17 лютого 2026 року справа №360/549/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року (повне судове рішення складено 08 вересня 2025 року) у справі № 360/549/25 (суддя в І інстанції Пляшкова К.О.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ) з такими вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 травня 2019 року по 14 лютого 2025 року, виплаченого на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року по справі № 360/1442/24 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 травня 2019 року по 14 лютого 2025 року, виплаченого на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року по справі № 360/1442/24 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у відповідача. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27 травня 2019 року № 250-ос позивача звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року по справі № 360/1442/24 відповідачем 14 лютого 2025 року здійснено позивачу виплату грошового забезпечення у розмірі 44283,15 грн, що свідчить про вчинення відповідачем умисних дій щодо невиплату позивачу належного при звільненні грошового забезпечення (заробітної плати).
Випискою з банку про надходження належних позивачу коштів, які повинні бути виплачені при звільненні, підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 28 травня 2019 року по 14 лютого 2025 року.
Представник позивача зазначає, що всі суми, належні до сплати позивачеві, мали бути виплачені у день його виключення зі списків особового складу.
Проте, наведені обставини свідчать, що позивачу у день виключення зі списків особового складу не виплачено грошове забезпечення в належному розмірі, що є порушенням вимог статті 116 КЗпП України, за яке статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді виплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать вимогам законодавства України, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 травня 2019 року по 18 липня 2022 року у розмірі 66221,27 грн (шістдесят шість тисяч двісті двадцять одна гривня 27 коп.), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що звертаючись до суду із позовами щодо стягнення коштів (в даному випадку позивач подав 3 позови (№360/8/24, №360/1442/24, №360/3185/21), Позивачу достеменно відомо, що розрахунок буде проведений за кожним рішенням суду окремо в залежності від дати прийняття рішення, відповідно у нього виникне право на звернення до суду із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні. Також, Позивачу достеменно відомо, що не може бути «декілька» днів фактичного розрахунку (за різними рішеннями суду). Відтак, вказане свідчить про недобросовісну поведінку позивача щодо звернення з позовами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за результатами розгляду кожного позову окремо.
Крім того, судом першої інстанції не застосовано критерії співмірності при відшкодуванні середнього заробітку.
У відзиві представник позивача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, з таких підстав.
ОСОБА_1 в період з 16 листопада 2017 року по 28 травня 2019 року проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: довідки відповідача від 11 вересня 2024 року № 08/4277, військового квитка від 14 листопада 2000 року серії НОМЕР_2 .
Згідно із копією витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 27 травня 2019 року № 250-ОС ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом начальника загону від 02 травня 2019 року № 209-ос за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас, без права носіння військової форми одягу, з 28 травня 2019 року виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Наказано виплатити: матеріальну допомогу на оздоровлення; одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 повних календарних років служби; грошову компенсацію замість належного речового майна.
Дослідженням картки особового рахунку ОСОБА_1 та архівної відомості за 2019 рік встановлено, що позивачу при звільненні з військової служби нараховано до виплати 152690,14 грн грошового забезпечення за травень 2019 року, у тому числі: посадовий оклад у розмірі 2781,94 грн, оклад за військове звання у розмірі 858,06 грн, надбавка за вислугу років у розмірі 1456,00 грн, премію у наднормовому режимі у розмірі 770,00 грн, грошову допомогу до 5 травня у розмірі 1295,00 грн, компенсація за невикористані відпустки утримано у розмірі 10204,74 грн, допомога для оздоровлення у розмірі 11338,60 грн, матеріальна допомога для вирішення СПП у розмірі 1425,00 грн, преміювання у розмірі 3060,13 грн, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби у розмірі 96378,10 грн, надбавка ОПС у розмірі 1528,00 грн, винагорода за бойове чергування у розмірі 704,00 грн, винагорода (2 лінія) у розмірі 8419,35 грн (4500,00 грн виплачені у травні та 3919,35 виплачені у червні), додаткова премія у розмірі 556,39 грн, компенсація речового майна у розмірі 32324,31 грн (виплачена у червні).
Дослідженням довідки відповідача від 10 вересня 2024 року № 712 про доходи ОСОБА_1 встановлено, що позивачу за березень та квітень 2019 року нараховано грошове забезпечення в загальному розмірі 22677,20 грн, кількість відпрацьованих позивачем днів у вказаному періоді складає 61 день, середньоденна заробітна плата складає 371,76 грн.
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 у лютому 2020 року звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року у справі № 620/491/20, яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю;
визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) в частині невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 17 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року та в частині не здійснення виплати за невикористані дні додаткової відпустки з 2018 по 2019 роки включно;
зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 17 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року включно та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2018 по 2019 роки включно.
ОСОБА_1 22 червня 2021 року звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року у справі № 360/3185/21, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року, позов Дзундзи Ю.Р. в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково;
визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року включно;
визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 28 травня 2019 року включно з урахуванням абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»;
зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, а за період з 01 березня 2018 року по 28 травня 2019 року включно з урахуванням абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»;
у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_1 02 січня 2024 року звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року у справі № 360/8/24, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року, позов Дзундзи Ю.Р. в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії задоволено;
визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 28 травня 2019 року відповідно до приписів абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення 4166,40 грн в місяць за період з 01 березня 2018 року по 28 травня 2019 року включно, відповідно до абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
ОСОБА_1 у листопаді 2024 року звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі № 360/1442/24, яке набрало законної сили 22 лютого 2025 року, позов Дзундзи Ю.Р. в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено;
визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2018 рік та підйомної допомоги, виплаченої у січні 2018 року, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», та індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішень Луганського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року у справі № 360/3185/21 та від 15 березня 2024 року у справі № 360/8/24;
зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2018 рік та підйомної допомоги, виплаченої у січні 2018 року, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», та індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішень Луганського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року у справі № 360/3185/21 та від 15 березня 2024 року у справі № 360/8/24, та раніше виплачених сум;
визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2019 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, а також грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2018 та 2019 роки, виплаченої на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року у справі № 620/491/20, з урахуванням індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішень Луганського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року у справі № 360/3185/21 та від 15 березня 2024 року у справі № 360/8/24;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2019 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, а також грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2018 та 2019 роки, виплаченої на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року у справі № 620/491/20, з урахуванням індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішень Луганського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року у справі № 360/3185/21 та від 15 березня 2024 року у справі № 360/8/24.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі № 360/1442/24 встановлено, що ОСОБА_1 на виконання вище вказаних рішень суду виплачено грошових коштів в загальній сумі 100711,19 грн, а саме:
- на виконання рішення суду від 06 квітня 2020 року у справі № 620/491/20 виплачено грошові кошти в сумі 10582,70 грн (з урахуванням податків та зборів);
- на виконання рішення суду від 28 серпня 2021 року у справі № 360/3185/21 виплачено грошові кошти в сумі 28967,08 грн (з урахування податків та зборів);
- на виконання рішення суду від 15 березня 2024 року у справі № 360/8/24 виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 61161,41 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, наведені обставини щодо виплати позивачу грошових коштів на виконання рішень суду, встановлені рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі № 360/1442/24, є звільненими від доказування.
Згідно із розрахунковим листом за лютий 2025 року, довідкою щодо перерахунку допомоги на оздоровлення підйомної допомоги, одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивачу на виконання рішення суду у справі № 360/1442/24 нараховано грошове забезпечення в загальному розмірі 46613,84 грн, у тому числі: ГДО 2018 рік - 51,55 грн, ГДО 2019 рік - 4166,40 грн, ПД за 2018 рік - 3092,85 грн, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за 2018 рік - 1944,32 грн, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за 2019 рік - 1944,32 грн, ОГД при звільненні - 35414,40 грн, всього до виплати - 44283,15 грн.
Виплата нарахованої на виконання рішення від 22 січня 2025 року у справі № 360/1442/24 перерахованого грошового забезпечення позивача в сумі 44283,15 грн здійснена 14 лютого 2025 року на картковий рахунок позивача, що підтверджено платіжною інструкцією від 14 лютого 2025 року № 1897 та випискою по надходженням по картці / рахунку за 14 лютого 2025 року.
Всі копії вищеописаних документів наявні в матеріалах справи.
Також судом установлено, що ОСОБА_1 у серпні 2024 року звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) з такими позовними вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 28 травня 2019 року по 25 липня 2024 року (згідно з нормами статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»;
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 травня 2019 року по 25 липня 2024 року (згідно з нормами статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року у справі № 360/954/24 у задоволені позову відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2025 року скасовано рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року у справі № 360/954/24 повністю і ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог;
визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби;
зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби по день фактичного розрахунку, а саме за період з 25 травня 2019 року по 19 січня 2023 року у сумі 71775 (сімдесят одна тисяча сімсот сімдесят п'ять) гривень 60 коп.
З мотивувальної частини постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2025 року у справі № 360/954/24 слідує, що присуджена позивачу до виплати сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 травня 2019 року по 19 січня 2023 року у сумі 71775,60 грн складається з сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 травня 2019 року по 18 липня 2022 року у розмірі 3000,00 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року у розмірі 68775,60 грн.
Також при розгляді справи № 360/954/24 Першим апеляційним адміністративним судом установлено, що середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , розрахований з грошового забезпечення позивача за березень та квітень 2019 року, склав 371,76 грн. За наслідками арифметичного підрахунку період прострочення розрахунку з позивачем при його звільненні з 28 травня 2019 року по 18 липня 2022 року загалом налічує 1148 календарних днів, а період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року - 185 календарних днів.
Отже, обставини щодо розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, кількості днів затримки розрахунку при звільненні в період з 28 травня 2019 року по 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, встановлені постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2025 року у справі № 360/954/24, відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України є звільненими від доказування.
При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Абзацом першим частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України від 03.04.2003 № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» (далі - Закон № 661-IV) до особового складу Державної прикордонної служби України входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України.
Відповідно до частини третьої статті 25 Закону № 661-IV військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Положення № 1115/2009), яке визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.
Відповідно до пункту 7 Положення № 1115/2009 закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв'язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.
Згідно з абзацом першим пункту 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець (абзац другий пункту 293 Положення № 1115/2009).
Частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 за № 854/32306, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція № 558).
Пунктом 2 Розділу I Інструкції № 558 визначено, що у цій Інструкції термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату (пункт 3 Розділу I Інструкції № 558).
Відповідно до пункту 4 Розділу І Інструкції № 558 за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Згідно із пунктом 5 Розділу І Інструкції № 558 розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
Відповідно до пункту 7 Розділу І Інструкції № 558 грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
З вище наведених положень слідує, що грошове забезпечення позивача в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби, мало бути виплачено позивачу до дня виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Як встановлено судом з вищеописаних матеріалів справи, позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини з 28 травня 2019 року.
Відповідно, грошове забезпечення позивача в належному розмірі мало бути виплачено позивачу у повному обсязі до 28 травня 2019 року включно.
Однак судом встановлено, що вже після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення позивачу відповідачем 14 лютого 2025 року виплачено 44283,15 грн на виконання рішення суду від 22 січня 2025 року у справі № 360/1442/24 донарахованого в належному розмірі грошового забезпечення, яке було виплачено позивачу при звільненні з військової служби, у тому числі: матеріальна допомога на оздоровлення за 2019 рік, одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за 2018 та 2019 роки.
Слід зазначити, що Законом № 2011-XII, Положенням № 1115/2009 та Інструкцією № 558, які є спеціальними нормативно-правовими актами і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, та у випадку виникнення спорів з цього приводу, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Державної прикордонної служби України.
Нерозповсюдження на військовослужбовців Державної прикордонної служби України норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Державної прикордонної служби України не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до цих правовідносин норми КЗпП України.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України:
в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року);
у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року).
Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
Суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Оскільки рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі № 360/1442/24 встановлено право позивача на отримання грошового забезпечення в розмірі, приведеному у відповідність з вимогами законодавства, суд вважає, що відповідач мав здійснити позивачу виплату грошового забезпечення в належному розмірі до дня звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини, тобто у строк, визначений у статті 116 КЗпП України.
Також, зважаючи на вище наведені положення КЗпП України та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати належних працівникові при звільненні сум.
Тому твердження представника відповідача про відсутність спору на день звільнення позивача з військової служби та його виключення зі списків особового складу військової частини, що, на його думку, виключає визначену статтею 117 КЗпП України відповідальність, суд відхиляє як безпідставні.
Оскільки суду не надано доказів, що позивач був відсутній на службі в день його звільнення, то суд дійшов висновку, що всі належні позивачу суми грошового забезпечення мали бути виплачені до 28 травня 2019 року включно.
Однак за матеріалами справи виплата позивачу грошового забезпечення в належному розмірі здійснена відповідачем тільки 14 лютого 2025 року на виконання рішення суду від 22 січня 2025 року у справі № 360/1442/24.
Відповідно за цей період затримки до відповідача має бути застосована відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100 у редакції, яка діє на час вирішення спору).
Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно абзаців першого-п'ятого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.
Пунктом 4 Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема:
виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками) (підпункт «а»);
одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) (підпункт «б»);
компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових) (підпункт «в»);
пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати (підпункт «е»);
компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати (підпункт «л»).
Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення, є Інструкція № 558, пунктом 5 Розділу І якої визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Інструкції № 558 можна дійти висновку, що:
згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку військовослужбовцям Державної прикордонної служби України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період;
нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) за останні 2 календарні місяці служби перед місяцем звільнення. При цьому, індексація враховується в усіх випадках обчислення середнього грошового забезпечення;
до розрахунку не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.
Керуючись правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, суд зазначає, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 29 травня 2019 року по 14 лютого 2025 року включно, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) і після цього.
Період з 29 травня 2019 року до 18 липня 2022 року включно (до дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») регулюється редакцією КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Проте, період з 19 липня 2022 року до 14 лютого 2025 року включно регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Водночас суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
День виключення позивача зі списків особового складу військової частини 28 травня 2019 року вважається останнім днем служби, тому не враховується судом для визначення кількості днів затримки у розрахунку при звільненні.
З наданих в матеріали справи доказів судом установлено, що днем виплати відповідачем позивачу грошового забезпечення за рішенням суду від 22 січня 2025 року у справі № 360/1442/24 є 14 лютого 2025 року, оскільки саме в цей день відбулося зарахування грошового забезпечення в сумі 44283,15 грн на картковий рахунок позивача. Вказана обставина підтверджена наданою в матеріали справи копією витягу з банківського рахунку позивача про зарахування коштів за 14 лютого 2025 року та платіжною інструкцією від 14 лютого 2025 року № 1897.
Таким чином, періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 29 травня 2019 року по 14 лютого 2025 року включно, під час якого редакція статті 117 КЗпП України зазнала суттєвих змін, тому означений період потрібно поділити на два періоди, а саме на період з 29 травня 2019 року по 18 липня 2022 року (весь період затримки розрахунку при звільненні до внесення змін щодо обмеження шістьма місяцями), що становить 1147 календарних днів, та період з 19 липня 2022 року по 14 лютого 2025 року (період обмежений шістьма місяцями), що становить 942 календарних дня.
Як встановлено у постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2025 року у справі № 360/954/24, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 371,76 грн.
Отже період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 29 травня 2019 року по 14 лютого 2025 року складає:
з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 18 липня 2022 року, складає з 29 травня 2019 року по 18 липня 2022 року - 1147 календарних днів;
з урахуванням положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, складає з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року включно (шість місяців) та становить 185 календарних днів.
Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку:
за період з 29 травня 2019 року по 18 липня 2022 року в арифметичному обчисленні складає 426408,72 грн (середньоденне грошове забезпечення 371,76 грн х 1147 календарних днів);
за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року в арифметичному обчисленні складає 68775,60 грн (середньоденне грошове забезпечення 371,76 грн х 185 календарних днів).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
Європейський суд з прав людини трактує поняття якість закону таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії»(C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.
Також відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц згідно пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а та постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Для визначення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі за період з 29 травня 2019 року по 18 липня 2022 року суд застосовує порядок розрахунку середнього заробітку, передбачений Порядком № 100, з врахуванням вищенаведених правових позицій Верховного Суду.
Як вже вище вказано, відповідно до особистої картки грошового забезпечення та архівної відомості ОСОБА_1 за 2019 рік позивачу при звільненні з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини у травні та червні 2019 року нараховано до виплати грошове забезпечення в розмірі 152690,14 грн.
У подальшому за рішеннями суду, які набрали законної сили, позивачу нараховано:
по справі № 620/491/20 нараховано до виплати 10582,70 грн;
по справі № 360/3185/21 нараховано до виплати 28967,08 грн;
по справі № 360/8/24 нараховано до виплати 61161,41 грн;
по справі № 360/1442/24 нараховано до виплати 46613,84 грн.
Отже судом установлено, що загальний розмір виплат, належних позивачу при звільненні з військової служби складає 300015,17 грн, у тому числі: 152690,14 грн (самостійно виплачені відповідачем при виключенні позивача зі списків особового складу та після того); 147325,03 грн (нараховані на виконання рішень судів у вищевказаних справах).
Розмір невиплачених позивачу у день виключення зі списків особового складу сум перерахованого на виконання судового рішення у справі № 360/1442/24 грошового забезпечення 46613,84 грн по відношенню до всіх належних при звільненні виплат в загальному розмірі 300015,17 грн становить 15,53 % ((46613,84 грн х 100 %) : 300015,17 грн).
Виходячи з принципу пропорційності, сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за період затримки з 29 травня 2019 року по 18 липня 2022 року складає 66221,27 грн (426408,72 грн (середнє грошове забезпечення) х 15,53 % (відсоткове значення невиплаченого у день звільнення з військової служби грошового забезпечення).
Отже, судом першої інстанції встановлено, що за цим судовим рішенням позивачу слід присудити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 травня 2019 року по 18 липня 2022 року в сумі 66221,27 грн.
Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що є і інші обставини, визначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Зокрема, позивач тривалий час з моменту звільнення (з травня 2019 року до листопада 2024 року (в справі № 360/1442/24) - приблизно 5 років і 6 місяців, тобто, навіть більше ніж затримка розрахунку в описаному періоді) не звертався до суду для вирішення спору щодо належних йому сум при звільненні, штучно збільшивши період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.
Отже, причинами, що пов'язані з тривалістю порушень прав позивача, є в тому числі і його дії, а не лише відповідача.
Апеляційний суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема, пункт 94.6: «З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 11 000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників».
З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку, в тому числі, з урахуванням стягнутої на користь позивача суми середнього заробітку за цей же період в справі № 360/954/24, визначивши його в сумі 2000,00 грн.
В іншій частині рішення місцевого суду сторонами не оскаржено, тому апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані зі сплатою судового збору (за подання апеляційної скарги), за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі № 360/549/25 - змінити, внаслідок чого в абзаці другому резолютивної частини вислів «у розмірі 66221,27 грн (шістдесят шість тисяч двісті двадцять одна гривня 27 коп.)» замінити висловом «у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.
В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі № 360/549/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 17 лютого 2026 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук