16 лютого 2026 року м. Житомир справа № 240/23690/25
категорія 112030700
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) через систему «Електронний суд» звернулася до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка виразилась у невидачі посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби та зобов'язання вчинити відповідні дії.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час службового розслідування не встановлено факту вживання померлим алкогольних напоїв. До того ж при токсикологічному дослідженні крові ОСОБА_2 метиловий, етиловий, ізопропіловий, пропіловий, ізобутиловий, бутиловий, ізоаміловий, аміловий спирти не виявлені. Крім того, згідно висновку судово-медичної експертизи тіла померлого ОСОБА_2 №66 від 22 червня 2023 року, причиною смерті ОСОБА_2 був визначений набряк головного мозку, травматичний субдуральний крововилив, внутрішньочерепна травма в результаті падіння на рівній поверхні, що було наслідком підсковзування, спотикання та подальшого перекидання. За таких обставин, подані позивачем документи свідчать про те, що смерть ОСОБА_2 не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку із вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення і не має ознак навмисного заподіяння собі тілесних ушкоджень чи вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння. Наведене, на переконання позивача, підтверджує вчинення відповідачем протиправної бездіяльності, яка виразилась у невидачі посвідчення, оскільки останній не мав жодних підстав, передбачених пунктом 11 Порядку видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 1993 року №379, для відмови у видачі посвідчення.
Ухвалою суду від 14 жовтня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду в електронній формі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних судом документів.
28 січня 2025 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зауважує, що в поданих документах виявлено невідповідність дати й часу смерті ОСОБА_2 , а саме згідно службового розслідування випадку смерті, затвердженого заступником командира Військової частини НОМЕР_1 , старший матрос ОСОБА_2 26 лютого 2023 року приблизно о 19:30 був виявлений на своєму ліжку без ознак життя, а згідно протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 27 травня 2023 року зазначено, що померлий військовослужбовець 26 травня 2023 р близько 8:30 вживав спиртні напої, а коли о 13:30 він «зайшов до кімнати, де знаходився ОСОБА_2 , побачив, що останній знаходиться без ознак життя». Крім того, відповідно до висновку експерта № 66 від 22 червня 2023 року, при зовнішньому дослідженні трупа ОСОБА_2 виявлені численні тілесні пошкодження, які на підставі характеру прижиттєвої реакції, характеру субдуральної гематоми могли утворитися від дії чи при ударах об тупі предмети в межах 18 - 24 годин, а деякі - в межах 3 - 5 днів, що може свідчити про побиття ОСОБА_2 . Наведене, на переконання відповідача, свідчить, що підстав для видачі посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби не вбачається.
За результатами вивчення зазначених документів, суд дійшов висновку про необхідність витребування у відповідача належним чином засвідченої копії протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 27 травня 2023 року. Наведене обумовило постановлення 28 січня 2025 року ухвали, якою також зупинено провадження у справі.
06 лютого 2026 року до суду надійшла заява відповідача, в якій зазначено, що копія протоколу допиту свідка ОСОБА_3 в ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутня. Разом з тим, надано копію висновку експерта, в якому міститься інформація про допит свідка ОСОБА_3 від 27 травня 2023 року.
Наведене обумовило постановлення 16 лютого 2026 року ухвали про поновлення провадження у справі.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Розглядаючи спір по суті, суд, на підставі наявних у справі доказів, установив, що 10 квітня 2022 року ОСОБА_2 був призваний на військову службу за мобілізацією ІНФОРМАЦІЯ_4 та в подальшому проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія 2-го розрахунку 1-го мінометного взводу 1-ї мінометної батареї НОМЕР_2 батальйону морської піхоти.
Відповідно до свідоцтва про шлюб НОМЕР_3 , виданого Малинським РВ ДРАЦС ГТУЮ у Житомирській області, ОСОБА_1 перебувала в шлюбі із ОСОБА_2 .
26 травня 2023 року у приміщенні будинку у с. Новопавлівка Синельниківського району Дніпропетровської області, де проживали військовослужбовці Військової частини НОМЕР_1 , близько 19:30 год. ОСОБА_2 був виявлений без ознак життя.
У зв'язку із цим наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 25 липня 2023 року №1438 відповідно до статей 47, 84 - 88 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та на підставі рапорту командира НОМЕР_4 батальйону морської піхоти від 01 червня 2023 року вх. №7462/р, з метою уточнення причин і умов, що сприяли смерті старшого матроса ОСОБА_2 , а також встановлення ступеня вини причетних осіб, чиї дії або бездіяльність стали причиною смерті військовослужбовця, було проведено спеціальне розслідування.
За результатами такого складений акт спеціального розслідування по факту загибелі, згідно якого під час розслідування ознак складу злочинів по факту смерті водія 2 мінометного розрахунку 1 мінометного взводу 1 мінометної батареї 1 батальйону ОСОБА_2 не встановлено. Вини з боку посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 в ході проведення розслідування не встановлено.
На підставі зазначеного акта командиром Військової частини НОМЕР_1 прийнято рішення: «смерть старшого матроса ОСОБА_2 вважати не пов'язаною - виконанням обов'язків військової служби та захистом Батьківщини».
Також за фактом смерті ОСОБА_2 27 травня 2023 року СВ ВП №2 Синельниківського РУП ГУ НП в Дніпропетровській області було розпочато кримінальне провадження, у межах якого призначено судово-медичну експертизу.
За результатами експертизи 22 червня 2023 року складений висновок експерта №66. На 2 аркуші згаданого висновку в розділі «обставини пригоди» зазначено, що згідно протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 27 травня 2023 року, розпочатого о 08:25 год. Та закінченого о 09:10 годин «… під час сну міг впасти з ліжка, а також були випадки, коли він просипався та різко вставав, то міг впасти на підлогу та останній повідомляв, що запаморочилося в голові. 26 травня 2023 року близько 08:30 я проснувся та побачив, що ОСОБА_2 вживає спиртні напої, через деякий час я вийшов на подвір'я, в цей час останній знаходився біля автомобіля, який стояв на подвір'ї, та я побачив, як останній падає на бетонну доріжку, а саме впав на спину та вдарився готовою, … ми підняли та ОСОБА_2 пояснив, що у нього запаморочилося в голові, після чого ми провели його до ліжка та поклали відпочивати. 26 травня 2023 року близько 13:20 год. Ми повернулися до будинку, хвилин через 10 Василь зайшов до кімнати, де знаходися ОСОБА_2 , та побачив, що останній знаходиться без ознак життя.».
Згідно висновків експерта:
1) по своєму характеру тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, травматичного субдурального крововиливу мають морфологічні ознаки їх утворення, внаслідок падіння потерпілого з висоти власного зросту та відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя та знаходяться в причино-наслідковому зв'язку з настанням смерті;
2) решта тілесних ушкоджень могли утворитися від дії чи при ударах об тупі предмети, як правило відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень та в причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті не знаходяться;
3) при судово-токсикологічному дослідження в крові не виявлені: метиловий, етиловий, ізопропіловий, пропіловий, ізобутиловий, бутиловий, ізоаміловий, аміловий спирти.
Постановою старшого слідчого СВ ВП №2 Синельниківського РУП ГУ НП в Дніпропетровській області від 30 червня 2023 року кримінальне провадження за фактом смерті ОСОБА_2 закрито за пунктом 1 частини 1 статті 284 КПК України у зв'язку з відсутністю події кримінального провадження.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29 листопада 2023 року №343 старшого матроса призваного під час мобілізації ОСОБА_2 , колишнього водія мінометного взводу мінометної батареї НОМЕР_4 батальйону морської піхоти Військової частини НОМЕР_1 , який перебуває у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 в результаті набряку головного мозку, травматичного субдурального крововиливу, внутрішньочерепної травми, виключений зі списків особового складу частини та знятий з усіх видів забезпечення 26 травня 2023 року. Смерть не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Згідно витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 05 вересня 2024 року №6562 травма «ушкодження внаслідок контакту з тупим предметом, намір не визначений. Внутрішньочерепна травма. Травматичний субдуральний крововилив. Набряк головного мозку» старшого матроса ОСОБА_2 , яка стала причиною смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть від 27 травня 2023 року №66, виданим КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи», свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_5 , виданим Калинівською селищною радою 05 червня 2023 року, витягом із наказу (по стройовій частині) командира Військової частини НОМЕР_1 від 29 листопада 2023 року №343, актом спеціального розслідування Військової частини НОМЕР_1 від 14 серпня 2023 року №1511 - травма, яка призвела до смерті та причина смерті, так, пов'язані з проходженням військової служби.
13 березня 2025 року позивач звернулася до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про видачу пільгового посвідчення, як дружині загиблого ІНФОРМАЦІЯ_5 військовослужбовця ОСОБА_2 . До заяви додала копії: паспорта, коду, свідоцтва про одруження, сповіщення, свідоцтва про смерть, лікарського свідоцтва, постанови, акта службового розслідування, висновку експерта, витягу з наказу та протоколу ЦВЛК.
За результатами розгляду документів ОСОБА_1 щодо видачі їй пільгового посвідчення за померлого чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 03 квітня 2025 року повернув такі без реалізації начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2
Як зазначено у листі у поданих документах виявлено невідповідність дати й часу смерті ОСОБА_2 , а саме: згідно службового розслідування випадку смерті, затвердженого заступником командира Військової частини НОМЕР_1 , старший матрос ОСОБА_2 , 26 лютого 2023 року приблизно о 19:30 був виявлений на своєму ліжку без ознак життя, а згідно протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 27 травня 2023 року зазначено, що померлий військовослужбовець 26 травня 2023 року близько 08:30 вживав спиртні напої, а коли о 13:30 він «зайшов до кімнати, де знаходився ОСОБА_2 , побачив, що останній знаходиться без ознак життя». Відповідно до висновку експерта №66 від 22 червня 2023 року зазначено, що при зовнішньому дослідженні трупа ОСОБА_2 виявлені численні ушкодження, що може свідчити про побиття ОСОБА_2 .
Зазначений лист надійшов до ІНФОРМАЦІЯ_2 16 квітня 2025 року, про що і було повідомлено позивача.
Уважаючи бездіяльність відповідача, яка виразилась у невидачі посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, протиправною ОСОБА_1 звернулася з відповідним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час розгляду справи не скасований.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 12 березня 1992 року №2232-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2232-ХІІ).
Статті 40 цього Закону встановлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 2011-XII) дія цього Закону поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Пунктом 2 названої правової норми встановлено, що дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження.
Згідно з пунктом 6 статті 18 Закону України №2011-XII вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом.
Пунктом 13 статті 14 Закону України №2011-ХІІ закріплено, що особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На реалізацію наведеної бланкетної норми 28 травня 1993 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №379 «Про посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби», якою зокрема затвердив Порядок видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.
Згідно пункту 1 названого Порядку у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №379) він визначає процедуру видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (далі - посвідчення).
Пунктом 2 Порядку №379 закріплено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, на підставі якого надаються пільги, гарантії та компенсації, встановлені для таких осіб Закон України №2011-ХІІ.
Відповідно до пункту 3 Порядку №379 підставою для видачі посвідчення є:
витяг із наказу про виключення військовослужбовця із списків особового складу у зв'язку із смертю, визнанням його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим або копія такого наказу;
свідоцтво про смерть військовослужбовця або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім;
документ про причини та обставини смерті військовослужбовця (відповідний наказ (витяг із наказу), акт проведення розслідування, довідка про обставини травми (поранення, контузія, каліцтво) тощо), який підтверджує, що військовослужбовець загинув (помер) не внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або що загибель (смерть) сталася не внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження;
постанова військово-лікарської комісії (крім випадків, коли військовослужбовець пропав безвісти).
Пунктом 4 Порядку №379 передбачено, що посвідчення видаються, зокрема, дружині військовослужбовця, який загинув (помер) у разі, коли вона не взяла інший шлюб.
Згідно пункту 5 Порядку №379 для отримання посвідчення особа із числа зазначених у пункті 4 цього Порядку (далі - заявник) звертається особисто або через свого представника із заявою (в довільній формі) до територіального центру комплектування та соціальної підтримки - про видачу посвідчення члена сім'ї військовослужбовця Збройних Сил або Держспецтрансслужби, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби.
Відповідно до пункту 11 Порядку №379 посвідчення не видається в тому разі, коли військовослужбовець загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або коли загибель (смерть) військовослужбовця сталася внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.
У разі коли заява та додані до неї документи подані не в повному обсязі, посвідчення не видається, про що заявникові повідомляється письмово із зазначенням підстав. У такому випадку заява та документи повертаються заявникові.
Після усунення причин, які стали підставою для повернення заяви та документів, заявник може повторно звернутися для отримання посвідчення.
Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що положення Порядку №379 не поширюються, зокрема, на членів сім'ї військовослужбовця, у разі коли він помер під час проходження військової служби внаслідок вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення або коли загибель (смерть) військовослужбовця сталася внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.
Аналогічний висновок наведений у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у справі №520/2505/25.
Надаючи правову оцінку доводам, наведеним у листі ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03 квітня 2025 року №5021, яким документи позивача повернуті без реалізації, суд зауважу на таке.
Перш за все суд звертає увагу, що в акті спеціального розслідування Військової частини НОМЕР_1 від 14 серпня 2023 року №1511, на який міститься посилання у витязі з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військового-лікарської комісії Збройних Сил України від 05 вересня 2024 року №6562, та які були додані до заяви позивача, зазначено, що старший матрос ОСОБА_2 був виявлений саме 26 травня 2023 року.
Також на вимогу суду відповідач не надав копію протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 27 травня 2023 року, який показав, що ОСОБА_2 близько 08:30 вживав спиртні напої.
Натомість з акта спеціального розслідування Військової частини НОМЕР_1 від 14 серпня 2023 року №1511 убачається, що відповідно до пояснень номера обслуги 2 розрахунку 1 мінометного взводу 1 мінометної батареї НОМЕР_4 батальйону морської піхоти Військової частини НОМЕР_1 сержанта ОСОБА_4 , 26 травня 2023 року протягом дня в приміщенні будинку АДРЕСА_1 , де проживали військовослужбовці 1 мінометної батареї НОМЕР_4 батальйону морської піхоти Військової частини НОМЕР_1 , старший матрос ОСОБА_2 був живий. Дійсно у подальшому в акті зазначено, що 26 лютого 2023 року приблизно о 19 годині 30 хвилин старший матрос ОСОБА_2 був виявлений на своєму ліжку без ознак життя.
Однак, за результатами оцінки всіх наявних у справі доказів суд приходить до висновку про допущення описки в акті спеціального розслідування Військової частини НОМЕР_1 від 14 серпня 2023 року №1511 під час його складання, оскільки цифри « 2» та « 5» на цифровому блоці клавіатури розміщені поруч одна під іншою.
Інформація про вживання ОСОБА_2 спиртних напоїв, взята відповідачем з розділу «обставини пригоди» висновка експерта від 22 червня 2023 року №66. При цьому у зазначеному висновку вказано, що при судово-токсикологічному дослідження в крові не виявлені: метиловий, етиловий, ізопропіловий, пропіловий, ізобутиловий, бутиловий, ізоаміловий, аміловий спирти.
З огляду на викладене інформація про вжиття ОСОБА_2 спиртних напоїв не підтверджена.
Застереження відповідача про те, що при зовнішньому дослідженні трупа ОСОБА_2 виявлені численні пошкодження, що може свідчити про його побиття, суд до уваги не приймає, оскільки такі факти жодним чином не впливають на процес прийняття рішення за результатами розгляду заяви позивача, згідно наведених вище положень Порядку №379.
Додатково суд наголошує, що за змістом пункту 11 Порядку №379 посвідчення не видається лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця є наслідком його перебування у стані алкогольного сп'яніння, а саме вчинення ним певних активних дій у стані алкогольного сп'яніння, які безпосередньо призвели до смерті (загибелі).
Водночас сам факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп'яніння на час настання смерті не визначається вказаною нормою права як підстава для відмови у видачі посвідчення.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 29 червня 2022 у справі № 640/6477/19.
Також суд зауважує, що відповідач за результатами розгляду документів, поданих позивачем рішення про відмову у видачі посвідчення не прийняв, чим допустив протиправну бездіяльність. При цьому посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісті під час проходження військової служби, позивачу не видав.
З огляду на викладене, ураховуючи відсутність застережень відповідача про існування інших, визначених приписами Положення №379, підстав для прийняття рішення про відмову в видачі посвідчення або про подання позивачем документів не в повному обсязі, суд висновує, що належним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання відповідача видати відповідне посвідчення.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши надані сторонами у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги викладене вище, суд прийшов до висновку, що доводи позивача, якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.
З огляду на наведене, суд уважає за необхідне задовольнити позов у повному обсязі.
Розглядаючи питання про розподіл судових витрат, суд уважає за необхідне зазначити таке.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною 3 цієї правової норми для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України)
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Разом із позовною заявою суду надано витяг з договору №01/07-2025 про надання правничої допомоги від 02 липня 2025 року, рахунок-фактуру №1 від 04 жовтня 2025 року, платіжних інструкцій 8392-9793-4290-6096 та платіжну інструкцію №@2PL686568 від 04 жовтня 2025 року.
Згідно названого договору сторони домовилися, що Бюро бере на себе зобов'язання за дорученням Клієнта представляти та, при необхідності, захищати його інтереси у всіх органах державної влади, підприємствах, установах та організаціях незалежно від форми власності, а також надати передбачену умовами цього договору правничу допомогу представництва інтересів Клієнта в спорі з ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії у Житомирському окружному адміністративному суді.
Пунктом 3.1 договору закріплено, що Клієнт зобов'язується виплатити Бюро за надання правової допомоги фіксований гонорар, розмір якого становить 15000,00 грн.
Згідно рахунку-фактури №1 від 04 жовтня 2025 року до договору №01/07-2025 за представництво інтересів Клієнта в спорі з ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії у Житомирському окружному адміністративному суді визначено суму до сплати 15000,00 грн.
Суд зауважує, що жодних доказів на підтвердження того, що виконання зазначеного договору пов'язане з розглядом цієї справи, суду не надано. Про яку саме бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 іде мова в договорі та рахунку-фактурі, інформація у таких відсутня.
З огляду на викладене суд позбавлений можливості встановити, що надані суду докази підтверджують витрати на правничу допомогу, надану саме в рамках розглядуваної справи.
Підсумовуючи викладене суд приходить до висновку, що правові підстави для стягнення витрат на правову допомогу відсутні.
На підставі положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Суд зауважує, що позивачем у цій справі сплачено судовий збір в загальній сумі 1937,92 грн згідно з квитанції про сплату №7666-7627-6268-3314 від 10 жовтня 2025 року.
Згідно усталеної судової практики судовий збір сплачується за основну позовну вимогу та похідну від неї, як за одну позовну вимогу немайнового характеру.
Відповідно до приписів підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідний позов подається до суду.
Водночас за змістом частини 3 статті 4 названого Закону при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-ІХ станом на 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб установлений у розмірі 3028,00 грн.
Отже, 968,96 грн сплачені позивачем за подання позову до суду є надмірно сплаченими (1937,92 - (3028 * 0,4 *0,8)) і не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зауважує, що надмірно сплачені суми судового збору можуть бути повернуті відповідним судом на підставі клопотання позивача в Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787 з наступними змінами та доповненнями
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виразилась у невидачі посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 13 березня 2025 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 видати ОСОБА_1 посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України «Про посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» від 28 травня 1993 року №379.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
16.02.26