про залишення позовної заяви без руху після відкриття
17 лютого 2026 року м. ДніпроСправа № 320/35171/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., перевіривши матеріали за позовною заявою адвоката Попова Артема Олеговича в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного з Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа №320/35171/25 за позовом адвоката Попова Артема Олеговича (далі представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач) з такими вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2020-2022 рік, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу 03.11.2022.;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020-2022 рік, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу 03.11.2022 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 15.05.2020 по 03.11.2022 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У зв'язку з позицією ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо трактування положень Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» та з настанням особливого періоду позивач не мав змоги скористатися додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу не виплачувалась.
Представник позивача звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою отримання відповіді щодо підстав не нарахування грошової компенсації за дні невикористаної відпустки, передбаченою пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту», але відповідач повідомив про те, що підстави для виплати відсутні.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 справу передано за підсудністю до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 : грошовий атестат ОСОБА_1 ; відомості про отримання ОСОБА_1 грошового атестату; іншого письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні.
На виконання ухвали від 29.01.2026 від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшли витребувані документи, а саме: грошовий атестат та довідка про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що в матеріалах справи наявне клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду. В обгрунтування якого, представник позивача зазначив, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення та відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 "Про загальну мобілізацію" мобілізований у першу хвилю (оперативні резервісти, колишні військовослужбовці та ветерани АТО та ООС). Вказані обставини свідчать про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин та є підставою для поновлення судом строків, встановлених частиною другою статті 122 КАС України. Також зазначено, що позивач проходить військову службу з 04.11.2022 безперервно по теперішній час.
Розглянувши клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду та надані відповідачем докази, суд дійшов наступного.
Так, до 19 липня 2022 року частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, частиною другою цієї статті до 19 липня 2022 року було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, до 19 липня 2022 року право на заробітну плату не обмежувалось будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
В аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення охоплювався застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, до 19 липня 2022 року звернення до суду з позовними вимогами щодо заробітної плати (грошового забезпечення) не обмежувалось будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами про вирішення трудових спорів щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби та щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні. З 19 липня 2022 року у спорах щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби такий строк становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а у спорах щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, такий строк становить три місяці з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 і від 25 квітня 2023 року № 380/15245/22.
Отже, до правовідносин у цій справі застосуванню підлягають норми частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції після 19 липня 2022 року, які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. При цьому, перебіг такого строку слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд зазначає, що Верховний Суд в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 виснував, що до вимог щодо виплати грошового забезпечення після 19.07.2022 застосовні норми вже нині чинної редакції статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, що нараховані та виплачені при звільненні.
У зв'язку із цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Виходячи з цього, судова палата Касаційного адміністративного суду зауважила, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Дослідженням грошового атестату, судом встановлено, що в грошовому атестаті ОСОБА_1 №ГА-314 від 03 листопада 2022 року міститься підпис позивача про ознайомлення, тим самим позивач підтвердив правильність даних зазначених в грошовому атестаті власним підписом, а отже позивач був обізнаний про обсяг і характер виплачених йому сум при звільнені з 03.11.2022.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Оскільки 30.06.2023 завершився карантин, то і сплили строки звернення до суду з даним позовом.
Подібна правова позиція щодо обрахунку строку звернення до суду за період після 19.07.2022 висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2024 у справі № 200/5637/23, який, зокрема, зазначив: «Аналіз статті 233 КЗпП України у зіставленні з пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України дає підстави дійти висновку, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був «прив'язаний» до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору».
Разом з тим, позивач звернувся із позовом до суду для захисту своїх прав 02.07.2025, тобто з пропуском строку звернення до адміністративного суду.
Щодо посилання представника позивача на введення воєнного стану у період порушення прав позивача та перебування на військовій службі у період звернення до суду, суд зазначає наступне.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який триває дотепер.
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Обставина введення на території України воєнного стану могла унеможливити дотримання такого строку позивачем за умови надання ним до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом, та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку.
Проте таких доказів позивачем надано не було.
Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2024 року по справі №120/359/24 сформував наступний правовий висновок щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України:
«Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку».
Суд враховує доводи представника позивача, що позивач проходить військову службу, однак жодних доказів перебування і виконання обов'язків позивачем військової служби у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, місцях активних бойових дій, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, участі військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях, або наявності інших обставин, пов'язаних з проходженням військової служби, які унеможливити звернутися до суду у строк, визначений процесуальним законом, до позовної заяви не надано.
На думку суду, недостатньо тільки послатися на проходження позивачем військової служби, позивачем мають бути вказані фактичні обставини, які обмежили можливість своєчасного звернення до суду, з наданням відповідних доказів, яким суд має надати оцінку.
Разом з цим, на думку суду, позивач не був позбавлений можливості звернутися до суду вчасно будь-яким способом, як то направлення позовної заяви засобами поштового зв'язку, подання позову нарочним способом або звернення через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або звернення до суду через представника.
Жодних інших обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, позивачем не наведено, існування будь-яких перепон у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів не зазначено та судом не встановлено.
Суд зауважує, що норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Згідно усталеної судової практики поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Виходячи зі змісту заявлених обставин у заяві про поновлення процесуального строку на звернення до суду, суд дійшов висновку щодо неповажності заявлених позивачем причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Врахувавши викладене суд дійшов висновку, що позовна заява має недоліки, що перешкоджають її подальшому розгляду. Тому наявні підстави залишити її без руху та зобов'язати позивача надати обґрунтовану заяву щодо поновлення пропущеного строку на звернення до суду зі вказівкою поважних причин його пропуску та надати докази щодо фактів і обставин, які об'єктивно перешкодили йому своєчасно звернутися в суд із позовом.
Відповідно до частини тринадцятої статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
З метою забезпечення права позивача на судовий захист своїх прав та інтересів наявні підстави надати позивачу строк для усунення вказаних недоліків позовної заяви протягом 5 днів з дня отримання ухвали шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку з викладенням об'єктивних обставин і фактів, що перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до суду, та надати підтверджуючі докази їх існування.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, судд
Позовну заяву адвоката Попова Артема Олеговича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, залишити без руху.
Запропонувати позивачу (представнику позивача) протягом п'яти календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника):
- заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності інших поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті позивачем у строк, встановлений судом, позовна заява згідно з частиною п'ятнадцятою статті 171 КАС України буде залишена судом без розгляду.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяО.В. Захарова