16 лютого 2026 року м. Житомир справа № 240/26654/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить суд :
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України Житомирській області від 17.10.2025 у нарахуванні та виплаті з 01.06.2025 соціальної пільги на оплату житлово-комунальних послуг, встановленої згідно з Законом України від 28.02.1991 № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання соціальної пільги з оплати житлово-комунальних послуг починаючи з 01.06.2025, встановленої згідно з Законом України від 28.02.1991 № 796-ХII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є потерпілим від аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії. Зазначає, що йому надавалася пільга на оплату комунальних послуг. З травня 2025 року йому припинено виплати монетизованої пільги по сплаті житлово-комунальних послуг, яка передбачена відповідно до Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 18.09.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про поновлення виплати пільг на оплату житлово-комунальних послуг, однак листом від 17.10.2025 відповідач повідомив про відсутність підстав для виплати пільг на оплату житлово-комунальних послуг, оскільки середньомісячний сукупний дохід сім'ї перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).
У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування цієї позиції вказав, що правовий статус, що визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на соціальний захист потерпілого населення, врегульовані Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі Закон № 196).
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є потерпілим від аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 01.05.2019.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ, позивач має право на 50-відсоткову знижку плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), виплату якої у грошовій формі здійснював відповідач.
Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення нарахування та виплати з 01.05.2025 пільг на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до пункту 11 частини першої статті 20 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач звернувся до суду з позовом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі статтею 46 Конституції У країни, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, є Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ).
Статтею 1 цього Закону визначено, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Частиною 1 статті 20 Закону № 796-ХІІ визначено, що компенсації та пільги, які надаються особам, віднесеним до категорії 1, гарантовані державою.
У відповідності до пункту 11 частини 1 статті 20 вищевказаного Закону особам, віднесеним до категорії 1, надається гарантована державою пільга у вигляді 50-процентна знижка плати за користування житлом (квартирної плати, плати за управління багатоквартирними будинками), комунальними послугами (газ, електрична і теплова енергія, водопостачання, водовідведення та інші послуги) у межах середніх норм споживання, передбачених законом, телефоном (абонентна плата, оплата послуг електрозв'язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів при посекундному обліку їх тривалості). Зазначені у цьому пункті пільги надаються також членам сімей громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які проживають у жилих будинках (квартирах) усіх форм власності в межах норм, передбачених законом. До членів сімей громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать: дружина (чоловік), неповнолітні діти, непрацездатні батьки, особа, яка проживає разом з постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи особою з інвалідністю I групи та доглядає за нею, за умови, що ця особа не перебуває у шлюбі; особа, яка знаходиться під опікою або піклуванням громадянина, що має право на пільги, та проживає разом з ним.
Абзацом 2 підпункту 3 пункту 4 розділу І Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII статтю 22 Закону № 796-ХІІ доповнено частиною 3, якою було встановлено, що пільги, передбачені пунктом 1 частини першої та частиною другою цієї статті в частині пільг, передбачених пунктами 1, 2, 11 статті 20, пунктом 14 частини першої цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду № 6-р/2018 від 17.07.2018 внесену зміну (абзац 2 підпункту 3 пункту 4 розділу І Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Таким чином в даний час, в Законі № 796-ХІІ будь-які норми, які б однією з умов надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг встановлювали величину середньомісячного сукупного доходу постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2022 № 1041 “Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу Пенсійним фондом України» визначено, що з 01.12.2022 призначення житлових субсидій та пільг здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 373.
За змістом пункту 1 цього Порядку, він визначає механізм надання громадянам у грошовій формі таких пільг: на оплату абонентського обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг, а також житлово-комунальних послуг, а саме:
- житлових послуг - послуг з управління багатоквартирним будинком;
- комунальних послуг - послуг з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами;
- на оплату абонентського обслуговування для споживачів комунальних послуг, що надаються за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг, а також витрат на управління багатоквартирним будинком, в якому створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельний (житловий) кооператив (далі - об'єднання), та витрат на комунальні послуги в такому будинку;
- на придбання твердого палива і скрапленого газу.
Відповідно до пункту 3-1 Порядку № 373 для призначення пільг пільговики, які перебувають на обліку в Реєстрі осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр), що є структурною підсистемою Єдиного соціального реєстру, або їх законні представники, або дієздатні повнолітні члени сім'ї пільговика, на яких поширюються пільги і відомості про якого наявні в Реєстрі, звертаються з відповідною заявою про надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу за формою згідно з додатком (далі - заява), до якої додається у разі потреби довідка про наявність у житловому приміщенні пічного опалення та/або кухонного вогнища на твердому паливі: до 30.11.2022 включно - до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) за зареєстрованим (задекларованим) місцем проживання (або фактичним місцем проживання - у разі перебування на обліку в Реєстрі за фактичним місцем проживання), починаючи з 01.12.2022 - до органів Пенсійного фонду України.
Для отримання пільги на придбання твердого палива і скрапленого газу заява подається щороку.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 373 право на отримання пільг, встановлених законами України, з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї визначається:
- органами Пенсійного фонду України - відповідно до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 № 389 (Офіційний вісник України, 2015 р., № 49, ст. 1570);
- бюджетними установами, казенними підприємствами та комунальними некомерційними підприємствами, що утворюються у результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров'я, - відповідно до Порядку надання пільг, компенсацій і гарантій працівникам бюджетних установ, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2003 Р. № 426 (Офіційний вісник України, 2003 р., № 14, ст. 625; 2004 р., № 6, ст. 321; 2005 р., № 23, ст. 1282).
У пункті 6 Порядку № 373 зазначено, що на підставі даних Реєстру та інформації, отриманої відповідно до пункту 5 цього Порядку, розраховують щомісяця суму пільги: на оплату житлово-комунальних послуг виходячи з розміру знижки, на яку пільговик має право згідно з законом, кількості членів сім'ї, які мають таке право відповідно до законодавчих актів, зазначених у пункті 3 цього Порядку, та визначені статтею 51 Бюджетного кодексу України, та з урахуванням встановлених цін/тарифів (внесків) і державних соціальних нормативів у сфері житлово-комунального обслуговування. Пільги в період воєнного стану на оплату послуги з постачання та розподілу електричної енергії пільговикам надаються за наявності договору між суб'єктом господарювання, що надає комунальну послугу споживачу, та споживачем такої послуги незалежно від фактичної наявності/відсутності послуги з незалежних від споживача або суб'єкта господарювання, що надає комунальну послугу споживачу, причин; на придбання твердого палива і скрапленого газу виходячи з розміру знижки, на яку пільговик має право згідно з законом, з урахуванням мінімальних норм забезпечення твердим паливом і скрапленим газом та граничних показників їх вартості.
При цьому, відповідно до пункту 6-1 Порядку № 373 у разі зміни обставин, що впливають на розмір пільг, проводиться перерахунок розміру пільг з місяця виникнення таких обставин. У разі необхідності проведення перерахунку пільг за минулі періоди строк, за який здійснюється такий перерахунок, не обмежується.
Відповідно до пункту 19 Порядку № 373 суми пільг, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пільговика або неповідомлення ним уповноваженому органу про зміну обставин, зазначених у пункті 3 цього Порядку, на вимогу уповноваженого органу повертаються пільговиком.
Надання пільги припиняється:
- з причин, що унеможливлюють її надання, зокрема в разі смерті пільговика, втрати права на пільгу, призначення житлової субсидії, - з місяця, що настає за місяцем настання зазначеної події;
- за заявою пільговика - з місяця, що настає за місяцем її подання, якщо інше не обумовлено заявою.
У разі відмови пільговика добровільно повернути суму надміру перерахованої (виплаченої) пільги питання про її примусове стягнення вирішується в судовому порядку.
У цій справі суд встановив, що право на пільгу оплату комунальних послуг позивач має потерпілий внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Суд зазначає, що позивачу повідомлено про пункт 7 Прикінцевих положень Закону України “Про Державний бюджет на 2025 рік», яким установлено, що у 2025 році за умови, що розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, надаються пільги, передбачені пунктом 11 частини першої та частинами другою і третьою статті 20, пунктом 1 частини першої та частинами другою і третьою статті 21, частиною третьою статті 22 в частині пільг, передбачених пунктом 11 частини першої статті 20, і пунктом 14 частини першої статті 22 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України визначив, що закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзаци четвертий, п'ятий, шостий, восьмий пункту 4 мотивувальної частини). У зв'язку з цим Конституційний Суд України дійшов правового висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.
Крім того, стосовно застосування розміру середньомісячного сукупного доходу сім'ї, то суд враховує, що Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України (далі - Закон № 76-VIII) статтю 22 Закону № 796-ХІІ було доповнено частиною третьою такого змісту: Установити, що пільги, передбачені пунктом 1 частини першої та частиною другою цієї статті в частині пільг, передбачених пунктами 1, 2, 11 статті 20, пунктом 14 частини першої цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України" (набрала чинності з 01.01.2015).
У зв'язку з прийняттям Закону № 76-VIII Кабінет Міністрів України постановою від 04.06.2015 № 389 затвердив Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї (далі - Порядок № 389).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 389 він визначає механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), управління багатоквартирним будинком, комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, тепло та електропостачання, природний газ (в тому числі послуги з транспортування, розподілу та постачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім'ї осіб, які мають право на пільги згідно з законодавчими актами, а також підтвердження права на інші види пільг, які надаються з урахуванням доходу (безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, виробів медичного призначення, зубопротезування тощо) відповідно до законодавства.
За змістом пункту 2 Порядку № 389 його дія поширюється на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, зокрема, згідно з Законом № 796-ХІІ.
Пунктом 3 Порядку № 389 установлено, що пільги, зазначені у пункті 1 цього Порядку, надаються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Ухвалюючи Рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України визначив, що закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзаци четвертий, п'ятий, шостий, восьмий пункту 4 мотивувальної частини). У зв'язку з цим Конституційний Суд України дійшов правового висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 зазначено, що при прийнятті Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік» всупереч вищезазначеним правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин та зупинив дію окремих положень законів і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них нечинними.
Таким чином, Конституційний Суд України в своїх рішеннях зробив правовий висновок, згідно з яким законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
В даному випадку умови, визначені пунктом 7 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік,» унеможливлює реалізацію норм конкретного законодавчого акту та не стосуються процесу виконання Державного бюджету в його дохідній частині, а тому не узгоджуються зі статтями 95 - 98 Конституції України та статтею 38 Бюджетного Кодексу.
Крім того, суд наголошує на порушенні принципу "легітимних очікувань", який є складовою верховенства права. Позивач, маючи статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, мав обґрунтовані сподівання на стабільність свого соціального статусу та незмінність обсягу пільг, гарантованих спеціальним Законом № 796-ХІІ. Раптове обмеження цих прав через закон про Державний бюджет на поточний рік, без зміни суті самого спеціального закону, створює ситуацію правової непевності, що є недопустимим у правовій державі.
При цьому положення пункту 7 Розділу II Закону України “Про державний бюджет України на 2025 рік» повністю аналогічний змісту частини 3 статі 22 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII, які Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
У той же час чинними є положення Порядку № 389, які умовою надання пільг вказують не перевищення середньомісячного сукупного доходу сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців за величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Зокрема, згідно з пунктом 10 Порядку № 389 у разі коли середньомісячний дохід сім'ї в розрахунку на одну особу не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, пільговик має право на отримання пільг протягом 12 місяців із місяця визначення відповідного права, але не більше ніж до останнього дня календарного року визначення такого права.
Суд зазначає, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.
Згідно з пунктами 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту.
Також частиною 1 статті 20 Закону № 796-ХІІ визначено, що компенсації та пільги, які надаються особам, віднесеним до категорії 1, гарантовані державою.
Частиною третьою статті 7 КАС України визначено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанова від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Отже, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішені питання надання пільг особам відповідно до Закону № 796-ХІІ підлягають застосуванню положення цього Закону, який має вищу юридичну силу, а не норми Порядку № 389, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, якими істотно звужено обсяг встановлених законом прав.
Таким чином, дія Порядку № 389 не поширюються на осіб, які мають право на пільги відповідно до пункту 11 частини 1 статті 20 закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Тобто відповідач, посилаючись на перевищення середньомісячного доходу сім'ї позивача, застосував до нього норми підзаконного акта (Порядку № 389), які за своїм змістом взагалі не охоплюють осіб з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1. Це свідчить не лише про порушення ієрархії нормативних актів, а й про неправильну кваліфікацію правового статусу позивача самим органом Пенсійного фонду.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв'язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов'язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення (або навпаки); просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.
Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/1457/17, від 11.12.2018 у справі № 802/295/17-а, від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а тощо.
Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні.
За правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Тобто адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.
Із питанням щодо забезпечення ефективності судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві безпосередньо пов'язане питання щодо меж розгляду судами позовних вимог, апеляційної чи касаційної скарг, зокрема, право суду самостійно, з виходом за межі позовних вимог, застосовувати найбільш ефективний за даних обставин спосіб захисту прав позивача.
З цього приводу слушним видається правовий висновок, сформульований Верховним Судом у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/1961/18, відповідно до якого вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: 1) лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; 2) повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; 3) вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є потерпілим від аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 01.05.2019.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ, позивач має право на 50-відсоткову знижку плати за користування житлом (квартирної плати) та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги), виплату якої у грошовій формі здійснював відповідач.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Суд зауважує, що на законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження, суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, Тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Оскільки судом встановлено право позивача на пільги, тому в даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
З урахуванням встановлених обставин справи та норм чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково шляхом зобов'язати відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пільг на оплату житлово-комунальних послуг починаючи з 01.06.2025.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, ЄДРПОУ 13559341) задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України Житомирській області від 17.10.2025 у нарахуванні та виплаті з 01.06.2025 соціальної пільги на оплату житлово-комунальних послуг, встановленої згідно з Законом України від 28.02.1991 № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Житомирській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01.06.2025 соціальної пільги на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до пункту 11 частини 1 статті 20 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 16 лютого 2026 р.
16.02.26