини прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» - 2093 грн.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судових рішень.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 р. відмовлено в задоволенні заяви представника позивача в порядку ст. 383 КАС України в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 р. та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: Конституцію України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивачка вважає, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 р. в справі № 520/2116/24, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області здійснено нарахування пенсії із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2093 грн. і після 01.03.2024 р., що суперечить нормам чинного законодавства та постановленому у цій справі судовому рішенню, оскільки після 01.03.2024 р. при нарахуванні пенсії відповідач повинен застосовувати розмірі прожиткових мінімумів на рівні 2361,00 грн. Суд не врахував, що враховуючи зміну розміру прожиткового мінімуму у кожному році, відповідач має обов'язок перераховувати та виплачувати пенсію відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ з урахуванням таких змін. Оскільки у цій справі відповідачем нараховується та виплачується пенсія позивачки у зменшеному розмірі, позивачка вважає, що рішення суду не виконується відповідачем, чим порушуються вимоги ст. 129-1 Конституції України, ст.ст. 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для встановлення факту умисного невиконання рішення суду в порядку статті 383 КАС України, оскільки відповідач діяв у межах приписів судового рішення, а нарахування пенсії позивачці з 30.01.2024 р. не суперечить його змісту.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. У такій заяві зазначаються: найменування адміністративного суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; номер адміністративної справи; відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; інформація про хід виконавчого провадження; документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; перелік документів та інших матеріалів, що додаються. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи. Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Відповідно до ч. 6 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що вона спрямована на захист прав особи-позивача щодо належного виконання рішення суду, яке набрало законної сили, тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він має право звернутись до суду в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності.
Тобто, застосування судом до суб'єкта владних повноважень вимог ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем.
Судовим розглядом встановлено, що позивачка при зверненні до суду з позовом просила суд: визнати протиправними дії та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату основної пенсії ОСОБА_1 з 30.01.2024 р. відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 р. № l-p(ІІ)/2021, а саме згідно ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду 20.12.2024 р. в справі № 520/21116/24 задоволено позов ОСОБА_1 , а саме: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. №796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з 30.01.2024 р. та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату основної пенсії ОСОБА_1 з 30.01.2024 р. відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 р. № l-p(ІІ)/2021, а саме згідно ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 р. №796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду 20.12.2024 р. задоволено позовну заяву позивачки з того періоду, з якого остання просила, а саме з 30.01.2024 р.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX, установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 03.11.2022 № 3460-IX, установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривні.
Згідно з п. 8 Розділу “Прикінцеві положення» Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що перерахунок пенсій, надбавок, підвищень та інших доплат до пенсії, який здійснюється з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом на 01.01.2024, проводиться з 01.03.2024 разом зі здійсненням щорічної індексації пенсій, передбаченої частиною другою статті 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Тобто, відповідно до норм Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", перерахунок пенсій, який здійснюється, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом на 01.01.2024, проводиться з 01.03.2024 р.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи позивачки, що відповідачем не виконано в повному обсязі рішення суду в справі № 520/21116/24, яким було зобов'язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачки з 01.03.2024 р. у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком (18888 грн.), відповідно до статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки рішенням Харківського окружного адміністративного суду 20.12.2024 р. в справі № 520/21116/24 встановлено обов'язок відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачки саме з 30.01.2024 р., а не з 01.03.2024 р. як просить позивачка в заяві в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, резолютивна частина рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 р. в справі № 520/21116/24 не містить приписів щодо здійснення перерахунку та виплату основної пенсії позивачки саме з 01.03.2024 р., у зв'язку з тим, що такі вимоги не були предметом розгляду справи № 520/21116/24, оскільки у позовній заяві позивачкою не заявлялись.
Тобто, при прийнятті вищезазначеного судового рішення не вирішувалось питання про наявність підстав для перерахунку пенсії позивачки саме з 01.03.2024 р.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 р. по справі № 520/21116/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич
Повний текст постанови складено 16.02.2026 р.