Справа № 127/3582/26
Провадження № 3/127/785/26
17.02.2026м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 27.12.2025 близько 20:20 за адресою АДРЕСА_1 ухилилась від виконання передбачених ст. 150 Сімейного кодексу України (далі - СК) обов'язків щодо виховання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який вчинив дрібне хуліганство за адресою АДРЕСА_2 , а саме розбив вікно між сходовими клітинами.
ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснила, що фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, відповідають дійсності, однак винуватість у вчиненні правопорушення не визнала.
Заслухавши пояснення ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд дійшов до такого висновку.
Згідно зі статтею 245 КпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 278 КпАП регламентовано перелік питань, які орган (посадова особа) вирішує при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення. Зокрема, суддя повинен перевірити чи правильно складений протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення, чи витребувано необхідні додаткові матеріали.
Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Зі змісту частини третьої статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) випливає, що адміністративна відповідальність настає у разі вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, крім порушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті 173-4 цього Кодексу.
Частина 1 статті 150 СК закріплює обов'язок батьків виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
З протоколу про адміністративне правопорушення випливає, що ОСОБА_2 27.12.2025 ухилилась від виконання своїх обов'язків щодо виховання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який вчинив дрібне хуліганство, а саме розбив вікно між сходовими клітинами.
На підтвердження винуватості ОСОБА_2 до наданих суду матеріалів долучений рапорт працівника поліції (далі - Рапорт).
У постанові від 20.05.2020 (справа № 524/5741/16-а) Верховний Суд (далі - ВС) зауважив, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. Аналогічний висновок ВС був зроблений у постанові від 12.07.2023 (справа 607/5610/23).
Тому суд вважає, що Рапорт має бути оцінений у сукупності з іншими доказами, які надані суду.
На підтвердження винуватості ОСОБА_1 надані копія протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 27.12.2025 (далі - Протокол). Зі змісту цього протоколу випливає, що ОСОБА_4 - заявник - у викладі обставин зазначає, що о 20:01 почула гуркіт скла, вийшла в під'їзд та виявила розбите скло в 5 під'їзді між першим та другим поверхом.
Із зазначеного Протоколу також випливає, що заявник - ОСОБА_4 - повідомила про наявність у неї відеозапису з підозрюваними особами, які вчинили пошкодження майна. Однак, згаданий відеозапис до наданих суду матеріалів не долучений.
Як суд зазначив, вище обов'язок надання доказів у справі про адміністративне правопорушення покладений на орган, який склав протокол про адміністративне правопорушення. Разом з тим, для оцінки наданих доказів, необхідно з'ясувати наявність чи відсутність ознак правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 184 КпАП. Ця норма має відсильний характер і потребує з'ясування, яке саме правопорушення було вчинене особою, яка не досягла віку адміністративної відповідальності.
ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечила факт вчинення її сином саме дрібного хуліганства. Суд враховує, що у межах цього провадження суд не вправі давати правову оцінку діяння неповнолітнього на предмет наявності чи відсутності в його діянні складу правопорушення. Однак у цьому провадженні суд має оцінити надані суду докази з точки зору доведення чи недоведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 184 КпАП.
Суд вважає за доцільне звернути увагу, що у прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Крім того, у пункті 43 рішення від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об'єктивною перевіркою.
Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.
При цьому суд враховує, що у рішенні № 5-р(II)/2025 від 26.11.2025 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що з огляду на системну єдність Конституції України принцип індивідуалізації юридичної відповідальності (частина друга статті 61 Конституції України) пов'язаний із принципом презумпції невинуватості (стаття 62 Основного Закону України), та зауважує, що під час застосування санкцій, які за суттю співмірні з кримінальним покаранням, вирішальним є встановлення законодавцем обов'язку для правозастосовного органу довести вину суб'єкта, якого притягують до юридичної відповідальності. У цьому випадку форма (ступінь) вини є однією з тих обставин, яку мають урахувати і контролюючий орган, і суд під час дослідження всіх фактичних і юридичних аспектів справи.
Із Конституції України, як зазначив Конституційний Суд України, випливає, що поняття «вина“ і обов'язок її доведення державними органами є стрижневими для розуміння статті 62 Основного Закону України. Презумпція невинуватості є процесуальною гарантією, яка, зокрема, покладає тягар доказування на правозастосовні органи та передбачає правові презумпції факту й права під час притягнення суб'єкта до відповідальності. Увесь зазначений конституційний принцип презумпції невинуватості, безперечно, буде порушено, якщо законодавче регулювання не міститиме вимоги щодо установлення вини суб'єкта, якого притягують до юридичної відповідальності.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов'язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.
Вище суд вже зазначив, що зі змісту частини третьої статті 184 КпАП випливає, що особа за цією нормою закону про адміністративну відповідальність може бути притягнута лише у разі вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, крім порушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті 173-4 КпАП. Тобто з'ясування наявності ознак конкретного правопорушення, передбаченого КпАП, є передумовою для притягнення батьків чи інших осіб, які їх замінюють, до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною третьою статті 184 КпАП.
Також суд вище зауважив, що наданий суду протокол про адміністративне правопорушення містить посилання на вчинення неповнолітнім ОСОБА_3 дрібного хуліганства. Однак ОСОБА_1 відомості, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, у судовому засіданні заперечила. Докази не спростування тверджень ОСОБА_1 надані суду матеріали не містять. Також суд вище зауважив, що згідно з приписами КпАП, а також з урахуванням прецедентної практики ЄСПЛ суд під час вирішення справи про адміністративне правопорушення не уповноважений самостійно відшуковувати докази винуватості особи у вчиненні відповідного правопорушення, а також самостійно редагувати фабулу, яка зазначена у протоколі про адміністративне правопорушення.
З огляду на викладене, з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов до висновку, що об'єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі необхідно закрити.
Керуючись статтями 184, 283, 284 КпАП, суд
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною третьою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: