22 січня 2026 року
м. Київ
Справа № 990SCGC/11/25
Провадження № 11-110сап25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Погрібного С. О.,
судді-доповідача Гімона М. М.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Шевцової Н. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Лупінос Я. В.,
заявника ОСОБА_1 ,
представника ОСОБА_1 - адвоката Лесько Алли Олексіївни,
представника Вищої ради правосуддя - Нарольської Тетяни Степанівни,
розглянула у відкритому судовому засіданні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Вищої ради правосуддя від 06 лютого 2025 року № 194/0/15-25 «Про зміну рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 серпня 2024 року № 2481/3дп/15-24 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 »,
Вступ
1. Велика Палата Верховного Суду, розглянувши скарги судді ОСОБА_1, а також ОСОБА_2 , виснувала, що рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 06 лютого 2025 року № 194/0/15-25 «Про зміну рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 серпня 2024 року № 2481/3дп/15-24 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 » (далі - оскаржуване рішення) підлягає скасуванню з підстави, визначеної пунктом 4 частини першої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), а дисциплінарне провадження щодо судді - повторному розгляду у ВРП.
2. Ключова правова проблема справи - чи може скасування судового рішення в апеляційному порядку (без констатації процесуальних порушень, що унеможливили захист прав особи) та допущені в умовах воєнного стану та загрози окупації міста Києва незначні процесуальні недоліки автоматично свідчити про грубе порушення суддею закону з настанням істотних негативних наслідків (пункт 4 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року
№ 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII)).
3. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ВРП не обґрунтувала наявності грубої недбалості судді, істотних негативних наслідків та прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями судді ОСОБА_1 і цими наслідками, фактично здійснивши ревізію обґрунтованості рішення у справі № 758/2814/22 замість оцінки поведінки судді.
4. У мотивувальній частині постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла таких основних висновків:
а) відсутність роз'яснення права на правничу допомогу та окремі обмеження пояснень особи, яка ухилялася від відповідей по суті, в редакції Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), чинній на березень 2022 року, не є грубою недбалістю;
б) перебування ОСОБА_2 у стаціонарі 36 діб визначалося виключно медичними показаннями, а не судовим рішенням, тому причинно-наслідковий зв'язок відсутній;
в) незастосування частини четвертої статті 342 ЦПК України за відсутності чітких заяв про насильство та видимих ушкоджень не утворює дисциплінарного проступку;
г) скасування рішення апеляційним судом відбулося лише через переоцінку доказів, а не через порушення процесуальних прав ОСОБА_2 .
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий викладпозиції ОСОБА_1 .
5. ОСОБА_1 (далі також - заявник) 05 березня 2025 року звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення.
6. Це рішення ВРП ОСОБА_1 оскаржує з підстав, визначених пунктом 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII. На обґрунтування наведених у скарзі вимог ОСОБА_1 зазначає такі доводи.
7. ВРП перевищила свої повноваження, фактично вдавшись до оцінки законності та обґрунтованості судового рішення.
8. Постанова суду апеляційної інстанції, згідно з якою скасовано рішення про примусову госпіталізацію, не містить жодного висновку про допущення судом першої інстанції порушень процесуальних прав ОСОБА_2 , які могли б охоплюватися об'єктивною стороною дисциплінарних проступків судді, зокрема, щодо права на правничу допомогу, тоді як це було однією з підстав апеляційного оскарження.
9. Станом на час розгляду справи № 758/2814/22 стаття 341 ЦПК України не містила вимоги про обов'язкову участь адвоката в розгляді справи про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, а ОСОБА_2 не заявляв про залучення адвоката для представництва в суді його інтересів у цій справі. Водночас, ураховуючи, що право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 реалізував самостійно, за відсутності адвоката, як і брав участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції теж без адвоката, немає підстав вважати, що відсутність адвоката в суді першої інстанції під час розгляду справи мала для нього визначальну роль.
10. Висновок ВРП про настання істотних наслідків у виді тривалого позбавлення свободи є необґрунтованим, адже особи, які госпіталізуються до Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія» у місті Києві виконавчого органу Київської міської ради» (Київської міської державної адміністрації) (далі - КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія»), зокрема й у примусовому порядку, перебувають у закладі лише протягом строку, потрібного для обстеження та лікування. 36 днів лікування ОСОБА_2 в жодному разі не обумовлювалися рішенням Подільського районного суду міста Києва від 30 березня 2022 року, оскільки за відсутності медичних показань до лікування, останній міг бути виписаний з лікарні й через день-два або через тиждень після ухвалення відповідного судового рішення. Тобто тривалість лікування ОСОБА_2 визначалася медичними показниками та профільними лікарями, а не рішенням суду.
11. ОСОБА_2 мав можливість надати пояснення по суті питання, яке розглядається, однак він цим правом скористався на власний розсуд, намагаючись пояснити обставини конфлікту, який передував госпіталізації. Саме тому що ОСОБА_2 багато висловлювався не по суті, суд неодноразово звертався до нього із проханням говорити по суті питання, яке розглядається. Отже, пояснення ОСОБА_2 у судовому засіданні зводилися до переказування обставин конфлікту, який передував виклику спеціалізованої психіатричної бригади. ОСОБА_2 не заявляв про застосування до нього насильства під час примусової госпіталізації. ОСОБА_2 не мав зовнішніх ознак побиття (садна, синці, набряки) чи інших проявів, які б свідчили про те, що над ним вчинялося фізичне насильство.
12. Орган дізнання не встановив наявності тілесних ушкоджень ОСОБА_2 . Посилаючись на постанову дізнавача відділу дізнання Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 30 травня 2024 року, ВРП залишила поза увагою наведений у цій постанові висновок про те, що в ході досудового розслідування не встановлено доказів спричинення потерпілому ОСОБА_2 28 березня 2022 року тілесних ушкоджень. До того ж відповідно до зібраних під час досудового розслідування доказів, конфлікт був спровокований саме потерпілим, який в ході розвитку конфлікту спричинив тілесне ушкодження іншій особі. У зв'язку з агресивною поведінкою потерпілого було викликано швидку медичну допомогу, яка цього ж дня госпіталізувала ОСОБА_2 до КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія». Ні під час медичного огляду у Київській лікарні швидкої медичної допомоги (який передує госпіталізації до КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія»), ні безпосередньо в КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» не було встановлено тілесних ушкоджень у ОСОБА_2 .
13. З огляду на необґрунтованість оскаржуваного рішення в частині правової оцінки дій судді ОСОБА_1 як грубого порушення закону, а також порушення прав людини і основоположних свобод, що становить об'єктивну сторону поставленого у провину судді проступку, невмотивованими є і висновки ВРП щодо констатації грубої недбалості як форми вини судді.
14. Заявник звертає увагу на допущення ВРП процедурних порушень, зокрема подання ОСОБА_2 скарги від 21 серпня 2024 року, яка не відповідає встановленій законом формі (тому підлягала розгляду як звернення громадян), та скарги від 01 листопада 2024 року - з пропуском встановленого законом строку. Утім ВРП не вирішувала процедурні питання про поновлення строку ОСОБА_2 . Невизначений статус скарги ОСОБА_2 станом на 06 лютого 2025 року перешкоджав судді ОСОБА_1 надати відповідні пояснення, зокрема письмові щодо доводів цієї скарги. Клопотання ж заявника щодо прийняття відповідного процедурного рішення ВРП залишила без розгляду.
15. ОСОБА_1 з використанням системи «Електронний суд» 14 квітня 2025 року надіслав до Великої Палати Верховного Суду відзив на скаргу ОСОБА_2 , згідно з яким просить врахувати доводи цього відзиву та відхилити аргументи скарги ОСОБА_2 щодо наявності підстав для застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення судді з посади. Відзив на скаргу обґрунтований тими ж підставами, які покладено в основу скарги ОСОБА_1 на оскаржуване рішення ВРП.
Стислий викладпозиції ОСОБА_2 .
16. Не згоден з оскаржуваним рішенням і ОСОБА_2 , також визначаючи підставою оскарження пункт 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII.
17. На обґрунтування наведених у скарзі вимог ОСОБА_2 зазначає такі доводи.
18. Переглядаючи рішення Третьої Дисциплінарної палати, ВРП протиправно не витребувала та не дослідила суддівське досьє судді ОСОБА_1, що дало б змогу з'ясувати, чи помилки у справі № 758/2814/22 в сукупності з іншими фактами в судовій практиці судді ОСОБА_1 є грубими незаконними рішеннями та діями, здійсненими ним внаслідок свідомої діяльності.
19. Заявник не надав належних доказів на підтвердження обставин того, що ОСОБА_2 вчинив чи виявляв намір вчинити дії, які становлять безпосередню небезпеку для себе чи оточуючих, або доказів того, що він неспроможний самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність.
20. Висновок лікаря-психіатра ОСОБА_3 про ознаки у ОСОБА_2 психічного розладу не має ніякої юридичної сили, адже цей лікар, працюючи в непрофільній установі, не має права давати такі висновки, всі його записи носять інформаційний характер.
21. Під час розгляду справи № 758/2814/22 суддя ОСОБА_1 вів себе нетолерантно, не повідомив ОСОБА_2 його права та обов'язки, позбавивши права відстоювати свої права та свободи. Клопотання ОСОБА_2 , зокрема про проведення судово-медичної експертизи, суддя не заслуховував, хоча вони мали важливе значення для ухвалення рішення у справі.
22. Реєстрація кримінального провадження від 18 листопада 2021 року не може бути доказом, підтверджуючим психіатричну поведінку ОСОБА_2 , оскільки відомості, внесені до цього кримінального провадження як попередня правова кваліфікація записані зі слів самої потерпілої.
23. Звертає увагу ОСОБА_2 і на рішення Деснянського районного суду міста Києві у справі № 754/3679/21, згідно з яким суд відмовив у його примусовому медичному огляді за зверненням того ж лікаря-психотерапевта Київського пансіонату ветеранів праці ОСОБА_3 , про що суддя ОСОБА_1 знав.
24. Суддя ОСОБА_1 свідомо (умисно) порушив пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), відповідно до якого надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу розглядається як позбавлення свободи.
25. На думку ОСОБА_2 , за сукупністю дисциплінарних проступків судді ОСОБА_1 діяльність останнього повинна кваліфікуватися за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
Стислийвиклад позиції ВРП
26. ВРП з використанням системи «Електронний суд» 07 квітня 2025 року подала до Великої Палати Верховного Суду відзив на скаргу ОСОБА_1 , згідно з яким просить залишити цю скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Відзив на скаргу обґрунтований тими ж підставами, згідно з якими ВРП ухвалила оскаржуване рішення.
27. ВРП з використанням системи «Електронний суд» 15 квітня 2025 року подала до Великої Палати Верховного Суду відзив на скаргу ОСОБА_2 , відповідно до якого просить залишити цю скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Відзив на скаргу також обґрунтований тими ж підставами, згідно з якими ВРП ухвалила оскаржуване рішення.
Обставинисправи
28. Указом від 18 червня 2010 року № 713/2010 Президент України призначив ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаду судді Подільського районного суду міста Києва строком на п'ять років, а Указом від 29 грудня 2017 року № 441/2017 - суддею цього суду.
29. Відповідно до електронної копії матеріалів судової справи № 758/2814/22 29 березня 2022 року КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» звернулося до Подільського районного суду міста Києва із заявою про госпіталізацію ОСОБА_2 до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку.
30. КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» обґрунтувало заяву тим, що 28 березня 2022 року ОСОБА_2 був госпіталізований до відділення № 6 КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» на підставі рапорту працівників поліції та в супроводі спеціалізованої психіатричної бригади № 1 у зв'язку з погіршенням психічного стану та неадекватною поведінкою, ОСОБА_2 потребував примусової госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги, оскільки мав тяжкий психічний розлад, категорично відмовлявся від добровільного стаціонарного лікування, а також вчиняв та виявляв наміри вчинити дії, що є небезпечними для оточуючих.
31. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 березня 2022 року справу за заявою КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» (№ 758/2814/22) передано до провадження судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1
32. Ухвалою від 29 березня 2022 року Подільський районний суд міста Києва справу № 758/2814/22 за заявою КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» про примусову госпіталізацію ОСОБА_2 прийняв до розгляду, призначив судове засідання на 30 березня 2022 року з викликом лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу, що подав заяву, прокурора, особи, стосовно якої ставиться питання про госпіталізацію, та її законного представника.
33. Згідно із журналом судового засідання від 30 березня 2022 року в розгляді справи № 758/2814/22 брали участь суддя ОСОБА_1, присяжні ОСОБА_6, ОСОБА_7, секретар судового засідання, прокурор ОСОБА_8, представник заявника КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» - завідувач відділення ОСОБА_9, представники заінтересованої особи Київського пансіонату ветеранів праці - ОСОБА_10 та лікар-психіатр ОСОБА_3 , заінтересована особа ОСОБА_2 брав участь у засіданні в режимі відеоконференції.
34. Суддя ОСОБА_1 під час судового засідання 30 березня 2022 року, після встановлення осіб - учасників справи, оголошення складу суду та права заявляти відвід складу суду перейшов до з'ясування питання наявності клопотань, заяв із процесуальних питань. Оскільки такі заяви, клопотання були відсутні, суддя ОСОБА_1 перейшов до розгляду справи по суті, що підтверджує технічний запис судового засідання.
35. Водночас суддя ОСОБА_1 не дотримався вимог частини першої статті 294 ЦПК України та не роз'яснив учасникам справи встановлених законом прав та обов'язків, зокрема права на правничу допомогу.
36. Згідно з технічним записом судового засідання ОСОБА_2, надаючи пояснення стосовно висновку лікарів-психіатрів щодо наявності підстав для його примусової госпіталізації до психіатричного закладу, намагався пояснити конфліктну ситуацію, яка виникла. ОСОБА_2 заперечував проти розгляду справи в режимі відеоконференції. Наголошував, що після примусової госпіталізації 28 березня 2022 року його позбавили засобів зв'язку та не надали можливості користуватися правничою допомогою, про що він просив завідувача відповідного відділення.
37. Водночас суддя ОСОБА_1, не дослухавши ОСОБА_2, указав, що його «хочу» буде обмежуватися відповідними зауваженнями.
38. Посилаючись на долучений до заяви витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), суддя ОСОБА_1 зазначив про наявність в ЄРДР заяви особи на прізвище ОСОБА_4 про факт нападу 17 листопада 2021 року ОСОБА_2 на неї та проведення розслідування за цим фактом, зауважив про передчасність твердження ОСОБА_2 про відсутність документального підтвердження, яке свідчить про вчинення відповідних дій. Зупинивши репліки ОСОБА_2 , суддя зауважив про неодмінність відповідати саме на ті питання, які він ставить для з'ясування всіх обставин.
39. Продовжуючи надавати пояснення, ОСОБА_2 намагався повідомити, що відбулося 27 числа в пансіонаті, де він проживав. Однак суддя наполягав, щоб ОСОБА_2 надав відповідь саме щодо подій, які відбулися 17 листопада 2021 року, зокрема щодо причини подання заяви ОСОБА_4 .
40. Після обміну репліками та попередження судді ОСОБА_1 про виключення звуку в разі ненадання відповідей на питання суду ОСОБА_2 зазначив, що не знає, чому ОСОБА_4 подала на нього заяву. Висловив думку, що інформація стосовно її дій є не тільки в матеріалах справи прокуратури Деснянського управління поліції, а й у соцмережах. Суддя ОСОБА_1 знову зупинив пояснення ОСОБА_2 , зазначивши, що він почув про соцмережі та про події, які відбулися 28 березня, трактування та версії ОСОБА_2 . Зауважив, що це питання може бути перевірено слідчим суддею.
41. На репліки ОСОБА_2 , що суддя не дає йому можливості висловитися і що його права обмежують, суддя ОСОБА_1 розпорядився вимкнути звук й обмежив ОСОБА_2 у наданні пояснень, пославшись на «відповідну правову підставу», оскільки ОСОБА_2 не висловлюється по суті поданої заяви.
42. Після цього суд перейшов до дослідження матеріалів справи, з'ясував думку прокурора щодо поданої заяви, який погодився з тим, що пацієнт страждає на тяжкий психічний розлад, лікування можливе лише стаціонарне, пацієнт систематично загрожує безпеці оточуючих.
43. Після надання ОСОБА_2 резюмуючого слова він зазначив про те, що його не вислухали. Суд видалився до нарадчої кімнати, після виходу з якої проголосив рішення про задоволення заяви.
44. Рішенням від 30 березня 2022 року Подільський районний суд міста Києва дозволив примусову госпіталізацію ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія».
45. Суд мотивував рішення тим, що зазначений у висновку лікарсько-консультативної комісії від 28 березня 2022 року діагноз у сукупності з іншими встановленими обставинами дають суду підстави вважати, що ОСОБА_2 має психічний розлад, в суду немає сумнівів у правильності висновків комісії лікарів-психіатрів, у зв'язку із чим суд вважає, що стан здоров'я ОСОБА_2 може вимагати невідкладної психіатричної допомоги.
46. У рішенні також є посилання на його негайне виконання.
47. До ВРП 22 січня 2024 року надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_2 на дії судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 під час розгляду справи № 758/2814/22 за заявою КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» про примусову госпіталізацію ОСОБА_2 до закладу з надання психіатричної допомоги.
48. У дисциплінарній скарзі ОСОБА_2 зазначив, що 30 березня 2022 року суддя ОСОБА_1 ухвалив незаконне рішення про задоволення цієї заяви КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія», яке згодом було скасоване за результатами апеляційного перегляду, наголосивши на тому, що під час розгляду справи в судовому засіданні суддя ОСОБА_1 не вислухав та не взяв до уваги його пояснень, а також не розглянув його клопотання про надання правничої допомоги.
49. Ухвалою від 01 травня 2024 року № 1345/3дп/15-24 Третя Дисциплінарна палата ВРП відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з підстав наявності у його діях ознак дисциплінарних проступків, визначених підпунктом «а» пункту 1 та пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (умисне або внаслідок недбалості інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків; умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
50. Рішенням від 14 серпня 2024 року № 2481/3дп/15-24 Третя Дисциплінарна палата ВРП притягнула суддю Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
51. Ухвалюючи рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1, розглядаючи заяву про примусову госпіталізацію ОСОБА_2 до закладу з надання психіатричної допомоги, усупереч вимогам частини першої статті 294 ЦПК України не роз'яснив учасникам справи їхні права та обов'язки.
52. Порушення суддею ОСОБА_1 приписів частини першої статті 294 ЦПК України зумовило порушення гарантованих ОСОБА_2 . Конституцією України та законами України прав надавати пояснення по суті питання та користуватися правничою допомогою, які також є елементами права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції.
53. Суддя ОСОБА_1, допускаючи порушення права ОСОБА_2 на правничу допомогу, порушив гарантії реалізації, захисту та охорони інших його прав. Зокрема, участь у судовому засіданні адвоката, який діяв би в інтересах ОСОБА_2 , сприяла б правомірній реалізації ОСОБА_2 його прав та унеможливлювала б обмеження його прав, а саме права надавати пояснення та наводити доводи по суті питання.
54. Допущення суддею ОСОБА_1 обмеження гарантованого ЦПК України та Законом України від 22 лютого 2000 року № 1489-III «Про психіатричну допомогу» (далі - Закон № 1489-III) права ОСОБА_2 надавати пояснення та наводити доводи перешкодило повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванню обставин справи.
55. Установлені під час розгляду дисциплінарної справи порушення судді ОСОБА_1 призвели до настання для ОСОБА_2 істотних негативних наслідків, які є невідворотними. Істотність негативних наслідків полягає в тому, що рішення, під час ухвалення якого порушені права ОСОБА_2 , підлягало негайному виконанню і його виконання було пов'язане з позбавленням свободи ОСОБА_2 .
56. Водночас Третя Дисциплінарна палата ВРП під час розгляду дисциплінарної справи встановила, що суддя ОСОБА_1 не вжив заходів щодо з'ясування фактів застосування насильства до ОСОБА_2 , а також не виконав вимог частини четвертої статті 342 ЦПК України, зокрема не забезпечив невідкладного проведення судово-медичного обстеження особи та не надіслав відповідному органу досудового розслідування окремої ухвали щодо неодмінності дослідження фактів застосування насильства, про які повідомив ОСОБА_2 .
57. Третя Дисциплінарна палата ВРП виснувала, що невиконання суддею ОСОБА_1 вимог частини четвертої статті 342 ЦПК України за характером є грубим порушенням закону і мало істотні негативні наслідки, які мають незворотний характер, оскільки ОСОБА_2 був позбавлений можливості вчасно (у найкоротший термін після подій, які, на його думку, свідчать про вчинення кримінального правопорушення) звернутися до правоохоронних органів з відповідною заявою, а також реалізувати право, визначене пунктом 3 частини четвертої статті 56 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), подавати під час досудового розслідування (яке триває з 14 квітня 2023 року) докази, зокрема щодо спричинення йому 28 березня 2022 року тілесних ушкоджень. Зазначені істотні негативні наслідки перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням суддею ОСОБА_1 вимог статті 342 ЦПК України.
58. З огляду на викладене Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що порушення суддею ОСОБА_1 вимог статті 342 ЦПК України під час розгляду справи № 758/2814/22 утворюють склад дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (інше грубе порушення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, закону, що призвело до істотних негативних наслідків).
59. Не погодившись із рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП, суддя ОСОБА_1 подав скаргу, обґрунтовуючи її тим, що:
- станом на час розгляду справи № 758/2814/22 стаття 341 ЦПК України не містила вимоги про обов'язкову участь адвоката в розгляді справи про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, а ОСОБА_2 не заявляв про залучення адвоката для представництва в суді його інтересів у цій справі. Водночас, ураховуючи, що право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 реалізував самостійно, за відсутності адвоката, бракує підстав вважати, що відсутність адвоката в суді першої інстанції під час розгляду справи мала для нього визначальну роль;
- у ОСОБА_2 була можливість надати пояснення по суті питання, яке розглядається, однак він цим правом скористався на власний розсуд, намагаючись пояснити обставини конфлікту, який передував госпіталізації. Саме тому що ОСОБА_2 багато висловлювався не по суті, суд неодноразово звертався до нього із проханням говорити по суті питання, яке розглядається. Отже, пояснення ОСОБА_2 в судовому засіданні зводилися до переказування обставин конфлікту, який передував виклику спеціалізованої психіатричної бригади;
- про застосування до нього насильства під час примусової госпіталізації ОСОБА_2 не заявляв. Зовнішніх ознак побиття (садна, синці, набряки) чи інших проявів, що над особою вчинялося фізичне насильство, ОСОБА_2 не мав. Якби такі ознаки були, чи людина була пригніченою або заляканою, то суд відреагував би на це відповідно до закону.
60. ОСОБА_2 також подав скаргу на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП, згідно з якою просив ухвалити нове рішення, яким звільнити суддю ОСОБА_1 із займаної посади, мотивуючи свою позицію тим, що:
- під час розгляду справи № 758/2814/22 про госпіталізацію ОСОБА_2 до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку суддя ОСОБА_1 допустив низку порушень процесуального законодавства, а саме не повідомив його про наявність у нього процесуальних прав відповідно до статей 43, 221, 24 ЦПК України, порушивши статті 47, 48 ЦПК України, позбавив його можливості відстоювати свої права та свободи, позбавив можливості висловитися щодо обставин примусової госпіталізації, не вислухав та не взяв до уваги намагання ОСОБА_2 висловити низку заяв, клопотань та заперечень, зокрема: заперечення ОСОБА_2 щодо проведення судового засідання у форматі відеоконференції, заяву про надання ОСОБА_2 безоплатної правової допомоги, внесення клопотання про проведення судово-медичної експертизи для визначення наявності у ОСОБА_2 психічного захворювання;
- він мав намір подати клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для вирішення питання щодо надання йому безоплатної правової допомоги, а також щодо перевірки законності прийнятих лікарем-психіатром ОСОБА_3 висновків та діагнозу;
- Київський апеляційний суд у постанові від 05 жовтня 2022 року дійшов висновку про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження наявності встановлених законом підстав для примусової госпіталізації ОСОБА_2 до закладу з надання психіатричної допомоги. Зокрема, Київський апеляційний суд зазначив, що бракує доказів на підтвердження відомостей про напад пацієнта на працівників пансіонату, зауважив про наявність суперечностей у висновку лікарів-психіатрів КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» щодо наявності в ОСОБА_2 психічного розладу. ОСОБА_2 вважає, що Київський апеляційний суд надав оцінку незаконності рішення судді ОСОБА_1 .
61. За результатами розгляду скарги ВРП прийняла рішення від 06 лютого 2025 року № 194/0/15-25 «Про зміну рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 серпня 2024 року № 2481/3дп/15-24 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 ».
62. ВРП виснувала, що її Третя Дисциплінарна палата повно та об'єктивно з'ясувала фактичні обставини розгляду суддею ОСОБА_1 справи № 758/2814/22, надала правильну кваліфікацію діям судді та дійшла обґрунтованих висновків про наявність у діях судді ОСОБА_1 складів дисциплінарних проступків, визначених пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме:
- порушення прав людини і основоположних свобод, що призвело до істотних негативних наслідків, у зв'язку з порушенням суддею: визначених статтею 294 ЦПК України вимог щодо обов'язкового роз'яснення учасникам справи їхніх прав та обов'язків; визначеного Конституцією України та частиною першою статті 15 ЦПК України права користуватися правничою допомогою; встановленого статтею 43 ЦПК України права учасників справи надавати пояснення, наводити свої доводи і міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, заперечень проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;
- інше грубе порушення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, закону, що призвело до істотних негативних наслідків, у зв'язку із грубим порушенням суддею вимог статті 342 ЦПК України стосовно обов'язкового реагування та здійснення встановлених законодавством дій після отримання повідомлення про вчинення насильства.
63. Водночас ВРП дійшла висновку, що її Третя Дисциплінарна палата, застосовуючи до судді ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця, не врахувала обставини та умови, в яких діяв суддя ОСОБА_1 , не взяла до уваги обстановку, яка на день розгляду справи склалася в державі, зокрема у місті Києві, а саме повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації 24 лютого 2022 року (суддя розглядав справу 30 березня 2022 року, тобто через місяць після повномасштабного вторгнення із загрозою окупації міста), мінометні удари та обстріли російськими військами міста Києва, зокрема Подільського району, неможливість визначення з першого разу осіб присяжних, які мали брати участь у розгляді справи, у зв'язку з відсутністю цих громадян у місті, вжиття суддею ОСОБА_1 заходів для прибуття присяжних у судове засідання для розгляду справи (у зв'язку з неможливістю пересування громадян містом), навантаження та дії судді ОСОБА_1 для забезпечення доступу до правосуддя в умовах воєнного часу.
64. Ураховуючи наведені обставини та встановлені обставини дисциплінарних проступків судді ОСОБА_1 , ступінь вини судді ОСОБА_1 , яка не має характеру умислу, позитивну характеристику судді ОСОБА_1 , а також принцип пропорційності, ВРП дійшла висновку, що рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 14 серпня 2024 року № 2481/3дп/15-24 про притягнення судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності підлягає зміні із застосуванням іншого виду дисциплінарного стягнення у виді попередження.
ІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У ВЕЛИКІЙ ПАЛАТІ ВЕРХОВНОГО СУДУ
65. Ухвалою від 06 березня 2025 року Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження (справа № 990SCGC/11/25, провадження № 11-110сап25) за скаргою ОСОБА_1 на оскаржуване рішення ВРП, а ухвалою від 16 квітня 2025 року - призначила розгляд справи в судовому засіданні.
66. Ухвалою від 26 березня 2025 року Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження (справа № 990SCGC/12/25, провадження № 11-115сап25) за скаргою ОСОБА_2 на оскаржуване рішення ВРП.
67. Ухвалою від 15 травня 2025 року Велика Палата Верховного Суду об'єднала скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на оскаржуване рішення ВРП в одне провадження, відкрите ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06 березня 2025 року (провадження № 11-110сап25).
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Право, що підлягає застосуванню судом
68. В Україні діє ВРП, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора (стаття 131 Конституції України).
69. З метою усунення прогалин у національному законодавстві, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.
70. Статтею 1 цього Закону визначено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
71. Для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП (частина друга статті 26 Закону № 1798-VIII).
72. Главою 4 розділу II Закону № 1798-VIII визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів. Відповідно до частин першої, сьомої та восьмої статті 49 цього Закону розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь суддя, скаржник, їх представники. У засіданні Дисциплінарної палати заслуховуються доповідач, суддя, скаржник, їх представники, свідки та інші особи, які були викликані або запрошені взяти участь у засіданні. Учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватися з матеріалами справи. Для ознайомлення можуть надаватися матеріали, які безпосередньо пов'язані зі скаргою, з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних щодо знеособлення персональних даних.
73. За результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді (частина друга статті 50 Закону № 1798-VIII).
74. Згідно із частинами першою, третьою та десятою статті 51
Закону № 1798-VIII право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана винятково до ВРП. За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право:
1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;
2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;
3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;
4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;
5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.
75. Право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення (частина друга статті 52 Закону № 1798-VIII).
76. На рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду (частина сьома статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).
77. Наведені вище приписи Закону № 1798-VIII та частини сьомої статті 266 КАС України узгоджуються з пунктом 77 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, в якому, зокрема, визначено, що організація дисциплінарного розгляду в кожній країні повинна бути такою, що дозволяє подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду.
78. Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване винятково з таких підстав:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;
4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
79. У пункті 123 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (пункт 29 рішення від 10 лютого 1983 року у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії» та пункт 42 рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00). У межах скарги за статтею 6 Конвенції, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, неодмінно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (пункти 44-47 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства» та пункт 43 згаданого рішення у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства»).
80. З огляду на зміст статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, визначаючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Отже, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
81. Рішенням від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» ЄСПЛ визначив, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. Водночас такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
82. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
83. Ураховуючи висновки ЄСПЛ та правила Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає за потрібне повно та всебічно перевірити оскаржуване рішення ВРП, зокрема й на предмет його відповідності вимогам статті 52 Закону № 1798-VIII.
(2) Оцінка висновків ВРП та аргументів ОСОБА_1
(2.1) Щодо визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП
84. З матеріалів справи Велика Палата Верховного Суду встановила, що на засіданні ВРП 06 лютого 2025 року під час розгляду скарг судді ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були присутні 12 членів ВРП; рішення, ухвалене за результатами розгляду скарги, підписали всі члени ВРП, які брали участь у його ухваленні.
85. Дотримано також вимоги частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VIII щодо виключення участі в розгляді скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді тих членів ВРП, які брали участь в ухваленні оскаржуваного рішення Дисциплінарної палати.
86. Тож це рішення прийнято повноважним складом ВРП, до того ж заявники у своїх скаргах цей факт під сумнів не ставлять.
87. З огляду на викладене, а також на участь судді ОСОБА_1 та його представника безпосередньо, а ОСОБА_2 - у режимі відеоконференції у засіданні ВРП 06 лютого 2025 року Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про невстановлення визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП.
(2.2) Щодо визначеної пунктом 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстави для скасування оскаржуваного рішення ВРП
88. Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи оскаржуване рішення ВРП на відповідність вимогам пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII щодо наявності в ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, виходить із того, що визначальним критерієм правомірності такого рішення є встановлення дисциплінарним органом обставин, які підтверджують наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку. Відсутність таких обставин або недостатня вмотивованість висновків щодо їх наявності є підставою для визнання рішення ВРП незаконним.
89. В оскаржуваному рішенні ВРП виснувала про наявність у діях судді ОСОБА_1 двох складів дисциплінарних проступків, визначених пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII:
- порушення прав людини і основоположних свобод, що призвело до істотних негативних наслідків, у зв'язку з порушенням вимог статей 294, 15, 43 ЦПК України;
- інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків, у зв'язку з порушенням вимог статті 342 ЦПК України.
90. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження у зв'язку з умисним або внаслідок грубої недбалості допущенням суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
91. Об'єктивна сторона такого дисциплінарного проступку, як грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків, полягає у порушенні суддею норм права у процесі здійснення правосуддя, які призвели до настання істотних негативних наслідків. Водночас настання істотних негативних наслідків повинне бути у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з діянням судді.
92. Грубе порушення закону має місце за умови, що воно було надто очевидним для «розумного суду» за відповідних обставин, тобто коли за обставинами судової справи необхідність застосування певної правової норми була зрозумілою і недвозначною і виключала іншу поведінку судді.
93. У складі дисциплінарного проступку «інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків» законодавець як умову притягнення судді до дисциплінарної відповідальності визначив настання істотних негативних наслідків. Законодавець не конкретизував змісту заподіяної шкоди у цьому випадку, тому вона може охоплювати завдання майнової чи моральної шкоди потерпілим особам. Істотні наслідки можуть мати і комплексний характер та охоплювати різні види заподіяної шкоди. Оскільки в такому разі «істотність» як ознака негативних наслідків є оціночним поняттям, то дисциплінарний орган самостійно має встановити, наскільки для потерпілих ці негативні наслідки є істотними.
94. До прикладу, до істотних негативних наслідків можна віднести такі: шкода життю, здоров'ю, честі, гідності, репутації, протиправне позбавлення нерухомого чи іншого майна, майнова шкода, наслідком якої є позбавлення потерпілого засобів для існування, доведення до банкрутства суб'єкта господарської діяльності, істотні майнові збитки, незаконне позбавлення свободи, витік конфіденційної чи службової інформації тощо.
95. Для правильної кваліфікації дисциплінарного проступку за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII неодмінно, щоб дії судді стосовно грубого порушення закону призвели до настання негативних наслідків саме для учасників справи або осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив безпосередньо питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, а не будь-яких інших осіб чи суспільства і держави загалом.
96. Отже, у пункту 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII законодавець зазначив склади двох дисциплінарних проступків:
- допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод;
- грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
97. Щодо першого складу дисциплінарного проступку - допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод - неодмінно враховувати, що він полягає у недотриманні суддею норм процесуального права, що найчастіше пов'язане з порушенням певних статей Конвенції, зокрема статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність), статті 6 (право на справедливий суд), статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), статті 9 (свобода думки, совісті і релігії), статті 10 (свобода вираження поглядів), статті 11 (свобода зібрань та об'єднань), а також статті 1 Першого протоколу Конвенції (захист права власності) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2025 року у справі № 990SCGC/17/24).
98. З урахуванням правової природи наведених прав людини і основоположних свобод, стає цілком зрозуміло, що зазначений склад дисциплінарного проступку охоплюють дії судді під час ухвалення судового рішення, які призвели до порушення прав і основоположних свобод саме учасників справи, які беруть (брали) участь у судовому процесі, або осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив безпосередньо питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
99. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 лютого 2022 року у справі № 11-40сап21 вже формулювала висновок про те, що допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод є самостійним складом дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, та не передбачає настання негативних наслідків, оскільки порушення прав людини і основоположних свобод по суті є такими негативними наслідками.
100. Системний аналіз пункту 4 частини першої статті 106 Закону № 1402- VIII дає підстави для висновку, що до істотних негативних наслідків, які настають внаслідок грубого порушення закону суддею, законодавець відніс інші порушення прав особи, які не охоплюються переліком прав людини і основоположних свобод, встановлених Конвенцією.
101. Ураховуючи наведене, вважаємо, що як порушення прав людини і основоположних свобод, так і істотні негативні наслідки, про які йдеться у пункті 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, повинні стосуватися саме учасників справи або осіб, які не брали участі у справі, якщо суд безпосередньо вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
(2.2.1) Щодо висновків ВРП про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (порушення прав людини і основоположних свобод)
102. В оскаржуваному рішенні ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 допустив порушення прав людини і основоположних свобод ОСОБА_2 , що призвело до істотних негативних наслідків, у зв'язку з недотриманням вимог статей 294, 15, 43 ЦПК України щодо роз'яснення прав та обов'язків, права на правничу допомогу та права надавати пояснення. ВРП мотивувала це тим, що такі порушення зумовили неможливість повного з'ясування обставин справи та призвели до негайного виконання рішення про госпіталізацію, пов'язаного з позбавленням свободи ОСОБА_2 на 36 днів, що є незворотним наслідком.
103. Велика Палата Верховного Суду вважає ці висновки невмотивованими та необґрунтованими з огляду на таке.
104. По-перше, ВРП в оскаржуваному рішенні не обґрунтувала, які обставини свідчать про те, що порушення, які, на думку ВРП, були допущені суддею, вчинені внаслідок грубої недбалості.
105. Відповідно до частини другої статті 341 ЦПК України в редакції, чинній станом на 30 березня 2022 року (дата розгляду справи № 758/2814/22 суддею ОСОБА_1 і двома присяжними), справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається за присутності особи, стосовно якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, з обов'язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представника закладу з надання психіатричної допомоги, що подав заяву, та законного представника особи, стосовно якої розглядаються питання, пов'язані з наданням психіатричної допомоги.
106. Для порівняння, чинна частина друга статті 341 ЦПК України містить таку редакцію:
«Справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги або про госпіталізацію у примусовому порядку розглядається за присутності особи, стосовно якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, з обов'язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представника закладу з надання психіатричної допомоги, який подав заяву, адвоката чи законного представника особи, стосовно якої розглядається питання, пов'язане з наданням психіатричної допомоги».
107. Тобто станом на 30 березня 2022 року (дата розгляду справи № 758/2814/22) стаття 341 ЦПК України не містила вимоги про обов'язкову участь адвоката в розгляді справ про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку (законодавець уніс зміни саме Законом України від 10 квітня 2023 року № 3022-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення доступу до безоплатної правничої допомоги»).
108. ОСОБА_2 не заявляв про залучення адвоката для представництва його інтересів, а реалізував свої права самостійно, зокрема подав апеляційну скаргу без адвоката та брав участь у засіданні апеляційного суду також самостійно. Відсутність адвоката в суді першої інстанції не мала для нього визначальної ролі, оскільки він успішно оскаржив рішення.
109. Прояви суддівського свавілля потрібно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність указує на те, що суддя діяв сумлінно - з належним ставленням до своїх обов'язків установив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною і однозначною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 9901/177/20, від 27 січня 2022 року у справі № 11-132сап21).
110. ВРП не мотивувала, чому відсутність роз'яснення права на правничу допомогу була грубою недбалістю, а не помилкою (поспіхом) судді в умовах воєнного стану (повномасштабне вторгнення російської федерації з 24 лютого 2022 року, обстріли Києва, зокрема Подільського району, труднощі із забезпеченням участі присяжних, вжиття суддею заходів для їхнього прибуття). Невиконання вимог статті 294 ЦПК України щодо роз'яснення прав не було надто очевидним, оскільки суддя встановив особи учасників, оголосив склад суду, з'ясував наявність клопотань і перейшов до суті, а ОСОБА_2 надавав пояснення.
111. По-друге, висновок ВРП про порушення права надавати пояснення є необґрунтованим. Згідно з технічним записом судового засідання від 30 березня 2022 року ОСОБА_2 мав можливість надавати пояснення по суті питання, але вони зводилися до переказування обставин конфлікту в пансіонаті ветеранів праці, який передував госпіталізації, а не до суті заяви про примусову госпіталізацію.
112. Суддя ОСОБА_1, керуючи процесом відповідно до статті 214 ЦПК України, усував неістотне для розгляду справи, неодноразово просив говорити по суті та заслухав пояснення лікаря-психіатра.
113. ОСОБА_2 скористався правом на власний розсуд, намагаючись пояснити нерелевантні обставини. ВРП не навела конкретних доводів чи аргументів ОСОБА_2 , які були відхилені без мотивів, а також не довела, як це унеможливило повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин справи.
114. Як зазначає суддя ОСОБА_1 у скарзі, постанова Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року не містить висновків про порушення процесуальних прав ОСОБА_2 , а скасування рішення обумовлене переоцінкою доказів, що не є підставою для дисциплінарної відповідальності. До того ж скасування рішення не свідчить про умисне порушення норм права чи неналежне ставлення судді до своїх обов'язків.
115. Постанова Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року, якою скасовано рішення суду першої інстанції, не містить жодних висновків про допущення судом першої інстанції порушень процесуальних прав ОСОБА_2 , зокрема щодо права на правничу допомогу чи надання пояснень (хоча це було однією з підстав апеляційного оскарження), а стосується виключно відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження підстав для примусової госпіталізації.
116. По-третє, ВРП не встановила істотних негативних наслідків та їхнього причинно-наслідкового зв'язку з діями судді.
117. На переконання Великої Палати Верховного Суду, порушення прав людини і основоположних свобод мають полягати не в самому по собі неправильному застосуванні суддею приписів закону, якими гарантовані ті чи інші права людини (навіть якщо ця помилка мала місце), а в настанні внаслідок цього конкретних фактів чи обставин, які полягають у заподіянні носію права чи іншим особам шкоди (втрата, знищення чи пошкодження майна, інші матеріальні збитки, незаконне позбавлення свободи, витік конфіденційної чи службової інформації, позбавлення чи обмеження у можливостях здійснювати професійну діяльність, шкода життю, здоров'ю, майну, честі, гідності, репутації тощо). Порушення вимог закону, навіть якщо воно допущене, може бути лише причиною таких фактів і обставин, якщо вони настали, а не становити наслідок саме по собі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі № 11-97сап21).
118. Дисциплінарне правопорушення, визначене пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, має не формальний, а матеріальний склад (якщо застосувати аналогію класифікації складів злочинів). Обов'язковими елементами об'єктивної сторони такого проступку є: 1) порушення суддею прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону; 2) істотні негативні наслідки; 3) причинно-наслідковий зв'язок між порушеннями і наслідками (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2021 року
у справі № 11-260сап20).
119. Позбавлення свободи ОСОБА_2 (госпіталізація на 36 днів) обумовлене медичними показаннями та висновками лікарів КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія», а не рішенням суду, яке лише дозволяло примусову госпіталізацію, але не визначало її тривалість чи потрібність лікування.
120. Суддя ОСОБА_1 зазначає, що висновок лікаря ОСОБА_3 оцінювався як частина матеріалів справи, а апеляційний суд скасував рішення через відсутність доказів підстав для госпіталізації, але без висновків про процесуальні порушення.
121. Підстави для лікування встановлюються медичними висновками, а не судовим рішенням. Тривалість лікування ОСОБА_2 визначалася лікарями, а за відсутності медичних показань ОСОБА_2 міг бути виписаний раніше.
122. ВРП не мотивувала, чому наслідки є незворотними та істотними саме для ОСОБА_2 , а не загальними (наприклад, суспільний інтерес у захисті прав осіб з психічними розладами). Причинно-наслідкового зв'язку немає, оскільки апеляційний суд скасував рішення про госпіталізацію на підставі браку доказів і підстав для неї, а ОСОБА_2 реалізував свої права без істотної шкоди (самостійно оскаржив рішення, брав участь у апеляційному перегляді).
123. ВРП фактично ототожнила порушення з наслідками та презюмувала протиправність дій лікарів без доказів у дисциплінарній справі.
124. Отже, висновки ВРП про наявність складу проступку за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (порушення прав людини і основоположних свобод) є невмотивованими, оскільки не містять обґрунтування грубості порушень, істотності наслідків та причинного зв'язку. ВРП фактично переглянула законність судового рішення, що не є її компетенцією в дисциплінарному провадженні, та вдалася до оцінки обґрунтованості висновків суду про підстави госпіталізації, що суперечить принципу незалежності суддів.
(2.2.2) Щодо висновків ВРП про наявність у діях судді ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (інше грубе порушення закону)
125. В оскаржуваному рішенні ВРП дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1 вчинив інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків, у зв'язку з невиконанням вимог частини четвертої статті 342 ЦПК України щодо реагування на повідомлення про насильство (незабезпечення судово-медичного обстеження ОСОБА_2 та ненадіслання окремої ухвали органу досудового розслідування). ВРП мотивувала це тим, що такі порушення призвели до неможливості ОСОБА_2 пройти обстеження на наявність тілесних ушкоджень, самостійно звернутися до правоохоронних органів у найкоротший термін, фіксувати докази, що мало незворотний характер (закриття кримінального провадження через відсутність доказів ушкоджень, оскільки медичні документи знищено через строки зберігання).
126. Велика Палата Верховного Суду вважає ці висновки невмотивованими та необґрунтованими з огляду на таке.
127. По-перше, ВРП не довела грубості порушення. Згідно з технічним записом судового засідання від 30 березня 2022 року ОСОБА_2 не заявляв про застосування насильства під час примусової госпіталізації; його пояснення зводилися до обставин конфлікту в пансіонаті ветеранів праці з директором та працівниками, який передував виклику психіатричної бригади.
128. Згідно із частиною другою статті 214 ЦПК України головуючий відповідно до завдання цивільного судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.
129. Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи технічний запис судового засідання від 30 березня 2022 року, зазначає, що суддя ОСОБА_1 забезпечив ОСОБА_2 можливість надавати пояснення, але вони зводилися до нерелевантних обставин конфлікту в пансіонаті. Зокрема, ОСОБА_2 спочатку повідомив про відмову Деснянського районного суду міста Києва у примусовому огляді та стверджував, що документи заявника є «інсцинуацією». Продовжуючи пояснення, він описував події, але не по суті заяви про госпіталізацію. Суддя неодноразово просив говорити по суті, але ОСОБА_2 перейшов до опису конфлікту, стверджуючи, що заступник директора вдарив його стільцем, посилаючись на довідку про «діагностику». Суддя ОСОБА_1 керував процесом, усуваючи неістотне (відповідно до статті 214 ЦПК України), але заслухав пояснення лікаря-психіатра ОСОБА_5 , який детально описав діагноз (органічне ураження ЦНС судинного генезу, психоорганічний синдром у вигляді емоційно-вольових змін по експлозивному типу та легким інтелектуально-мнестичним зниженням) та підстави госпіталізації (агресивна поведінка, погрози ножем). Суддя поставив уточнююче запитання про можливість лікування та коригування поведінки, на яке лікар відповів, що корекція можлива, але органічне ураження не повністю виліковне. Це свідчить про всебічне з'ясування обставин, а не обмеження пояснень ОСОБА_2 , як стверджує ВРП. До того ж ВРП не мотивувала, чому такі дії є грубим порушенням, ігноруючи контекст воєнного стану та релевантність пояснень лікаря.
130. Зовнішніх ознак побиття (садна, синці, набряки) чи інших проявів насильства не було зафіксовано присяжними чи суддею (протоколи опитування присяжних від 08 та 12 серпня 2024 року підтверджують відсутність таких ознак). Висновок лікарів-психіатрів містив згадку про свіже садно в ділянці лоба, але без контексту насильства. ВРП не мотивувала, чому суддя мав трактувати непрямі згадки про конфлікт як формальне повідомлення про насильство, особливо в умовах воєнного стану та загрози оточення міста Києва військами російської федерації (обстріли, складна обстановка, зусилля судді для забезпечення участі присяжних). Це є добросовісною оцінкою обставин, що не свідчить про грубу недбалість.
131. По-друге, висновок про істотні негативні наслідки є необґрунтованим. ВРП звернула увагу на неможливість фіксації ушкоджень та звернення до поліції, що призвело до закриття кримінального провадження (постанова дізнавача від 30 травня 2024 року).
132. Однак ОСОБА_2 звернувся до поліції 19 травня 2022 року після завершення лікування (36 днів), а відомості внесено до ЄРДР 14 квітня 2023 року за частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України. Закриття провадження обумовлене відсутністю об'єктивної сторони правопорушення ( ОСОБА_2 сам спровокував конфлікт, спричинив ушкодження іншій особі; бракує доказів ушкоджень під час оглядів у лікарнях), а не діями судді.
133. Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду від 30 липня 2024 року постанову про закриття скасовано, і досудове розслідування триває, що спростовує незворотність наслідків. ВРП не довела, чому відсутність обстеження саме судом (а не самостійно ОСОБА_2 після лікування) призвела до втрати доказів з огляду на правила застосування примусових заходів (наказ Міністерства охорони здоров'я України від 31 серпня 2017 року № 992), які дозволяють пацієнтам спілкування та користування телефоном за певних умов.
134. По-третє, наслідки не є істотними для ОСОБА_2 як учасника справи в розумінні пункту 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII. Вони стосуються загальних інтересів (розслідування злочинів, суспільна безпека), а не безпосередньої шкоди ОСОБА_2 (наприклад, майнової чи моральної шкоди).
135. ВРП не мотивувала, чому наслідки є істотними саме для нього, а не для держави чи суспільства, що не відповідає системному тлумаченню норми. До того ж тривають інші кримінальні провадження щодо викрадення майна ОСОБА_2 та неправомірних дій працівників поліції, пансіонату та лікарні (за заявами ОСОБА_2 від 01 квітня 2023 року та від 16 лютого 2023 року), що свідчить про відсутність незворотної шкоди.
136. Отже, висновки ВРП про наявність складу проступку за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (інше грубе порушення закону) є невмотивованими, оскільки не містять обґрунтування грубості порушення, істотності наслідків та причинного зв'язку. ВРП фактично ототожнила порушення з наслідками, не розрізняючи їх, та вдалася до ревізії судового рішення, що суперечить принципу незалежності суддів. До того ж ВРП презюмувала протиправність дій лікарів та поліції без доказів у дисциплінарній справі, що виходить за межі її компетенції.
137. Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи в сукупності всі встановлені обставини, звертає увагу на таке.
138. Розгляд цивільної справи № 758/2814/22, який здійснював суддя ОСОБА_1, не був бездоганним з погляду повного дотримання всіх приписів цивільного процесуального законодавства, чинного на момент розгляду (зокрема, щодо роз'яснення учасникам процесу їхніх прав та обов'язків відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України).
139. Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає за неодмінне наголосити, що допущені процесуальні неточності зумовлені комплексом об'єктивних обставин, серед яких: особлива складність правової природи справи про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, специфіка оцінки доказів у такій категорії справ, а також умови воєнного стану, що склалися в місті Києві наприкінці березня 2022 року (загроза окупації, систематичні обстріли, суттєві труднощі з організацією участі присяжних та інших учасників процесу).
140. Велика Палата Верховного Суду не встановила в діях судді ОСОБА_1 порушення фундаментальних прав людини і основоположних свобод у розумінні статей 5 і 6 Конвенції, а також не виявила ознак грубої недбалості чи умислу, які б підтверджували наявність складу дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
141. Велика Палата Верховного Суду усвідомлює, що судовий розгляд містив певні недоліки в частині організації процесу, яка в ідеальних умовах могла б бути виконана більш ретельно.
142. Проте, зазначені недоліки з огляду на конкретні обставини справи та контекст їх вчинення не досягають того ступеня тяжкості, який потрібний для кваліфікації поведінки судді як дисциплінарного проступку та притягнення до відповідальності.
(3) Щодо доводів скарги ОСОБА_2 .
143. Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи доводи скарги ОСОБА_2 , вважає їх необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків про брак в оскаржуваному рішенні ВРП належних мотивів про наявність підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а також не свідчать про наявність інших складів проступків.
144. Більшість аргументів ОСОБА_2 спрямовані на перегляд законності та обґрунтованості судового рішення у справі № 758/2814/22, що виходить за межі дисциплінарного провадження та компетенції ВРП. Дисциплінарне провадження не є механізмом оскарження судових рішень, які можуть бути перевірені лише в процесуальному порядку.
145. Стосовно аргументу про те, що ВРП протиправно не витребувала та не дослідила суддівське досьє судді ОСОБА_1 , аби з'ясувати, чи помилки у справі № 758/2814/22 в сукупності з іншими фактами є грубими незаконними рішеннями та діями, здійсненими свідомо, то цей довід є необґрунтованим з огляду на таке.
146. Дисциплінарне провадження щодо судді ВРП відкрила за скаргою ОСОБА_2 на дії судді під час розгляду справи № 758/2814/22 і зобов'язана оцінювати саме ці дії. Суддівське досьє витребується для оцінки особи судді під час обрання стягнення, а не для пошуку інших проступків. ОСОБА_2 не надав доказів існування інших проступків, а ВРП не зобов'язана проводити самостійне розслідування за межами скарги.
147. Щодо аргументу про відсутність належних доказів на підтвердження обставин, що ОСОБА_2 вчинив чи виявляв намір вчинити дії, які становлять безпосередню небезпеку для себе чи оточуючих, або неспроможний задовольняти життєві потреби, то цей довід стосується суті судового рішення про госпіталізацію, а не дій судді в дисциплінарному контексті. ВРП не уповноважена переглядати обґрунтованість висновків суду про наявність підстав для госпіталізації, оскільки це є оцінкою доказів, яка належить до компетенції судів. Апеляційний суд скасував рішення саме через відсутність доказів, але це автоматично не зумовлює дисциплінарну відповідальність судді. ОСОБА_2 не довів, що суддя свідомо ігнорував докази, а не оцінив їх добросовісно.
148. Стосовно аргументу про те, що висновок лікаря-психіатра ОСОБА_3 не має юридичної сили, оскільки лікар працює в непрофільній установі та його записи носять інформаційний характер, то цей аргумент також спрямований на перегляд обставин справи. Оцінка допустимості та належності медичних висновків як доказів належить до компетенції суду в цивільному процесі, а не ВРП у дисциплінарному провадженні. Апеляційний суд уже врахував суперечності у висновках лікарів і скасував рішення, але ВРП не може кваліфікувати це як проступок судді без доведення грубої недбалості. ОСОБА_2 не надав доказів, що суддя знав про «непрофільність» лікаря та свідомо ігнорував це, а не оцінив висновок як частину матеріалів справи.
149. Щодо аргументу про нетолерантну поведінку судді ОСОБА_1 , неповідомлення прав та обов'язків, позбавлення права відстоювати права, ігнорування клопотань, зокрема про судово-медичну експертизу, то ці доводи частково повторюють скарги на процесуальні порушення, які Велика Палата Верховного Суду вже визнала невмотивованими в висновках ВРП. Технічний запис засідання свідчить, що ОСОБА_2 надавав пояснення, але не по суті. Клопотання про експертизу не заявлялося формально, а суддя керував процесом відповідно до статті 214 ЦПК України. Нетолерантність є суб'єктивною оцінкою, не підтвердженою доказами грубої поведінки. Свої права ОСОБА_2 реалізував, зокрема, в суді апеляційної інстанції, який скасував рішення суду першої інстанції, що спростовує доводи ОСОБА_2 про унеможливлення захисту.
150. Стосовно аргументу ОСОБА_2 про те, що реєстрація кримінального провадження від 18 листопада 2021 року не може слугувати доказом його «психіатричної поведінки», оскільки відомості внесено до ЄРДР виключно зі слів потерпілої, то цей довід є нерелевантним для дисциплінарного провадження щодо судді. Суддя ОСОБА_1 посилався на витяг з ЄРДР лише як на один з елементів оцінки обставин справи, а не як на єдиний чи вирішальний доказ. Оцінка доказів (їхньої належності, допустимості та достатності) належить виключно до компетенції суду, який розглядав справу, а не до ВРП під час дисциплінарного провадження. Водночас ОСОБА_2 не надав жодних доказів того, що суддя зловживав цим витягом або свідомо спотворював його значення.
151. Щодо аргументу про рішення Деснянського районного суду від 23 квітня 2021 року у справі № 754/3679/21 про відмову в проведенні психіатричного огляду в примусовому порядку за зверненням того ж лікаря ОСОБА_3 , яке було відомо судді, то це рішення не має преюдиційного значення, оскільки стосується інших обставин (огляд, а не госпіталізація) і ухвалене роком раніше (23 квітня 2021 року). Різні факти та часові межі не зобов'язують суддю до автоматичної відмови в задоволенні заяви. До того ж ВРП правильно зазначила, що воно не є преюдиційним. ОСОБА_2 не довів, що суддя ігнорував це рішення.
152. Стосовно аргументу про свідоме або умисне порушення суддею пункту 1 статті 5 Конвенції, де госпіталізація розглядається як позбавлення свободи, то цей довід стосується суті рішення, а не процесуальних дій судді. Госпіталізація базувалася на медичних висновках, і рішення суду лише дозволяло її, а тривалість визначалася лікарями. Апеляційний суд скасував рішення через відсутність підстав, але це не дозволяє стверджувати про умисел судді. ВРП не встановила умислу чи грубої недбалості, а ОСОБА_2 не надав доказів того, що порушення було свідомим.
153. Щодо аргументу про те, що за сукупністю дисциплінарних проступків діяльність судді ОСОБА_1 повинна кваліфікуватися за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (істотне порушення норм процесуального права, що унеможливило реалізацію процесуальних прав учасників), то цей довід є необґрунтованим та нерелевантним для цієї справи. Підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII вимагає доведення, що порушення унеможливили реалізацію прав, але, як встановлено вище, ОСОБА_2 реалізував свої права (на надання пояснень, оскарження рішення в апеляційному суді без адвоката), а порушення не були істотними. ОСОБА_2 не довів умислу чи недбалості дій судді в сукупності, а його твердження про «грубі незаконні рішення та дії, здійснені свідомо» є безпідставними. ВРП правильно не кваліфікувала дії судді ОСОБА_1 за підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
154. З урахуванням наведеного, доводи скарги ОСОБА_2 є необґрунтованими, оскільки спрямовані на ревізію судового рішення, а не на доведення дисциплінарного проступку судді. Вони не спростовують висновків про відсутність підстав для відповідальності судді ОСОБА_1 .
Висновки за результатами розгляду скарг
155. Відповідно до частини восьмої статті 266 КАС України Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін. У разі скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.
156. Велика Палата Верховного Суду вважає, що скаргу ОСОБА_1 неодміннозадовольнити, оскаржуване рішення - скасувати, а скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Керуючись статтями 266, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
Скаргу ОСОБА_2 на рішення Вищої ради правосуддя від 06 лютого 2025 року № 194/0/15-25 «Про зміну рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 серпня 2024 року № 2481/3дп/15-24 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 » залишити без задоволення.
Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 06 лютого 2025 року № 194/0/15-25 «Про зміну рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 серпня 2024 року № 2481/3дп/15-24 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 » задовольнити.
Рішення Вищої ради правосуддя від 06 лютого 2025 року № 194/0/15-25 «Про зміну рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 14 серпня 2024 року № 2481/3дп/15-24 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Подільського районного суду міста Києва ОСОБА_1 » скасувати.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. О. Погрібний
Суддя-доповідач М. М. Гімон
Судді: О. О. Банасько О. В. Білоконь
І. А. Воробйова О. А. Губська
А. А. Ємець С. Ю. Мартєв
Л. Ю. Кишакевич В. В. Король
О. В. Кривенда К. М. Пільков
Н. С. Стефанів Т. Г. Стрелець
І. В. Ткач Н. В. Шевцова
Постанову оформив суддя Погрібний С. О. у порядку частини третьої статті 355 КАС України.