Справа № 308/3825/25
17 лютого 2026 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді - Світлик О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Заяць А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
14.03.2025 ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через підсистему «Електронний суд» звернулося в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1342-5051 від 03.02.2024 у розмірі 30000 грн, з яких: 6000 грн - сума простроченої заборгованості за кредитом; 24000 грн - сума заборгованості за процентами, а також понесені ним у справі судові витрати у розмірі 2422,40 грн сплаченого судового збору.
На обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 03.02.2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних та програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1342-5051.
Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб в сумі 5000 грн, строк кредитування - 300 днів, базовий період - 20 днів, знижена відсоткова ставка 2,50% в день, стандартна відсоткова ставка 2,50% в день.
Вказує, що банк виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов договору. Всупереч умовам договору відповідач взяті на себе зобов'язання не виконала, не повернула своєчасно банку кредит, прострочила заборгованість за нарахованими процентами.
Через неналежне виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором виникла заборгованість в розмірі 30000 грн, яку позивач просить суд стягнути на його користь.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.03.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом. Постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.05.2025 у цивільній справі №308/3825/25 задоволено повністю позовну заяву ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором. Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1342-5051 продукту «CreditKasa» від 03.02.2024 у розмірі 30000 грн, з яких: 6000 грн - сума простроченої заборгованості за кредитом; 24000 грн - сума заборгованості за процентами. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Шпуганич В.П. через підсистему «Електронний суд» подав заявою про перегляд вказаного заочного рішення.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.10.2025 поновлено відповідачу ОСОБА_1 строк для подання заяви про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.05.2025 у цивільній справі №308/3825/25. Прийняти заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Шпуганича В.П. про перегляд даного заочного рішення та призначено до розгляду.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.10.2025 задоволено вказану заяву про перегляд заочного рішення. Постановлено скасувати заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.05.2025 у цивільній справі №308/3825/25, а розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
15.12.2025 від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Шпуганича В.П. через підсистему «Електронний суд» надійшли заперечення, згідно з якими просить відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 . Зауважив, що звертаючись до суду позивач не надав доказів подачі заявки на отримання кредиту в сумі 6000 грн, а у подальшому на збільшення суми позики до 7000 грн, схвалення такої на умовах, які позивач у позовній заяві вважає доведеними. Звертаючись до суду позивач не надав доказів надсилання відповідачу на його номер одноразових кодів, а саме електронний підпис одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) (номер пароля) C7765, яким будо підписано основний договір та код С-7954, за яким було підписано додаткову угоду до кредитного договору.
23.12.2025 від представника позивача через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі, згідно з якими просить повністю задовольнити позовні вимоги позивача та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованості за кредитним договором №1342-5051 від 03.02.2024 в розмірі 30000 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 6000 грн; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 24000 грн.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.01.2026 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. Постановлено витребувати у АТ КБ «Приватбанк» наступну інформацію: підтвердження належності банківської картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , на яку 03.02.2024 було перераховано кредитні кошти в сумі 5000 грн (ІD транзакції: 2421685666); виписку з банківського рахунку ОСОБА_1 щодо надходження 03.02.2024 коштів у сумі 5000 грн (ІD транзакції: 2421685666) на банківську картку № НОМЕР_1 ; виписку з банківського рахунку ОСОБА_1 щодо надходження 07.02.2024 коштів у сумі 1000 грн (ІD транзакції: 2423412079) на банківську картку № НОМЕР_1 .
У дане судове засідання представник позивача не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, до позовної заяви додано клопотання, у якому просить суд розглянути цивільну справу без йог участі.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 03.02.2024 о 01:03 год. між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних та програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1342-5051 продукту «CreditKasa».
Цей договір укладено сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію».
За предметом договору кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов'язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором (пункт 2.2 договору).
Відповідно до пункту2.3 договору для мінімізації загальних витрат позичальника за кредитом кредитодавець рекомендує позичальнику здійснити повне погашення кредиту не пізніше останнього дня першого базового періоду строку кредитування (більш детально див. п. 5.3 договору) згідно з наступним розрахунком: дата видачі кредиту - 03.02.2024; останній календарний день першого базового періоду - 22.02.2024; сума кредиту - 5000 грн; нараховані проценти за користування кредитом - 2500 грн; разом до сплати - 7500 грн.
Метою отримання кредиту, тобто відкриття кредитної лінії сторонами договору узгоджено для задоволення особистих потреб позичальника (пункт 2.4).
За положеннями пункту 4.9 договору сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов'язаний здійснювати не пізніше визначних графіком платежів (який є додатком 3 до договору) дат, які є останніми днями відповідних базових періодів. У разі несплати процентів за користування кредитом не пізніше останнього дня будь-якого базового періоду. Позичальник зобов'язаний починаючи із наступного календарного дня сплачувати проценти за користування кредитом кожного календарного дня строку кредитування до дати погашення простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у повному обсязі. У випадку погашення простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у повному обсязі в подальшому сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов'язаний здійснювати не пізніше останнього дня кожного базового періоду із урахуванням положень п. 4.8 цього договору. Проценти за користування кредитом вважаються сплаченими з моменту зарахування грошових коштів на банківський рахунок кредитодавця. Позичальник підписанням цього договору підтверджує та розуміє, що після ініціювання позичальником переказу коштів з власного рахунку на рахунок кредитодавця проходить певний час до моменту зарахування сплачених позичальником коштів на рахунок кредитодавця, а також те, що ризики того, що сплачені позичальником кошти можуть надійти на рахунок кредитодавця із затримкою, несе позичальник.
Відповідно до пункту 4.10 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою: стандартна процентна ставка становить 2,50% (дві цілих, п'ятдесят сотих відсотки(-ів)) за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за промоставкою та/або зниженою, та/або пільговою процентною ставкою).
Дата повернення (виплати) кредиту обумовлена сторонами у пункту 4.12 договору - 28.11.2024.
Судом встановлено, що перерахування коштів ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на платіжну картку позичальника за договором №1342-5051 через систему платежів LiqPay (ID платежу 2421685666) в сумі 5000 грн та добір по кредиту через систему платежів LiqPay (ID платежу 2423412079) в сумі 1000 грн підтверджено довідкою позивача про перерахування суми кредиту.
Разом з тим, на виконання ухвали суду про витребування доказів у даній справі АТ КБ «Приватбанк» надано інформацію щодо рахунків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ). Банком повідомлено, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 ). По рахунку НОМЕР_3 ( НОМЕР_5 ) було зарахування коштів на суму 5000 грн від 03.02.2024. По рахунку НОМЕР_3 ( НОМЕР_5 ) було зарахування коштів на суму 1000 грн від 07.02.2024. Додатково направлено виписку у додатку по рахунку НОМЕР_3 ( НОМЕР_5 ) за періоди з 03.02.2024 - 03.02.2024 та 07.02.2024 - 07.02.2024.
Відповідно до електронного кредитного договору відповідачем отримано кредитні кошти, отже, кредитодавець свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі.
Відповідач не виконав свого обов'язку за договором, надані йому кошти в строки, передбачені договором, не повернув.
Станом на 13.02.2025 ТОВ «Укр Кредит Фінанс» нараховано загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у сумі 50900 грн, з яких: 6000 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 44900 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами.
Разом з тим, кредитодавцем прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у загальній сумі 20900 грн за умови погашення решти заборгованості у розмірі 30000 грн.
Вказаний договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, і відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до укладеного в письмовій формі.
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини п'ятої 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Важливо розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію2 моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №674/461/16-ц (провадження №61-34764св18).
Як встановлено судом, договір про відкриття кредитної лінії №1342-5051 підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 03.02.2024 правочину.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а тому доданий до позову договір є належним та допустимим доказом на підтвердження правовідносин між сторонами у справі.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 (провадження №61-16243св20) від 22 листопада 2021 року у справі №234/7719/20 (провадження №61-154св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на йому картковий рахунок або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить.
Оскільки товариство не є банківською установою, то, відповідно, позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів, і, як наслідок, формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками не може.
При цьому чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватися розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов'язків щодо доказування.
Відтак, слід вважати, що факт отримання кредитних коштів відповідачем є доведеним.
Крім того, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №191/5077/16-ц (провадження №61-17422св18).
Як встановлено судом, укладений відповідачем кредитний договір ним не оспорювався та не визнавався судом недійсним.
У разі неспростування презумпції правомірності договорів всі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та сплати процентів за їх користування.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повернення отриманих коштів за укладеним договором належним чином не виконав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення суми простроченої заборгованості за кредитом за договором про відкриття кредитної лінії №1342-5051 продукту «CreditKasa» від 03.02.2024 у розмірі 6000 грн є підставними та підлягають до задоволення.
Разом з тим, суд не погоджується з розміром нарахованих процентів за користування кредитними коштами за вказаним договором, а саме, нарахованих кредитором у розмірі 24000 грн, виходячи з наступного.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша, друга статті 1054 ЦК України).
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 січня 2020 року у справі №643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд вважає, що розмір процентів, які просить стягнути позивач з відповідача не є співмірним тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (розмір відсотків у чотири рази перевищує тіло кредиту) за користування коштами.
У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19 (пункт 6.20)).
Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов'язанні має створити умови для виконання боржником свого обов'язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА_1 щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
З огляду на зазначене, враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за відсотками за кредитним договором у розмірі 24000 грн не є співрозмірною сумі кредиту за вказаними договором, є непропорційно великою сумою відсотків, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що розмір процентів за вказаним договором необхідно зменшити до розміру тіла кредиту у розмірі 6000 грн.
З урахуванням викладеного, загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за договором про відкриття кредитної лінії №1342-5051 продукту «CreditKasa» від 03.02.2024 складає 12000 грн, з яких: 6000 грн - сума простроченої заборгованості за кредитом; 6000 грн - сума заборгованості за процентами.
У відповідності до статті 141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 968,96 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 223, 259, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1342-5051 продукту «CreditKasa» від 03.02.2024 у розмірі 12000 (дванадцять тисяч) гривень, з яких: 6000 грн - сума простроченої заборгованості за кредитом; 6000 грн - сума заборгованості за процентами.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», код ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження: вул. бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407, м. Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Дата складення повного судового рішення - 17 лютого 2026 року.
Суддя Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області О.М. Світлик