ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"17" лютого 2026 р. справа № 300/9319/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) 29.12.2025 звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Вінницькій області, орган пенсійного фонду), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), у якій просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії від 04.12.2025 за №092850031902;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу періоди роботи на території російської федерації з 01.10.1997 по 01.11.1998, з 20.10.2001 по 19.04.2002, з 11.04.2003 по 11.02.2010, з 05.03.2010 по 14.12.2010, з 15.12.2010 по 30.06.2016, з 05.07.2016 по 22.03.2017, з 28.04.2017 по 27.04.2018, з 05.05.2018 по 30.04.2019, з 07.05.2019 по 07.05.2020, з 28.08.2020 по 27.08.2021, з 24.09.2021 по 14.03.2022; до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 11.04.2003 по 11.02.2010, з 05.03.2010 по 14.12.2010, з 15.12.2010 по 30.06.2016, з 05.07.2016 по 22.03.2017, з 28.04.2017 по 27.04.2018, з 05.05.2018 по 30.04.2019, з 07.05.2019 по 07.05.2020, з 28.08.2020 по 27.08.2021, з 24.09.2021 по 14.03.2022 на посадах бурильника та майстра по ремонту свердловин, а також призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з 29.08.2025 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що пенсійним органом протиправно і необґрунтовано прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком за Списком №2 з підстав відсутності у позивача необхідного страхового і пільгового стажу роботи. При цьому, позивач посилається на приписи статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Так, станом на момент звернення позивачем до територіального підрозділу Пенсійного фонду України, останній набув право на пільгову пенсію, оскільки йому виповнилось 55 років, а також за доводами позивача, він має достатньо страхового і спеціального (пільгового) стажу. Водночас, позивач наголошує на хибності не зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи у російській федерації, які підтверджені записами у трудовій книжці, а також хибності не зарахування до пільгового страхового стажу спірних періодів роботи, які підтверджуються, окрім записів у трудовій книжці, іншими додатковими документами, зокрема уточнюючими довідками тощо. Поряд із цим, ОСОБА_1 вказує на те, що питання пенсійного забезпечення регулюються та регулювалися на момент набуття ним страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тобто на момент спірних періодів його роботи відповідні міжнародні договори були чинні та у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації. Як наслідок, позивач просить суд призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.55-56).
Пунктом 5 резолютивної частини коментованої ухвали судом витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області весь обсяг документів, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення та вичерпне обґрунтування з посиланням на відповідні докази причин (підстав) відмови у призначенні пенсії.
Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області надіслало на адресу суду пояснення від 15.01.2026 №0900-0903-7/2483, які зареєстровані в суді 19.01.2026 (а.с.62-69). Третя особа зазначила, що вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Так, представник ГУ ПФУ в Івано-Франківській області вказала, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19.06.2023. Тому, на думку третьої особи, на осіб, які працювали в російській федерації після 01.01.1992, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні/перерахунку пенсії стажу роботи та заробітку на її території. В той же час, призначення пенсій громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, здійснюється на умовах, визначених Законом №1058. Представник ГУ ПФ України в Івано-Франківській області просила суд відмовити в задоволенні позову.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який разом із витребуваними судом доказами надійшов через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи 21.01.2026 (а.с.73-81). Головне управління ПФУ у Вінницькій області вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. При цьому, з посиланням на підпункт 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, представник відповідача вказала, що до заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах додається довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній видана підприємством, установою, організацією відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993. Тобто, при призначенні даного виду пенсії обов'язковою умовою є підтвердження спеціального стажу уточнюючими довідками, відповідного зразка, підприємств або організацій про пільговий характер роботи, у якій має бути зазначено: період роботи, що зараховується до спеціального стажу; професію або посаду; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їхні номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видано зазначену довідку.
Відповідач зазначає, що наразі припинено всі дипломатичні відносини з російською федерацією, органи Пенсійного фонду України позбавлені можливості в повному обсязі виконувати Угоду, зокрема, здійснювати до органів Пенсійного фонду російської федерації запити документів та інших відомостей. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. москві. Крім цього, російська федерація ще у червні 2022 денонсувала Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Крім того, у зв'язку з повномасштабним військовим вторгненням російської федерації на територію України, Верховною Радою України 01.12.2022 прийнято Закон «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993», який набрав законної сили 23.12.2022. Отже, на думку відповідача, станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії та прийняття спірного рішення був відсутній міжнародний договір з російською федерацією з приводу пенсійного забезпечення. Тому для зарахування певного періоду трудової діяльності після 2000 року до страхового стажу, який враховується при обрахунку пенсії в Україні необхідним є підтвердження сплати страхових внесків у відповідний період саме до Пенсійного фонду України, та, відповідно, наявності інформації про сплату страхових внесків у відповідний період у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування України. З огляду на вказане, представник відповідача вказує, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди, зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 , заповненій 13.10.1988 року, з 29.06.2000 по 16.07.2001 року, оскільки згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків.
Отже, як зазначено відповідачем, страховий стаж позивача склав 15 років 10 місяців 03 дні, стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 становить 02 роки 06 місяців 22 дні. З огляду на викладене, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058 в зв'язку з відсутністю страхового та пільгового стажу необхідної тривалості.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності позовну заяву, відзив на позов, пояснення, та докази, наявні в матеріалах цієї адміністративної справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , відповідно до відомостей паспорта громадянина України, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10).
Позивач 27.11.2025 звернувся із заявою до територіального органу Пенсійного фонду України про призначення пенсії по віку за Списком №2 відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що не заперечується відповідачем та третьою особою.
Після опрацювання системою поданої заяви, згідно з принципом екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 04.12.2025 за №092850031902, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком за Списком №2 у зв'язку із відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу, пославшись, при цьому, на положення статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У вказаному рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 15 років 10 місяців 3 дні, пільговий стаж по Списку №2 становить 2 роки 6 місяців 22 дні (а.с.51). Водночас, у спірному рішенні пенсійним органом зазначено, що за наданими документами до страхового стажу не зараховано такі періоди трудової діяльності.
Згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 13.10.1988:
1) з 01.10.1997 по 01.11.1998, з 20.01.2001 по 19.04.2002, з 11.04.2003 по 11.02.2010, з 05.03.2010 по 14.12.2010, з 15.12.2010 по 30.06.2016 та з 05.07.2016 по 22.03.2017, оскільки з 19.06.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому до страхового стажу може бути зараховані періоди роботи на території колишнього СРСР по 31.12.1991 включно за умови документального підтвердження нездійснення пенсійних виплат за вказані періоди відповідною державою;
2) з 29.06.2000 по 16.07.2001, оскільки згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків, тоді як на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 №401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794 (далі - постанова №794), від 08.06.1998 №832 починаючи з 01.07.2000 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови №794). З урахуванням зазначених норм, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов'язковим. За відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000 року до січня 2004 року, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами.
Згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 28.04.2017 (в даній трудовій книжці періоди роботи в російській федерації), оскільки російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав- учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому до страхового стажу може бути зараховані періоди роботи на території колишнього СРСР по 31.12.1991 включно за умови документального підтвердження нездійснення пенсійних виплат за вказані періоди відповідною державою.
Також у спірному рішенні вказано, що за доданими документами до пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно довідки №1654 від 17.10.2019 та №897 від 16.03.2022 (періоди роботи в російській федерації), оскільки російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому до страхового стажу може бути зараховані періоди роботи на території колишнього СРСР по 31.12.1991 включно за умови документального підтвердження нездійснення пенсійних виплат за вказані періоди відповідною державою.
Вважаючи відмову пенсійного органу у призначенні пенсії за віком за Списком №2 протиправною та необґрунтованою, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У відповідності до частини 1 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок.
При цьому, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1 р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02..03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Отже, у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII було встановлено страховий стаж роботи для чоловіків не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців пільговий стаж.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 по справі №360/3611/20 в аналогічних відносинах дійшла висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Отже, суд погоджується із позивачем стосовно неправильного застосування відповідачем вимог пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що є менш сприятливою нормою для позивача у порівнянні із статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Суд встановив, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 є відсутність необхідного страхового і спеціального стажу. Водночас, як слідує із матеріалів справи, позивачу не зараховано як до страхового стажу, так і до пільгового, періоди його роботи у російській федерації.
Однак, суд констатує про протиправність такого не зарахування, з огляду на таке.
Питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.
Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.
За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (чинної як на момент набуття позивачем стажу, так і на момент звернення за пенсією) передбачено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суд має перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула.
Постановою Міністерства праці і соціального розвитку російської федерації від 10.10.2003 №69 затверджено Інструкцію заповнення трудових книжок.
Так, підпунктом 5.1 пункту 5 вказаної Інструкції передбачено, що запис про звільнення (припинення трудового договору) в трудовій книжці працівника провадиться в такому порядку: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 вказується дата звільнення (припинення трудового договору); в графі 3 робиться запис про причини звільнення (припинення трудового договору); в графі 4 вказується найменування документа, на підставі якого внесено запис - наказ (розпорядження) або інше рішення роботодавця, його дата і номер.
Згідно зі змістом пунктів 2, 45 Правил ведення і зберігання трудових книжок, виготовлення бланків трудової книжки і забезпечення ними роботодавців, затверджених Постановою Уряду Російської Федерації від 16.04.2003 №225 «Про трудові книжки», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність і трудовий стаж працівника. Відповідальність за організацію роботи з ведення, зберігання, обліку та видачі трудових книжок і вкладишів до них покладається на роботодавця. Відповідальність за ведення, зберігання, облік і видачу трудових книжок несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (Розпорядженням) роботодавця. За порушення встановленого цими Правилами порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність, встановлену законодавством Російської Федерації.
Наведені положення узгоджуються також і з приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301, а також приписами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», Кодексу законів про працю України та Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637.
Крім того, згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, зі змісту вказаних вище норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, водночас позивач не несе відповідальність за заповнення трудової книжки.
Так, судом встановлено, що у позивача є в наявності трудова книжка НОМЕР_1 від 13.10.1988 (а.с.15-20) з вкладишем НОМЕР_2 від 28.04.2017 (а.с.21-25) (який є невід'ємною частиною трудової книжки), при цьому, така трудова книжка з вкладишем містить усі необхідні записи та підтверджує стаж роботи ОСОБА_1 , зокрема періоди в російській федерації:
з 01.10.1997 по 01.11.1998 (01 рік, 01 місяць, 01 день) на посаді помічника бурильника в ОАО «Сибнефть»;
з 20.10.2001 по 19.04.2002 (6 місяців) на посаді бурильника в ОАО «Тазовская Нєфтєгазоразвєдочная експєдіция»;
з 11.04.2003 по 11.02.2010 (06 років, 10 місяців, 01 день), з 05.03.2010 по 14.12.2010 (09 місяців, 10 днів), з 15.12.2010 по 30.06.2016 (05 років, 06 місяців, 16 днів) на посадах бурильника та майстра по ремонту свердловин в АО «Білоруське УПНП і КРС»;
з 05.07.2016 по 22.03.2017 (08 місяців, 18 днів) (зворотна сторона а.с.143, 144), з 28.04.2017 по 27.04.2018 (01 рік), з 05.05.2018 по 30.04.2019 (11 місяців, 26 днів), з 07.05.2019 по 07.05.2020 (01 рік, 00 місяців, 01 день), з 28.08.2020 по 27.08.2021 (1 рік), з 24.09.2021 по 14.03.2022 (05 місяців, 19 днів) на посаді майстра по ремонту свердловин в АО «Єрмаковське підприємство по ремонту свердловин».
Суд констатує, що жодних виправлень, підчищень тощо у трудовій книжці ОСОБА_1 немає, тобто позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписами вповноважених осіб роботодавця та відповідними печатками, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд зазначає, що додатково робота позивача у згаданих підприємствах на вищеперелічених посадах, в тому числі, які передбачено Списком №2 виробництв, робіт, професій протягом спірних років підтверджується іншими доказами, зокрема: уточнюючою довідкою про особливі (шкідливі) умови праці по Списку №2 від 17.10.2019 №1654 (а.с.28 та зворотна сторона); довідкою про заробітну плату від 06.08.2019 №571 (а.с.27 та зворотна сторона); довідками №б/н від 30.06.2016 (а.с.29); повідомленням від 26.05.2016 (а.с.30); уточнюючою довідкою про особливі (шкідливі) умови праці по Списку №2 від 16.03.2022 №897 (а.с.31-32 та зворотна сторона).
Спірні правовідносини свідчать, що підставою для неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи є висновок пенсійного органу про те, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території російської федерації по 31.12.1991.
Однак, такі висновки є необґрунтованими і безпідставними, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинною як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача, а те, що 24.02.2022 російська федерація - країна-агресор неспровоковано напала на Україну, не може нівелювати право особи, в даному випадку позивача, на справедливе пенсійне забезпечення.
Також суд зауважує про слушність доводів позивача про те, що у даному випадку жодних цивільних, сімейних та кримінальних справ між ОСОБА_1 і відповідачем не виникло, оскільки має місце соціальний спір щодо не зарахування трудового стажу. Окрім цього, як слідує із Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу 1997 року до Конвенції», такий Закон не стосується соціально-трудової сфери.
Разом із тим, суд звертає увагу, що відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття позивачем відповідного стажу.
Окрім цього, згідно з приписами пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
При цьому, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Проте, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 1511 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, суд констатує, що оскільки позивач ОСОБА_1 працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не має підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.
Отже, при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.
Таким чином, суд дійшов висновку, про протиправність доводів відповідача та третьої особи щодо не зарахування спірних періодів роботи позивача на території російської федерації до його страхового стажу.
Окрім того, суд встановив, що посади, які займав ОСОБА_1 на території російської федерації, зокрема, в періоди з 11.04.2003 по 11.02.2010, з 05.03.2010 по 14.12.2010, з 15.12.2010 по 30.06.2016, з 05.07.2016 по 22.03.2017, з 28.04.2017 по 27.04.2018, з 05.05.2018 по 30.04.2019, з 07.05.2019 по 07.05.2020, з 28.08.2020 по 27.08.2021, з 24.09.2021 по 14.03.2022, а саме посади бурильника та майстра по ремонту свердловин, передбачені Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, які були чинними на період його роботи.
Такі періоди роботи підтверджені уточнюючими довідками про особливі (шкідливі) умови праці по Списку №2 від 17.10.2019 №1654 (а.с.28 та зворотна сторона) та від 16.03.2022 №897 (а.с.31-32 та зворотна сторона), у яких міститься конкретний Список, розділ і підрозділ Списку та посада, а також картою №1091А-3863/17-СОУТ/Р/07-341/17 спеціальної оцінки умов праці (а.с.33-35); протоколами виміру і оцінки умов праці (а.с.36-39 та зворотна сторона); наказом від 30.11.2017 №1810 з додатком (а.с.40-41); наказом від 12.12.2018 №2235 з додатками (а.с.42-46 та зворотна сторона); наказом від 01.12.2012 №921 про атестацію робочих місць (а.с.47, 48 та зворотна сторона); наказом від 31.12.2013 №1245 про результати проведення атестації (а.с.49-50 та зворотна сторона).
Таким чином, на переконання суду, у пенсійного органу були наявні всі необхідні документи, в тому числі трудові книжки, а також уточнюючі довідки (щодо підтвердження пільгової роботи позивача), накази, протоколи, які станом на дату подання заяви про призначення пенсії по віку на пільгових умовах за Списком №2 підтверджували наявність як загального спірного стажу роботи, в тому числі і на території росії, так і спірного стажу роботи в шкідливих умовах праці.
Отже, при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не враховано до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на території російської федерації з 01.10.1997 по 01.11.1998, з 20.10.2001 по 19.04.2002, з 11.04.2003 по 11.02.2010, з 05.03.2010 по 14.12.2010, з 15.12.2010 по 30.06.2016, з 05.07.2016 по 22.03.2017, з 28.04.2017 по 27.04.2018, з 05.05.2018 по 30.04.2019, з 07.05.2019 по 07.05.2020, з 28.08.2020 по 27.08.2021, з 24.09.2021 по 14.03.2022, а також до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 11.04.2003 по 11.02.2010, з 05.03.2010 по 14.12.2010, з 15.12.2010 по 30.06.2016, з 05.07.2016 по 22.03.2017, з 28.04.2017 по 27.04.2018, з 05.05.2018 по 30.04.2019, з 07.05.2019 по 07.05.2020, з 28.08.2020 по 27.08.2021, з 24.09.2021 по 14.03.2022 на посадах бурильника та майстра по ремонту свердловин.
Суд також зауважує, що після зарахування згаданих вище періодів, загальний страховий стаж позивача становитиме більше 35 року (15 років 10 місяців 3 дні - визнаного стажу, більше 19 років - спірного стажу) при необхідних 25 років, а пільговий стаж за Списком №2 становитиме більше 20 років (2 роки 6 місяців 22 дні - визнаного стажу та більше 18 років - спірного, що підтверджені уточнюючими довідками №1654 від 17.10.2019 та №897 від 16.03.2022) при необхідних 12 років 6 місяців на зазначених роботах. А тому, з врахуванням вимог пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», наявні всі підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а відтак позивач не може бути позбавлений гарантованого Державою Україна пенсійного забезпечення.
На підставі викладеного, суд доходить висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 04.12.2025 за №092850031902, а тому таке підлягає скасуванню, а спірні періоди роботи позивача, зокрема на території російської федерації, підлягають зарахуванню до його страхового та пільгового стажу.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, суд зазначає про таке.
Завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так, умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пільгової пенсії визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
На переконання суду, за наявності формальних підстав для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Суд зазначає, що відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 45 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, зокрема, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Суд зауважує, що оскільки у разі настання визначених законодавством умов, пенсійний орган зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву особи у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. ПФУ не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у даному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень, а підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.
Отже, єдиним ефективним засобом правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який повністю виключить для пенсійного органу можливість невиконання чи неналежного виконання рішення суду при призначенні пенсії, буде, окрім визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, а саме: зарахувати позивачу спірні періоди роботи як до загального так і до пільгового стажу, а також призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 29.08.2025 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Наявною в матеріалах справи квитанцією №9234-9726-9215-3155 від 02.01.2026 підтверджується сплата позивачем судового збору за звернення до суду із даним позовом у розмірі 1 211,20 грн (а.с.1).
Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, відтак підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачена ним сума судового збору у розмірі 1 211,20 грн
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 139, 241-246, 255, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії від 04.12.2025 за №092850031902.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ - 13322403) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ) до загального стажу періоди роботи на території російської федерації з 01.10.1997 по 01.11.1998, з 20.10.2001 по 19.04.2002, з 11.04.2003 по 11.02.2010, з 05.03.2010 по 14.12.2010, з 15.12.2010 по 30.06.2016, з 05.07.2016 по 22.03.2017, з 28.04.2017 по 27.04.2018, з 05.05.2018 по 30.04.2019, з 07.05.2019 по 07.05.2020, з 28.08.2020 по 27.08.2021, з 24.09.2021 по 14.03.2022; до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 11.04.2003 по 11.02.2010, з 05.03.2010 по 14.12.2010, з 15.12.2010 по 30.06.2016, з 05.07.2016 по 22.03.2017, з 28.04.2017 по 27.04.2018, з 05.05.2018 по 30.04.2019, з 07.05.2019 по 07.05.2020, з 28.08.2020 по 27.08.2021, з 24.09.2021 по 14.03.2022 на посадах бурильника та майстра по ремонту свердловин, а також призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 29.08.2025 - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ - 13322403) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ) сплачену суму судового збору, що становить 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ;
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, адреса: вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ - 13322403;
третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, адреса: вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.