17 лютого 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/8407/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Савонюка М.Я., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - відповідач1), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (надалі - відповідач2), у якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 18.09.2025 №262140016865, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до загального страхового стажу періоди роботи з 29.07.1987 по 03.01.1994, з 01.05.1995 по 31.05.1999, з 01.06.1999 по 31.12.2003 згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , а також призначити і виплачувати їй пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01.10.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначає про те, що 11.09.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV). Вказана заява була розглянута за принципом екстериторіальності.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 18.09.2025 №262140016865 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Вказує, що відповідачем не були зараховані періоди її роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата заповнення трудової книжки (28.06.1992) містить розбіжності з датою прийняття на роботу вперше (29.07.1987). Разом з тим, титульний аркуш трудової книжки засвідчено печаткою Президії колегії адвокатів УРСР. Крім того додаткового підтвердження потребує період роботи з 29.07.1987 по 03.01.1994, оскільки відсутній номер документу про звільнення особи з роботи та документи, які підтверджують сплату страхових внесків за даний період. Період роботи з 01.06.1999 по 31.12.2003 згідно трудової книжки враховано частково згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вважає рішення відповідача протиправним, оскільки нею до пенсійного органу були надані всі необхідні документи, які підтверджують страховий стаж та право на призначення пенсії за віком, зокрема трудова книжка НОМЕР_1 , яка оформлена Київською обласною колегією адвокатів відповідно до вимог чинного законодавства.
Зауважує, що за наявності сумнівів стосовно достовірності записів у трудовій книжці, територіальний орган Пенсійного фонду України вправі здійснити перевірку первинних документів безпосередньо роботодавця.
З цих підстав просить позов задовольнити.
Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області надало суду відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог.
На обгрунтування заперечень зазначає, що заява позивача від 11.09.2025 була розглянута ним за принципом екстериторіальності. За результатами розгляду заяви та доданих документів прийнято рішення № 262140016865 від 18.09.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV у зв'язку з відсутністю достатнього страхового стажу.
До страхового стажу позивача згідно наданих документів не враховано: періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата заповнення трудової книжки (28.06.1992) містить розбіжності з датою прийняття на роботу вперше (29.07.1987). Разом з тим, титульний аркуш трудової книжки засвідчено печаткою Президії колегії адвокатів УРСР. Крім того додаткового підтвердження потребує період роботи з 29.07.1987 по 03.01.1994, оскільки відсутній номер документу про звільнення особи з роботи та документи, які підтверджують сплату страхових внесків за даний період. Період роботи з 01.06.1999 по 31.12.2003 згідно трудової книжки враховано частково згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зауважує, що період адвокатської діяльності по 31.12.2003 зараховується до страхового стажу за умови надання документів про сплату страхових внесків, з 01.01.2004 - за даними персоніфікованого обліку.
Вважає, що оскільки у позивача відсутній необхідний для призначення пенсії страховий стаж, право позивача на призначення пенсії відсутнє.
З цих підстав просить відмовити у задоволенні позову.
Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві правом на подання суду відзиву на позовну заяву не скористалося. Жодних заяв, повідомлень про причини такого неподання, їх поважності та/або неможливості подання у строк, встановлений судом, від відповідача на адресу суду (у тому числі електронну) не надходило.
Ухвала суду від 19.12.2025 про відкриття провадження у справі була надіслана до "Електронного кабінету" Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 19.12.2025 та доставлена того ж дня о 11 год. 19 хв., що підтверджується довідкою від 22.12.2025, яку долучено до матеріалів справи.
Отже, відповідач вважається належним чином повідомленим про відкриття провадження у цій справі.
За таких обставин, суд у відповідності до вимог частини шостої статті 162 КАС України вирішує справу за наявними матеріалами.
Будь-яких клопотань від учасників справи не надходило.
19.12.2025 ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано у Головного управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області докази по справі.
Установивши фактичні обставини справи, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 11.09.2025 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV (а.с. 47-48).
Указану заяву було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Рішенням №262140016865 від 18.09.2025 відповідач2 відмовив у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Визначено страховий стаж позивача 25 років 9 місяців 5 днів. За поданими документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата заповнення трудової книжки (28.06.1992) містить розбіжності з датою прийняття на роботу вперше (29.07.1987). Разом з тим, титульний аркуш трудової книжки засвідчено печаткою Президії колегії адвокатів УРСР. Крім цього, додаткового підтвердження потребує період роботи з 29.07.1987 по 03.01.1994, оскільки відсутній номер документу про звільнення особи з роботи та документи, які підтверджують сплату страхових внесків за даний період. Період роботи з 01.06.1999 по 31.12.2003 згідно трудової книжки враховано частково згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного peєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Зазначено, що право на призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, з урахуванням наявних документів, заявниця набуде після досягнення 63-річного віку - з 01.10.2028 (а.с. 23).
Відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 28.06.1992, копія якої міститься в матеріалах справи (а.с. 19-21), позивач на підставі наказу №81 від 29.07.1987 була зарахована 29.07.1987 стажером Київської облколегії адвокатів (запис №1);
- 05.11.1987 ОСОБА_1 прийнята членом Київської облколегії адвокатів (наказ №88 від 05.11.1988, запис №2);
- 03.01.1994 - відрахована із членів Київської облколегії адвокатів у зв'язку з припиненням діяльності колегії (запис №3);
- 01.05.1995 позивач на підставі протоколу загальних зборів №8 від 29.04.1995 прийнята у члени Адвокатського об'єднання «Столична колегія адвокатів» (запис №4);
- 31.05.1999 відрахована із членів колегії за власною заявою (протокол №16 від 31.05.1999, запис №5);
- 01.06.1999 на підставі протоколу №2 від 01.06.1999 позивач була прийнята в члени адвокатського об'єднання «Юридична консультація Печерського району м. Києва» (запис №6);
- 01.03.2007 вибула з членів адвокатського об'єднання «Юридична консультація Печерського району м. Києва» (протокол №2 від 01.03.2007, запис №7).
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Статтею 1 Закону №1058-ІV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Положеннями статті 9 Закону №1058-ІV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років.
Згідно частини 2 статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2028 по 31.12.2028 - від 25 до 35 років.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком у віці 59 повних років.
Відповідно до пункту 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 62 Закону "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону №1788-XII.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пункту 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Надання інших додаткових документів, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або у ній містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
У постанові від 21.02.2020 у справі №291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
У спірний період з 29.07.1987 по 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
Так, відповідно до пункту 1.1. Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи проводяться акуратно, пір'яною чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору (п. 2.3 Інструкції №162).
Згідно із пунктом 2.11 Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесення відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Абзацом 3 пункту 5 постанови Ради Міністрів Української РСР і Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок Про трудові книжки робітників і службовців від 06.09.1973 №656 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника. Відомості про працівника завіряються підписом спеціально уповноваженого особи та печаткою.
Згідно із пунктом 18 вказаної постанови №656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок врегульований положеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58, зареєстрованої в МЮУ 17.08.93 за №110 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1.1. Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За змістом пункту 2.4. Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно із пунктами 2.27 - 2.28 Інструкції №58 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. У разі переведення з одного підприємства на інше за погодженням між керівниками підприємств у графі 3 записується посилання на погодження: "Звільнений у зв'язку з переведенням на роботу в таке-то підприємство, п.5 ст.36 КЗпП України".
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, зокрема, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 (301-93-п) "Про трудові книжки працівників" (п. 1.5 Інструкції №58).
Знову ж таки, згідно пункту 4 постанови №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, при заповнені як трудової книжки на першій сторінці в графі дата заповнення проставляється дата заповнення, актуальна саме на день заповнення відповідної трудової книжки, оскільки після заповнення титульного аркушу трудової книжки записи в ній засвідчуються підписом особи, відповідальної за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому заповнювалася трудова книжка. Разом з тим, суд зазначає, що обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Судом встановлено, що трудову книжку заповнено 28.06.1992 відповідальною особою Київської обласної колегії адвокатів, яка є першим роботодавцем позивача. Записи, про періоди роботи в частині спірного періоду вчинені коректно, відтак з їх змісту можливо встановити відомості про місце, посаду та період роботи, номер та дату розпорядчих документів, на підставі яких зроблені відповідні записи.
Підпис особи, відповідальної за видачу трудової книжки скріплено печаткою Президії Київської обласної колегії адвокатів Міністерства юстиції УРСР.
Твердження відповідача про те, що спірні періоди роботи зарахувати до страхового стажу неможливо у зв'язку з тим, що підпис на титульному аркуші трудової книжки відповідальної особи завірений печаткою УССР, не ґрунтуються на жодній нормі законодавства; не впливає на права та законні інтереси позивача й факт припинення статусу УССР.
Верховний Суд в постанові від 07.02.2018 за результатом розгляду справи №275/615/17 підтвердив висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що положення Постанови Верховної Ради України від 11.05.92 "Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи" №2318-XII та Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів", затвердженої наказом МВС України від 18.10.93 №643 не містять вказівок про нечинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов'язок їх заміни.
Отже, якщо підприємство, установа, організація не замінило свою печатку новою після припинення УССР, це не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими.
Так, трудова книжка НОМЕР_1 містить записи про те, що позивач у період з 29.07.1987 по 03.01.1994 працювала у Київській обласній колегії адвокатів стажером та адвокатом із зазначенням номерів та дат наказів про прийняття, а також дати протоколу про відрахування з Колегії у зв'язку з її ліквідацією.
Також, наявні записи про роботу у період з 01.05.1995 по 31.05.1999 у Адвокатському об'єднанні «Столична колегія адвокатів», а з 01.06.1999 по 01.03.2007 - у адвокатському об'єднанні «Юридична консультація Печерського району м. Києва».
Відповідні записи не містять жодних виправлень та неточностей, є хронологічно послідовними, записи про відрахування №3 та №5 скріплені підписами уповноважених осіб роботодавців та їх печатками.
Відтак, суд вважає, що факт роботи позивача у Київській обласній колегії адвокатів у спірні періоди з 29.07.1987 по 03.01.1994, у Адвокатському об'єднанні «Столична колегія адвокатів» з 01.05.1995 по 31.05.1999 та у адвокатському об'єднанні «Юридична консультація Печерського району м. Києва» з 01.06.1999 по 31.12.2003 підтверджується записами в трудовій книжці в повному обсязі.
Стосовно відсутності номеру документу про звільнення позивача з роботи у Київській обласній колегії адвокатів, то суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Що стосується відсутності документів, які підтверджують сплату страхових внесків за період з 29.07.1987 по 03.01.1994, а також за період з 01.06.1999 по 31.12.2003, суд зазначає таке.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Надання інших додаткових документів, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або у ній містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Страховий стаж, набутий до 01.01.2004 підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними Порядком №637, а страховий стаж, набутий після 01.01.2004, підтверджується довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 6 статті 20 Закону №1058-IV, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Згідно з частиною 12 статті 20 Закону №1058-IV страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Як вказано у частині другій статті 24 Закону №1058-IV, даними, за якими територіальними органами Пенсійного фонду України обчислюється страховий внесок, зокрема й щодо сплати страхових внесків, є дані, що містяться в системі персоніфікованого обліку в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, а також не внесення відомостей по спеціальному стажу не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 20.03.2019 у справі №688/947/17.
Той факт, що за спірний період роботодавець не сплачував страхові внески або сплачував їх у неповному розмірі не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача вказаного періоду роботи, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.
Внаслідок невиконання роботодавцем обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, позивач фактично позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за вказаний період, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17.
Враховуючи наведене, оскільки трудова книжка НОМЕР_1 містить записи про те, що позивач у період з 29.07.1987 по 03.01.1994 працювала у Київській обласній колегії адвокатів, а з 01.06.1999 по 31.12.2003 - у Адвокатському об'єднанні «Юридична консультація Печерського району м. Києва», вказані періоди мають бути зараховані позивачу до її страхового стажу.
Крім цього, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форми ОК-5 у 1998 році та за перші шість місяців 1999 року позивач самостійно сплачувала щоквартально страхові внески, що відповідає чинній на той час Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових зборів до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів від 06.09.1996 №11-1.
Як наголошує Європейський Суд з прав людини, розглядаючи спори щодо протиправності рішень суб'єкта владних повноважень, "…не застосовуйте закон відповідно до його букви, якщо це призведе до порушення легітимних цілей закону".
Суд також зауважує, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення/перерахунок пенсії, або ж для підтвердження періодів трудової діяльності було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини.
Натомість, відповідачем2 не надано суду доказів здійснення будь-яких запитів на підтвердження спірного періоду роботи позивача та не надано доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки та як наслідок правомірність не зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області протиправно не було зараховано до страхового стажу період роботи позивача з 29.07.1987 по 03.01.1994, з 01.05.1995 по 31.05.1999, з 01.06.1999 по 31.12.2003 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , тому рішення від 18.09.2025 №262140016865 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності є протиправним та підлягає скасуванню.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, то суд зазначає таке.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (зі змінами внесеними постановою Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 “Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України») (далі - Порядок №22-1)
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
За змістом пункту 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Положеннями пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунку) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. При цьому, виплату пенсії проводить орган, за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Враховуючи вимоги Порядку №22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії за віком, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Відтак, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності. Тобто всі дії щодо призначення/перерахунку пенсії вчиняє саме Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб?єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб?єктів владних повноважень.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З огляду на викладене, суд має право визнати дії суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Так, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
Проте, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
Згідно зі статтею 58 Закону №1058-IV Пенсійний фонд України є органом, який призначає пенсії та підготовлює документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд зазначає, що обрахунок стажу, що враховується при призначенні пенсії, є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
З огляду на наведене, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.09.2025 про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 29.07.1987 по 03.01.1994, з 01.05.1995 по 31.05.1999, з 01.06.1999 по 31.12.2003 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 .
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На розвиток зазначених положень Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, яким є відповідач.
Таким чином, рішення відповідача2 не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства, порушує права та законні інтереси позивача.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідженням матеріалів справи встановлено, що відповідач2, приймаючи оспорюване рішення від 18.09.2025 №262140016865, діяв не на підставі Конституції та законів України.
Відповідачем2 не доведено правомірність своїх дій та рішення, натомість з матеріалів справи вбачається порушення прав позивача.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом часткового задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
Оскільки позов задоволено частково, суд стягує на користь позивача судовий збір у сумі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 18.09.2025 №262140016865 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.09.2025 про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 29.07.1987 по 03.01.1994, з 01.05.1995 по 31.05.1999, з 01.06.1999 по 31.12.2003 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, вулиця Соборна, 7а, місто Кропивницький, Кіровоградська область, 25009) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 лютого 2026 року.
Повне найменування учасників:
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, місто Київ, 04053).
Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, вулиця Соборна, 7а, місто Кропивницький, Кіровоградська область, 25009).
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду М.Я. САВОНЮК