Справа № 165/338/26 Провадження №11-сс/802/68/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
11 лютого 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
власника майна - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора на ухвалу слідчого судді Нововолинського міського суду Волинської області від 04 лютого 2026 року про відмову у накладенні арешту на майно,
Прокурор Нововолинського відділу Володимирської окружної прокуратури Волинської області ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на майно в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР під №12026030520000061 від 02.02.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України.
Клопотання обґрунтоване тим, що 02.02.2026 близько 13:40 год. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керував автомобілем марки «Skoda» моделі «Oktavia A5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 30.01.2025 (справа №165/3225/24) терміном на 1 рік, яке набрало законної сили 11.02.2025, і був зупинений працівниками поліції Проект-11 біля будинку, що за адресою: м.Нововолинськ, вул.Кобзаря, 18.
Цей транспортний засіб визнано речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні та тимчасово вилучено.
Прокурор вважає, що оскільки вказаний автомобіль у подальшому як сам по собі, так і в сукупності з іншими доказами має значення речових доказів та з метою виявлення і фіксації обставин, які мають значення для забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду, а також з метою збереження речових доказів, виникає необхідність у накладенні арешту на нього.
Ухвалою слідчого судді Нововолинського міського суду від 04.02.2026 в задоволені вищевказаного клопотання прокурора про накладення арешту на майно, - відмовлено.
Слідчий суддя місцевого суду відмовляючи у задоволенні клопотання в своєму рішенні зазначив про те, що прокурором не доведено наявність передбачених кримінальним процесуальним законом підстав для накладення арешту на транспортний засіб.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову - про задоволення клопотання про накладення арешту на майно. Зазначає про те, що слідчий суддя місцевого суду не звернув належної уваги на те, що санкція ч.1 ст.382 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі, а транспортний засіб, про який йде мова у даному провадженні, на праві приватної власності належить ОСОБА_7 та використовувався ним як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, оскільки він будучи позбавленим права керування транспортними засобами, свідомо не виконував судового рішення, що набрало законної сили, та продовжив керування транспортним засобом. Тому прокурор вважає, що відносно транспортного засобу у подальшому може бути застосована спеціальна конфіскація, передбачена ст.96-1, 96-2 КК України. У зв'язку з цим, транспортний засіб підпадає під критерії, зазначені у ч.2 ст.167 КК України, а також є речовим доказом у розумінні ст.98 КК України. Окрім того, зазначає прокурор і про те, що слідчий суддя не врахував того, що повернення транспортного засобу власнику ОСОБА_7 , може призвести до його приховування, знищення, відчуження або розпорядження.
Заслухавши доповідача, який виклав суть ухвали слідчого судді та доводи апеляційної скарги, прокурора, який підтримав апеляцію у повному обсязі, власника майна, який скаргу заперечив з посиланням на їх безпідставність, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
За змістом п.7 ч.2 ст.131 КПК України арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
Арештом майна відповідно до ч.1 ст.170 КПК України є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
У п.1, 2 ч.2 ст.170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів, та з метою спеціальної конфіскації. В цих випадках згідно із ч.3 цієї статті, арешт накладається: на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього Кодексу (п.1); на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України (п.2).
Згідно із ч.2 ст.171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень ст.170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до ч.6 ст.170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
За положеннями ч.1, 2 ст.173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз.2 ч.1 ст.170 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.3, 4 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.4 ч.2 ст.170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
З аналізу положень вищевказаних процесуальних норм закону вбачається, що слідчий, прокурор повинні довести, що майно, яке на їх думку підлягає арешту, повинно відповідати критеріям, визначеним у ст.98 КПК України. Доведеними повинні бути і ризики щодо такого майна, передбачені ст.170 КПК України, і зокрема щодо запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження, а також щодо збереження речових доказів, або спеціальної конфіскації.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати усі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
На думку апеляційного суду, за наслідками розгляду поданого прокурором клопотання, слідчий суддя дійшов до законного та обґрунтованого висновку про відсутність передбачених кримінальним процесуальним законом підстав для його задоволення з мотивів наведених у судовому рішенні.
Так, з матеріалів клопотання вбачається, що СВ ВП №1 (м.Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12026030520000061 від 02.02.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України.
Підставою для реєстрації відомостей в ЄРДР слугувало повідомлення правоохоронних органів про те, що ОСОБА_7 будучи позбавленим права керування транспортними засобами на підставі судового рішення, керував автомобілем марки «Skoda» моделі «Oktavia A5», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Встановлено і те, що 02 лютого 2026 року слідчим органу досудового розслідування проведено огляд місця події, в ході якого зафіксовано, оглянуто та вилучено автомобіль марки «Skoda» моделі «Oktavia A5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_7 .
Цей транспортний засіб постановою слідчого від 02.02.2026 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12026030520000061.
Доводячи підставність поданого до суду клопотання про накладення арешту на вищевказане майно, прокурор у поданому нього та в ході розгляду провадження вказував про те, що транспортний засіб є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, яке розслідується в даному кримінальному провадженні, а тому з метою проведення необхідних слідчих дій, та збереження речових доказів, на нього слід накласти арешт.
Проте, матеріали клопотання не містять доказів, а сторона обвинувачення в ході його розгляду не навела достатніх обґрунтувань та не надала належних і допустимих доказів, які б вказували про наявність ризиків, передбачених ст.170 КПК України і, зокрема щодо можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження транспортного засобу, на який просить накласти арешт прокурор.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що в силу ст.41 Конституції України та ст.1 протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст.16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
На думку апеляційного суду, в даному випадку органом досудового розслідування не доведено правових підстав, передбачених КПК України для накладення арешту на майно, яке зазначено у поданому до суду клопотанні, у зв'язку з чим слідчий суддя місцевого суду прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні клопотання про накладення арешту.
При цьому, апеляційні доводи прокурора як на підставу для накладення арешту на майно про те, що до транспортного засобу у майбутньому може бути застосована спеціальна конфіскація, передбачена ст.96-1, 96-2 КК України, колегією суддів до уваги приймаються, оскільки на даному етапі досудового розслідування не доведено вищевказаних ризиків щодо транспортного засобу.
Отже, усі доводи прокурора, які викладені в апеляційній скарзі, а також наведені в ході апеляційного розгляду про те, що існують ризики, передбачені абз.2 ч.1, ч.2 ст.170 КПК України, не заслуговують на увагу суду, так як фактично були предметом розгляду в суді першої інстанції і їм була дана вірна юридична оцінка, а на думку апеляційного суду фактично зводяться до довільної та суперечливої інтерпретації дійсних обставин справи та відповідних норм чинного законодавства і жодним чином не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції.
Апеляційний суд не вбачає будь-яких порушень норм кримінально-процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Оскаржувана ухвала слідчого судді суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування немає.
Керуючись ст.98, 170, 407, 376, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Нововолинського міського суду Волинської області від 04 лютого 2026 року, якою відмовлено у накладенні арешту на майно - автомобіль марки «Skoda» моделі «Oktavia A5», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР під №12026030520000061 від 02.02.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, - без змін.
Ухвала остаточна й оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді