14.12.10р.
Справа № 25/257-10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет", смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області
до Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ
про визнання недійсним договору оренди землі
Суддя Чередко А.Є.
Представники:
від позивача: Булатов В.Б. - дов. б/н від 01.11.10р.
від відповідача: Лазуренко К.О. - дов. №4/11-469 від 16.12.09р.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору оренди землі від 30.06.04р., посвідченого 30.06.04р. приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Козіною А.В. і зареєстрованого в реєстрі за № 2884, зареєстрованого в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 29.07.04р. за № 5491.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що спірний договір суперечить чинному законодавству України, зокрема ст.ст. 179 ГК України, ст. 15 Закону України „Про оренду землі”, оскільки не містить усіх істотних умов та не відповідає типовому договору оренди землі, що є підставою для визнання його недійсним згідно з ст.ст. 203, 215, 217 ЦК України, ст. 207 ГК України.
Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що спірний договір містить усі істотні умови, встановлені законодавством для договорів даного виду, відповідає формі типового договору оренди землі, затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради, а згідно з ст. 627 ЦК України, сторони вільні в визначені умов договору.
У судовому засіданні по справі оголошувалась перерва з 30.11.2010р. по 14.12.2010р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
30.06.2004р. між товариством з обмеженою відповідальністю «АТБ - маркет»(Позивач) та Дніпропетровською міською радою (Відповідач) був укладений договір оренди землі по фактичному розміщенню магазину Позивача за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Паршина, 16 (кадастровий № 1210100000:02:133:0121), посвідчений 30.06.2004р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною А.В. і зареєстрований в реєстрі за № 2884, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 29.07.2004р. за № 5491 (договір).
За п. 1.2. договору, цільовим використанням земельної ділянки за цим договором є роздрібна торгівля та комерційні послуги (УКЦВЗ 1.11.3).
Відповідно до п. 2.1., 2.2. договору оренди землі від 30.06.2004р. в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0554 га. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, інші об'єкти інфраструктури, які зазначені в акті приймання-передачі земельної ділянки.
Пунктом 2.3. договору визначена нормативна грошова оцінка земельної ділянки на час укладення договору у розмірі 366024,65грн.
Згідно з п. 3.1. договору, його укладено на строк п'ятнадцять років з моменту державної реєстрації.
Відповідно до п. 4.1 договору, річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку.
Згідно з п. 6.2 договору, орендар повинен забезпечити вільний доступ до мереж міських інженерних комунікацій, які проходять по переданій території, для проведення ремонтних і профілактичних робіт, а виконком Дніпропетровської міської ради має право встановлювати на переданій в оренду земельній ділянці рекламу і розміщувати для загальноміських потреб малі архітектурні форми та міські інженерні мережі та споруди.
Відповідно до розділу 8 договору, на орендовану земельну ділянку обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб не зареєстровані.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 2, 4 ст. 179 ГК України, Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди стосовно всіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.
Також, частиною 2 статті 180 ГК України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Істотні умови, які повинні бути вказані та врегульовані сторонами при укладанні Договору оренди землі, лізингу вказані у ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», зокрема такими умовами є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.
З огляду на зміст спірного договору, зокрема п.п. 1.1, 1.2., 2.1., 2.2., 2.3., 3.1., 4.1., 4.2., 4.4., 4.7., 4.8., 5.2., 5.4., 6.2., 6.3., 7.1., 7.2., розділи 8, 9, 10, суд вважає, що сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору оренди землі необхідних для його укладення та виконання, тому доводи позивача щодо не відповідності цього договору вимогам ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», ст. 179 ГК України судом відхиляються.
При цьому, суд враховує, що на час укладання спірного договору діяв типовий договір оренди землі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 03.03.04р.
На підставі вказаного типового договору, з метою забезпечення дотримання вимог чинного законодавства України, рішенням міської ради від 02.06.04 № 55/17 було затверджено типову форму договору оренди земельних ділянок у місті, якій відповідає спірний договір.
Дане рішення, на теперішній час, є чинним та обов'язковим до виконання всіма суб'єктами господарювання на території м. Дніпропетровська згідно з ст. 144 Конституції України, ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідно ж до ч. 2 типової форми договору оренди землі, затвердженої зазначеним рішенням, необхідність відображення у договорі площі та якісних характеристик за складом та видами угідь не передбачена.
Не суперечить і п. 4.1. спірного договору п. 9 типового договору оренди землі, зокрема в редакції на час розгляду справи, яким передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі (розмірі орендної плати: грошової у гривнях із зазначенням способів внесення за земельні ділянки приватної власності, а за земельні ділянки державної або комунальної власності також із зазначенням відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки або розміру земельного податку.
Не вбачає суд і розбіжностей між п. 6.2. та розділом 8 спірного договору, який встановлює, що на орендовану земельну ділянку обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб не зареєстровані.
Окрім того, суд враховує, що позивачем не наведено обґрунтованих обставин щодо порушення його прав та охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення спірного договору, що є необхідною умовою для задоволення позову та захисту порушених прав та інтересів позивача у справі в силу ст. 15 ЦК України, ст. 1 ГПК України. Відтак, пред'явлення даного позову не спрямовано на реальний захист цивільних прав та інтересів позивача.
За наведених обставин, правові підстави, встановлені ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України для задоволення позовних вимог позивача щодо визнання недійсним спірного договору відсутні.
Враховуючи усе вищевикладене, суд вважає позовні вимоги позивача неправомірними та безпідставними, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсягу. Судові витрати сплачені позивачем за розгляд справи слід віднести на останнього.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 1, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
В позові відмовити.
Судові витрати віднести на позивача.
Суддя
А.Є. Чередко
15.12.2010р.