Справа № 463/70/25
Провадження № 2/463/159/26
02 лютого 2026 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді - Мармаша В.Я.,
при секретарі судових засідань - Цебрик Х.В.,
з участю представника позивача - Ганусяка О.І.,
представника відповідача - Кулика А.Я.,
представника третьої особи УКВ - Заєць Б.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Львівської міської ради, треті особи: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації права комунальної власності на нерухоме майно, -
Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, яким просив скасувати державну реєстрацію права комунальної власності, зареєстрованої за територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради, на приміщення під індексами 4-1, 4-2, загальною площею 29,5 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: № 2881556746060) на АДРЕСА_1 . Позов мотивує тим, що 17.04.2024 позивачу стало відомо, що у будинку АДРЕСА_1 наявні, серед іншого, нежитлові приміщення підвалу площею 29,5 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: № 2881556746060). Право власності на ці приміщення як на окремі об'єкти зареєстровано 05.02.2024 за територіальною громадою в особі Львівської міської ради, яке посвідчується інформаційною довідкою. Реєстрацію проведено державним реєстратором управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Мельник І.Б. Підставою для реєстрації права власності на дані приміщення підвалу було рішення Львівської міської ради № 22 від 09.01.2024. Вважає, що відповідачем було оформлене право власності на зазначене вище приміщення всупереч вимогам чинного законодавства. Вказані доводи підтверджуються наступним. Відповідно до ст. 9 Закону "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" позивач як співвласник будинку АДРЕСА_1 самостійно здійснює управління даним будинком. Згідно з технічним паспортом на будівлю, поверхневих планів та оціночного акту на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , такий був збудований 1930 році. Як вбачається із документів на будівлю, вказаний будинок проектувався та використовувався як жила будівля. Жодних приміщень комерційного призначення чи таких, які використовувалися за іншим призначенням, ніж для обслуговування будинку та його мешканців, у ньому немає. Відповідно до відомостей, що містяться в інвентарній справі на будівлю, також відсутні записи про приміщення, котрі б використовувалися не для обслуговування мешканців будинку. 09.01.2024 Львівська міська рада прийняла рішення № 22 про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення, з поміж яких на підвал (у будинку під літерою “А-3“) під індексами 4-1, 4-2 загальною площею 29,5 кв.м. на АДРЕСА_1 згідно технічного паспорта від 12.07.2023 № 16037. Вважає, що дане рішення органу місцевого самоврядування є незаконним, а реєстрації проведена з порушеннями та всупереч закону. Відповідно до ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Віднесення приміщень до допоміжних регулювалося Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», згідно зі ст. 1 якого допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна. Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу УРСР до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру. З огляду на викладене нежилим є приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц. У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина 3 статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц, постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 16.12.2020 у справі № 914/554/19. Допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема спосіб і порядок їх використання. Однак вказаним не обмежується "коло обставин", які встановлюються для правильного вирішення відповідного спору. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Визначальним для правильного вирішення даного спору є з'ясування та визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать усі спірні приміщення до числа допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 904/5047/18. Приміщення підвалу під індексами 4-1, 4-2 загальною площею 29,5 кв. м, що знаходяться у житловому будинку АДРЕСА_1 можна класифікувати як допоміжні приміщення даного будинку, так як вони призначені для побутового обслуговування та забезпечують його нормальну експлуатацію, а відтак є приміщеннями спільного користування мешканців даного житлового будинку. Вказані приміщення підвалу не мають окремих виходів на зовні, відсутнє інженерне забезпечення, що функціонує окремо від інших приміщень житлового будинку. Такі належать до житлового фонду і не є самостійними об'єктами нерухомого майна. Згідно з експлікацією підвалу будинку спірні приміщення розташовані в підвалі будинку і призначені для забезпечення побутових потреб мешканців будинку. Окрім цього, відповідно до відповіді на адвокатській запит № 4594 від 13.11.2024 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної Ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" повідомлялося, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи станом на 29.12.2012 право власності окремо на будь які приміщення, в тому числі на нежитлові приміщення підвалу у будинку АДРЕСА_1 , за Територіальною громадою м. Львова в БТІ не реєструвалось. Дані приміщення відносяться до допоміжних приміщень будинку. В матеріалах інвентаризаційної справи відсутня інформація про переведення приміщень підвалу, позначених на плані індексами 4-1 та 4-2, до житлового фонду чи надання їм статусу нежитлових. 3 моменту первинної інвентаризації будинку АДРЕСА_1 не було зафіксовано нежитлових приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру. Отже, спірні приміщення є допоміжними за своїм функціональним призначенням та мають бути спільною сумісною власністю співвласників квартир. Дані обставини також підтверджується тим фактом, що в спірних приміщеннях знаходяться інженерні комунікації: водяні та каналізаційні труби, кабелі, металеві труби, ревізійні люки вентиляційних каналів та загальнобудинкові лічильники. З огляду на те, що позивач не може реалізувати своє право власності на спірне майно у зв'язку з існуванням документів, що посвідчують таке право за іншою особою - відповідачем, то права та інтереси позивача підлягають захисту у спосіб, що визначено останнім, а саме шляхом скасування права комунальної власності.
В інших поданих до суду заявах по суті спору сторона позивача додатково зазначила, що згідно з технічним паспортом на будівлю, поверхневих планів та оціночного акту будинок за адресою: АДРЕСА_1 був збудований 1930 році. Як вбачається з документів на будівлю вказаний будинок проектувався та використовувався як жила будівля. Жодних приміщень комерційного призначення чи таких, які використовувалися за іншим призначенням, ніж для обслуговування будинку та його мешканців, у ньому не було. Приміщення підвалу під індексами 4-1, 4-2 загальною площею 29,5 кв. м, що знаходяться у житловому будинку АДРЕСА_1 , можна класифікувати як допоміжні приміщення даного будинку, так як вони призначені для побутового обслуговування та забезпечують його нормальну експлуатацію, а відтак є приміщеннями спільного користування мешканців даного житлового будинку. В матеріалах інвентаризаційної справи відсутня інформація про переведення приміщень підвалу, позначених на плані індексами 4-1 та 4-2 до житлового фонду чи надання їм статусу нежитлових. 3 моменту первинної інвентаризації будинку АДРЕСА_1 не було зафіксовано нежитлових приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру. Позивачем також надано докази, що в спірних приміщеннях знаходяться інженерні комунікації, водяні та каналізаційні труби, кабелі, металеві труби, ревізійні люки вентиляційних каналів та загальнобудинкові лічильники. Відповідно до висновку експерта Львівського науково дослідного інституту судових експертиз за результатами проведеної будівельно-технічної експертизи було встановлено, що приміщення знаходяться в підвалі житлового будинку на АДРЕСА_1 . Доступ до приміщень здійснюється зі сторони сходової клітки та коридору; станом на час проведення огляду приміщення використовувались для зберігання особистих речей власника, а зв'язок між ними здійснювався через двері в перегородці; в приміщенні під індексом «4-1» влаштовано піч та пластикові труби водопостачання з елементами запірної арматури. Також в даному приміщенні зі сторони дверей на внутрішній несучій стіні влаштовано металевий люк ревізії, а зі сторони коридору, в межах даного приміщення також влаштовано металеві люки для прочистки вентиляційних та/або димових каналів; в приміщенні під індексом «4-2» над дверима зі сторони коридору наявні залишки металевої труби та влаштовано лічильник електроенергії. В коридорі над дверима, що ведуть в приміщення «4-2», наявні отвори із залишками металевих труб, влаштовано металопластикові труби водопостачання та металеву трубу газопостачання. Залишки металевої труби також наявні на стіні в приміщенні коридору зі сторони приміщення під індексом «4-1». Таким чином, на основі проведеного аналізу законодавчих та нормативних актів, а також враховуючи надані на дослідження документи і дані проведеного візуального огляду та контрольних промірів можна стверджувати, що допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Враховуючи вищенаведене, а також те, що в приміщеннях, які є об'єктом дослідження, наявні такі інженерні комунікації як труби водопостачання, люк ревізії, піч, залишки «старих» інженерних комунікацій, судовим експертом встановлено, що приміщення під індексом «4-1» і «4-2» загальною площею 29,50 м2, які розташовані в підвалі житлового будинку АДРЕСА_1 , відносяться до допоміжних приміщень даного будинку. Щодо доводів про те, що в управлінні комунальної власності «обліковується» договір оренди нежитлових приміщень № 5204 від 30.08.1994 року, укладений із ОСОБА_5 щодо оренди спірних приміщень, і дані обставини спростовують позицію позивача, що спірне приміщення ніколи не використовувалось орендарем, то Управління комунальної власності ДЕР ЛМР не надало доказів, що це приміщення справді передавалося в оренду, адже в матеріалах справи відсутні акти прийому-передачі в оренду та з повернення з оренди нерухомого майна. Також відсутні докази оплати орендної плати, котрі б могли засвідчите факт наявності правовідносин між орендарем та орендодавцем і взагалі факт укладання договору як такого. Вважає рішення Червоноармійського (Личаківського) райвиконкому м. Львова № 108 від 10.02.1987 нікчемним в силу закону, адже прийняття такого рішення не відносилось до компетенції виконавчих комітетів районних у містах Рад народних депутатів. Слід зазначити, що доказів того, що дане рішення було реалізовано та вказані приміщення були передані в оренду ПТМНУ «Львівлісенерго» також відсутні. Окрім цього, згідно відомостей із єдиного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців такої юридичної особи як ПТМНУ «Львівлісенерго» ніколи не реєструвалося. Щодо твердження, що в підвалі будинку АДРЕСА_1 ) знаходилась квартира АДРЕСА_2 , яка складалась з приміщень під інд. 4-1 площею 18,8 кв.м, 4-2 площею 9,90 кв.м, 4-3 площею 17,20 кв.м, загальною площею 45,4 кв.м, то ні в матеріалах справи, ні в матеріалах інвентарної справи немає доказів, що дані приміщення були частиною вищезазначеної квартири АДРЕСА_2 . Окрім цього, в матеріалах інвентарної справи також відсутні будь-які докази (рішення, ухвали компетентних органів, тощо), на підставі яких нібито відбулось переведення зазначеної квартири АДРЕСА_2 до нежитлового фонду районних рад та про те, що така квартира (приміщення) була передана до територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.
У письмових заявах по суті спору сторона відповідача проти позову заперечила з підстав того, що Постановою № 311 КМУ "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно територіальних одиниць (комунальною власністю)" закладено правові основи для розподілу нерухомого майна, яке в радянський період було виключно державним, на державне та комунальне. За постановою до переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), зокрема, міста Львова передано житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів. На виконання цієї постанови виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів прийняв рішення від 24.12.1991 № 728 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області». Цим рішенням затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів районів м. Львова. Таким чином, в цілому будинок за адресою: АДРЕСА_1 згідно даних інвентаризаційної справи перебуває у комунальній власності на підставі рішення Червоноармійського (Личаківського) райвиконкому м. Львова № 176 від 10.03.1987. Ч. 2 ст. 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Відповідно до Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т.ін. При цьому законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об'єкта нерухомості. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин. На час приватизації позивачами квартир було чинним Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, у пункті 17 якого прямо вказувалося, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житловокомунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до правового висновку, викладеного у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №598/175/15-ц, у житлових будинках можуть бути як допоміжні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо). У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і з загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Відповідно до правового висновку Верховного Суду, сформульованого у п. 54 Постанові від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Згідно матеріалів інвентаризаційної справи вбачається, що в підвалі будинку АДРЕСА_3 (колишня назва вул. Льва Толстого) знаходилась квартира АДРЕСА_2 , яка складалась з приміщень під інд. 4-1 площею 18,8 кв.м, 4-2 площею 9,90 кв.м, 4-3 площею 17,20 кв.м, загальною площею 45,4 кв.м, що підтверджується поверховим планом будинку АДРЕСА_1 та журналом внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень будинку під літерою А на АДРЕСА_1 , матеріалами інвентаризаційної справи, які в подальшому набули статусу нежитлових та відповідно виступали предметом договору оренди нежитлових приміщень № 5204 від 30.08.1994, укладеного із ОСОБА_6 (термін дії договору - до 30.08.2003). Таким чином, спірне майно було об'єктом цивільно-правових відносин. Таким чином, спірні нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 29,5 кв.м віднесено до комунальної власності територіальної громади м. Львова. При цьому відомості про спірні приміщення як житлові, що становили квартиру АДРЕСА_4 , зокрема містяться у матеріалах інвентаризаційної справи за результатами інвентаризації нерухомого майна за 1969 рік, 1973 рік, 1987 рік. Як вбачається із матеріалів інвентаризаційної справи на будинок на АДРЕСА_1 , рік будівництва - 1930 році, однак його інвентаризація проводилась із 1960 року. Зазначений будинок мав у своєму складі чотири житлові квартири: одна чотирикімнатна квартира знаходилася на першому поверсі, одна чотирикімнатна квартира - на другому поверсі, одна чотирикімнатна квартира знаходилася на третьому поверсі та двохкімнатна квартира, що складалася з 2 житлових кімнат та кухні, знаходилася у підвальному (цокольному) поверсі. Рішенням Червоноармійського (Личаківського) райвиконкому м. Львова № 108 від 10.02.1987 дана підвальна квартира була виключена з житлового фонду, також було вирішено приміщення перепланувати під нежитлові та передати на умовах оренди під службові приміщення ПТМНУ «Львівлісенерго». Таким чином, після переведення квартири АДРЕСА_4 до нежитлового фонду районних рад, така була передана до територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради. З вищенаведеного слідує, що нежитлові приміщень під індексами «4-1» і «4-2» загальною площею 29,5 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , перебували в оренді як окремий об'єкт цивільно-правових відносин (укладення договору найму засвідчує їх можливість бути об'єктом цивільно-правових відносин) і не використовувалися для обслуговування будинку, що є додатковим доказом їх нежитлового статусу. При цьому наявність у спірних приміщеннях інженерних комунікацій (що є логічним, з огляду на те, що первинне будівництво було здійснено як квартира житлового фонду) та загально-будинкових мереж, необхідних для обслуговування житлового будинку, не спростовує юридичного статусу відповідних приміщень, оскільки такі не будувались як допоміжні, а протягом усього часу використовувались як житлові/нежитлові приміщення, що є окремим об'єктом нерухомого майна. Подібний висновок викладений у постанові ВС від 10 травня 2023 року у справі № 463/5112/17, де судом касаційної інстанції зазначено «судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що спірні приміщення протягом тривалого часу з початку проведення інвентаризації будинку мали статус саме житлових приміщень, у зв'язку з чим були самостійним об'єктом нерухомого майна. Матеріали справи не містять відомостей про зміну статусу спірних приміщень на допоміжні на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування чи переобладнання таких приміщень. Отже, висновки судів про те, що спірні приміщення не є допоміжними приміщеннями, правильні, оскільки під час проведення інвентаризації будинку та протягом тривалого часу статус спірних приміщень був визначений як житлові приміщення, після чого такі приміщення використовувалися як нежитлові та були об'єктом оренди, в тому числі одним з позивачів, тому спірні приміщення мають статус самостійного об'єкта нерухомого майна та не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень». Таким чином, правові підстави для задоволення позову відсутні.
Представник третьої особи Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради в заявах по суті спору проти позову заперечила з підстав того, що в основному позиція представника позивача у даній справі ґрунтується на тому, що спірні приміщення є допоміжними, а тому не можуть належати до комунальної власності. Однак будинок за адресою: АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_5 ) належить до комунальної власності територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Червоноармійського (Личаківського) райвиконкому м. Львова № 176 від 10.03.1987. В підвалі даного будинку знаходяться спірні нежитлові приміщення загальною площею 29.5 кв.м. Рішенням Червоноармійського (Личаківського) райвиконкому м. Львова № 108 від 10.02.1987 дана підвальна квартира була виключена з житлового фонду, після чого було вирішено приміщення перепланувати під нежитлові та передати на умовах оренди під службові приміщення ПТМНУ «Львівлісенерго». 30.08.1994 між Управлінням комунального майна м. Львова, правонаступником якого є Управління комунальної власності ДЕР ЛМР та гр. ОСОБА_6 укладено договір № 5204, предметом якого є передача в строкове платне користування майна: нежитлових приміщень із індексами 4а-1, 4а-2, III загальною площею 34,2 кв.м. у будинку АДРЕСА_1 ) під художню майстерню строком на 3 роки. Термін дії договору оренди завершився 30.08.2003. Спірні нежитлові приміщення загальною площею 29,5 кв.м. зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві комунальної власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради (реєстраційнийномер:2881556746060). Територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради є власником спірних нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 з індексами 4-1, 4-2. Право комунальної власності на ці нежитлові приміщення набуто територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради у встановленому законом порядку. Згідно з рішенням виконавчого комітету Червоноармійської районної ради народних депутатів м. Львова від 10.03.1987 № 176 будинок за адресою: АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_5 ) включено в реєстр житлових будинків (споруд), які належать районній Раді народних депутатів м. Львова. Спірні нежитлові приміщення під інд. 4-1, 4-2 загальною площею 29,5 кв.м. є ізольованими та до житлового фонду не належать. Такі не використовуються для потреб мешканців і виступають самостійним об'єктом нерухомого майна. Із поверхового плану даного будинку вбачається, що спірний об'єкт ізольований, має окремий вхід та доступ до нього не здійснюється через приватну власність. Об'єкт відокремлений стінами та перекриттям, згідно інформації із технічного паспорта на спірне майно № 16037 від 12.07.2023, виданого ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», матеріал зовнішніх стін - цегла, матеріал перекриття - цегляне склепіння. Із технічної документації також зрозуміло, що приміщення обладнане вікнами. Згідно витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, спірне майно обладнано електропостачанням та освітленням. Згідно з поверховим планом будинку АДРЕСА_1 , дані приміщення під інд. 4-1, 4-2, які розташовані в підвалі, до моменту переведення у статус нежитлових були житловими та складовою квартири АДРЕСА_2 . Після переведення зазначеної квартири до нежитлового фону районних рад, така була передана територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради. Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 10.05.2023 у справі № 463/5112/17-ц висловлено правову позицію, що спірні приміщення протягом тривалого часу з початку проведення інвентаризації будинку мали статус саме житлових приміщень, у зв'язку з чим були самостійним об'єктом нерухомого майна. Матеріали справи не містять відомостей про зміну статусу спірних приміщень на допоміжні на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування чи переобладнання таких приміщень. Отже, висновки судів про те, що такі не є допоміжними приміщеннями, правильні, оскільки під час проведення інвентаризації будинку та протягом тривалого часу статує спірних приміщень був визначений як житлові приміщення, після чого такі приміщення використовувалися як нежитлові та були об'єктом оренди, в тому числі одним з позивачів, а тому спірні приміщення мають статус самостійного об'єкта нерухомого майна та не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Представником позивача подано до суду висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 820-1 від 28 березня 2025 року. Представник третьої особи вважає вказаний висновок безпідставним та необґрунтованим, таким, що не відповідає обставинам справи та не підтверджується належними й допустимими доказами. Згідно вказаного висновку спірні приміщення є допоміжними, а тому не можуть належати до комунальної власності. Однак в підвалі будинку АДРЕСА_3 (колишня назва АДРЕСА_5 ) знаходилась квартира АДРЕСА_2 , яка складалась з приміщень під інд. 4-1 площею 18,8 кв.м, 4-2 площею 9,90 кв.м, 4-3 площею 17,20 кв.м, загальною площею 45,4 кв.м, що підтверджується поверховим планом будинку й журналом внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень будинку під літерою А на АДРЕСА_1 , та матеріалами інвентаризаційної справи. Зазначені приміщення в подальшому набули статусу нежитлових та виступали предметом договору оренди нежитлових приміщень № 5204 від 30.08.1994, укладеного із ОСОБА_6 (термін дії договору - до 30.08.2003). Таким чином, спірне майно було об'єктом цивільно-правових відносин. При цьому відомості про спірні приміщення як житлові, що становили квартиру АДРЕСА_4 (колишня назва АДРЕСА_5 , зокрема містяться у матеріалах інвентаризаційної справи за результатами інвентаризації нерухомого майна за 1969 рік, 1973 рік, 1987 рік. Як вбачається із матеріалів інвентаризаційної справи на будинок на АДРЕСА_1 , рік будівництва будинку - 1930, однак його інвентаризація фактично проводилась лише із 1960 року. Зазначений будинок мав у своєму складі чотири житлові квартири: одна чотирикімнатна квартира знаходилася на першому поверсі, одна чотирикімнатна квартира - на другому поверсі, одна чотирикімнатна квартира знаходилася на третьому поверсі та двохкімнатна квартира, що складалася з 2 житлових кімнат та кухні, знаходилася у підвальному (цокольному) поверсі. Рішенням Червоноармійського (Личаківського) райвиконкому м. Львова №108 від 10.02.1987 дана підвальна квартира була виключена з житлового фонду, також було вирішено приміщення перепланувати під нежитлові та передати на умовах оренди під службові приміщення ПТМНУ «Львівлісенерго». Таким чином, на підставі вже наявних у матеріалах справи доказів чітко встановлено, що спірні приміщення протягом тривалого часу з початку проведення інвентаризації будинку мали статус саме житлових приміщень, у зв'язку з чим були самостійним об'єктом нерухомого майна. Відомості про дату, з якої вказані приміщення втратили статус житлових, у матеріалах інвентаризаційної справи на будинок наявні, зокрема це підтверджується рішенням виконавчого комітету Червоноармійської районної ради народних депутатів м. Львова від 10.03.1987 № 176. Станом на зараз спірні нежитлові приміщення загальною площею 29,5 кв.м зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві комунальної власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради (реєстраційний номер:2881556746060). Технічна характеристика вищевказаних приміщень під індексами «4-1» і «4-2» загальною площею 29,5 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_5 , наводиться, зокрема, в технічному паспорті, складеному ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 12.07.2023. Згідно вказаного технічного паспорта приміщення відокремлені стінами та перекриттями. Вхід до приміщень здійснюється через коридор та сходову клітку загального користування, які належать на праві спільної сумісної власності Львівській міській раді як власнику нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_1 ), відповідно до ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Із поверхового плану даного будинку вбачається, що спірний об'єкт ізольований, має окремий вхід та доступ до нього не здійснюється через приватну власність. Об'єкт відокремлений стінами та перекриттям, згідно інформації із технічного паспорта на спірне майно № 16037 від 12.07.2023, виданого ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», матеріал зовнішніх стін цегла, матеріал перекриття - цегляне склепіння. Із технічної документації також зрозуміло, що приміщення обладнане вікнами. Згідно витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, спірне майно обладнано електропостачанням та освітленням. Відповідна технічна характеристика спірних приміщень наведена у поверховому плані будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та технічному паспорті, складеному ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 12.07.2023, згідно яких нежитлові приміщення під індексами -«4-1» і «4-2» загальною площею 29,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_5 ), є нежитловими. Отже, за критеріями розташування приміщення в житловому будинку та технічних характеристик самого приміщення немає підстав для віднесення його до допоміжних. Додатково, зазначає, що ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» є ліцензованим підприємством, до компетенції якого входила інвентаризація та виготовлення технічної документації на об'єктів нерухомого майна. Відтак, у зв'язку із зазначеним, документація, виготовлена цією установою, є офіційною та виданою компетентним органом. Відповідно, не погоджується з висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 820-1 від 28 березня 2025 року щодо технічних характеристик спірних приміщень. Окрім цього, зазначає, що будь-яких доказів, які б свідчили, що приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, зокрема містять те чи інше обладнання, комунікації, або у який-небудь спосіб задовольняють побутові потреби мешканців, пов'язані зі життєзабезпеченням, представником позивача надано не було та у висновку не зазначено. Відтак, нежитлові приміщення під інд. 4-1, 4-2 загальною площею 29,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , є ізольованими та до житлового фонду не належать. Доказів, які б це заперечували чи спростовували позивачем не надано. Також матеріали справи не містять відомостей про зміну статусу спірних приміщень на допоміжні на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування чи переобладнання таких приміщень. Підсумовуючи вищенаведене, зазначає, що нежитлові приміщення підвалу під інд. 4-1, 4-2 загальною площею 29,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 перебували в оренді як окремий об'єкт цивільно-правових відносин (укладення договору найму засвідчує їх можливість бути об'єктом цивільно-правових відносин) і не використовувалися для обслуговування будинку.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав із аналогічних викладеним у заявах по суті спору підстав. Представник відповідача та представник третьої особи Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради у судовому засіданні проти позову заперечили, надали суду пояснення аналогічні викладеним у заявах по суті спору. Інші треті особи в судове засідання жодного разу не з'явилися, належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи, пояснень у справі не надавали. З врахуванням наявних у справі доказів, суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності.
Позовна заява надійшла до суду 06.01.2025. Ухвалою суду від 17.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Ухвалою суду від 25.09.2025 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті. До завершення підготовчого провадження представниками сторін та третьої особи, що з'явились на розгляд справи, були подані письмові заяви по суті спору. Всі наявні у справі докази були надані сторонами, третіми особами та їх представниками або витребувані за їх клопотанням судом.
Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справа не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ч. 2 ст. 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Відповідно до Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т.ін.
При цьому законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об'єкта нерухомості. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
На час приватизації позивачами квартир було чинним Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, у пункті 17 якого прямо вказувалося, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до правового висновку, викладеного у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №598/175/15-ц, у житлових будинках можуть бути як допоміжні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо). У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і з загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, сформульованого у п. 54 Постанові від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, на який сторони посилаються в заявах по суті спору, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
Постановою № 311 від 05.11.1991 КМУ "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" закладено правові основи для розподілу нерухомого майна, яке в радянський період було виключно державним, на державне та комунальне. За постановою до переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), зокрема, міста Львова передано житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів.
На виконання цієї постанови виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів прийняв рішення від 24.12.1991 №728 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області». Цим рішенням затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів районів м. Львова.
Таким чином, в цілому будинок за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності на підставі рішення Червоноармійського (Личаківського) райвиконкому м. Львова № 176 від 10.03.1987, яким такий спочатку був переданий на баланс, а потіму власність територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради (05.11.1991).
09.01.2024 Львівська міська рада прийняла рішення № 22 про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення, з поміж яких на підвал (у будинку під літерою “А-3“) під індексами 4-1, 4-2 загальною площею 29,5 кв.м. на АДРЕСА_1 згідно технічного паспорта від 12.07.2023 № 16037. На підставі цього рішення державним реєстратором управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Мельник І.Б. було проведено державну реєстрацію права комунальної власності, зареєстрованої за територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради, зокрема, на приміщення під індексами 4-1, 4-2, загальною площею 29,5 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: № 2881556746060) на АДРЕСА_1 , законність якої оспорюється стороною позивача.
Як вбачається з витребуваних судом матеріалів інвентаризаційної справи, в підвалі будинку АДРЕСА_3 (колишня назва вул. Льва Толстого) тривалий час знаходилась квартира АДРЕСА_2 , що розташовувалась на цокольному (підвальному) поверсі, яка складалась з приміщень під інд. 4-1 площею 18,8 кв.м, 4-2 площею 9,90 кв.м, 4-3 площею 17,20 кв.м, загальною площею 45,4 кв.м, що також підтверджується поверховим планом будинку АДРЕСА_1 , а також журналом внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень будинку під літерою А на АДРЕСА_1 .
Відповідні відомості про спірні приміщення як житлові, що становили квартиру АДРЕСА_4 , містяться у матеріалах інвентаризаційної справи за результатами інвентаризації нерухомого майна за 1969 рік, 1973 рік, 1987 рік. При цьому, як вбачається із матеріалів інвентаризаційної справи на будинок, рік будівництва зазначеного будинку - 1930, однак його інвентаризація проводилась, починаючи з 1960 років. Встановлено, що зазначений будинок мав у своєму складі чотири житлові квартири: одна чотирикімнатна квартира знаходилася на першому поверсі, одна чотирикімнатна квартира - на другому поверсі, одна чотирикімнатна квартира знаходилася на третьому поверсі та двохкімнатна квартира, що складалася з 2 житлових кімнат та кухні, знаходилася у підвальному (цокольному) поверсі.
Рішенням Червоноармійського (Личаківського) райвиконкому м. Львова № 108 від 10.02.1987 дана підвальна квартира АДРЕСА_2 була виключена з житлового фонду, також було вирішено наявні у ній приміщення перепланувати під нежитлові та передати на умовах оренди під службові приміщення ПТМНУ «Львівлісенерго».
Встановлено, що в подальшому спірні нежитлові приміщення виступали предметом договору оренди нежитлових приміщень № 5204 від 30.08.1994, укладеного із ОСОБА_6 (термін дії договору - до 30.08.2003).
Відповідні нормативно-правові акти, індивідуальні правові акти органів місцевого самоврядування та договори ніким не оспорювались та є чинними на час судового розгляду.
Таким чином, встановлено, що після переведення квартири АДРЕСА_4 ) до нежитлового фонду районних рад (10.02.1987), така була передана спочатку на баланс (10.03.1987), а потіму власність територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради (05.11.1991).
З вищенаведеного випливає, що нежитлові приміщень під індексами «4-1» і «4-2» загальною площею 29,5 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (колишня назва АДРЕСА_5 ), перебували в оренді як самостійний об'єкт цивільно-правових відносин, що є підтвердженням їх нежитлового статусу.
При цьому наявність у спірних приміщеннях інженерних комунікацій з огляду на те, що первинне будівництво було здійснено як квартира житлового фонду, та загально-будинкових мереж, необхідних для обслуговування житлового будинку, що підтверджується в тому числі наданим стороною позивача висновком судової будівельно-технічної експертизи № 820-1 від 28 березня 2025 року, не спростовує юридичного статусу відповідних приміщень, оскільки такі будувались як житлові, після чого були переведені у нежилі, однак протягом усього часу використовувались як житлові/нежилі приміщення, що є окремим об'єктом нерухомого майна.
Зазначений висновок судової експертизи враховується судом в частині визначення наявності у спірних приміщеннях інженерних комунікацій та загально-будинкових мереж, які є необхідними для обслуговування житлового будинку. Разом із тим, зазначений висновок судової будівельно-технічної експертизи в частині визначення статусу спірних приміщень як допоміжних суд вважає необґрунтованим, оскільки зазначене питання за своїм змістом є правовим й визначення юридичного статусу конкретних приміщень, за наявності спору між сторонами, є компетенцією суду. Суд вважає, що спірні приміщення за своїм юридичним статусом є нежитловими приміщеннями, та є самостійним об'єктом нерухомого майна, про що зазначено вище.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові ВС від 10 травня 2023 року у справі № 463/5112/17, згідно якого також спірні приміщення протягом тривалого часу з початку проведення інвентаризації будинку мали статус саме житлових приміщень, у зв'язку з чим були самостійним об'єктом нерухомого майна. Матеріали справи не містять відомостей про зміну статусу спірних приміщень на допоміжні на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування чи переобладнання таких приміщень. Отже, висновки судів про те, що спірні приміщення не є допоміжними приміщеннями, правильні, оскільки під час проведення інвентаризації будинку та протягом тривалого часу статус спірних приміщень був визначений як житлові приміщення, після чого такі приміщення використовувалися як нежитлові та були об'єктом оренди, в тому числі одним з позивачів, тому спірні приміщення мають статус самостійного об'єкта нерухомого майна та не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
Таким чином, спірні приміщення тривалий час протягом десятків років мали статус житлових приміщень, після чого такі використовувались як нежитлові та були об'єктом оренди, таким чином, протягом усього часу мали правовий статус самостійного об'єкта нерухомого майна, а відтак не є допоміжними. Саме такі висновки щодо застосування відповідних норм права викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №598/175/15-ц.
При цьому наявність у спірних приміщеннях інженерних комунікацій та загально-будинкових мереж, необхідних для обслуговування житлового будинку, не спростовує висновків суду щодо юридичного статусу відповідних приміщень, оскільки такі не будувались як допоміжні, а протягом усього часу використовувались як житлові/нежилі приміщення, що є окремим об'єктом нерухомого майна. Таким чином, правові підстави для задоволення позову відсутні. Інші доводи сторін не спростовують зазначених висновків суду та не є істотними при вирішенні справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12-13, 137, 259, 265 ЦПК України, ст. 382 ЦК України, ст.ст. 1, 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської міської ради, треті особи: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування державної реєстрації права комунальної власності на нерухоме майно - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду в порядку і строки передбачені ст.ст. 354, 355 ЦПК України.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення суду складено і підписано 12.02.2026.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ;
Відповідач:Львівська міська рада, ЄДРПОУ 04055896, 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1;
Третя особа: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ЄДРПОУ 25558625, 79008, м. Львів, пл. Галицька, 15;
Третя особа: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_6 ;
Третя особа: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_7 ;
Третя особа: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_7 .
Суддя Мармаш В. Я.