м. Вінниця
16 лютого 2026 р. Справа № 120/6558/25
Вінницький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
14.05.2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії від 24.03.2025 року № 025350012979;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області призначити та виплачувати їй пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 17.03.2025 року, зарахувавши до страхового стажу період навчання з 01.09.1978 року по 26.05.1979 року та періоди роботи згідно трудової книжки з 01.03.1992 року по 02.01.2003 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 04.03.2025 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатами розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 12.03.2025 року № 025350012979 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 22 роки.
Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Ухвалою суду від 14.04.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
06.06.2025 року на адресу суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що пенсійним органом прийнято рішення від 24.03.2025 № 025350012979 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Вказує, що починаючи з січня 2019 право на призначення пенсії за віком після досягнення 65 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2027 по 31 грудня 2027 не менше 15 років.
Тобто, зазначає, що на дату звернення вік позивача становив 62 роки 11 місяців 16 днів, страховий стаж - 18 років 8 місяців 13 днів.
На думку відповідача2, Головне управління вважає, що прийняте рішення від 24.03.2025 року № 025350012979 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком є правомірним та таким, що прийняте згідно норм чинного законодавства.
Враховуючи вищезазначене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У встановлений судом строк представник Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відзив на позовну заяву не подав, при цьому, копія ухвали про відкриття провадження була доставлена до його електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" 20.05.2025 року, що підтверджується відповідною довідкою.
Таким чином, оскільки відповідач зареєстрований в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, самостійно визначивши адресу електронної пошти для листування із ним, суд приходить до висновку, що в силу положень ст. ст. 18, 268 КАС України, ухвала суду від 19.05.2025 року вважається врученою відповідачу 20.05.2025 року в електронній формі шляхом її направлення на офіційну електронну адресу.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
04.03.2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатами розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення № 025350012979 від 24.03.2025 року про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 22 роки.
В рішенні вказано, що вік заявника становить 62 роки 11 місяців.
Стаж для визначення права на призначення пенсії за віком становить 18 років 06 місяців 1 день, при цьому страховий стаж особи становить 14 років 10 місяців 25 днів.
Також вказано, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- періоди роботи згідно трудової книжки від 24.09.1979 року серія НОМЕР_1 , оскільки рік народження особи на першій сторінці трудової та запис про зміну прізвища (на ОСОБА_2 ) зроблено з порушенням пункту 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях від 20.061974 року №162, а саме запис не завірено печаткою підприємства (відділу кадрів). Інші документи, що можуть підтвердити зміну прізвища, заявницею не надано;
- період навчання з 01.09.1978 року по 26.05.1979 року згідно свідоцтва про навчання № НОМЕР_2 , оскільки наявні виправлення в прізвищі та імені особи;
- період роботи з 01.03.1992 року по 02.01.2003 року згідно архівної довідки від 26.05.2021 року №16-15/92, оскільки не підтверджено зміну прізвищ ОСОБА_3 .
Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Частина 1 статті 9 Закону №1058-ІV встановлює, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частини 2 статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Отже, страховий стаж, набутий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, у спірний період роботи позивача, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162) положення якої діяли до 29.07.1993 року.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки, працівник своїм підписом засвідчує правильність внесених даних. Першу сторінку (титульний лист) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 2.12 Інструкції № 162 зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові та дату народження проводяться адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорти, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер та дату цих документів.
Так, як вбачається з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 24.09.1979 року, що на внутрішньому боці вказаної обкладинки трудової книжки здійснено посадовими особами, де на той час працювала позивач, записи щодо зміни прізвища з " ОСОБА_4 " на " ОСОБА_5 " з посиланням на свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 24.01.1981 року, з " ОСОБА_5 " на " ОСОБА_2 " згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_4 від 10.03.1990 року, з " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_6 " на підставі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 13.01.1994 року.
Тобто інформація про зміну прізвища позивача внесена її роботодавцем відповідно до правил визначених п. 2.12. Інструкції № 162.
При цьому, відповідач зауважує, що рік народження особи на першій сторінці трудової та запис про зміну прізвища (на ОСОБА_2 ) зроблено з порушенням пункту 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях від 20.06.1974 року №162, а саме запис не завірено печаткою підприємства (відділу кадрів).
Пунктом 1.4. Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, тому не може впливати на його особисті права.
Отже, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємства, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням таких періодів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 654/890/17 та у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Крім цього, Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та наявність у ній печатки підприємства, і не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином на позивача не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки, які містить трудова книжка, позаяк такі недоліки не пов'язані із виною позивача.
Суд акцентує увагу на тому, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Так, в оскаржуваному рішенні Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області позивачу не зараховано до страхового стажу період її роботи зазначений у трудовій книжці НОМЕР_1 від 24.09.1979 року, оскільки рік народження особи на першій сторінці трудової та запис про зміну прізвища (на ОСОБА_2 ) зроблено з порушенням пункту 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях від 20.061974 року №162, а саме запис не завірено печаткою підприємства (відділу кадрів).
При цьому, суд наголошує, що відсутність відтиску печатки у титульній сторінці трудової книжки на записі у зміні прізвища позивача, не є тим недоліком трудової книжки чи записів у них, за наявності якого трудовий стаж позивача не може вважатися підтвердженим.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №275/615/17.
Отже, відсутність на титульному аркуші трудової книжки печатки підприємства (або печатки відділу кадрів), яким вперше заповнено трудову книжку, не може бути підставою неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві. Тим більше титульний аркуш трудової книжки взагалі не містить жодних відомостей про стаж та період роботи працівника, позаяк такі відомості зазначаються в наступних її розділах, щодо правильності заповнення яких відповідачі заперечень не висловлювали.
Суд враховує, що в оскаржуваному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 24.03.2025 року № 025350012979, не вказано які саме періоди трудової діяльності позивача не були враховані відповідачем, а вказаним рішенням відповідачем фактично не враховано трудову книжку позивача та відповідно всі записи у ній з підстав того, що на першій (титульній) сторінці трудової книжки відсутня печатка підприємства.
Також суд враховує, що відповідач у оскаржуваному рішенні не зарахував до страхового стажу період роботи з 01.03.1992 року по 02.01.2003 року згідно архівної довідки від 26.05.2021 року №16-15/92, оскільки не підтверджено зміну прізвищ ОСОБА_3 , суд зазначає таке.
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища 24.01.1981 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області ОСОБА_7 одружилася та змінила прізвище на " ОСОБА_5 ".
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища 10.03.1990 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ладижинського міського управління юстиції Вінницької області ОСОБА_8 одружилася та змінила прізвище на " ОСОБА_2 ".
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 від 13.01.1994 року ОСОБА_9 одружилася та змінила прізвище на « ОСОБА_6 »
Крім того, трудова книжка серії НОМЕР_1 від 24.09.1979 року містить відомості про зміни прізвищ позивача, зокрема з " ОСОБА_5 " на " ОСОБА_2 " згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_4 від 10.03.1990 року, та перебувають у нерозривному взаємозв'язку та стосуються однієї й тієї самої особи.
Відтак, враховуючи надані позивачем документи, відповідач повинен був врахувати період роботи з 01.03.1992 року по 02.01.2003 року до її страхового стажу.
Щодо доводів відповідача про те, що до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1978 року по 26.05.1979 року згідно свідоцтва про навчання № НОМЕР_2 , оскільки наявні виправлення в прізвищі та імені особи, суд зазначає, що зазначені відповідачем формальні недоліки щодо виправлення прізвища та імені позивача не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.
При цьому, суд зауважує, що відповідачем не наведено жодних аргументів про те, що відповідне свідоцтво про навчання стосується іншої особи, а не позивача.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а (адміністративне провадження № К/9901/17572/18).
Відтак, враховуючи надані позивачем документи, відповідач-1 повинен був врахувати період навчання позивача з 01.09.1978 року по 26.05.1979 року до її страхового стажу.
Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011 року) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
В даному випадку суд враховує, що відповідач не надав жодного доказу в обґрунтування того, що відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоди її роботи згідно трудової книжки, він діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії від 24.03.2025 року № 025350012979.
Щодо позовних вимог зобов'язального характеру в частині призначення пенсії за віком, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу зокрема з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Виходячи із обставин цієї справи суд враховує, що оскаржуване позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про призначення пенсії за віком. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх, передбачених нормами пенсійним законодавством, умов для прийняття рішення про призначення пенсії за віком.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про призначення пенсії, за відсутності необхідного страхового стажу та висновків відповідача про наявність чи відсутність усіх умов необхідних для зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 01.03.1992 року по 02.01.2003 року відповідно до записів у трудовій книжці серія НОМЕР_1 від 24.09.1979 року.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, оскільки відповідачем взагалі не надавалась оцінка записам трудової книжки, що, як наслідок, могло призвести до неправильного обрахунку страхового стажу позивача, то суд уважає, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.03.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Згідно частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії від 24.03.2025 року № 025350012979.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.03.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В решті позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі судовий збір в розмірі 645,98 грн. (шістсот сорок п'ять гривень дев'яносто вісім копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84121, код ЄДРПОУ 13486010 ).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 );
Відповідач: Головне управління в Донецькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84121, код ЄДРПОУ 13486010 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Дончик Віталій Володимирович