Справа № 486/2129/25
Провадження № 2/486/493/2026
(заочне)
16 лютого 2026 року м. Південноукраїнськ
Південноукраїнський міський суд Миколаївської області
у складі: головуючого судді Далматової Г.А.,
при секретарі Маляновій А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності,
учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 ,
10 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання за нею права особистої приватної власності на 10 кв.м частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Свою позицію позивач обґрунтовує тим, що з 11 грудня 1982 року до теперішнього часу перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , але даний факт носить лише формальний характер, оскільки відповідач з 2000 року поїхав з міста. Позивачу не відоме місце його перебування, стосунки між ними припинені. Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 лютого 2025 року була задоволена її позовна заява та визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 . Після набрання рішенням законної сили, вона розпочала процес приватизації вищезазначеного житла. Відповідно до рішення Південноукраїнської міської ради за № 2426 від 11 вересня 2025 року ОСОБА_1 приватизувала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , із доплатою за надлишкову загальну площу, яка становить 10 кв.м.
За надлишкову загальну площу вона сплатила власні кошти у розмірі 811,20 грн. Зазначає, що 10 кв.м частини вищезазначеної квартири хоча і були придбані у шлюбі, але за її особисті кошти.
В судовому засіданні позивач позовну заяву підтримала та пояснила, що на теперішній час шлюб між нею та ОСОБА_2 не розірвано. У 2000 році останній поїхав з міста, спочатку вони спілкувалися, але згодом стосунки припинили, його місце знаходження їй не відоме. Згідно з рішенням Південноукраїнської міської ради за № 2426 від 11 вересня 2025 року вона приватизувала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , із доплатою 811,20 грн. за надлишкову загальну площу 10 кв.м. В приватизації відповідач не приймав участі, доплату вона здійснювала за особисті кошти. Не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
За таких обставин, відповідно до вимог ч. 4 ст. 223 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу без участі відповідача на підставі наявних у ній даних і доказів, про що в судовому засіданні суд постановив відповідну ухвалу.
Дослідивши докази в сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 11 грудня 1982 року в Ульянівській сільській раді Миколаївського району Миколаївської області, актовий запис № 25. Після укладення шлюбу чоловікові та дружині присвоєні прізвища « ОСОБА_4 » та « ОСОБА_4 » відповідно /а.с. 7/.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 17 лютого 2025 року (справа № 486/1903/24) задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Південноукраїнська міська територіальна громада в особі Південноукраїнської міської ради Миколаївської області, виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради Миколаївської області про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 /а.с. 14-19/.
Відповідно до рішення Південноукраїнської міської ради за № 2426 від 11 вересня 2025 року «Про приватизацію ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 », Південноукраїнська міська рада вирішила передати (приватизувати) у приватну власність, із доплатою за надлишкову загальну площу, ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 /а.с. 11/.
Згідно технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2 /а.с. 8-10/, загальна площа квартири становить 44,56 кв.м.
17 вересня 2025 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно /а.с. 12/.
До позовної заяви додано дублікат квитанції про сплату ОСОБА_1 23 вересня 2025 року на рахунок КП «Бюро технічної інвентаризації» грошових коштів у сумі 811,20 грн. /а.с. 20/а/.
Згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав /а.с. 13/ ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вона є давньою знайомою ОСОБА_1 . Позивач приватизувала квартиру без участі свого чоловіка ОСОБА_2 , який в 2003 чи 2005 році поїхав десь з міста. Їй відомо, що за свої кошти позивач здійснила доплату за 10 кв.м надлишкової загальної площі квартири.
Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є визнання права.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч. 1 ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування (постанова Верховного Суду 12 червня 2019 року справа №595/324/17).
Відповідно до ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто: житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
У випадку придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована (постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18).
Виходячи із аналізу зазначених норм, судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями, як час набуття майна і кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Отже, у разі придбання майна в період шлюбу, але за особисті кошти таке майно не може вважатись спільним майном подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за чиї кошти воно придбане.
Враховуючи викладене та, беручи до уваги, що квартира АДРЕСА_2 була приватизована ОСОБА_1 , із доплатою за надлишкову загальну площу 10 кв.м у розмірі 811,20 грн, яку позивач здійснила за особисті кошти, що не спростовано відповідачем, вказані 10 кв.м частини квартири за вищевказаною адресою є особистою приватною власністю позивача, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України.
За таких умов суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Позивач у позовній заяві не ставила на вирішення питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263, 264, 265, 282 ЦПК України, суд
Задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності.
Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 10 кв.м частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Повне ім'я позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Повне ім'я відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнє місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Суддя Г. А. Далматова