Справа № 344/21020/25
Провадження № 33/4808/141/26
Категорія ст. 124 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Тринчук В. В.
Суддя-доповідач Васильєв
13 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
за участю захисника адвоката Томина С.В., потерпілої ОСОБА_1 та її представника адвоката Боднарчука А.М.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Томина С.В. на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 січня 2026 року, якою
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 (вісімсот п'ятдесят) гривень, стягнути в дохід держави судовий збір у сумі 665 (шістсот шістдесят п'ять) гривень, 60 копійок, -
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 порушив ПДР України, що спричинило пошкодження транспортних засобів.
Вказане адміністративне правопорушення вчинено за наступних обставин.
Так, 16 листопада 2025 року, близько 05 години 15 хвилин по вулиці Набережна (імені Стефаника Василя), 33 у місті Івано-Франківськ водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки «Lexus IS 220 D», державний номерний знак НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, перед початком обгону не переконався у безпечності маневру та допустив зіткнення із транспортним засобом марки «Toyota Yaris», державний номерний знак НОМЕР_2 , що рухалась попереду у тій самій смузі та увімкнула лівий покажчик повороту і мала намір зробити маневр розвороту, у результаті чого відбулось зіткнення, також після зіткнення транспортний засіб марки «Lexus IS 220 D», державний номерний знак НОМЕР_1 неконтрольовано здійснив наїзд на огорожу та гаражне приміщення. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Не погодившись з вказаним рішенням суду захисник ОСОБА_2 адвокат Томин С.В., подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Івано-Франківського міського суду від 13.01.2026 року скасувати та винести нову постанову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення. передбаченого ст. 124 КУпАП.
Вважає, що постанова суду є незаконною та необґрунтованою.
Вказує, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд поза увагою залишив той факт, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що потерпіла завчасно увімкнула покажчик лівого повороту. У своїх поясненнях від 16.11.2025 р., доданих до протоколу, потерпіла не вказує про те, що вмикала покажчик повороту. Крім того, під час судового засідання ОСОБА_2 неодноразово звертав увагу суду на те, що потерпіла увімкнула покажчик повороту лише тоді, коли його ТЗ впритул наблизився до ТЗ потерпілої і вона раптово почала маневр повороту, якому ОСОБА_2 запобігти вже не мав технічної можливості. Вказані обставини підтверджуються доданими до матеріалів справи фотознімками, з яких вбачається, що лінійні сліди ковзання відобразились саме на правій боковій частині ТЗ ОСОБА_2 від ТЗ потерпілої, а не навпаки. Вважаємо, що зазначене свідчить про те, що ТЗ ОСОБА_2 вже перебував у процесі обгону у момент початку виконання маневру ТЗ потерпілої.
Зазначає, що у судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтвердили той факт, що ТЗ потерпілої, рухаючись зі швидкістю 15 км/год був перешкодою для руху ТЗ ОСОБА_2 та дозволяв йому виконувати маневр обгону.
Вважає, що суд самостійно змінив на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення.
Всупереч описаній у протоколі фабулі, в оскаржуваній постанові судом висловлено наступні твердження: 1) «... встановлено, що ОСОБА_2 здійснював обгін у недозволеному місці» (арк. 3 постанови) «. водій ОСОБА_2 , здійснюючи маневр обгону в недозволеному для цього місці, не переконався у безпечності маневру та допустив зіткнення із транспортним засобом «Toyota Yaris..»» (арк. 4 постанови). При цьому, констатуючи факт здійснення ОСОБА_2 обгону у недозволеному місці, суд не вказав, у якому саме «недозволеному місці» він здійснював обгін та який пункт ПДР при цьому було порушено. Вважають, що такі дії суду є зміною формулювання обвинувачення та порушують права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. До таких прав серед іншого належить: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви. Заявлячи клопотання, подаючи докази, даючи пояснення, ОСОБА_2 та його захисник керувались тим, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого ОСОБА_2 обвинувачення відповідно до змісту протоколу. Обставини щодо здійснення обгону у недозволеному місці у протоколі відсутні, тому сторона захисту не наводили з цього приводу жодних доводів, пояснень, не подавали будь-яких доказів клопотань. Крім того, відповідно до п. 14.6 ПДР обгін заборонено: а) на перехресті; б) на залізничних переїздах і ближче ніж за 100 м перед ними; в) ближче ніж за 50 м перед пішохідним переходом у населеному пункті та 100 м - поза населеним пунктом; г) у кінці підйому, на мостах, естакадах, шляхопроводах, крутих поворотах та інших ділянках доріг з обмеженою оглядовістю чи в умовах недостатньої видимості; г) транспортного засобу, який здійснює обгін або об?їзд; д) у тунелях; е) на дорогах, що мають дві та більше смуги для руху в одному напрямку; є) колони транспортних засобів, позаду якої рухається транспортний засіб з увімкненим проблисковим маячком (крім оранжевого).
До початку судового розгляду на адресу Івано-Франківського апеляційного суду надійшли письмові пояснення від представника потерпілої адвоката Боднарчука А.М., у яких він вказує, що вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та такою, що постановлена з повним і всебічним дослідженням доказів у справі.
Вважає, доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів того, що потерпіла завчасно увімкнула покажчик лівого повороту - необґрунтованими, оскільки дані твердження ґрунтуються на припущеннях та суб'єктивному сприйнятті ситуації. Посилання апелянта на те, що інший водій не увімкнув покажчик повороту, фактично спрямоване на перекладання відповідальності за наслідки ДТП на потерпілу сторону без надання переконливих доказів на підтвердження таких тверджень.
Вказує, що факт зіткнення транспортних засобів свідчить про те, що апелянт не забезпечив належного контролю за рухом свого транспортного засобу, не обрав безпечної швидкості та/або не дотримався безпечної дистанції, чим порушив вимоги Правил дорожнього руху. За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності в діях апелянта порушення вимог безпеки дорожнього руху та причинного зв'язку між цими порушеннями і настанням дорожньо-транспортної пригоди.
Зазначає, що на момент увімкнення лівого покажчика повороту та початку здійснення маневру розвороту транспортного засобу марки «Lexus IS 220 D», позаду не було. Однак вже після здійснення ОСОБА_1 підготовчих дій для здійснення розвороту та початку виїзду на зустрічну смугу, ОСОБА_2 , рухаючись на своєму автомобілі на великій швидкості, грубо порушуючи ПДР України, розпочав здійснювати обгін, внаслідок чого і відбулось зіткнення транспортних засобів, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР №51451, де прямо зазначається « ... водій ОСОБА_1 включила лівий покажчик поворота та мала намір зробити маневр, а саме розворот». Таким чином, доводи апелянта про те, що потерпіла раніше не зазначала про увімкнення покажчика повороту та про те, що у матеріалах справи відсутні такі докази, спростовуються матеріалами справи та є необґрунтованими.
Вказує, що згідно письмових пояснень, долучених до матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_2 визнає факт виконання ним маневру обгону та підтверджує, що інший транспортний засіб здійснював розворот, тобто він не заперечує сам факт здійснення потерпілою маневр розвороту, а лише суб'єктивно оцінює момент подачі сигналу повороту як «запізнілий», що не підтверджується жодними об'єктивними доказами.
Водночас у поясненнях потерпілої ОСОБА_1 зазначено, що вона рухаючись по вул. Набережна, мала намір здійснити розворот, переконалася у безпечності маневру та виконувала його у місці, де це дозволено дорожньою розміткою. Лише після початку маневру вона відчула різкий удар з лівого боку, що свідчить про те, що зіткнення сталося в момент, коли її транспортний засіб уже перебував у процесі розвороту.
Крім того, зазначає, що факт того, що після зіткнення транспортний засіб апелянта «вийшов з-під контрою» та здійснив удар в огорожу і будівельну споруду, додатково свідчить про не вибір ним безпечної швидкості руху, що також перебуває у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.
З огляду на це, вказує, що матеріали справи підтверджують, що причиною зіткнення стали дії апелянта, який, виконуючи маневр обгону, не переконався у його безпечності, не врахував дорожню обстановку та порушив вимоги ПДР.
Вказує, що посилання апелянта на те, що суд самостійно змінив на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі правопорушення та доводи апеляційної скарги про порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та нібито зміну судом фабули правопорушення є безпідставними.
Із змісту постанови суду першої інстанції вбачається, що суд не вийшов за межі обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, та досліджував саме ті фактичні дані, які стали підставою для складання протоколу і притягнення особи до адміністративної відповідальності. Суд не доповнював фабулу новими фактичними обставинами, не інкримінував особі інших дій чи бездіяльності, ніж ті, що були зазначені органом, який склав протокол.
Водночас суд першої інстанції, реалізуючи свої повноваження, передбачені КУпАП, надав правову оцінку встановленим у судовому засіданні обставинам та доказам у їх сукупності. Така правова оцінка не є зміною суті обвинувачення, а становить виконання судом функції правосуддя - з'ясування фактичних обставин справи та правильного застосування норм матеріального права.
Матеріали провадження не містять жодних даних про те, що особа була позбавлена можливості знати, у вчиненні яких саме дій її обвинувачують, або що вона не мала можливості надати пояснення, заперечення чи докази на свій захист. Отже, вимоги статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду, змагальності сторін та забезпечення права на захист порушені не були.
Посилання ОСОБА_2 на те, що суд не має права відшукувати докази винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, не заслуговують на увагу з огляду на таке: із матеріалів справи вбачається, що жодних доказів суд першої інстанції самостійно не збирав та не витребовував з власної ініціативи з метою доведення вини особи. Докази, покладені в основу постанови, буди надані учасникам провадження, зокрема потерпілою стороною, яка реалізовувала своє процесуальне право на подання доказів відповідно до положень КУпАП.
Також, звертає увагу на те, що сам факт порушення ПДР під час складання протоколу про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці події та під час розгляду справи в суді першої інстанції апелянтом не заперечувався.
В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 не з'явився, хоча в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги, не подав клопотань про відкладення розгляду справи та не підтвердив поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції.
Зі змісту доводів захисника адвоката Томина С.В. вбачається, що ОСОБА_2 знає про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, повністю довіряє йому представництво своїх інтересів в суді та не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за його відсутності.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та потерпілого у зв'язку з чим участь цих осіб в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд, вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_2 .
В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник ОСОБА_2 адвокат Томин С.В. підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.01.2026 року та винести постанову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 закрити у зв'язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Потерпіла ОСОБА_1 та її представник адвокат Боднарчук А.М. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення. Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.01.2026 року щодо ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП - без змін.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню і постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд, враховуючи недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року, вважає за необхідне здійснювати правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини адміністративного правопорушення, належним чином мотивував свої висновки щодо доведеності вини ОСОБА_2 .
Постанова суду відповідає вимогам ст.283 КУпАП і містить опис обставин, встановлених при розгляді справи, зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за дане правопорушення та прийняте по справі рішення.
При вирішенні питання про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд приймає до уваги, що згідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність особи, яка доведена достатніми та незаперечними доказами.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Апеляційним судом у повному обсязі досліджені докази, які містяться в матеріалах справи та були надані сторонами під час розгляду справи в апеляційній інстанції.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття судом провадження його не було закрито або ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Так, враховуючи, що в своїх доводах сторона захисту посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне перевірити вищевказані доводи та дослідити сукупність доказів, які містяться в матеріалах справи.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 514514, в якому вказано, що 16.11.2025 року о 05 год. 15 хв. в м. Івано-Франківськ, вул. Набережна (ім. Стефаника Василя), 33 водій ОСОБА_2 , керуючи ТЗ Lexus IS 220D д.н.з. НОМЕР_1 не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою перед початком обгону не переконався в безпечності маневру і допустив зіткнення із Toyota Yaris д.н.з. НОМЕР_2 , яке рухалось попереду в тій самій смузі водій ОСОБА_1 включила лівий покажчик повороту та мала намір зробити маневр, а саме розворот, в результаті чого відбулося зіткнення та автомобілі отримали механічні пошкодження із матеріальними збитками, також після зіткнення ТЗ Lexus IS 220D д.н.з. НОМЕР_1 неконтрольовано здійснив наїзд на огорожу та гаражне приміщення, чим порушив п. 2.3.б, 14.2.б ПДР, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП. (а.с. 1)
Вищевказаний протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою на те особою - інспектором 1 взводу 1 роти 1 БУПП в Івано-Франківській області лейтенантом поліції Кокерчуком Р.О., підписаний уповноваженою особою та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 .
Правопорушнику були роз'яснені його права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП та повідомлено про розгляд справи в Івано-Франківському міському суді.
У протоколі зазначено, що пояснення по суті порушення ОСОБА_2 надасть на окремому аркуші.
Посвідчення водія у ОСОБА_2 працівниками поліції не вилучено та тимчасовий дозвіл на право керування транспортними засобами не видавався.
Про зміст протоколу ОСОБА_2 був ознайомлений, про що свідчить його власноручний підпис.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 звинувачується в тому, що він не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою перед початком обгону, керуючи транспортним засобом, перед маневром обгону не переконався в його безпечності, а також не переконався, що водій ТЗ, який рухається попереду по тій самій смузі не подав сигналу про намір повороту (перестроювання) ліворуч, порушив вимогу п. 2.3.б та 14.2.б Правил дорожнього руху України, внаслідок чого сталося зіткнення транспортних засобів.
Зі схеми місця дорожньо-транспортної пригоди від 16.11.2025 року видно викладені в протоколі про адміністративне правопорушення події, та з згідно з даною схемою транспортний засіб «Toyota Yaris», державний номерний знак « НОМЕР_2 », отримав пошкодження бокової лівої частини та передньої лівої частини, а транспортний засіб «Lexus 220D», державний номерний знак « НОМЕР_1 » отримав пошкодження передньої центральної частини, бокових лівої та правої частин, задньої центральної частини . (а.с. 2)ї
До матеріалів справи були долучені фотографії (а.с. 21-22), на яких зображені транспортні засоби із вищевказаними пошкодженнями.
Зі змісту пояснень ОСОБА_2 , наданих працівникам поліції 16.11.2025 року (а.с. 3) вбачається, що 16.11.2025 року о 05 год. 15 хв. він рухався на авто «Lexus 220D», державний номерний знак « НОМЕР_1 » по вулиці Набережна в сторону кільця Мазепи, після чого хотів здійснити обгін ТЗ «Toyota Yaris», державний номерний знак « НОМЕР_2 », який в останній момент почав здійснювати маневр розвороту, включивши запізно сигнал повороту, після чого був здійснений удар в праву сторону його автомобіля і його транспортний засіб вийшов з-під контролю, внаслідок чого він здійснив удар в огорожу та будівельну споруду.
До матеріалів справи долучено письмові пояснення ОСОБА_1 (а.с. 4), відповідно до яких 16.11.2025 року о 05 год. 15 хв. вона рухалася по вул. Набережна у сторону вул. Мазепи на ТЗ «Toyota Yaris», державний номерний знак « НОМЕР_2 », після чого їй потрібно було здійснити маневр розвороту, у подальшому переконавшись у безпечному маневрі, там де дозволяє розмітка, відчула удар з лівого боку, після чого зупинилася та виявила, що в неї в'їхав інший ТЗ «Lexus 220D», державний номерний знак « НОМЕР_1 ».
В судовому засіданні апеляційної інстанції потерпіла ОСОБА_1 пояснила, що дійсно 16.11.2025 року вона рухалася по вул. Набережна у сторону вул. Мазепи на ТЗ марки «Toyota Yaris», державний номерний знак « НОМЕР_2 », після чого їй потрібно було здійснити маневр розвороту у зв'язку з чим швидкість її транспортного заходу була достатньо повільною і складала приблизно 15 км/год. Зазначає, що подала світловий сигнал повороту ліворуч за десять метрів до місця виконання маневру. Вважає, що у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди винен ОСОБА_2 та повністю погоджується із рішення суду першої інстанції і вважає його законним та обґрунтованим.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник потерпілої адвокат Боднарчук А.М. просив залишити рішення суду першої інстанції без змін оскільки вважав, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення. Вважав, що останній рухаючись із значним перевищенням швидкості руху, незважаючи на те, що транспортний засіб марки «Toyota Yaris», державний номерний знак « НОМЕР_2 » який рухався попереду у попутному напрямку під керуванням потерпілої ОСОБА_1 , яка увімкнула лівий покажчик повороту, розпочав виконувати обгін.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.
Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи, які містяться в матеріалах справи.
Апеляційний суд вважає, що наявні відеозаписи є належними та допустимими доказами, оскільки отримані у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено за допомогою боді камер працівників поліції.
Зокрема, відеозаписами зафіксовано оформлення працівниками поліції даних адміністративних матеріалів у присутності учасників дорожньо-транспортної пригоди та законність і послідовність дій працівників поліції на місці оформлення матеріалів справи.
Також потерпілою ОСОБА_1 в суді першої інстанції було долучено оптичний диск із відеозаписом (а.с. 24), на якому зображено розташування транспортних засобів після настання дорожньо-транспортної пригоди та їхні пошкодження.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у випадку виникнення дорожньо-транспортної пригоди за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їх діях складу адміністративного правопорушення, потребує встановлення причинного зв'язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з'ясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричинення злочинного наслідку.
Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України у постанові № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у випадках, коли передбачені ст. 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома водіями транспортних засобів, потрібно з'ясовувати характер порушень, які допустив кожний з них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. Виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.
Зі змісту висунутого обвинувачення вбачається, що ОСОБА_2 звинувачується у порушенні вимоги п. 2.3.б та 14.2.б Правил дорожнього руху України, якими заборонено здійснювати обгін, якщо водій не переконався, що водій ТЗ, який рухається попереду по тій самій смузі, не подав сигнал про намір повороту (перестроювання) ліворуч.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що саме порушення водієм ОСОБА_2 вимог пп. 2.3.б, 14.2.б. Правил дорожнього руху України та здійснення обгону знаходиться у причинному зв'язку із дорожньо-транспортної пригодою.
Апеляційний суд приймає до уваги доводи сторони захисту про те, що потерпіла ОСОБА_1 діяла в порушення вимог 9.4. Правил дорожнього руху відповідно до якого, водії зобов'язані подавати сигнал покажчиками повороту або рукою завчасно до початку маневру (з урахуванням швидкості руху), але не менш як за 50-100 м у населених пунктах і за 150-200 м поза ними, і припиняти негайно після його закінчення (подавання сигналу рукою слід закінчити безпосередньо перед початком виконання маневру). Сигнал забороняється подавати, якщо він може бути не зрозумілим для інших учасників руху. При цьому, подавання попереджувального сигналу не дає водієві переваги і не звільняє його від вжиття запобіжних заходів.
Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що відповідно до п.10.1 ПДР України перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
Апеляційний суд вважає безпідставним доводи сторони захисту про те, що водій ОСОБА_2 розпочав обгін до подання потерпілою ОСОБА_1 сигналу повороту ліворуч та вважає, що останній, враховуючи фактичні обставини дорожньо-транспортної пригоди, мав можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди за умови, що був уважним та стежив за дорожньою обстановкою.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що розгляд провадження відбувається в межах обвинувачення, яке висунуто ОСОБА_2 , а тому доводи про перевищення швидкості руху та здійснення маневру обгону у непередбаченому для цього місця явно виходять за межі висунутого обвинувачення і не можуть бути перевірені судом.
Апеляційний суд вважає, що доводи сторони захисту про те, що потерпіла ОСОБА_1 розпочала виконувати маневр розвороту та своїми діями створила аварійну ситуації в той час, коли водій ОСОБА_2 вже виконував маневр обгону, не спростовують правильність висновків суд про доведеність винуватості у вчиненні правопорушення.
Так, відповідно до висунутого обвинувачення вбачається, що ОСОБА_2 звинувачується в тому, що діючи в порушення вимог п.2.3.б та п.14.2.б Правил дорожнього руху не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою та перед початком обгону не переконався в безпечності маневру і допустив зіткнення із транспортним засобом марки Toyota Yaris д.н.з. НОМЕР_2 , яке рухалось попереду в тій самій смузі водій ОСОБА_1 включила лівий покажчик повороту та мала намір зробити маневр, а саме розворот, в результаті чого відбулося зіткнення та автомобілі отримали механічні пошкодження із матеріальними збитками.
Апеляційний суд вважає, що вищевказані дії водія ОСОБА_2 безпосередньо перебувають у причинному зв'язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди.
Так , відповідно до вимог п.2.3.б ПДР України водій транспортного засобу повинен бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Відповідно до вимог п. 14.2.б ПДР України перед початком обгону водій повинен переконатися в тому, що водій транспортного засобу, який рухається попереду по тій самій смузі, не подав сигналу про намір повороту (перестроювання) ліворуч.
Апеляційний суд вважає доведеним поза розумним сумнівом, що водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки ТЗ «Lexus 220D», державний номерний знак « НОМЕР_1 », він не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою перед початком обгону, перед маневром обгону не переконався в безпечності обгону, чим порушив вимоги п. 2.3.б, 14.2.б. Правил дорожнього руху України, та допустив зіткнення з іншим транспортним засобом, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Апеляційний суд вважає, що висновки суд першої інстанції про те, що водій ОСОБА_2 здійснював маневр обгону у недозволеному місці явно виходять за межі висунутого обвинувачення, яке визнано судом доведеним та порушує право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності на захист.
Разом з тим, вищевказані порушення не свідчать про незаконність судового рішення щодо доведеності винуватості водія ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
Статтею 124 КУпАП передбачено відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку сукупності досліджених доказів та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП в діях ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, обґрунтовано визнав останнього винним у вчиненні правопорушення та в межах встановленого законом строку наклав на нього відповідне стягнення.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за необхідне апеляцію захисника адвоката Томина С.В. залишити без задоволення, а постанову судді залишити без змін.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника адвоката Томина С.В. залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 січня 2026 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв