Справа № 463/711/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/811/454/26 Доповідач: ОСОБА_2
12 лютого 2026 року м. Львів
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі
головуючої судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 27 січня 2026 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миронівка, Обухівського району, Київської область, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,
прокурора ОСОБА_8 ,
підозрюваного ОСОБА_6 ,
захисника-адвоката ОСОБА_5 ,
слідчий Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, ОСОБА_9 звернувся з клопотанням до слідчого судді про застосування запобіжного заходу до підозрюваного ОСОБА_6 , у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави.
Клопотання мотивує тим, що у провадженні слідчих Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62026140110000488 від 26 січня 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15 вересня 2025 року №271 солдата ОСОБА_6 , призваного на військову службу за призовом під час загальної мобілізації на особливий період відповідно Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» (зі змінами) №69/2022 від 24 лютого 2022 року, з 15 вересня 2025 року зараховано до списку особового складу військової частини та на всі види забезпечення, призначено на посаду курсанта навчальних взводів, вважати таким, що з 15 вересня 2025 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою. Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_6 , відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків. Так, солдат ОСОБА_6 діючи умисно, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, не отримавши дозволу відповідного командира, 03 жовтня 2025 року самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , без поважних причин, тривалістю понад три доби, та перебував поза межами розташування території військової частини НОМЕР_1 до 26 січня 2026 року, солдат ОСОБА_6 з'явився до ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, що за адресою: вул. М. Кривоноса, 6, м. Львів, Львівська область. Відтак, у період з 03 жовтня 2025 року по 26 січня 2026 року, солдат ОСОБА_6 , проводив час на власний розсуд, обов'язки військової служби не виконував, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває за межами місця служби приховував.
Вважав, що підозрюваний може переховуватись від слідства та суду, оскільки 03 жовтня 2025 року вчинив самовільне залишення військової частини, не являється на місце служби з метою ухилитись від проходження військової служби, що характеризує його особу як схильного до вчинення правопорушень і злочинів.
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суд м. Львова від 27 січня 2026 року задоволено клопотання слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, ОСОБА_9 .
Застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_6 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням у Державній установі «Львівська установа виконання покарань №19» строком на шістдесят днів, тобто до 25 березня 2026 року включно.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді адвокат ОСОБА_5 , в інтересах ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати, застосувати до підозрюваного запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
В доводах апеляційної скарги зазначив, що застосований до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід є надмірно суворий.
Наголошує, що слідчим не доведено наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не обґрунтовано неможливості застування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, або іншого запобіжного заходу не пов'язано з триманням під вартою.
Повідомляє, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання та прописки, проживає з батьками за адресою: АДРЕСА_1 , хоче продовжити службу в ЗС України, а визначений запобіжний захід перешкоджає йому в цьому.
Звертає увагу, що клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави є необґрунтованим та незаконним.
Заслухавши доповідача, доводи захисника та підозрюваного на підтримку доводів апеляційної скарги, виступ прокурора на заперечення аргументів апеляційної скарги, вивчивши матеріали судової справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (рішення у справі «Ilijkov v. Bolgaria»).
Відповідно до ст. 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Статтею 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За частиною першою та п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи забезпечення кримінального провадження, до яких, зокрема, належать запобіжні заходи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею ст. 177 цього Кодексу, окрім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що рішення слідчим суддею прийнято з дотриманням зазначених вимог національного та міжнародного законодавства.
Як убачається з ухвали слідчого судді та матеріалів судової справи, у провадженні слідчих Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62026140110000488 від 26 січня 2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15 вересня 2025 року №271 солдата ОСОБА_6 , призваного на військову службу за призовом під час загальної мобілізації на особливий період відповідно Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» (зі змінами) №69/2022 від 24 лютого 2022 року, з 15 вересня 2025 року зараховано до списку особового складу військової частини та на всі види забезпечення, призначено на посаду курсанта навчальних взводів, вважати таким, що з 15 вересня 2025 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою. Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_6 , відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків. Так, солдат ОСОБА_6 , діючи умисно, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби та проводити час на власний розсуд, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, не отримавши дозволу відповідного командира, 03 жовтня 2025 року самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , без поважних причин, тривалістю понад три доби, та перебував поза межами розташування території військової частини НОМЕР_1 до 26 січня 2026 року 26 січня 2026 року солдат ОСОБА_6 з'явився до ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, що за адресою: вул. М. Кривоноса, 6, м. Львів, Львівська область. Відтак, у період з 03 жовтня 2025 року по 26 січня 2026 року, солдат ОСОБА_6 , проводив час на власний розсуд, обов'язки військової служби не виконував, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває за межами місця служби приховував.
26 січня 2026 року ОСОБА_6 повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
26 січня 2026 року слідчий Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді із клопотанням про застосування запобіжного заходу.
27 січня 2026 року клопотання слідчого задоволено слідчим суддею Личаківського районного суду м. Львова.
Ухвалюючи своє рішення про обрання підозрюваному ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя в повному об'ємі, правильно дослідив усі обставини справи та вірно прийшов до переконання про наявність ризиків, перелік яких передбачений ст. 177 КПК України.
Слідчий суддя, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання про застосування запобіжного заходу тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_6 у відповідності до вимог ст. ст. 193, 194 КПК України, вислухавши доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні слідчого і дійшов вмотивованого висновку про необхідність обрання щодо підозрюваного виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки останній обґрунтовано підозрюється у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а наявність обґрунтованої підозри підтверджується письмовими доказами, зібраними під час досудового слідства.
Перевіряючи доцільність обрання запобіжного заходу у вигляді тримання підозрюваного під вартою та наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що слідчий суддя Личаківського районного суду м. Львова дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу підозрюваного.
Згідно з наданими стороною обвинувачення даними, ОСОБА_6 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки він підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі до 10 років, переховувався від органів досудового розслідування та суду, може впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчиняти інші кримінальні правопорушення, відтак застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. Дані обставини є істотними та такими, що виправдовують тримання підозрюваного під вартою, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини повинно забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
З урахуванням фактичних обставин підозри, характеру вчинення інкримінованого правопорушення, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді першої інстанції, що зазначене вказує на неможливість в даному конкретному випадку застосування до підозрюваного іншого більш м'якого запобіжного заходу. Застосування до підозрюваного іншого більш м'якого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, застави або домашнього арешту не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні досудового розслідування в тому числі щодо належного виконання підозрюваним процесуальних обов'язків.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрювана особа може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваною особою зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрювана особа обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на наявних матеріалах провадження.
Наведене в апеляційній скарзі захисника, не спростовує доводів обґрунтованості підозри ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, а його належна процесуальна поведінка може бути врахована в подальшому, в тому числі й при призначенні покарання.
Наявність тих обставин, що ОСОБА_6 має постійне місце проживання та прописки, проживає з батьками за адресою АДРЕСА_1 , хоче продовжити службу в ЗС України, хоча і мають місце, однак не є безумовними підставами для відмови у застосуванні щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави. Окрім того, колегія суддів вважає, що ці обставини в даному випадку не можуть бути беззаперечними стримуючими факторами подальшої належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Однак, ч. 4 ст. 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 КК України.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_6 підозрюється,у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у зв'язку із чим відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підставно не визначав розмір застави.
З огляду на зазначене колегія суддів, погоджується з висновками слідчого судді, щодо відсутності підстав для визначення розміру застави.
Інших доводів, які б безумовно свідчили про існування обґрунтувань для скасування ухвали слідчого судді, апеляційна скарга захисника не містить.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування чи зміни ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
Відтак, ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу ОСОБА_6 є законною та обґрунтованою, а тому апеляційну скаргу захисника слід відхилити.
Керуючись ст. 177, 183, 184, 309, 310, 376, 407, 419 КПК України, колегія суддів
ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 27 січня 2026 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4