Справа № 161/15373/25 Провадження №11-кп/802/167/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
11 лютого 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілої - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження №1202503058000895 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 жовтня 2025 року щодо нього,
Вказаним вироком суду ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець, житель та зареєстрованого в АДРЕСА_1 , громадянин України, з професійно-технічною освітою, непрацюючий, розлучений, в порядку ст.89 КК України не судимий,
засуджений за ч.1 ст.286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 4 (чотири) роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 постановлено рахувати з дня приведення вироку до виконання.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь КП «Медичне об'єднання Луцької міської територіальної громади» Управління охорони здоров'я Луцької міської ради майнову шкоду - кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на лікування потерпілих від злочину ОСОБА_9 та ОСОБА_7 в сумі 41058 (сорок одна тисяча п'ятдесят вісім) грн. 92 коп.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 моральну шкоду в сумі 100000 (сто тисяч) грн.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 моральну шкоду в сумі 100000 (сто тисяч) грн.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 витрати пов'язані із надання правової допомоги в сумі 20000 (двадцять тисяч) грн.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 витрати пов'язані із надання правової допомоги в сумі 20000 (двадцять тисяч) грн.
Стягнути з ОСОБА_8 в дохід держави витрати пов'язані із залученням експерта для проведення інженерно-транспортної експертизи у розмірі 7 131 (сім тисяч сто тридцять одну) грн. 20 коп.
Вироком вирішено питання речових доказів, судових витрат та арештованого майна.
За вироком суду ОСОБА_8 визнаний винний та засуджений за те, що він 02 липня 2025 року, близько 20 год. 50 хв., керуючи технічно справним транспортним засобом марки «Audi A6», р.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись ним від вул. Червоного Хреста по вул. Ковельській, на регульованому перехресті з вул. Набережна та Ковельська, у м. Луцьку, Волинської області, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, (вміст алкоголю в крові становив 3,4‰ проміле), в порушення п. п. 2.3. б), 2.9. а), 12.1., 12.3. та 13.1. Правил дорожнього руху, проявив безпечність та неуважність, не зменшив швидкість руху аж до зупинки транспортного засобу, недотримався безпечної дистанції та допустив зіткнення з попутним автомобілем «Volkswagen Golf», р.н.з. НОМЕР_2 , що зупинився на червоний сигнал світлофора, який в свою чергу допустив зіткнення з автомобілем попереду марки «BMW 535XI», р.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_10 .. Внаслідок вказаних зіткнень водій транспортного засобу «Volkswagen Golf» ОСОБА_9 та його пасажир ОСОБА_7 , отримали тілесні ушкодження.
Внаслідок грубих порушень вищевказаних Правил дорожнього руху водій ОСОБА_8 спричинив ОСОБА_9 тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров'я, оскільки для загоєння переломів ребер необхідний час більше 21 доби.
Також пасажиру ОСОБА_7 спричинив тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров'я, оскільки для загоєння переломів ребер необхідний час більше 21 доби.
Таким чином, у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, перебуває грубе порушення водієм ОСОБА_8 вимог п.п.2.3. б), 2.9. а), 12.1., 12.3. та 13.1. Правил дорожнього руху.
У поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 , не оспорюючи фактичних обставин та кваліфікацію своїх дій, вважає вирок суду в частині призначеного покарання, вирішення цивільних позовів та розміру стягнутих витрат на правничу допомогу необґрунтованим. Посилається на те, що він щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, добровільно відшкодував потерпілим матеріальну шкоду. Вказує на те, що потерпілим заподіяно тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до середньої тяжкості, які в подальшому не спричинило їм будь яких негативних наслідків, а тому визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає принципам розумності та співрозмірності. Також зазначає, що заявлені до відшкодування витрати на правничу допомогу є завищеними та необґрунтованими. Просить вирок суду змінити, зменшити строк покарання до одного року позбавлення волі, зменшити розмір відшкодування моральної шкоди до 30 000 гривень та розмір правничої допомоги до 5 000 гривень на кожного потерпілого.
Заслухавши доповідача, який виклав суть обвинувачення, доводи апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_8 , який подану апеляційну скаргу підтримував та просив змінити вирок суду і призначити йому більш м'яке покарання, думку прокурора та потерпілої ОСОБА_7 , які апеляційну скаргу заперечували та просили вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за встановлених і викладених у вироку обставин, обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, за згодою учасників судового провадження, керуючись вимогами ст.349 КПК України після допиту обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні кримінальних правопорушень, дійшов висновку про недоцільність дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази стосовно яких судом, згідно із ч.3 ст.349 КПК України, не досліджувалися.
Переглядаючи вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги ОСОБА_8 , в частині пом'якшення покарання обвинуваченому, а також в частині зменшення розміру відшкодування моральної шкоди та розміру правничої допомоги, апеляційний суд вважає такі доводи необґрунтованими з огляду на таке.
Частиною 2 статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Приписами ч.1 ст.65 КК України регламентовано, що суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Положення ч.2 ст.65 КК України визначають, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Вказані вимоги закону при призначенні покарання ОСОБА_8 , місцевим судом дотримані.
Як убачається з вироку місцевого суду, призначаючи ОСОБА_8 вид та розмір покарання, суд першої інстанції, дотримуючись наведених вимог кримінального закону, належним чином урахував усі обставини кримінального провадження, у тому числі ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення, дані про особу винного, який вину визнав, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, водночас з 2022 по 2025 роки неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні в Центрі терапії залежностей КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» з діагнозом: «Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю. Синдром залежності», з 17 липня 2024 року по 26 липня 2024 року перебував на стаціонарному лікуванні у 11 відділенні КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» з діагнозом: «Розлад адаптації у вигляді астено-невротичної реакції на стрес», а також те, що він не вперше притягується до кримінальної відповідальності, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, в тому числі за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, думку потерпілих про призначення йому суворого покарання.
Місцевий суд обґрунтовано відніс до обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_8 , щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
А тому, врахувавши наведені обставини у їх сукупності, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому основного покарання, в межах санкції, передбаченої ч.1 ст.286-1 КК України.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність в даному випадку підстав для застосування до обвинуваченого положень ст.69 КК України, а також ст.69-1 КК України, враховуючи обставини вчиненого злочину, особи обвинуваченого, тому вид та розмір покарання, призначений ОСОБА_8 , відповідає принципам законності, невідворотності та співмірності, і є достатнім для досягнення цілей покарання, у зв'язку з чим відповідні доводи апеляційної скарги є неспроможними та не можуть бути задоволеними.
Суд апеляційної інстанції вважає, що врахувавши сукупність зазначених обставин, суспільну небезпеку вчиненого злочину, конкретні обставини його вчинення, наслідки вчиненого злочину, хоча і з необережності, характеристику особи обвинуваченого, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 , покарання у виді позбавлення волі.
Призначене судом ОСОБА_8 покарання повністю відповідає ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення і на думку суду апеляційної інстанції повністю відповідає меті й принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, яке в даному випадку є адекватним характеру вчинених обвинуваченим дій, їх небезпечності та даним про особу винного, і не є надто суворим, як про це зазначено в апеляційній скарзі.
Що стосується доводів обвинуваченого щодо необґрунтованості вироку суду в частині вирішення цивільного позову, а саме стягнення розміру відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих, то колегія суддів вважає їх безпідставними.
Відповідно до ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
При вирішенні цивільного позову суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
При цьому, як убачається з оскаржуваного вироку суду, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції послався на характер та обсяг страждань, які понесли потерпілі внаслідок протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_8 , які виразилися в душевних стражданнях, морально-психологічних переживаннях, пов'язаних з позбавленням можливості вести нормальне повноцінне існування, а також змінами в їх нормальному ритмі життя, придбанні ліків та, як наслідок, прикладання додаткових зусиль для відновлення та організації свого нормального життя.
Враховуючи наведене, керуючись засадами виваженості та розумності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та справедливого висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_8 у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , в сумі 100 000 грн. кожному, з чим погоджується і апеляційний суд.
Таким чином, суд першої інстанції належним чином врахував характер і обсяг страждань потерпілих, їх тривалість і, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, та з дотриманням вище зазначених вимог закону прийняв обґрунтоване рішення щодо цивільних позовів потерпілих, в тому числі щодо розміру стягнення моральної шкоди.
Також є безпідставними доводи обвинуваченого про те, що стягнуті з нього витрати на правову допомогу є неспіврозмірними та не відповідають обсягу наданої правової допомоги.
Положення ч.2 ст.120 КПК України регламентують, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.
Положеннями ч.1 ст.124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
До таких витрат відповідно до п.1 ч.1 ст.118 цього Кодексу належать витрати на правову допомогу.
Згідно з п.3 ч.1 ст.91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Оплата праці адвоката є результатом відповідних домовленостей між адвокатом та його клієнтом і визначається договором про надання правової допомоги.
Відповідно до ст.ст.26, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, ордеру. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.137 ЦПК України).
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, оскільки витрати на правову допомогу підтверджуються договорами про надання правової допомоги (а.к.п.23,37), актами виконаних робіт та наданих послуг (а.к.п.22,36).
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, чи могли бути безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення місцевого суду, апеляційним судом не встановлено.
Підстав для зміни оскаржуваного вироку з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, апеляційний суд не знаходить.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 жовтня 2025 року щодо нього - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді: