12 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 466/3171/22
провадження № 51-883км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 19 червня 2024 року й ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 19 червня 2024 року задоволено клопотання прокурора Галицької окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_7 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за №42012150090000021 від 03 грудня 2012 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 194, частиною 1 статті 358, частиною 1 статті 366, частиною 1 статті 197-1 Кримінального кодексу України (далі - КК) на підставі пункту 3-1 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 19 червня 2024 року залишено без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі потерпіла, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасуватиухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 19 червня 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Зазначає, що судом не були роз'яснені її права.
Указує на порушення її права на захист через заборону здійснення представництва її прав в суді особою, що не є адвокатом. Просить Верховний Суд дати вказівку судам нижчих інстанцій про залучення її батька - ОСОБА_8 , як її представника.
Також потерпіла зазначає про те, що судом першої інстанції не ставились на обговорювання та не вирішувались подані нею клопотання.
Указує на безпідставну перекваліфікацію з частини 3 статті 197-1 КК на частину 1 статті 197-1 КК, що потягло за собою можливість закриття кримінального провадження на підставі положень статті 49 КК.
Зазначає, з посиланням на практику Верховного Суду, що закриття кримінального провадження на підставі пункту 3-1 частини 1 статті 284 КПК, у якому потерпілий зазначає про те, що кримінальне правопорушення вчинено конкретними особами, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні частково підтримав касаційну скаргу потерпілої і зазначив, що закриття цього кримінального провадження за пунктом 3-1 частини 1 статті 284 КПК є неприпустимим з огляду на те, що потерпіла вказує на конкретних осіб, які, на її думку, вчинили кримінальні правопорушення щодо неї.
Від потерпілої ОСОБА_8 та її представника - адвоката ОСОБА_9 до Суду надійшли заяви про здійснення касаційного розгляду без їх участі з урахуванням вимог, вкладених в касаційній скарзі.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до статті 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Законність як засада кримінального провадження з огляду на частину 2 статті 9 КПК полягає у тому, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Публічність, згідно зі статтею 25 КПК, передбачає, що прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Пунктом 3-1 частини 1 статті 284 КПК передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров'я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.
Закриття кримінального провадження є однією з форм його остаточного вирішення, а тому провадження має закриватися після всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки слідчим зібраних та перевірених доказів.
Як убачається з матеріалів провадження до Шевченківського районного суду м. Львова надійшло клопотання прокурора Галицької окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_7 про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №42012150090000021 від 03 грудня 2012 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 194, частиною 1 статті 358, частиною 1 статті 366, частиною 1 статті 197-1 КК.
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що в ході досудового розслідування стороною обвинувачення було проведено ряд слідчих (розшукових) дій, однак, встановити осіб, які зносили нежитлове приміщення по вул. Шевченка, 348а, встановити достатні докази знесення вказаного приміщення ТОВ «Львівжитлокомплекс», ПП «Львів-Металбуд» та вчинення посадовими особами даних підприємств неправомірних дій, не виявилося за можливе, а тому просив закрити кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №42012150090000021 від 03 грудня 2012 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 194, частиною 1 статті 358, частиною 1 статті 366, частиною 1 статті 197-1 КК, на підставі пункту 3-1 частини 1 статті 284 КПК.
За результатами розгляду клопотання місцевий суд дійшов висновку про те, що попри проведені в ході досудового розслідування слідчі (розшукові) дії, осіб, причетних до вчинення цих кримінальних правопорушень встановлено не було та, посилаючись на положення статей 12, 49 КК та 284 КПК, зазначив, що у межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №42012150090000021 від 03 грудня 2012 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 194, частиною 1 статті 358, частиною 1 статті 366, частиною 1 статті 197-1 КК, найтяжчим кримінальним правопорушенням є кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 194 КК, санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 10 років, а отже, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначений пунктом 4 частини 1 статті 49 КК, минув і кримінальне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3-1 частини 1 статті 284 КПК.
Колегія суддів апеляційної інстанції, за наслідками розгляду апеляційної скарги потерпілої, погодилась з висновками суду першої інстанції щодо необхідності закриття кримінального провадження на підставах, передбачених положеннями статті 49 КК та статті 284 КПК.
Однак, з такими висновками не може погодитись колегія суддів касаційної інстанції.
На думку Суду, суди попередніх інстанції з достатньою повнотою не проаналізували обставини провадження та дійшли необґрунтованих висновків про можливість застосування положень пункту 3-1 частини 1 статті 284 КПК.
Колегія суддів уважає слушними посилання потерпілої на практику Верховного Суду, відповідно до якої закриття кримінального провадження на підставі пункту 3-1 частини 1 статті 284 КПК, у якому потерпілий, зазначаючи про те, що кримінальне правопорушення вчинено конкретними особами, на яких, у передбачений КПК спосіб, безпосередньо він вказує органу досудового розслідування, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (зокрема, постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року (справа № 750/1575/23, провадження № 51-4007 км 23), від 27 березня 2025 року (справа № 466/568/23, провадження № 51-716 км 24) від 09 вересня 2025 року (справа № 469/1433/24, провадження № 51-706 км 25).
За відсутності процесуального рішення, яке б спростовувало твердження потерпілого про вчинення кримінального правопорушення певною особою, кримінальне провадження не може бути закрито на підставі пункту 3-1 частини 1 статті 284 КПК.
Ба більше, суди попередніх інстанцій, зосередившись на строках давності притягнення до кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 194 КК, залишили поза увагою, що у цьому провадженні розслідувалось кримінальне правопорушення, передбачене статтею 197-1 КК.
Насамперед колегія суддів зауважує, що судами належним чином не з'ясовано за якою частиною статті 197-1 КК здійснювалося досудове розслідування.
Так, у клопотанні про закриття кримінального провадження сторона обвинувачення зазначає частину 1 статті 197-1 КК.
Натомість з наявних у Суду матеріалів убачається, що відповідно до витягу з ЄРДР (т 1, а. п. 6-8) відомості до нього внесені за частиною 3 статті 197-1 КК.
Також в матеріалах міститься ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 17 червня 2024 року, якою скасовано постанову слідчого СВ ВП № 1 ЛРУП № 1 ГУ НП у Львівській області ОСОБА_10 від 23 червня 2023 року про закриття кримінального провадження №42012150090000021 від 03 грудня 2012 року в частині правової кваліфікації за частиною 3 статті 197-1 КК (т. 3, а.п. 202-203).
До того ж, в оскаржуваній ухвалі Шевченківського районного суду м. Львова від 19 червня 2024 року зазначено, що «20.05.2017 року СВ Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області до ЄРДР внесено відомості №12017140090002140 за зверненням ОСОБА_11 , з кримінально-правовою кваліфікацією ч. 3 ст. 197-1 КК України.
Матеріали кримінального провадження №12017140090002140 від 20.05.2017 року об'єднано з кримінальним провадженням №42012150090000021 від 03.12.2012 року, та присвоєно №42012150090000021 від 03.12.2012 року за ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 358, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 197-1 КК України».
Попри наведене, питання про те, за якою саме частиною статті 197-1 КК має бути закрито кримінальне провадження за клопотанням прокурора, залишилось без аналізу як суду першої інстанції, так і апеляційного суду.
Колегія суддів звертає увагу, що судами не враховано, що кримінальні правопорушення, передбачені статтею 197-1 КК, є триваючими.
Особливими ознаками триваючих кримінальних правопорушень є тривалість, яка полягає у тому, що кримінальне правопорушення може вчинятися протягом достатньо великого проміжку часу, та безперервність, яка характеризується відсутністю розривів, проміжків у вчиненні триваючого кримінального правопорушення.
У поняття час вчинення триваючого кримінального правопорушення має включатися увесь проміжок часу, протягом якого особа безперервно вчиняла триваюче діяння на стадії закінченого кримінального правопорушення.
Отже, триваюче кримінальне правопорушення - це кримінальне правопорушення, яке може безперервно вчинятися на стадії закінченого його складу протягом певного (достатньо великого) проміжку часу.
За загальним правилом початком кримінального правопорушення, у тому числі триваючого, є початок виконання об'єктивної сторони його складу.
Момент, з якого кримінальне правопорушення вважається закінченим, і момент фактичного припинення протиправних дій при триваючих кримінальних правопорушень не співпадають.
Закінчення триваючого кримінального правопорушення - це такий етап у вчиненні суспільно небезпечного діяння, починаючи з якого воно містить усі ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК.
Триваюче кримінальне правопорушення більше не вчиняється, коли воно припинено та перервано.
Припинення - це завершення триваючого злочинного діяння за волею винного, а переривання - з причин, що не залежали від його волі. Водночас, оскільки тривалість даних кримінальних правопорушень обумовлена в першу чергу тривалістю діяння, яке містить усі ознаки складу закінченого кримінального правопорушення, то припинення і переривання триваючих кримінальних правопорушень - це, в основному, форми завершення закінчених діянь.
Враховуючи зазначене, днем початку перебігу строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення триваючого кримінального правопорушення є день припинення або переривання вчинення особою відповідного триваючого суспільно небезпечного діяння.
Такі висновки містяться в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09 вересня 2024 року у справі №353/999/23 (провадження №523кмо24).
За цих обставин, кримінальне правопорушення, передбачене статтею 197-1 КК (як за частиною 1, так і за частиною 3), є триваючим, а тому днем початку перебігу строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення цього кримінального правопорушення є день його фактичного припинення або переривання.
Таким чином, на переконання колегії суддів, суди першої та апеляційної інстанцій допустили істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що є підставами для скасування судових рішень.
Оскільки судові рішення підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, колегія суддів не розглядає інші доводи касаційної скарги потерпілої.
Однак, колегія суддів наголошує на тому, що вимоги касаційної скарги про необхідність дати вказівку судам нижчих інстанцій про залучення її батька - ОСОБА_8 , як її представника, не входять до повноважень касаційного суду, та не ґрунтуються на вимогах закону, адже відповідно до статті 58 КПК потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник - особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником. Захисником же може бути лише адвокат. Якщо ж ОСОБА_8 не є адвокатом, він не може представляти інтереси потерпілої у кримінальному провадженні.
Враховуючи викладене, касаційна скарга потерпілої підлягає частковому задоволенню, а ухвала Шевченківського районного суду м. Львова від 19 червня 2024 року й ухвала Львівського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, під час якого слід врахувати наведене та ухвали законне й обґрунтоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 19 червня 2024 року й ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3