про продовження процесуального строку
17 лютого 2026 року м. Житомир справа № 240/4622/26
категорія 106030200
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Окис Т.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» з позовом про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати складових грошового забезпечення з 29 січня 2021 року по 20 травня 2023 року, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року, в якому проводяться такі виплати, та зобов'язання вчинити відповідні дії.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Позивач подав заяву про поновлення строку для звернення до суду, оскільки до звернення за правовою допомогою та отримання відповіді не міг знати про порушення своїх прав. При цьому, зазначає, що хоч йому орієнтовно і були відомі складові його грошового забезпечення, та об'єктивної можливості дізнатися про механізм нарахування таких виплат він не мав.
Надаючи оцінку такій заяву, суд зауважує на таке.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд указував про необхідність надання грошового атестату для встановлення факту повідомлення позивача про нараховані йому суми, відсутність якого у свою чергу перешкоджає суду встановити дотримання позивачем строку звернення до суду.
Однак, позивач до заяви такий атестат не долучає та не зазначає про причини неможливості його подання.
Окрім того, предметом спору у цій справі є дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу за період 2001-2023 роки грошового забезпечення, тобто правовідносини є тривалими.
Позивач заявляє клопотання про поновлення строку звернення до суду й зазначає, що вказаний строк необхідно обраховувати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Поняття «особа повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19).
Разом з тим, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Так, спірним у цій справі є, зокрема, виплата грошового забезпечення за 2021-2023 роки.
Відповідно до пункту 2 розділу І, пункту 1 розділу XXIII, пункту 1 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років відносяться до щомісячних основних видів грошового забезпечення; надбавки, доплати, підвищення та премії - до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а грошові допомоги для оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань - до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, які надаються один раз на рік.
Чинним законодавством передбачена щомісячна оплата праці (виплата грошового забезпечення).
В пункті 8 розділу І названого Порядку зазначено, що грошове забезпечення виплачується:
щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий;
одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Статтею 30 розділу IV «Права працівника на оплату праці та її захист» Закону України «Про оплату праці» встановлений обов'язок роботодавця при кожній виплаті заробітної плати повідомити працівника про такі дані (загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати), що належать до періоду, за який провадиться оплата праці, і, відповідно, право працівника знати такі дані.
З огляду на імперативність норми закону про регулярність виплати заробітної плати (грошового забезпечення) право заявника на звернення до суду у разі незгоди із повнотою платежів з оплати праці у межах кожного окремого календарного місяця виникає не у момент настання події припинення публічної служби (у тому числі і у спосіб звільнення з військової служби), а у момент настання календарної дати, коли суб'єктом владних повноважень повинен бути проведений платіж за кожен окремий календарний місяць.
Поряд з цим, недотримання суб'єктом владних повноважень вимоги закону щодо повідомлення про розмір нарахувань у межах кожного окремого календарного місяця є підставою для вчинення заявником - найманим публічним службовцем (у тому числі і військовослужбовцем) відповідних дій, спрямованих на з'ясування дійсного стану власних прав (інтересів) у сфері оплати часу військової служби.
Отримуючи грошове забезпечення щомісячно, військовослужбовець може (має право) знати його розмір і дані про це забезпечення (загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати), що належать до періоду, за який провадиться виплата грошового забезпечення, і, відповідно, зробити висновок, чи виплачено йому грошове забезпечення в належному розмірі, порушуються чи ні його права відповідачем при нарахуванні та виплаті такого забезпечення і звернутися до суду з відповідним позовом у встановлений тримісячний строк.
Отже, оскільки грошове забезпечення є щомісячною виплатою, її розмір щомісяця відомий особі, яка її отримує, та отримуючи її у неналежному, на думку особи, розмірі вона має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав саме з моменту отримання відповідної виплати, а не з моменту звільнення чи отримання відповіді на його заяву.
Верховний Суд у постанові від 12 грудня 2025 року у справі №460/7194/24 вказав, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, ухваленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду. Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов'язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об'єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат. Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об'єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.
Окрім того, позивач мав проявити розумну дбайливість про свої права та вжити заходів для отримання інформації про розмір свого грошового забезпечення, якщо він не був достеменно обізнаний в розмірі його складових.
Суд звертає увагу на те, що у випадку необізнаності позивача щодо розміру грошового забезпечення, яким він мав бути забезпечений під час служби, останній повинен був звернутися із заявою про надання відповідної інформації без зайвих зволікань.
У той же час, звернення до відповідача з інформаційними або адвокатськими запитами не змінюють момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації права і ця дата не пов'язана з початком перебігу строку звернення до суду. До такого висновку дійшов Верховний Суд в складі судової палати у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.
Будь-яких об'єктивних перешкод щодо неможливості своєчасно звернутися до відповідача із запитом щодо розмірів і складових грошового забезпечення та за захистом своїх порушених прав до суду позивач не навів.
Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 990/98/25 та у постанові від 11 вересня 2025 року навела правові висновки щодо поважності причин пропуску військовослужбовцями строку на звернення до суду.
Суд зазначив, що проходження особою військової служби у Збройних Силах України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1) обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду;
2) виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори;
3) фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання визначеного процесуальним законом строку для звернення до суду;
4) повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку;
5) обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Велика Палата Верховного Суду відмічає, що лише факт проходження військової служби не є самостійною та достатньою підставою для поновлення строку звернення до суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2025 року у справі №990/102/25 Суд виснував, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій суб'єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10 вересня 2020 року (справа №806/2321/16).
Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували неможливість звернення ним в період проходження служби та після завершення такої з метою з'ясування правильності нарахування та виплати грошового забезпечення. При цьому, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується щомісяця, тому особі в будь-якому разі має бути відомі як його розмір, так і складові.
Згідно частиною 2 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Так, відповідно до частини 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, строк, установлений законом на усунення недоліків становить не більше десяти днів, а отже суд, продовжуючи строк на усунення недоліків, ураховує наведені положення процесуального законодавства, у зв'язку з чим продовжує строк на усунення недоліків на десять днів.
Керуючись статтями 121, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
У задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовити та визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.
Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення визначених в ухвалі суду від 11 лютого 2026 року недоліків на 5 (п'ять) днів з дати отримання копії даної ухвали
У разі неусунення недоліків у зазначений вище строк позовна заява буде повернута позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Окис