17 лютого 2026 р. № 400/11120/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дерев'янко Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач ) з вимогами:
визнати неправомірними дії ГУ ПФУ у Миколаївській області, що полягають у відмові в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.1992 року по 03.07.1992 року, з 04.07.1992 року по 01.02.1993 року, з 02.02.1993 року по 30.08.1993 року;
зобов'язати ГУ ПФУ у Миколаївській області зарахувати до страхового стажу період трудової діяльності ОСОБА_1 , а саме: з 01.01.1992 року по 03.07.1992 року, з 04.07.1992 року по 01.02.1993 року, з 02.02.1993 року по 30.08.1993 року, та здійснити перерахунок коефіцієнту стажу і виплатити різницю пенсії починаючи з 13.02.2025 року
В обґрунтування позову позивач зазначила, що з 13.02.2025 їй призначено пенсію за віком. Згідно додатків до рішення № 143050005893 від 03.03.2025 про перерахунок пенсії стаж позивачки, розрахований відповідачем, становить 42 роки 08 місяців 00 днів. Позивачка стверджує, що до стажу не зараховано 1 рік 8 місяців, що відповідно впливає на обчислення коефіцієнту стажу та розрахунку пенсії. В зв'язку з цим, 02.05.2025 року позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Миколаївській із заявою про здійснення перерахунку стажу та пенсії. Листом від 16.05.2025 7389-6377/Є-02/8-1400/25 відповідач відмовив у перерахунку, пославшись на те, що наразі відсутня між Україною та російською федерацією угода в сфері соціального забезпечення, згода на обов'язковість якої надана Верховною Радою України, тому стаж за період з 01.01.1992 року по 30.08.1993 року не зараховано. Позивачка вважає відмову протиправною, оскільки припинення дії міжнародного договору України дає підстави для висновку, що Угода припинила зобов'язання для сторін у майбутньому, але це не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення.
Ухвалою суду від 20.10.2025 позовну заяву позивача залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної шляхом подання до суду належним чином засвідчених копії рішення від 03.03.2025 № 143050005893.
04.11.2025 позивач подала заяву про усунення недоліків та належним чином засвідчену копію рішення від 03.03.2025 № 143050005893.
Ухвалою суду від 10.11.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
12.11.2025 на адресу суду від ГУ ПФУ у Миколаївській області надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на таке. 02.05.2025 позивач звернулася із заявою в порядку Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393). 16.05.2025 за результатами розгляду звернення від 02.05.2025 відповідачем надано роз'яснення, що не є рішенням суб'єкта владних повноважень, норм права щодо порядку зарахування до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації. Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. На сьогодні двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного законодавства між Україною та росією не укладено. Отже, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території рфср по 31.12.1991. За результатами розгляду заяви про призначення пенсії позивачу встановлено, що під час призначення пенсії за віком до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.01.1992 по 03.07.1992, з 04.07.1992 по 01.02.1993 та з 02.02.1993 по 30.08.1993, оскільки між Україною та російською федерацією відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення. Отже, правові підстави для зарахування спірних періодів роботи Позивача до страхового стажу у Головного управління відсутні. Просить у задоволенні позову відмовити.
Справу розглянуто в письмовому провадженні.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.
Судом встановлено та не є спірним, що відповідно до заяви позивачки від 13.02.2025 їй призначено пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З рішення № 143050005893 від 03.03.2025 про перерахунок пенсії у зв'язку з уточненням даних в ЕПС, позивачка дізналась, що її стаж враховується відповідачем в розмірі 42 роки 8 місяців, 0 днів.
02.05.2025 позивач звернулася до відповідача із заявою, якою просила зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 03.07.1992, з 04.07.1992 по 01.02.1993 та з 02.02.1993 по 30.08.1993, здійснити перерахунок коефіцієнту стажу і виплатити різницю пенсії, починаючи з 13.02.2025.
Листом від 16.05.2025 № 17389-6377/Є-02/8-1400/25 відповідач відмовив у зарахуванні періодів трудової діяльності з 01.01.1992 по 03.07.1992, з 04.07.1992 по 01.02.1993 та з 02.02.1993 по 30.08.1993, оскільки між Україною та російською федерацією відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення. Відповідач зазначив, що правові підстави для зарахування спірних періодів роботи Позивача до страхового стажу у Головного управління відсутні, оскільки між Україною та російською федерацією відсутні будь-які двосторонні угоди, які регулюють пенсійне забезпечення.
Суд встановив, що відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 12.11.1983 спірні періоди відображені такими записами:
№9, №10, за якими 08.06.1990 року ОСОБА_1 призвана на діючу військову службу до військової частини НОМЕР_2 Польова пошта, та 03.07.1992 року звільнено зі служби;
№11, №12, за якими з 04.07.1992 по 01.02.1993 позивачка працювала директором банно - прального комбінату військової частини НОМЕР_3 ;
№13, №14, за яким в період з 02.02.1993 по 30.08.1993 року позивачка працювала директором банно - прального комбінату військової частини НОМЕР_4 .
Між сторонами не є спірним, що трудова діяльність, відображена записами № 9- № 14 відбувалась на підприємствах, розташованих на території російської федерації.
Позивач не погодилася з відмовою у перерахунку пенсії, викладеною у листі відповідача № 17389-6377/Є-02/8-1400/25 від 16.05.2025, що стало підставою для звернення до суду.
При вирішенні спору суд виходить враховує наступні норми права.
Умови призначення і перерахунку пенсії за віком врегульовані статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003.
Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2004), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема, в Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення", йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж). Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
За змістом статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Також відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Як встановлено, згідно трудової книжки НОМЕР_1 позивач у спірний період з 01.01.1992 по 03.07.1992 проходила дійсну військову службу, з 04.07.1992 по 30.08.1993 працювала у військових частина пп НОМЕР_3 , пп НОМЕР_4 .
Не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи здійснено відповідачем з обґрунтувань, що починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього союзу радянських соціалістичних республік, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/ договорів. Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 № 639 дію Угоди між Урядом України та урядом російської федерації про трудову діяльність та соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, вчиненої 14.01.1993, припинено. На сьогодні двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного законодавства між Україною та росією не укладено.
Оцінюючи ці доводи, які покладені в основу оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне.
Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Як передбачено частиною другою статті 4 Закону 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та рф (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього срср за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу срср або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
За таких обставин безпідставними є посилання відповідач на ту обставину, що з 01.01.2023 рф також припинила участь в Угоді, позаяк вказане не впливає на чинність Угоди для України до 19.06.2023.
З урахуванням викладеного суд констатує, що на час трудової діяльності позивача у спірний період Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи і військової служби з 01.01.1992 по 30.08.1993 на території рф.
Крім того, з урахуванням статті 13 Угоди не зважаючи на вихід України з цього міжнародного договору, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18 листопада 2024 року у справі № 340/4436/23.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує вищенаведені висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду.
Оцінюючи заперечення відповідача щодо того, що заява про перерахунок подана в довільній формі, розглянута в рамках Закону України «Про звернення громадян» і жодного рішення з приводу цієї заяви відповідачем не приймалось, суд зазначає наступне.
Верховний Суд, вирішуючи питання правомірності нерозгляду органом пенсійного фонду заяви, форма якої не відповідає тій, яка встановлена Порядком № 22-1, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17 вказав, що важливим при вирішенні спірних правовідносин є зміст зазначеної заяви, який очевидно дає змогу оцінити намір заявника. Крім того, Верховний Суд зазначив, що важливим є також долучення позивачем до заяви документів, які подаються саме при призначенні пенсії. На цій підставі суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність органу пенсійного фонду і вказав, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту).
Аналогічний підхід до вирішення подібних правовідносин застосований Верховним Судом у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 537/3480/17, від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 541/543/17-а, від 16 грудня 2021 року у справі №500/1879/20 та від 09 серпня 2023 року у справі №520/5045/2020.
Досліджуючи зміст поданої позивачем заяви суд зазначає, що остання є заявою про перерахунок пенсії позивачу, направлена, зокрема, на врахування стажу за період з 01.01.1992 по 30.08.1993, тобто її зміст є зрозумілим і дає можливість оцінити намір заявника.
За таких обставин, відмова у зарахуванні до стажу роботи періодів 01.01.1992 по 03.07.1992, з 04.07.1992 по 01.02.1993 та з 02.02.1993 по 30.08.1993, мотивована відсутністю між Україною та російською федерацією будь-яких двосторонніх угод, які регулюють пенсійне забезпечення, є протиправною.
Суд встановив, що не зарахування до страхового стажу позивача періодів з 01.01.1992 по 30.08.1993 призвело до помилкового висновку відповідача, викладеного у листі № 17389-6377/Є-02/8-1400/25 від 16.05.2025, щодо відсутності підстав для перерахунку пенсії.
Відтак, відмова відповідача у перерахунку пенсії, оформлена листом № 17389-6377/Є-02/8-1400/25 від 16.05.2025, є протиправною.
Оцінюючи визначений позивачкою спосіб захисту порушеного права, суд погоджується з тим, що до стажу позивачки підлягають зарахуванню спірні періоди, а відтак пенсія підлягає перерахунку.
Водночас, вирішуючи питання про дату, з якої слід зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії, суд приймає до уваги, що позивачці призначена пенсія на підставі її заяви від 13.02.2025. При цьому, при призначенні пенсії, територіальним органом Пенсійного фонду України, який розглядав заяву позивачки, не зараховано спірні періоди до стажу роботи.
Разом з тим, це рішення про призначення пенсії в частині невірного визначення стажу, позивачкою не оскаржено.
Натомість, 02.05.2025 вона звернулась до відповідача з заявою про перерахунок пенсії, в задоволенні якої їй було відмовлено.
Суд враховую, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала, що відповідно до статті 55 цього Закону нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу ПФУ, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що норми статті 87 Закону № 1788-ХІІ, статті 46 Закону № 1058-ІV і статей 51, 55 Закону № 2262-ХІІ (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
Натомість, за обставинами цієї справи пенсія з урахуванням спірних періодів стажу нарахована не була.
Відтак, суд вважає, що перерахунок пенсії має бути здійснений з 02.05.2025.
Отже, позов слід задовольнити частково.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивач надала квитанцію про сплату судового збору в сумі 1211,20 грн, що й підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008 ЄДРПОУ 13844159) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області, яка оформлена листом № 17389-6377/Є-02/8-1400/25 від 16.05.2025, у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.01.1992 року по 03.07.1992 року, з 04.07.1992 року по 01.02.1993 року, з 02.02.1993 року по 30.08.1993 року і перерахунку пенсії на цій підставі.
3. Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області у Миколаївській області зарахувати до страхового стажу період трудової діяльності ОСОБА_1 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 12.11.1983 , а саме: з 01.01.1992 року по 03.07.1992 року, з 04.07.1992 року по 01.02.1993 року, з 02.02.1993 року по 30.08.1993 року, та здійснити перерахунок пенсії, починаючи з 02.05.2025
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008 ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати в розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп) грн.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Л.Л. Дерев'янко