Провадження № 11-кп/803/1157/26 Справа № 183/13285/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
16 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції матеріали судового провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , на ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2026 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 Кримінального кодексу України (далі-КК).
За матеріалами справи під час досудового розслідування ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2024 року відносно ОСОБА_9 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та альтернативою внесення застави у розмірі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 302 800,00 грн, дію якого, в подальшому, місцевим судом було неодноразово продовжено.
Під час судового засідання ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2026 року продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 на 60 днів, тобто до 09 березня 2026 року включно.
Одночасно обвинуваченому ОСОБА_9 встановлено заставу у розмірі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає - 332 800,00 грн. Також судом визначено, що у разі внесення обвинуваченим ОСОБА_9 застави, у відповідності до ч.5 ст.194 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК), на нього будуть покладені наступні обов'язки:
-прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися цілодобово без дозволу суду з місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , крім необхідності звернення за медичною допомогою та у зв'язку з можливими заходами під час дії воєнного стану;
-утримуватися від спілкування з потерпілою з приводу обставин вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Цим же рішення суду відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу та направлено запит до адміністрації Дніпропетровської установи виконання покарань управління Держаної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№ 4) щодо того, чи надається ОСОБА_10 належне лікування та чи дозволяє стан здоров'я ОСОБА_10 утримувати його в умовах СІЗО за умови надання належного лікування.
В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з незаконністю, необґрунтованістю, порушенням вимог кримінального процесуального закону та поверхневістю розгляду.
Вважає, що прокурор звернувся до суду з порушенням ч.3 ст.184 КПК, вкотре навіть не змінюючи текст клопотання, що свідчить лише про формальний підхід прокурора до клопотання, без викладення обставин, які свідчать, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Крім того, клопотання прокурора не містить викладу обставин, на підставі яких він вказує про наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК, посилання на матеріали, якими вони обґрунтовуються, а також до клопотання не додані жодні матеріали, які б взагалі свідчили на підтвердження про наявність таких ризиків, а так само і копії матеріалів.
Зауважує, що ОСОБА_9 має постійне зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_2 та стійкі соціальні зв'язки, зокрема, батьків ОСОБА_11 , 1965 р.н. та ОСОБА_12 , 1964 р.н., які є особами похилого віку та мають хронічні захворювання, не одружений, але має цивільну дружину ОСОБА_13 та спільного неповнолітнього сина ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що свідчить про тісний зв'язок з місцем проживання.
Вказує, що суддею залишено поза увагою доводи сторони захисту про те, що станом на 09.01.2026 року ОСОБА_9 , перебуваючи в СІЗО отримав тілесні ушкодження: закриту травму живота, розрив селезінки, внутрішню кровотеча, гематому брижі сліпої кишки, стан тяжкий, він не отримує належного лікування, перебуває в незадовільному стані та потребує тривалої реабілітації, що підтверджується виписками із медичної карти стаціонарного хворого №75 від 06.01.2026 року та етапним епікризом із медичної карти стаціонарного хворого № 4/26 від 09.01.2026 року.
Тобто, вказане свідчить про отримання ОСОБА_9 тілесних ушкоджень під час перебування в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань №4», тобто, перебуваючи під юрисдикцією держави, що порушує статтю 3 (заборона катувань) Конвенції, на що неодноразово наголошував Європейський суд. Натомість призначене лікування та трудові рекомендації не надаються в умовах СІЗО, що негативно впливає на стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_9 та держава не забезпечила виконання обов'язку, передбаченого статтею 3 Конвенції.
Таким чином, стороні захисту взагалі незрозуміло, яким чином ОСОБА_9 із серйозними захворюваннями та перенесеної операції з невідворотною втратою селезінки, який потребує постійного щоденного лікування та реабілітації, може переховуватись від слідства та впливати на потерпілу, яка до то ж при допиті на стадії судового розгляду не вказувала на будь-які погрози з боку обвинуваченого.
Крім того, стороною захисту в судовому засіданні наголошувалось про необґрунтованість підозри, оскільки на її існування, стороною обвинувачення надано лише протокол допиту потерпілої ОСОБА_15 та протокол огляду мобільних телефонів потерпілої ОСОБА_15 .
Поміж іншого зазначає, що на даний час письмові докази у кримінальному провадженні досліджено в судовому засіданні, допитані свідки обвинувачення та розпочато допит потерпілої ОСОБА_15 , яка неодноразово ігнорувала судові засідання, останній раз 11.11.2025 року, а тому застосування цілодобового домашнього арешту до ОСОБА_9 буде достатнім та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження.
Також, посилаючись на практику ЄСПЛ, апелянт вважає, що у даному випадку є потреба у зменшенні визначеної обвинуваченому застави, як альтернативного запобіжного заходу до 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка є пропорційною щодо особи обвинуваченого, відповідатиме обґрунтованості підозри та тяжкості інкримінованого злочину, майновому стану обвинуваченого, наявним ризикам, а також буде достатнім для забезпечення виконання ОСОБА_9 покладених на нього обов'язків, та який буде належним запобіжником для встановлених ризиків, що належним чином забезпечить виконання завдань кримінального провадження.
З огляду на викладене захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2026 року та постановити нову, якою клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишити без задоволення, та обрати обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або визначити заставу у вигляді 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає - 181 680 гривень із покладанням на нього обов'язків в порядку ч.5 ст.194 КПК.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, яка наполягала на її задоволенні, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишити без задоволення, та обрати обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Колегія суддів вважає, що зазначених вимог закону не в повній мірі дотримано місцевим судом.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК, яке згідно ст.12 КК є особливо тяжким злочином, а також наявність, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, про існування яких свідчить тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_9 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, стадія судового розгляду, а також дані про особу обвинуваченого, який є неодноразово судимий та знову обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті висунутого обвинувачення триває, по справі ще не допитано потерпілу, не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою, зокрема, стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 на 60 днів, тобто до 09 березня 2026 року включно. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді цілодобового домашнього арешту, на чому наполягає сторона захисту, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК та відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строку тримання під вартою слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Разом з тим, на переконання апеляційного суду, посилання сторони захисту на наявність у обвинуваченого ОСОБА_9 стійких соціальних зв'язків, батьків, які є особами похилого віку та мають хронічні захворювання, цивільної дружини та спільного неповнолітнього сина, постійного місця проживання, а також отримання останнім тілесних ушкоджень під час перебування в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань №4», не можуть бути безумовними підставами для скасування рішення місцевого суду та обрання стосовно нього більш м'яких запобіжних заходів, оскільки це не спростовує висновків суду про те, що він може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.
При цьому стороною захисту не надано суду відомостей з філії ДУ “Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України у Дніпропетровській та Донецькій областях (Філії ЦОЗ ДКВС України у Дніпропетровській та Донецькій областях) про те, що внаслідок отриманих тілесних ушкоджень під час перебування в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань № 4» обвинувачений ОСОБА_9 не може перебувати в умовах слідчого ізолятора.
Водночас, з огляду на обставини вчинення інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_9 кримінального правопорушення, тривалість перебування його під вартою та факту того, що сума застави, визначена ухвалою слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2024 року у розмірі 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 302 800,00 грн обвинуваченим ОСОБА_9 протягом півтора роки внесена не була, що свідчить про її непомірність для останнього, колегія суддів вважає, що розмір застави необхідно зменшити до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 266 240,00 грн, який на цьому етапі кримінального провадження, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та запобігання спробам вчинити дії, передбачені п.п.1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання підозрюваного/обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний (обвинувачений) може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа. Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Тому такий розмір застави, на думку колегії суддів, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загально-суспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні, та не порушує права обвинуваченого ОСОБА_9 .
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 слід задовольнити частково, а ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2026 року скасувати в частині визначення розміру застави обвинуваченому ОСОБА_9 , на підставі п.2 ч.1 ст.409 та п.1 ч.1 ст.411 КПК, у зв'язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального правопорушення, з постановленням апеляційним судом в цій частині нової ухвали про визначення обвинуваченому ОСОБА_9 альтернативного виду запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 266 240, 00 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.182-183 та ст.ст.404, 405, 407, 409, 411,418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2026 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 - скасувати в частині визначення розміру застави.
В цій частині постановити нову ухвалу, якою визначити обвинуваченому ОСОБА_9 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 266 240,00 гривень.
В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4