09.12.10р.Справа № 6/395-10
За первісним позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ
про стягнення 1 545 112, 13 грн.
та
За зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ
до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків
про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним
Суддя Коваленко О.О.
Представники:
від позивача - Шипіленко Д.О., довіреність №667 від 06.08.2010р.
від відповідача - ОСОБА_1, посвідчення серія НОМЕР_2 від 29.03.2005р.
Розглядається позовна заява Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків, який відповідно до статутних документів є правонаступником акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк", м. Харків-далі по тексту-позивача до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ-далі по тексту-відповідача про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 1 378 516,89 грн. на підставі умов укладеного між позивачем і відповідачем довгострокового кредитного договору № 11049284000 від 29.09.2006р. та додаткових узгоджень до нього.
Додатково, на підставі умов вищеназваного кредитного договору, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача:
- відсотки за користування кредитними коштами станом на 18.08.2010р. у сумі 166 341,95 грн.;
- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором станом на 18.08.2010р. у сумі 121,84 грн.;
- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам за кредитним договором станом на 18.08.2010р. у сумі 132,08 грн.
Посилаючись на те, що спір було доведено до суду з вини відповідача, позивач вимагає стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат по справі, а саме: 15 451,12 грн. -держмита та 236,00 грн. - інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Відповідач вимоги суду виконав, у судове засідання з'явився, відзив на позов надав та витребувані судом документи надав, у відзиві на позов та в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнає у повному обсязі посилаючись на те, що кредитний договір договору № 11049284000 від 29.09.2006р. та додаткові узгодження до нього, на які позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог, слід визнати недійсними оскільки відповідно до вимог ст. 35 Закону України „Про національний банк України” єдиним законним платіжним засобом на території України є національна валюта, тобто -гривня, у зв'язку з чим позивач вправі вимагати саме гривню, а оскільки вищеназваний кредитний договір є недійсним, то відповідно до вимог ст. 216 Цивільного кодексу України позивач зобов'язаний повернути відповідачеві 218 000,00 доларів США.
З урахуванням заперечень на позовну заяву, відповідач 15.11.2010р. звернувся до суду з зустрічною позовною заявою яку судом було прийнято до розгляду з первісним позовом, у якій просить суд:
- визнати недійсним кредитний договір № 11049284000 від 29.09.2006р. укладений між позивачем та відповідачем;
- визнати недійсним договір іпотеки № 11049284000/11049069000/1 від 29.09.2006р. укладений між позивачем та відповідачем;
- витребувати у позивача ксерокопію індивідуальної та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій та стягнути з позивача на користь відповідача у повному обсязі витрати по зустрічній позовній заяві.
28.10.2010р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України слухання справи було відкладено до 18.11.2010р. у зв'язку з тим, що відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позов та витребувані судом документи без поважним причин не надав.
18.11.2010р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні було оголошено перерву до 09.12.2010р. з метою надання сторонам часу надати документи в обґрунтування своїх позовних вимог і своїх заперечень.
09.12.2010р. у відповідності з чинним законодавством України справу було розглянуто за наявними в ній матеріалами та оригіналами документів наданих сторонами додатково на вимоги суду в судове засідання.
Вивчивши матеріали справи, господарський суд -
29.09.2006р. між позивачем та відповідачем було укладено довгостроковий кредитний договір № 11049284000 з Додатковими угодами до нього (надалі за текстом Кредитний договір). Згідно до умов Кредитного договору позивач відповідно до банківської виписки у вигляді ордера-розпорядження від 02.10.2006р. на суму 218 000,00 доларів США надав відповідачеві обумовлені сторонами кредитні кошти у сумі 218 000,00 доларів США які відповідач отримав без жодних зауважень і відповідно до підписаного сторонами графіку погашення кредиту, зобов'язався повернути позивачеві до 28.09.2017р., що підтверджується матеріалами справи, оригіналами документів наданих позивачем додатково на вимоги суду в судове засідання.
Відповідач свої обов'язки за Кредитним договором виконав частково та у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем відповідача сторони підписали Додаткові угоди про реструктуризацію заборгованості за даним договором:
23.04.2007р. сторони підписали Додаткову угоду №1 до даного кредитного договору зі зміною поточного рахунку відповідача.
09.12.2008 р. укладено Додаткову угоду № 3 до Кредитного договору, якою збільшено строк сплати процентів та змінено графік погашення кредиту.
24.122008 р. укладено Додаткову угоду № 4 до Кредитного договору, якою в новій редакції викладено графік погашення кредиту.
30.10.2009 р. укладено Додаткову угоду № 5 до Кредитного договору про зміну графіка погашення кредиту.
Відповідно до п.п.1.1, 1.2.2, 4.1, 4.2 Кредитного договору Позичальник зобов'язався належним чином прийняти, використовувати і повернути Банку отримані кошти, а також здійснювати плату за кредит у терміни, встановлені Кредитним договором.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.5.5 Кредитного договору у випадку порушення Позичальником термінів повернення кредиту (основної суми боргу) та/або термінів сплати плати за кредит строком більше ніж на 5 (п'ять) календарних днів, Банк має право змінити термін погашення кредиту та плати за кредит за цим Договором в порядку, визначеному розділом 11 Договору.
Приймаючи до уваги, що відповідач взяті на себе на себе зобов'язання не виконує умови Кредитного договору стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановлені Кредитним договором терміни, позивачем на адресу відповідача було направлено повідомлення про наявність простроченої заборгованості з вимогою про її погашення у зв'язку з бездіяльністю Позичальника щодо погашення заборгованості за кредитом відповідно до п.11.1 Кредитного договору термін повернення кредиту визнано таким, що настав. З цього моменту Банк має право реалізувати своє право на дострокове отримання всієї суми наданого Позичальнику кредиту, а також нарахованих процентів за ним.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів (ст.1050 Цивільного кодексу України).
Згідно із п.7.1 Кредитного договору за порушення Позичальником термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит та/або комісій, встановлених Договором, Банк має право вимагати від Позичальника, а Позичальник при цьому зобов'язаний сплатити Банку додатково до плати за кредит пеню з розрахунку 0,2 % (процентів) річних від суми зазначеної простроченої заборгованості (суми кредиту та/або процентів по кредиту та/або комісій), розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості за методом «факт/360» (метод «факт/360» передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством.
Оскільки на день подання цієї позовної заяви до суду, відповідно до вимог позивача, відповідачем заборгованість так і не було погашено позивач просить суду в примусовому порядку стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 1 378 516,89 грн. на підставі умов укладеного між позивачем і відповідачем довгострокового кредитного договору № 11049284000 від 29.09.2006р. та додаткових узгоджень до нього.
Додатково, на підставі умов вищеназваного кредитного договору, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача:
- відсотки за користування кредитними коштами станом на 18.08.2010р. у сумі 166 341,95 грн.;
- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором станом на 18.08.2010р. у сумі 121,84 грн.;
- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам за кредитним договором станом на 18.08.2010р. у сумі 132,08 грн.
Посилаючись на те, що спір було доведено до суду з вини відповідача, позивач вимагає стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат по справі, а саме: 15 451,12 -держмита та 236,00 грн. - інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Позивачем в судовому засіданні на підставі ст.33 ГПК України документально було доведено ті обставини, на які він посилався в позовній заяві як на підставу своїх позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарської діяльності повинні виконувати свої зобов'язання належним чином відповідно до закону і умов договору.
Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та умов цього Кодексу або інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредитору отримані грошові, кошти в строк і в порядку, що встановлений договором.
Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих сторонами додатково на вимоги суду у судове засідання, та заслухавши повноважних представників сторін в судовому засіданні суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у сумі 1 378 516,89 грн. на підставі умов укладеного між позивачем і відповідачем довгострокового кредитного договору № 11049284000 від 29.09.2006р. та додаткових узгоджень до нього та стягнення відсотків за користування кредитними коштами станом на 18.08.2010р. у сумі 166 341,95 грн., пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитним договором станом на 18.08.2010р. у сумі 121,84 грн. та пені за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам за кредитним договором станом на 18.08.2010р. у сумі 132,08 грн., слід визнати обґрунтованими та документально доведеними, підлягають задоволенню.
Додаткові вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 15 451,12 грн. - держмита та 236,00 грн. - інформаційно-технічного забезпечення судового процесу з тих підстав, що даний спір було доведено до суду з вини відповідача, слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Відзив на позов про зобов'язання позивача повернути відповідачеві 218 000,00 доларів США, отриманих за вищеназваним кредитним договором та зустрічний позов відповідача до позивача:
- визнати недійсним кредитний договір № 11049284000 від 29.09.2006р. укладений між позивачем та відповідачем;
- визнати недійсним договір іпотеки № 11049284000/11049069000/1 від 29.09.2006р. укладений між позивачем та відповідачем;
- витребувати у позивача ксерокопію індивідуальної та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій та стягнути з позивача на користь відповідача у повному обсязі витрати по зустрічній позовній заяві, слід визнати необґрунтованими, документально недоведеними і такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі виходи з наступного.
Заявляючи зустрічний позов про визнання недійсним кредитного договору, відповідач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Способи волевиявлення та форми правочину врегульовані в ст.205 Цивільного кодексу України, за якою правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою ( ст. 207 Цивільного кодексу України).
За приписами ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Сторони погодили текст та дійшли згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, підписали та приступили до виконання взятих на себе зобов'язань відповідно до умов договору.
Як встановлено в ч.8 ст.181 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 Цивільного кодексу України) у зв'язку з чим суд вважає, що сторонами погоджені всі необхідні умови, що є обов'язковими згідно ст. 345 Господарського кодексу України.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 “Позика” глави 71 "Позика, кредит, банківський вклад", якщо інше не встановлено параграфом 2 “Кредит” і не випливає із суті кредитного договору. Викладене міститься у ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України.
Виходячи із редакції ч. 1 ст. 1046, ст. 1054 ЦК України грошові кошти передаються кредитодавцем позичальнику у власність, однак останній зобов'язується їх повернути та сплатити проценти кредитодавцеві.
Згідно з ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.
Визначення терміну “іноземна валюта” як “валютної цінності” містить ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, зокрема, ст. 1 Декрету визначає, що іноземна валюта -це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Як встановлено ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”:
- Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;
- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;
- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;
- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.
За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України № 275 від 17.07.2001 р.
Стаття 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” відносить до кредитних операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.
Отже, позивач має право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу.
Крім того, ч.4 ст. 5 Декрету КМУ № 15-93 встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, до цього часу ці межі законодавчо не встановлені, у зв'язку з чим будь-які операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті (незалежно від строків та сум) отримання індивідуальної ліцензії не потребують.
Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004р. використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.
Отже, посилання відповідача на обов'язкове одержання індивідуальній ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу є помилковим.
Крім того, відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту порушених прав, проте відповідачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав внаслідок укладання спірного договору, навпаки, відповідно до умов зазначеного договору позивачем відповідачеві був наданий кредит, використаний останнім на виробничі потреби.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Керуючись ст.ст.4,11,16,525,526,625,1049 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.33,49,82-85,87 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
Первісний позов задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (49100, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, п/р НОМЕР_3 в АТ "УкрСиббанк", МФО 351005) на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (61005, м. Харків, пр-т Московський, буд.60, код ЄДРПОУ 09807750) заборгованість за кредитом -174 716,89 дол. (сто сімдесят чотири тисячі сімсот шістнадцять доларів 89 центів), що в еквіваленті становить 1 378 516,26 грн. (один мільйон триста сімдесят вісім тисяч п'ятсот шістнадцять гривень 26 коп.); заборгованість по процентах за користування кредитом -21 082,63 дол. (двадцять одну тисячу вісімдесят два долара 63 цента), що в еквіваленті складає 166 341,95 грн. (сто шістдесят шість тисяч триста сорок одну гривню 95 коп.); пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом -15,44 дол. (п'ятнадцять доларів 44 цента), що в еквіваленті становить 121,84 грн. (сто двадцять одну гривню 84 коп.); пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах за користування кредитом -16,74 дол. (шістнадцять доларів 74 цента), що в еквіваленті складає 132,08 грн. (сто тридцять дві гривні 08 коп.); 15 451,12 грн. (п'ятнадцять тисяч чотириста п'ятдесят одну гривню 12 коп.) - держмита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, видати наказ.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
В задоволення зустрічного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та в цей термін може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Суддя О.О. Коваленко
Повне рішення складено
09.12.2010р.