17 лютого 2026 рокум. Ужгород№ 260/5713/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, яким просить суд:
- визнати протиправним, скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області №072150009133 від 29.04.2025 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди її роботи в Воркутинській ТЕЦ з 18.09.1984 року по 12.04.1989 року та на шахті «Воргашорська» з 10.07.1990 року по 22.10.1993 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області здійснити призначення та виплату пенсії по віку ОСОБА_1 з 17.03.2025 року, дати виникнення права на пенсію по віку, з врахуванням стажу роботи з 18.09.1984 року по 12.04.1989 року в Воркутинській ТЕЦ, з 10.07.1990 року по 22.10.1993 року на шахті «Воргашорська» та заробітної плати з врахуванням північних надбавок та районного коефіцієнту за оптимальні 60 календарних місяців підряд із періоду з вересня 1984 року по жовтень 1993 року згідно довідки від 29.05.2018 року № 154 виданої ТОВ «Воркутинські ТЕЦ» та довідки від 12.08.2019 року № 12-20/573 виданої ВАТ «Шахта Воргашорська».
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що у зв'язку з тим, що 16 березня 2025 року позивачу виповнилося 65 років, вона звернулася 22 квітня 2025 року до Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком, оскільки для набуття права на пенсію у цьому віці відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» їй необхідно мати не менше 15 років страхового стажу.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №072150009133 від 29.04.2025 року про було відмовлено в призначенні пенсії за віком.
До страхового стажу позивачки не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки від 16.02.1978 року: з 18.09.1984 року по 12.04.1989 року та з 10.07.1990 року по 31.12.1991 року, оскільки неможливо встановити номери та дати наказів на прийняття через неякісну сканкопію трудової книжки. Довідки від 29.05.2018 року № 146 та від 03.05.2018 року № 12-20/247 потребують підтвердження апостилем; з 01.01.1992 року по 22.10.1993 року, оскільки з 19 червня 2023 року внаслідок виходу України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Представник позивача вважає такі дії неправомірними, у зв'язку з чим звернулися з даним позовом до суду.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти заявлених позовних вимог та зазначає, що станом на дату звернення, Позивачу ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилось повних 65 років 1 місяць 6 днів, страховий стаж становив 7 років 2 місяці 2 дні.
Пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України 1058-ІV та становить 65 років. Необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України 1058-ІV, становить 15 років.
За результатами розгляду доданих до заяви документів до страхового стажу не зараховані: - періоди роботи згідно записів трудової книжки від 16.02.1978; - з 18.09.1984 по 12.04.1989 та з 10.07.1990 по 31.12.1991, оскільки неможливо встановити номери та дати наказів на прийняття через неякісну сканкопію трудової книжки. Довідки від 29.05.2018 № 146 та від 03.05.2018 № 12-20/247 потребують підтвердження апостилем; - з 01.01.1992 по 22.10.1993, оскільки з 19 червня 2023 року внаслідок виходу України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом 1058 - IV.
При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) по 31 грудня 1991 року; - період догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею 3 - річного віку, до з'ясування даних про факт догляду за нею.
Враховуючи вищевикладене, Головним управління Пенсійного фонду України в Черкаській області винесено рішення № 072150009133 від 29.04.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області до суду було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти заявлених позовних вимог та зазначає, що 22.04.2025 р. ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Розглянувши документи подані для призначення пенсії ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області (структурного підрозділу, що розглядав заяву позивача за принципом екстериторіальності) встановлено, що загальний страховий стаж відповідно до ст.24 Закону України від 09.07.2003 р. №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 7 років 2 місяців 2 дні. Наявного стажу роботи є недостатньо для призначення пенсії за віком. Згідно частини першою статті 26 Закону, право на призначення пенсії призначаються особам після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року від 21 до 31 років, та після досягнення 65 років - за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 р. по 31 грудня 2026 року - від 15-23 років. У зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, який необхідний позивачу для призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області прийнято рішення за №072150009133 від 29.04.2025 р. про відмову у призначенні пенсії. За результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано такі періоди роботи згідно трудової книжки від 16.02.1978p: -18.09.1984 р. по 12.04.1989 р., 10.07.1990 р. по 31.12.1991 р., оскільки не можливо встановити номери та дати наказів на прийняття на роботу. Довідки про стаж роботи та заробітну плату потребують підтвердження апостилем.
Згідно зі ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 виповнилося 65 років.
22 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області для розгляду.
29 квітня 2025 року Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №072150009133 ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за віком.
До страхового стажу позивачки не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки від 16.02.1978 року:
- з 18.09.1984 по 12.04.1989 та з 10.07.1990 по 31.12.1991, оскільки неможливо встановити номери та дати наказів на прийняття через неякісну сканкопію трудової книжки. Довідки від 29.05.2018 №146 та від 03.05.2018 №12-20/247 потребують підтвердження апостилем;
- з 01.01.1992 по 22.10.1993, оскільки з 19 червня 2023 року внаслідок виходу України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- період догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею 3-річного віку, до з'ясування даних про факт догляду за нею.
Представник позивача вважає такі дії неправомірними, у зв'язку з чим звернулися з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За приписами ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право а забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003 року/далі - Закон №1058-IV .
Згідно із ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Всі записи в трудовій книжці підтверджуються у всіх розділах за час роботи на колгоспі з підписом керівника колгоспу або спеціально уповноваженого правління колгоспу особи та печатки (п.6).
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній". Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях № 162 від 20.06.1974р., у тому разі, коли в трудовій книжці заповнені усі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Вкладиш вшивається в трудову книжку, заповнюється і ведеться адміністрацією підприємства за місцем роботи працівника у такому самому порядку, що і трудова книжка.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).
Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, згідно п.1.1 якої, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
На вимогу суду, представником позивача до суду було направлено оригінал трудової книжки ОСОБА_1 від 16.02.1978 року, з якої вбачається, що позивачка у період:
- з 18.09.1984 року по 12.04.1989 року працювала у Воркутинській ТЕЦ;
- з 10.07.1990 року по 22.10.1993 року працювала на шахті «Воргашорська».
Суд констатує, що вказані записи в трудові книжці виконано без перекреслень, виправлень та у відповідності дат, які завірені підписом та печаткою роботодавця та із зазначенням номерів та дат наказів.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162, та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Із зазначеного можна зробити висновок, що обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Належних доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачами суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги.
Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. За наявності належним чином оформленої трудової книжки не може бути підстав для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення трудової книжки чи інших документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в Постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Доказів, які б свідчили про невідповідність запису у трудовій книжці відповідачем не надано, тому останній зобов'язаний зарахувати до стажу оскаржуваний періоди роботи.
Крім того, Довідками № 146 від 29.05.2018 року, 154 від 29.05.2018 року, особовою карткою № 1178, копією наказу № 767 від 18.09.1984 року, копією наказу № 159 від 11.04.1989 року виданими ТОВ «Воркутинські ТЕЦ» м. Воркута повністю підтверджується період роботи позивачки в Воркутинській ТЕЦ з 18.09.1984 року по 12.04.1989 року.
Довідками № 12-20/247 від 03.05.2018 року, 12-20/248 від 03.05.2018 року, 12-20/572 від 12.08.2019 року, 12-20/573 від 12.08.2019 року виданими ВАТ «Шахта Воргашорська» повністю підтверджується період роботи позивачки в шахті «Воргашорська» м. Воркута з 10.07.1990 року по 22.10.1993 року.
Щодо періоду роботи в росії, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з ч.4 вказаної статті іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 4 ст.24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно оскаржуваного рішення, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.01.1992 по 22.10.1993 року у зв'язку і припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Перевіряючи обґрунтованість вказаного рішення, суд зазначає наступне.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами 1 - 3 ст.24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч.4 вказаної статті періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору (ст. 4 Закону № 1058-IV).
Згідно зі ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка підписана в тому числі Україною та рф, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 вказаної Угоди встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Статтею 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, яка підписана та набрала чинності 14 січня 1993 року, передбачено, що працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво та інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Статтею 7 даної Угоди встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Отже, при призначенні пенсії за законодавством України враховується набутий стаж та заробіток (дохід), з якого сплачено відповідну суму страхового внеск у.
Частиною 2 статті 4 Угоди Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Суд зауважує, що Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах" від 22.01.1993" від 01.12.2022 № 2783-IX набрав чинності 23.12.2022, а тому посилання відповідача на зазначений закон як на підставу для незарахування до спеціального (пільгового) трудового стажу позивача стажу роботи набутого в рф, суд вважає хибними.
Слід звернути увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової документації.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених положень вбачається, що страховий стаж підтверджується записами в трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності - встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
Судом встановлено та не спростовано відповідачем, що в трудовій книжці у хронологічному порядку містяться записи про трудову діяльність позивачки.
Суд зазначає, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Рішення суб'єкта владних повноважень мають відповідати критерію обґрунтованості, який вимагає від останнього враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами.
Суд вважає необхідним зазначити, що згідно ст.101 Закону №1788-XII, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч.3 ст.44 Закону №1058-IV).
Виходячи із системного аналізу вищевказаних правових норм, суд дійшов висновку, що у випадку наявності сумнівів з приводу наданих позивачем документів, відповідач не був позбавлений встановленого законом права вчинити відповідні дії щодо проведення їх перевірки.
Згідно до ч.1 ст.7 Закону №1058-V, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється, зокрема, за принципом державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом.
Щодо твердження відповідача у оскарженому рішення про те, що позивачем подано неякісні сканкопої трудової книжки, суд зазначає наступне.
Згідно ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України №137-V від 14.09.2006 р., яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складової частини права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
При цьому, право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі - Конвенція).
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком №22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою ч.1 ст.3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Також, суд зазначає, що орган, який призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особі, даних паспорта і документів про стаж, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, фіксує і засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію за наявності сумнівів має право вимагати від фізичної особи дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і поданих документів.
Однак, як встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області не здійснено жодних дій на отримання відомостей або додаткових документів від позивача, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності поданих документів.
З наведеного можна дійти висновку, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, в тому числі запропонувати йому надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
За таких обставин, суд вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області протиправно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, оскільки у позивача, на момент звернення із заявою був наявний необхідний страховий стаж для призначення пенсії по віку.
Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорваті») (Trgo v. Croatia), щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Так суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З метою ефективного захисту прав пенсіонера від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, суд вважає за можливе задовольнити позов, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №072150009133 від 29.04.2025 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки від 16.02.1978 року в Воркутинській ТЕЦ з 18.09.1984 року по 12.04.1989 року та на шахті «Воргашорська» з 10.07.1990 року по 22.10.1993 року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дати виникнення права на пенсію - 17 березня 2025 року.
Відповідно до вимог пункту 4.2 Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи.
Отже, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав відповідні документи для призначення пенсії.
Такі висновки суду узгоджуються із постановою Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23 в частині розглядуваного питання, а також застосовані у Постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2025 року по справі №260/5116/24.
Щодо твердження відповідача в оскаржуваному рішенні про те, що Довідки від 29.05.2018 №146 та від 03.05.2018 №12-20/247 потребують підтвердження апостилем, суд зазначає наступне.
За приписами статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом № 240/94-ВР від 10.11.1994 року, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.
01.12.2022 року прийнято Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року №2783-IX (далі по тексту - Закон №2783-IX), яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинено у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162). Вирішено керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
Отже, Законом №2783-IX зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифіковану Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, тому до документів, виданих на території Російської Федерації, при їх пред'явленні на території України застосовуванню підлягала вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, яка є чинною у відносинах України з російською федерацією.
Після зупинення дії Конвенції виникла ситуація, коли громадяни України, які мали документи, видані на території, зокрема, російської федерації, з метою проставлення на таких документах апостилю мали б їхати на територію держави-агресора, зокрема, російської федерації.
Водночас 04.02.2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав, якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Таким чином, під час дії воєнного стану, виготовлені на території російської федерації, установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою документи приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Законом України №2102-IX від 24 лютого 2022 року затверджено Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому Законами України неодноразово затверджувалися Укази Президента України про продовження дії воєнного стану в Україні та на час розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.
Станом на 24 лютого 2022 року довідки приймались на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом №2783-IX від 01.12.2022 року, тому довідки від 29.05.2018 №146 та від 03.05.2018 №12-20/247 з відповідними записами підлягають прийняттю на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля).
Таким чином, під час призначення пенсії відповідачем повинні бути враховані довідки від 29.05.2018 №146 та від 03.05.2018 №12-20/247, які позивачем були подані із заявою про призначення пенсії.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених фактичних обставин справи та наведених приписів нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням зазначеного, сплачений судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі наведеного та керуючись ст.2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №072150009133 від 29.04.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки 16.02.1978 року у Воркутинській ТЕЦ з 18.09.1984 року по 12.04.1989 року та на шахті «Воргашорська» з 10.07.1990 року по 22.10.1993 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 17 березня 2025 року, з врахуванням північних надбавок та районного коефіцієнту за оптимальні 60 календарних місяців підряд із періоду з вересня 1984 року по жовтень 1993 року згідно довідки від 29.05.2018 року №154 виданої ТОВ «Воркутинські ТЕЦ» та довідки від 12.08.2019 року №12-20/573 виданої ВАТ «Шахта Воргашорська».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ - 21366538) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяП.П.Микуляк