16 лютого 2026 року м. Житомир справа № 240/29318/25
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" до Бердичівського відділу державної виконавчої служби у Бердичівському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася Державна установа "Бердичівська виправна колонія (№70)" з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу у розмірі 10200 грн, ВП №78873598 винесену 11.12. 2025 року старшим державним виконавцем Бердичівського відділу ДВС у Бердичівському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Ковтун Л.М.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 року було здійснено нарахування ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення. Після відкриття виконавчого провадження Державною установою «Бердичівська виправна колонія (№70)» було надіслано лист до ДВС від 26.08.2025 року №13-2294 з повідомленням, що в установі відсутнє відповідне фінансування, необхідне для проведення зазначеної виплати. У зв'язку з цим до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань було надіслано лист №13-443 від 04.06.2025 року та лист №13-2136 від 07.08.2025 року щодо виділення додаткових бюджетних асигнувань, та про те, що після отримання фінансування рішення буде виконано, а виплату проведено. 16.12.2025 року на адресу Державної установи «Бердичівська виправна колонія (№70)» надійшла Постанова про накладення штрафу у розмірі 10200,00 грн. від 11.12.2025 року ВП №78873598 з примусового виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 у справі №620/9781/24. Таку постанову позивач вважає протиправною, оскільки невиконання рішення суду відбулося через наявність поважних причин. Постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. Рішення суду в частині виплати заборгованості не виконано боржником з поважних та незалежних від нього причин, що, на думку позивача, унеможливлює застосування такої міри відповідальності, як накладення державним виконавцем штрафу за невиконання судового рішення.
Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
До суду від відповідача надійшов відзив, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що скільки рішення суду не виконано, 11.12.2025 р. державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника ДУ «Бердичівська виправна колонія (№70)» штрафу у розмірі 10200 грн. відповідно до статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», копія якої за вих. №158542 направлено боржникові рекомендованою кореспонденцією. Зважаючи на викладене, станом на 11.12.2025 року у державного виконавця не було жодних підстав не виносити постанову про накладення штрафу у розмірі 10200 грн. по виконавчому провадженню №78873598 (оскільки винесення даної постанови передбачено Законом України «Про виконавче провадження») та відповідно відсутні підстави для її скасування. А надання державному виконавцю платіжної інструкції про перерахування коштів на рахунок стягувача в строк саме до 16.12.2025 і було б підтвердження факту добровільного виконання рішення суду.
Згідно із частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 у справі №620/9781/24 задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 . Зобов'язано Державну установу «Бердичівська виправна колонія (№70)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 21.08.2017 по 24.05.2021 за весь час затримки виплати. 07.08.2025 видано виконавчі листи.
15 серпня 2025 року старшим державним виконавцем Бердичівського відділу ДВС у Бердичівському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Ковтун Людмилою Михайлівною було винесено постанову ВП №78873598, якою відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа № 620/9781/24 виданого 05.06.2025 року Чернігівським окружним адміністративним судом про здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.
При примусовому виконанні зазначеного виконавчого провадження 15.08.2025 державним виконавцем сформовано вимогу про зобов'язання протягом 10 робочих днів, з моменту отримання вимоги, виконати рішення суду.
27.08.2025 до відділу від Бердичівська виправна колонія №70 надійшов лист від 26.08.2025 р. за вих. №13-2294 про те, що здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.03.2018 по 24.05.2021 р. був проведений раніше на підставі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду №620/9781/24 від 17.09.2024 року. В установі відсутнє відповідне фінансування, необхідне для проведення зазначеної виплати. У зв'язку з цим до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань направлено лист №13-1443 від 04.06.2025, лист №13-2136 від 07.08.2025 щодо виділення додаткових бюджетних асигнувань.
У подальшому, 11.09.2025 старшим державним виконавцем Бердичівського відділу державної виконавчої служби у Бердичівському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) прийнято постанову про накладення штрафу за невиконання рішення суду у розмірі 5100,00 грн.
22.10.2025 державним виконавцем повторно сформовано вимогу про зобов'язання протягом 10 робочих днів, з моменту отримання вимоги Державну установу «Бердичівська виправна колонія (№70)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 21.08.2017 по 24.05.2021 за весь час затримки виплати, та направлено рекомендованою кореспонденцією боржнику щодо виконання даного рішення.
11.12.2025 старшим державним виконавцем винесено постанову ВП №78873598 про накладення на Державну установу “Бердичівська виправна колонія (№70)» штрафу у розмірі 10200 грн. відповідно до статей 63, 75 Закону України “Про виконавче провадження».
Вважаючи протиправною постанову про накладення штрафу, та такою що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до положень частини 1 статті 13 Закону № 1404-VIIІ, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За правилами частини 1 статті 26 Закону № 1404-VIIІ, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 6 наведеної правової норми передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
У відповідності до частин 1 та 2 статті 63 Закону № 1404-VIIІ, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 6 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів попередження про кримінальну відповідальність.
За змістом статті 75 Закону № 1404-VIIІ, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника юридичну особу 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правовою підставою накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання останнім судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Отже, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника.
Встановлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов'язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону №1404-VIII.
Відповідно до змісту положень частини 3 зазначеної правової норми, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
Отже постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути прийнята лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Підставою для застосування штрафу слугувало невиконання державною установою "Бердичівська виправна колонія (№70)" рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 у справі №620/9781/24, щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з за період з 21.08.2017 по 24.05.2021.
Листом від 26.08.2025 року №13-2294 позивач повідомив начальника Бердичівського відділу ДВС про те, що в установі відсутнє відповідне фінансування, необхідне для проведення зазначеної виплати. У зв'язку з цим до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань було надіслано лист №13-443 від 04.06.2025 року та лист №13-2136 від 07.08.2025 року щодо виділення додаткових бюджетних асигнувань, та про те, що після отримання фінансування рішення буде виконано, а виплату проведено..
Як підтверджується матеріалами справи, до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань було надіслано лист №13-443 від 04.06.2025 року та лист №13-2136 від 07.08.2025 року щодо виділення додаткових бюджетних асигнувань.
Крім того, позивач звертався 15.10.2025 року до Північно-Центрального міжрегіонального управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції лист за №13-2854 від 15.10.2025 року, щодо виділення додаткового фінансування з відповідними розрахунками.
Наведені вище правові норми свідчать про те, що Законом №1404-VIII встановлена відповідальність боржника саме за невиконання судового рішення без поважних причин. А тому, на час прийняття спірної постанови, має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення саме без поважних причин.
При цьому поважними в розумінні наведених норм Закону №1404-VIII можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Відповідно до Положення про Державну установу “Бердичівська виправна колонія (№70)» яке діяло до 10.09.2025 органом, який контролює та координує діяльність виправної колонії є Департамент з питань виконання кримінальних покарань.
Пунктом 13 Положення передбачено, що виправна колонія утримується за рахунок коштів державного бюджету, а кошторис затверджується - Департаментом.
Відповідно до нового Положення про Державну установу “Бердичівська виправна колонія (№70)» органом, який контролює та координує діяльність виправної колонії є Північно-Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (далі -управління) та Департамент з питань виконання кримінальних покарань (далі -Департамент).
При цьому у пункті 14 Положення вказано, що виправна колонія утримується за рахунок коштів державного бюджету, а кошторис затверджується - управлінням.
Згідно з даним Положенням, Державна установа “Бердичівська виправна колонія (№70)» є неприбутковою організацією.
Таким чином, виплата, зокрема, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за спірний період, здійснюються позивачем виключно за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має.
Так, відповідно до частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Водночас, в силу положень пункту 20 частини 1 статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
На виконання рішення суду від 17.09.2024 у справі №620/9781/24 позивач здійснив нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, що підтверджується наявним у матеріалах справи обгрунтуваннями щодо мінімально необхідної нагальної потреби у додатковому фінасуванні.
Такі причини на виконання рішення суду, суд вважає поважними, оскільки грошові кошти не є власністю позивача, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливе лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету.
При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, що боржник не надав підтвердження щодо виконання рішення суду в повному обсязі, оскільки частиною 2 статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" чітко визначено, що постанова про накладення штрафу виноситься у разі невиконання рішення саме без поважних причин.
Тобто, навіть встановивши, що рішення суду у виконавчому провадженні виконане боржником не в повному обсязі, відповідач зобов'язаний пересвідчитись, що таке невиконання здійснене боржником без поважних причин. Без встановлення вказаних обставин у відповідача не виникають правові підстави для винесення постанови про накладення штрафу.
Невиконання судового рішення позивачем в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, оскільки боржник не мав фінансової можливості протягом встановленого державним виконавцем строку виконати судове рішення. Накладення штрафу у такому випадку не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що рішення суду в частині виплати нарахованої компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням їх строків на суму невиплаченої індексації не виконано боржником з незалежних від нього причин, що унеможливлює застосування такої міри відповідальності, як накладення державним виконавцем штрафу за невиконання судового рішення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що приймаючи спірну постанову відповідач не врахував докази вжиття позивачем всіх заходів у межах своїх повноважень для повного виконання рішення суду.
За таких обставин, часткове невиконання судового рішення позивачем з незалежних від нього причин (через відсутність відповідного фінансування із державного бюджету) є поважною причиною в розумінні статей 63 та 75 закону України "Про виконавче провадження", а відтак прийняття державним виконавцем спірної постанови про накладення штрафу є неправомірним.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справах К/9901/1598/18 (405/3663/13-а) від 24.01.2018 та №814/2655/14 від 21.02.2018 та постанові від 15.05.2020 у справі №812/1813/18.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що постанова старшого державного виконавця Бердичівського відділу державної виконавчої служби у Бердичівському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні №78873598 про накладення на Державну установу "Бердичівська виправна колонія (№70)" штрафу у розмірі 10200,00 грн підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Щодо судових витрат, то відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Разом з цим, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 815/4246/17, якщо оскарження рішення державного виконавця, не є компетенційним спором (у значенні пункту 3 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України), а подання адміністративного позову не є формою реалізації компетенції суб'єкта владних повноважень.
При зверненні одного суб'єкта владних повноважень до суду з позовом до іншого суб'єкта владних повноважень ключовим моментом виступає характер такого звернення, тобто, чи позивач звертається до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів (як юридична особа публічного права) (пункт 1 частина 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України), чи з метою встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень (як суб'єкт владних повноважень) (пункт 3 частина 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України), чи відповідно до покладених на нього положеннями чинного законодавства обов'язку звернення до суду (як суб'єкт владних повноважень при здійсненні публічно-владних управлінських функцій) (пункт 5 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).
Звернення до адміністративного суду на виконання владних управлінських функцій передбачає, що така форма реагування має витікати безпосередньо з повноважень цього органу (у певній сфері правовідносин), а саме ж право на звернення до суду (з відповідним адміністративним позовом), зміст якого, коли це стосується суб'єкта владних повноважень, прирівнюється до його повноважень, має бути чітко передбачено законом.
У цьому зв'язку державний орган може бути стороною і звертатися до суду, проте адміністративний позов має свої особливості, зумовлені власне завданнями адміністративного судочинства.
У таких спорах, позивач має право на відшкодування судових витрат у повному обсязі, без обмежень, встановлених частиною 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, ДУ «БВК (№70)» під час звернення до суду захищало свої порушені права як боржника у виконавчому провадженні, не здійснювало у спірних правовідносинах жодних публічно-владно управлінських функцій та спір не пов'язаний із виконанням або невиконанням управлінням таких функцій.
Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ДУ «БВК (№70)», наявні підстави для стягнення судового збору з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" (вул. Низгірецька, буд.1,м. Бердичів,Житомирська обл., Бердичівський р-н,13306. РНОКПП/ЄДРПОУ: 08563330) до Бердичівського відділу державної виконавчої служби у Бердичівському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (вул. Європейська, 128,м. Бердичів,Житомирська обл., Бердичівський р-н,13306. РНОКПП/ЄДРПОУ: 35006362) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Бердичівського відділу державної виконавчої служби у Бердичівському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ковтун Л.М. від 11.12.2025 ВП №78873598 про накладення штрафу на Державну установу "Бердичівська виправна колонія (№70)" у розмірі 10200,00 грн.
Стягнути на користь Державної установи "Бердичівська виправна колонія (№70)" за рахунок бюджетних асигнувань Бердичівського відділу державної виконавчої служби у Бердичівському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.С. Токарева
16.02.26