17 лютого 2026 року м. Житомир справа № 240/25654/25
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
установив:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо відмови здійснити внесення актуальної інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а саме інформації, згідно якої ОСОБА_1 виключений з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно наказу Міністерства оборони України №342-06р, що підтверджується відміткою в тимчасовому посвідченні № НОМЕР_1 , та зобов'язання вчинити відповідні дії.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що у порушення вимог чинного законодавства працівники відповідача допустили протиправну бездіяльність та за результатами отримання заяви від 30 червня 2025 року про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку відповідних дій не вчинили. Наголошує, що право позивача на виконання відносно нього встановлених законом гарантій, а саме не внесення відомостей до Реєстру про виключення позивача з військового обліку, тобто не належне (електронне, документальне) оформлення такого виключення не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за здійснення процедури виключення осіб з військового обліку.
Ухвалою суду від 18 листопада 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду в електронній формі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних судом документів.
19 січня 2026 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зауважує, що за наявною інформацією позивач перебуває на військовому обліку в 2 відділі ІНФОРМАЦІЯ_4 та згідно рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 з питань призову згідно з Положенням про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України визнаний за статтею 38в наказу Міністерства оборони України № 207-1999р. непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у військовий час та переданий в запас. Покликання позивача на виключення його з військового обліку на підставі наказу Міністерства оборони України №342 від 09 червня 2006 року не заслуговує на увагу, оскільки такий втратив чинність відповідно до наказу Міністерства оборони України «Про внесення змін до Настанови з військового обліку прапорщиків, мічманів, сержантів, старшин, солдатів і матросів запасу в Збройних Силах України та інших військових формувань» від 15 січня 2015року №24, а відомості у тимчасовому посвідченні на дату події вже не є актуальними. На момент виникнення спірних правовідносин, рішення про зняття з обліку відбувається на підставі наказу Міністерства оборони України №402 від 14 серпня 2008 року. Виходячи із вказаного та діючого законодавства, на переконання відповідача, запис у тимчасовому посвідченні позивача «знятий з військового обліку згідно з наказом МОУ №342» не означає, що такий не підлягає призову у воєнний час. Акцентує увагу, що 04 травня 2024 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21 березня 2024 року № 3621-IX, який, серед іншого, скасовує статус «обмежено придатний» та передбачає, що громадяни, визнані раніше обмежено придатними, мають пройти повторний медичний огляд протягом 9 місяців з дня набрання чинності цим Законом з метою визначення придатності до військової служби. Також Верховна Рада України ухвалила законопроєкт №12457, яким продовжено термін проходження повторного військово-лікарського огляду (ВЛК) для громадян України віком від 25 до 60 років, які раніше були визнані обмежено придатними до військової служби. Отже, громадяни віком 25-60 років, яких раніше визнали обмежено придатними, зобов'язані пройти повторний медичний огляд у ВЛК. Термін проходження: з моменту набрання чинності законом до 05 червня 2025 року. Також звертає увагу, що позивач надав до позовної заяви лише першу сторінку тимчасового посвідчення військовозобов'язаного, яка не містить відміток про виключення х військового обліку.
Ухвалою суду від 30 січня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання копії всіх сторін тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 .
У зв'язку з усуненням недоліків позовної заяви, 17 лютого 2026 року постановлено ухвал про продовжено розгляду справи по суті.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Розглядаючи спір по суті, суд, на підставі наявних у справі доказів, установив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , 31 липня 2014 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
10 липня 2003 року позивача документовано тимчасовим посвідченням (замість військового квитка) № НОМЕР_1 , згідно якого позивач прийнятий на тимчасовий облік запасу 2. На звороті названого посвідчення міститься відмітка про зняття з військового обліку згідно наказу Міністерства оборони України №342-06р.
Станом на 09 квітня 2025 року відомості про зняття позивача з військового обліку в «Резерв+» відсутні.
З метою внесення зазначеної інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів позивач 01 липня 2025 року направив відповідну заяву до ІНФОРМАЦІЯ_7 .
У зв'язку з тим, що відповідь за результатами розгляду зазначеної заяви отримана не була, 11 вересня 2025 року позивач направив скаргу на бездіяльність до ІНФОРМАЦІЯ_8 .
За відсутності реагування з боку суб'єктів владних повноважень, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час розгляду справи не скасований.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 12 березня 1992 року №2232-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2232-ХІІ).
За змістом частини 1, 3 та 9 статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Призовникам, військовозобов'язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Статтею 2 Закону України №2232-XII передбачено, що виконання військового обов'язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов'язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов'язків військової служби в особливий період.
Згідно з частинами 1, 5 статті 33 Закону України №2232-XI військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приписами частини 1 статті 34 Закону №2232-ХІІ передбачено, що персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, визначені Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16 березня 2017 року № 1951-VIII (далі - Закон України № 1951-VIII).
Відповідно до статті 1 названого Закону України єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів - це інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Згідно зі статтею 3 Закону України № 1951-VIII, основними засадами ведення Реєстру є:
1) обов'язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
2) повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
3) захищеність Реєстру та внесених до нього відомостей - держава гарантує захист бази даних Реєстру від несанкціонованого доступу та зловживання доступом, незаконного використання відомостей Реєстру, порушення цілісності бази даних Реєстру та його апаратного чи програмного забезпечення, а також гарантує дотримання законодавства щодо захисту персональних даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів, наявних у Реєстрі.
Так, статтею 5 Закону України № 1951-VIII передбачено, що держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру. Органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України № 1951-VIII до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Пунктом 2 частини 1 статті 9 Закону України №1951-VIII передбачено, що призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право: отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста; звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
На виконання частини 1 статті 14 Закону України №1951-VIII, ведення Реєстру включає:
1) внесення запису про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів існуючим обліковим даним;
2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов'язаними, резервістами;
3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.
Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною (частина 3 статті 14 Закону України № 1951-VIII).
Отже, у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов'язаних і резервістів, для забезпечення ведення військового обліку громадян України. Органи адміністрування Реєстру, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зобов'язані вносити до Реєстру інформацію щодо призовників, військовозобов'язаних та резервістів, у тому числі інформацію про проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи), а також проводити актуалізацію цієї інформації у разі її зміни.
Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього визначені статтею 37 Закону України №2232-ХІІ.
Відповідно до пункту «г» частини 4 статті 37 Закону України №2232-XI у редакції на момент внесення запису до тимчасового посвідчення позивача про зняття з військового обліку, зняттю з військового обліку у військових комісаріатах
підлягають громадяни в інших випадках, визначених Міністром оборони України.
Тим часом, згідно пункту 2 частини 1 статті 37 названого Закону в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України:
на військовий облік військовозобов'язаних зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України.
У свою чергу, наказ Міністерства оборони України №342-2006 від 09 червня 2006 року втратив чинність відповідно до наказу Міністерства оборони України «Про внесення змін до настанови з військового обліку прапорщиків, мічманів, сержантів, старшин, солдатів і матросів запасу в Збройних Силах України та інших військових формувань» №24 від 15 січня 2015 року, а тому відомості у тимчасовому посвідченні позивача на дату події вже не актуальні.
Виходячи із діючого законодавства запис у військовому квитку «знятий з військового обліку згідно з наказом МОУ №342» не означає, що людина не підлягає призову у воєнний час.
Аналогічний висновок викладений у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі №240/13658/25.
Додатково суд зауважує, що позивач, звертаючись до суду з позовом наполягає на проведенні у 2004 році саме виключення його з військового обліку. Тим часом з долученої до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду копії зворотної сторінки тимчасового посвідчення вбачається, що позивач саме знятий, а не виключений з військового обліку.
Ураховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для надання правової оцінки відповідним доводам позивача.
У контексті оцінки решти доводів сторін слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у цій справі.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно зі статтею 90 названого Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд уважає, що у задоволенні позову належить відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
17.02.26