Справа № 461/855/26
Провадження № 11-п/811/14/26 Доповідач: ОСОБА_1
16 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого-судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові подання голови Галицького районного суду м. Львова від 06 лютого 2026 року ОСОБА_5 про направлення кримінального провадження на розгляд до іншого суду,
на адресу Львівського апеляційного суду надійшло подання голови Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_5 від 06 лютого 2026 року про направлення обвинувального акта у кримінальному провадженні №62025140120001015 від 22 серпня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на розгляд до іншого належного суду (Перемишлянського районного суду Львівської області) за територіальною підсудністю.
Подання мотивоване тим, що згідно з пред'явленим обвинуваченням, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, місцем вчинення якого є ІНФОРМАЦІЯ_1 , адже саме з моменту нез'явлення обвинуваченого (підозрюваного) до ІНФОРМАЦІЯ_1 солдата військової служби за призовом під час мобілізації такий злочин, за змістом ч. 5 ст. 407 КК України, вважається закінченим. Звертаючись з обвинувальним актом до Галицького районного суду м. Львова, прокурор покликався на вимоги ч. 1 ст. 32 КПК України, а саме на те, що кримінальне провадження у провадженні №62025140120001015 має здійснювати суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. Втім, положення чинного КПК України не містять жодної вказівки на скерування обвинувального акта «за місцем припинення злочину», тобто підстав, якими керувався прокурор, скеровуючи вказаний обвинувальний акт до суду.
Також у поданні зазначено, що інкримінований ОСОБА_6 злочин, за загальним правилом, вважається вчиненим після трьох діб з моменту залишення військової частини, а не з моменту затримання підозрюваного чи його явки до військової частини. Тривалість самовільного залишення військової частини є фактором який впливає на кваліфікацію дій обвинуваченого.
Як указав Верховний Суд у постанові від 26 листопада 2024 року у справі №125/773/23, початком нез'явлення вчасно без поважних причин на службу для всіх категорій військовослужбовців слід вважати закінчення встановленої тривалості правомірного перебування поза службою. Нез'явлення вчасно на службу полягає в тому, що військовослужбовець у законному порядку залишив розташування частини або місце служби та не повертається в зазначений час для подальшого несення військової служби. Під розташуванням військової частини розуміється територія, на якій знаходяться підрозділи та служби частини. Місце служби - це будь-яке місце, яке співпадає з розташуванням військової частини, та визначене військовослужбовцю для виконання обов'язків з військової служби протягом встановленого часу або місце, де він повинен знаходитися за наказом або за розпорядженням командування. Злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України вважається закінченим з моменту: самовільного залишення винним військової частини або місця служби чи нез'явлення вчасно без поважних причин на службу.
За цих обставин, враховуючи, що ОСОБА_6 , будучи гранатометником 2 відділення охорони 1 взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 солдатом військової служби за призовом під час мобілізації, 21 липня 2025 року о 08:30 год. вчинив нез'явлення вчасно на службу без поважних причин до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що дислокується за адресою: ______**, та перебував поза межами її розташування, знаходячись безпідставно, тривалістю понад три доби, за місцем свого проживання, отже місцем вчинення інкримінованого ОСОБА_6 злочину є ІНФОРМАЦІЯ_1 , розташований на території, на яку поширюється юрисдикція Перемишлянського районного суду Львівської області.
(** З метою уникнення оприлюднення інформації щодо розташування об'єктів де можуть перебувати військовослужбовці, суд не зазначає їх повної адреси у цьому процесуальному рішенні).
Учасники судового провадження, будучи у встановленому законом порядку повідомленими про час та місце розгляду подання, до апеляційного суду не з'явились. З огляду на наведене, а також з урахуванням ч. 4 ст. 34 КПК України, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд подання на підставі наявних матеріалів.
Вивчивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що подання не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Згідно з ч. 9 ст. 615 КПК України, під час дії воєнного стану обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності скеровуються та розглядаються судами, у межах територіальної юрисдикції яких вчинено кримінальне правопорушення, а в разі неможливості з об'єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя - судом, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що закінчив досудове розслідування, або іншим судом, визначеним у порядку, передбаченому законодавством.
Частиною 5 ст. 407 КК України передбачена відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.
Стаття 407 КК України з об'єктивної сторони містить два склади злочину: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез'явлення вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або лікувального закладу.
Самовільне залишення частини полягає у тому, що офіцер, прапорщик, військовослужбовець за контрактом у службовий час, а військовослужбовець строкової служби в будь-який час залишає територію військової частини або місце служби, не одержавши дозволу відповідного начальника.
Нез'явлення вчасно на службу полягає в тому, що, залишивши військову частину або місце служби на законній підставі та маючи об'єктивні можливості для повернення в установлений час, військовослужбовець своєчасно в частину не з'являється і перебуває поза її розташуванням понад установлений строк. У цьому випадку ухилення від несення обов'язків військової служби здійснюється шляхом бездіяльності.
Початком злочину вважається момент фактичного самовільного залишення військової частини або місця служби, а кінцем - день повернення в частину або затримання поза межами частини. Початком нез'явлення на службу вважається закінчення установленого строку з'явлення, а кінцем - час повернення в частину або затримання.
Тобто, ознакою злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, є безперервність, цей злочин починається з самовільного залишення військової частини та закінчується у визначений законом строк (понад три доби) внаслідок дій самого військовослужбовця або в силу обставин, що роблять подальші злочинні діяння неможливими (наприклад, затримання винного органами влади).
Як слідує з обвинувального акта, ОСОБА_6 , будучи солдатом військової служби за призовом, не з'явився вчасно на службу до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що дислокується за адресою: ______**, та перебував поза межами її розташування, безпідставно, тривалістю понад три доби, до моменту добровільного прибуття 03 грудня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: ______**.
Верховний Суд в ухвалі №441/48/25 від 27 березня 2025 року виснував, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, є триваючим та його склад вважається закінченим з моменту припинення або переривання злочинного стану особи.
Згідно з обвинувальним актом, 03 грудня 2025 року солдат ОСОБА_6 добровільно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: ______**, заявивши про себе, тим самим припинив учинення кримінального правопорушення.
Тобто кримінальне провадження надійшло до Галицького районного суду м. Львова, як до суду в межах територіальної юрисдикції якого ОСОБА_6 припинив (закінчив) вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Враховуючи наведене, обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 скерований прокурором до Галицького районного суду м. Львова відповідно до вимог ч. 9 ст. 615 КК України з дотриманням правил територіальної підсудності, що є підставою для відмови у задоволенні подання.
Керуючись ст. ст. 34, 418, 419, ч. 9 ст. 615 КПК України, колегія суддів,
у задоволенні подання голови Галицького районного суду м. Львова від 06 лютого 2026 року ОСОБА_5 - відмовити.
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62025140120001015 від 22 серпня 2025 року про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, повернути до Галицького районного суду м. Львова для розгляду про суті.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3