17 лютого 2026 року м. Ужгород№ 260/8598/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач), яким просить суд:
1) визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у частині не включення до стажу роботи позивача на посаді судді 2 років проходження строкової військової служби та 2 років 5 місяців, що складає половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, а, відповідно, по визначенню позивачеві з 28.06.2022 року довічного утримання у розмірі 60 відсотків суддівської винагороди, протиправними;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області включити до стажу роботи позивача на посаді судді 2 роки проходження строкової військової служби та 2 роки 5 місяців, що складає половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, провести перерахунок та виплату позивачеві з 28.06.2022 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 70 відсотків суддівської винагороди;
3) провести розгляд справи у моїй відсутності за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи згідно із положеннями ст. 257, п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України;
4) стягнути з відповідача на користь позивача понесені у справі судові витрати по сплаті судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся із зверненням до відповідача. У відповідь на електронну пошту позивача, 13.12.2024 року, надійшло повідомлення про розгляд вказаного звернення, в якому зазначено про проведення позивачу 03.09.2024 року ГУ ПФУ в Закарпатській області з 28.06.2022 року на виконання рішення суду перерахунку довічного утримання розмір якого по відношенню до суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді, згідно із стажем його роботи на посаді судді 25 років 7 місяців 7 днів, складає 60 відсотків, а у грошовому виразі - 126 120,00 грн..
З даними діями відповідача позивач не погоджується, тому звернувся з даним позовом.
27 грудня 2024 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
15 січня 2025 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву. Відповідач у відзиві зазначив, що правовідносини щодо призначення та перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врегульовані статтею 142 Закону України №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до частин 1- 3 цієї статті, суддя у відставці після досягнення встановленого віку має право на пенсію або, за вибором, на щомісячне довічне грошове утримання, яке становить 50 відсотків суддівської винагороди працюючого судді з відповідним збільшенням на 2 відсотки за кожний повний рік роботи понад 20 років. Відповідач наголосив, що після ухвалення рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано неконституційним, у зв'язку з чим застосуванню підлягають виключно положення статті 142 цього Закону. Відтак відсутні правові підстави для одночасного застосування норм Закону №2453-VI та Закону №1402-VIII при визначенні відсоткового розміру довічного грошового утримання, оскільки це суперечило б принципу єдності статусу суддів. Аналогічну правову позицію, як зазначив відповідач, висловлено Верховним Судом, зокрема у постановах від 24.09.2021 у справі №620/5437/20 та від 11.10.2021 у справі №160/10640/20.
Крім того, відповідач вказав, що 04.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою довільної форми, на яку було надано відповідь листом №0700-0306-8/75409 від 13.12.2024. Така відповідь, на думку відповідача, має інформаційний характер і не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України, а тому не може бути предметом оскарження. Також зазначено, що з 28.06.2022 позивачу проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання: його розмір становить 60 відсотків суддівської винагороди працюючого судді, при стажі роботи на посаді судді 25 років 7 місяців 7 днів, а основний розмір утримання від середнього заробітку складає 126120 грн. На переконання відповідача, нарахування здійснено відповідно до чинних норм Закону №1402-VIII та Порядку, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №3-1 від 25.01.2008 року.
24 листопада 2025 року надійшла копія матеріалів пенсійної справи позивача від ГУ ПФУ в м. Києві.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що Постановою Верховної Ради України від 5 липня 2016 року №1434-VIII на підставі заяви про відставку, ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Із 06.07.2016 року позивачу виплачується довічне грошове утримання.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.01.2024 року у справі №260/9791/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2024 року, адміністративний позов було частково задоволено. Суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити з 28.06.2022 року перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2023 №32, а також стягнув на користь позивача судові витрати у розмірі 1073,60 грн.
Після набрання рішенням законної сили позивач 30.08.2024 року звернувся до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою щодо добровільного виконання судового рішення.
Зазначену заяву було отримано та зареєстровано 18.09.2024 року за №4475/Н-0700-24, однак 20.09.2024 року її переслано до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з мотивуванням, що позивач не перебуває на обліку в Закарпатському управлінні, а тому вирішення порушених питань не належить до його компетенції.
На думку позивача, фактично таким листом відповідач не визнав обов'язку самостійно виконати рішення суду, що стало підставою для отримання позивачем виконавчого листа та звернення до органу примусового виконання.
14.10.2024 року головним державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №76290811. Водночас 07.11.2024 року боржник повідомив державного виконавця про нібито добровільне виконання рішення 03.09.2024 року, однак жодного розпорядчого документа або відображення відповідного рішення в електронній пенсійній справі позивача не було.
У зв'язку з цим 04.12.2024 року позивач через особистий кабінет Пенсійного фонду направив письмове звернення з вимогою надати інформацію про прийняття рішення щодо перерахунку, його відсоткове значення та суму, а також про визначення заборгованості.
У зверненні він зазначив, що загальний стаж, який дає право на відставку, перевищує 30 років, а відтак відповідно до частини третьої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмір довічного грошового утримання має становити 70% суддівської винагороди (50% за 20 років стажу та 20% за 10 років понад встановлений мінімум).
13.12.2024 року на електронну пошту позивача надійшла відповідь, у якій зазначено, що з 28.06.2022 року проведено перерахунок, а розмір довічного утримання визначено у 60% суддівської винагороди, що становить 126120 грн., виходячи зі стажу 25 років 7 місяців 7 днів.
Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки до стажу роботи на посаді судді підлягали зарахуванню також 2 роки строкової військової служби (з 19.05.1983 по 18.05.1985) та 2 роки 5 місяців - половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі (з 01.09.1985 по 30.06.1990). З урахуванням 25 років 7 місяців 8 днів роботи на посаді судді у період з 29.11.1990 по 05.07.2016, загальний стаж становить 30 років. Вказані обставини підтверджуються трудовою книжкою та розрахунком стажу, складеним Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, згідно з яким стаж станом на 05.07.2016 становить 30 років 00 місяців 09 днів. Незначна різниця в один день є арифметичною та не впливає на визначення відсоткового розміру.
Позивач вважає невключення відповідачем зазначених періодів до стажу та визначення довічного грошового утримання у розмірі 60% суддівської винагороди протиправним. На переконання позивача, відповідач зобов'язаний провести з 28.06.2022 року перерахунок довічного грошового утримання у розмірі 70% суддівської винагороди. Аналогічного висновку дійшов Київський окружний адміністративний суд у рішенні від 05.12.2024 року у справі №320/22121/24, яким визнано протиправними дії щодо невключення до стажу строкової військової служби та половини строку навчання і зобов'язано провести перерахунок довічного утримання у розмірі 70% суддівської винагороди.
Вважаючи дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі по тексту - Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VIII).
Згідно з пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Відповідно до частини 1 статті 142 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (частина 2 статті 142 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VI).
Відповідно до частини 3 статті 142 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною 4 та 5 цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч. 1ст. 137 Закону №1402-VIII дo стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Абзацом 4 п. 34 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VІІІ передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Вказані норми кореспондують зі ст. 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Як встановлено судом на підставі трудової книжки позивача позивач працював на посаді судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з 11.02.2011 по 05.07.2016.
На день призначення ОСОБА_1 на посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (03.02.2011) питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося ч. 4 ст. 43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон №2862-XII) та постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Згідно з ч. 4 ст. 43 Закону №2862-XII зі змінами, внесеними Законом України від 24 лютого 1994 року №4015-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону України Про статус суддів», до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Абзацом 2 п. 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» установлено, що до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах, вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Як вбачається з наявних матеріалів, з 01.09.1985 по 30.06.1990 рік позивач навчався у Київському державному університеті зарахування половини строку навчання, а саме 2 роки 5 місяців.
Отже, до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає йому право на відставку, підлягає зарахуванню половина строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, що становить 2 роки 5 місяців.
Також судом встановлено, що з 19.05.1983 по 18.05.1985 проходив строкову військову службу.
Таким чином, до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який дає йому право на звільнення у відставку, підлягає зарахуванню період проходження строкової військової служби, що становить 2 роки.
Враховуючи наведене, до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, позивачу другим відповідачем мало бути зараховано:
- половина строку навчання у Київському державному університеті;
- період проходження строкової військової служби з 19.05.1983 по 18.05.1985.
Суд вважає за необхідне зауважити, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Саме така правова позиція покладена в основу рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 листопада 2018 року, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі №9901/805/18, яка також підтримана в подальшому Верховним Судом у постановах від 30 січня 2020 року у справі №592/3694/17, від 23 вересня 2021 року у справі №620/1944/20, від 24 жовтня 2024 року у справі №420/10628/21, від 29 жовтня 2024 року у справі №420/22024/23.
Саме таких висновків дійшов Київський окружний адміністративний суд, задовольнивши рішенням від 05.12.2024 року у справі №320/22121/24 поданий позов позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві і визнавши протиправними дії останнього щодо не включення до стажу роботи на посаді судді 2 років проходження строкової військової служби та 2 років 5 місяців, що складає половину часу навчання у вищому юридичному навчальному закладі, а, відповідно, по визначенню з 27.12.2023 року довічного утримання у розмірі 60 відсотків суддівської винагороди, зобов'язавши відповідача включити до стажу роботи на посаді судді ці періоди та провести перерахунок і виплату позивачу з 27.12.2023 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 70 відсотків суддівської винагороди.
Частиною 1 ст. 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади з підстав, визначених п. п. 1, 2 та 4 ч. 6 ст. 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване з підстав, визначених законом.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження скасування Постанови Верховної Ради України №1434-VIII від 05 липня 016 року, якою позивача вирішено звільнити з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв'язку із поданням заяви про відставку.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що Головним управлянням Пенсійного фонду України в Закарпатській області при проведенні перерахунку пенсії позивача протиправно не було зараховано до його стажу роботи на посаді судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання у Київському державному університеті, тривалість 2 роки 5 місяців; період проходження строкової військової служби з 19.05.1983 по 18.05.1985 - 2 роки.
Відтак, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у вказаній частині шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у частині не включення до стажу роботи позивача на посаді судді при проведенні перерахунку пенсії позивача на посаді судді 2 років проходження строкової військової служби та 2 років 5 місяців, що складає половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, а, відповідно, по визначенню позивачеві з 28.06.2022 року довічного утримання у розмірі 60 відсотків суддівської винагороди, протиправними
Відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Отже, при визначенні відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання позивача відповідач мав встановити розмір 70 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (20 років 50 відсотків, 1 рік 2 відсотка), але протиправно встановив розмір щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Визначаючись щодо належного пенсійного органу, який має зробити такий перерахунок, суд виходить з наступного.
Як вже встановлено судом вище, не погодившись із не включенням при проведенні 03.09.2024 року перерахунку щомісячного довічного утримання суддівського стажу, ОСОБА_1 звернувся 04.12.2024 із зверненням з проханням повідомити про таке:
1) Чи приймалось, а якщо приймалось то коли ГУ ПФУ в Закарпатській області рішення про проведення мені перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці? У разі, якщо рішення приймалось, надати його копію.
2) Яке значення у відсотках та у грошовому виразі складає розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці по відношенню до суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді?
3) За який період і у якому розмірі визначена заборгованість по виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням різниці між сумою фактично сплаченого щомісячного довічного грошового утримання у відповідні місяці і його новим розміром у ці періоди, встановленим внаслідок проведення перерахунку?
Отримавши відповідь від 13.12.2024 року №0700-0306-8/75409, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зазначило, що за розрахунком, щодо наявності заборгованості по виплаті щомісячного довічного грошового утримання, просимо звернутися за місцем проживання до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Виходячи із наведеного, суд приходить до висновку про те, що пенсійним органом, який має здійснити перерахунок призначеного позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - як орган, який розглядав заяву позивача про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Враховуючи викладене, а також з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення (перерахунку) пенсії та визначення наявності підстав, за яких призначається (перераховується) пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (перерахунку), суд вважає за необхідне, суд вважає за належне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області включити до стажу роботи позивача на посаді судді 2 роки проходження строкової військової служби та 2 роки 5 місяців, що складає половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, провести перерахунок та виплату позивачеві з 28.06.2022 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 70 відсотків суддівської винагороди.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, оскільки позов задоволено, на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 139, 243, 246 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у частині не включення до стажу роботи позивача на посаді судді 2 років проходження строкової військової служби та 2 років 5 місяців, що складає половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, а, відповідно, по визначенню позивачеві з 28.06.2022 року довічного утримання у розмірі 60 відсотків суддівської винагороди.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області включити до стажу роботи позивача на посаді судді 2 роки проходження строкової військової служби та 2 роки 5 місяців, що складає половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, провести перерахунок та виплату позивачеві з 28.06.2022 року щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 70 відсотків суддівської винагороди.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) судовий збір в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець