Справа № 524/14829/25
Номер провадження 3/524/571/26
17.02.2026 року суддя Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області Олейнікова Г.М., розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов із Кременчуцького районного управління поліції ГУНП в Полтавській області про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце роботи не надав, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.173-2 КУпАП, -
В протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що 20.10.2025 року о 17 год. 20 хв., ОСОБА_1 , за адресою : АДРЕСА_1 , вчинив відносно матері ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, а саме погрожував фізичною розправою, чим завдав шкоду здоров'ю психічного характеру.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, судові повістки, які направлялись йому за адресою зазначеною в протоколі, не повернулись в провадження суду за незалежних від суду причин.
Враховуючи викладене, приходжу до висновку, що ОСОБА_1 , будучи обізнаним про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення та розгляд справи Автозаводським районним судом м.Кременчука, про що мається його підпис в протоколі, не вжив заходів для явки до суду, тому вважаю, що наведена поведінка учасника процесу є такою, що здійснюється з метою уникнення адміністративної відповідальності.
Європейський Суд з прав людини у рішенні "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 наголосив, що "сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження".
Крім того, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним та враховуючи, що згідно ст.268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення, передбачена ст.173-2 ч.3 КУпАП не відноситься до категорії справ, при розгляді якої присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є обов'язковою вважаю за необхідне провести розгляд справи за відсутності порушника, оскільки безпідставне умисне затягування справи нівелює завдання КУпАП про адміністративні правопорушення.
Суддя, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків:
Згідно ст.173-2 ч.3 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частинами першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.
Відповідно до ст.173-2 ч.1 КпАП України передбачена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Із протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №394871 від 17.11.2025 року вбачається, що 20.10.2025 року, о 17 год. 20 хв., ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив відносно матері ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, а саме погрожував фізичною розправою, чим завдав шкоду здоров'ю психічного характеру.
Як вбачається із постанови Автозаводського районного суду м.Кременчука від 21.11.2025 року, адміністративна справа про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.173-2 ч.3 КУпАП направлялась для належного оформлення, оскільки як вбачається із фабули ст.173-2 ч.1 КУпАП, внаслідок вчинення домашнього насильства має бути завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, однак із протоколу про адміністративне правопорушення не вбачається, шкода якому здоров'ю була завдана потерпілій ОСОБА_2 фізичному чи психічному , також не зазначена кваліфікуюча ознака статті 173-2 ч.3 КУпАП , а саме повторність , тобто протягом року чи вчиняв ОСОБА_1 аналогічні правопорушення, за які його було піддано адміністративному стягненню.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
Якість складання протоколу є дуже важливою стадією оформлення справи про адміністративне правопорушення, й фактично є «обвинуваченням» держави щодо особи.
Європейський суд з прав людини, серед іншого, (справа «Малофєєва проти Росії» рішення від 30.05.2013 року заява № 36673/04; «Карелін проти Росії» рішення від 20.09.2016 року), зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Діючим законодавством передбачено, що судовий розгляд проводиться лише в межах адміністративного обвинувачення, яке міститься в протоколі про адміністративне правопорушення і встановлення інших обставин, які знаходяться за межами обвинувачення та погіршують становище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є неприпустимим, оскільки порушує право на захист від конкретного обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення.
Конкретність пред'явленого особі обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, забезпечує можливість організувати ефективний захист своїх інтересів.
Разом з тим, неконкретність обвинувачення не тільки не дозволяє особі, яка притягується до адміністративної відповідальності належним чином організувати ефективний захист своїх інтересів, а й позбавляє суд належним чином перевірити твердження органу, який склав протокол, про вчинення особою адміністративного правопорушення.
Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особиу вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд, звертає увагу на те, що обов'язок збирання доказів у справах про адміністративні правопорушення покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.
Державні органи не мають права перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в статті 62 Конституції України.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі Бочаров проти України(остаточне рішення від 17.06.2011 р.) суд при оцінці доказів керується критерієм доведенняпоза розумним сумнівом. Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпції щодо фактів.
У своєму рішенні від 10.02.1995 року, у справі Алене де Рібермон проти Франції Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, складений відносно ОСОБА_1 , не може бути визнаний належним доказом у даній справі в розумінні ст. 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені у ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали б сумніви у суду.
Таких доказів матеріали цієї справи суд вважає не містять.
Відтак, оскільки протокол про адміністративне правопорушення є неналежним та недопустимим доказом, то вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення не доведена, а відтак суд дійшов висновку про відсутність у діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.
За змістом ст. 62 Конституції України обвинувачення особі не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь.
Згідно ст. ст. 9, 245, 252 КУпАП особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях події та складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений суддею тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
Пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП передбачено, що провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Отже, враховуючи викладене, провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.173-2 ч.3 КУпАП підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 ч.3 КУпАП.
Керуючись ст.ст. 173-2 ч.3, 221, 245,247, 250,251, 268, 280 КУпАП, -
Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 173-2 ч.3 КУпАП закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, його законним представником, адвокатом, потерпілим, його представником або прокурором в Полтавський апеляційний суд, через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня її винесення.
Головуючий суддя: Ганна ОЛЕЙНІКОВА