12 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 607/18812/22
провадження № 51-3070 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 лютого 2025 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 02 травня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019210010003332, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Тернопіль та мешканки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 лютого 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.
Вирішено цивільний позов адвоката ОСОБА_8 в інтересах малолітнього ОСОБА_9 про відшкодування моральної шкоди та прокурора в інтересах держави, а також питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 02 травня 2025 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено за те, що у неї, 13 листопада 2019, у вечірню пору доби, під час перебування в КНП «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» Тернопільської обласної ради на лікуванні зі своїм малолітнім сином ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виник умисел спрямований на умисне заподіяння останньому тілесних ушкоджень та з цією метою реалізації умислу, переконавшись про відсутність поблизу бокс-палати №20 медичного персоналу, засуджена взявши медичну голку та усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи і бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, діючи умисно, з особливою зухвалістю наблизившись до потерпілого та зафіксувавши пальцями повіки правого ока, медичною голкою ушкодила праве очне яблуко, проколовши рогівку, що спричинило для дитини особливий, нестерпний біль, від чого він почав плакати.
14 листопада 2019 року під час ранкового обходу пацієнтів, лікуючий лікар під час огляду малолітнього ОСОБА_9 виявила травму правого ока у зв'язку з чим дитина була транспортована до офтальмологічного відділення, де під час обстеження у дитини було встановлено діагноз «проникаюче поранення рогівки правого ока», без порушення функції зору. Оскільки, внаслідок умисного спричинення проникаючого поранення рогівки правого ока ОСОБА_10 тяжкі наслідки для малолітнього не настали, остання бажаючи довести свій злочинний умисел спрямований на умисне спричинення тяжких тілесних ушкоджень для дитини, діючи умисно, цілеспрямовано, знаючи, що через вікові особливості малолітній ОСОБА_9 не може розуміти характер та значення вчинених з ним дій, та цілковито довіряючи матері не зможе чинити опору, перебуваючи у бокс-палаті у вечірню пору доби, знову взявши медичну голку та, наблизившись до потерпілого, зафіксувавши пальцями повіки правого ока, повторно ушкодила праве очне яблуко, з проникненням у його передню камеру, двічі проколовши рогівку ока, спричинивши для дитини особливий, нестерпний біль, від чого він почав сильно плакати та на плач прийшов медичний персонал медичного закладу охорони здоров'я, для надання допомоги.
В подальшому, 15 листопада 2019 року, малолітнього ОСОБА_9 було транспортовано до офтальмологічного відділення КНП «Тернопільська університетська лікарня», де під час обстеження у дитини було встановлено діагноз «проникаючі поранення рогівки правого ока», що як наслідок призвело до після травматичних змін правого очного яблука з втратою зору цим оком.
Внаслідок умисних протиправних дій ОСОБА_7 малолітньому ОСОБА_9 , спричинено травму правого очного яблука, яке за своїми наслідками, належить до тяжкого тілесного ушкодження, вчиненому способом, що має характер особливого мучення, що спричинило втрату функції органу та поєднано зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Стверджує, що вина обвинуваченої не була доведена поза розумним сумнівом, а вирок ґрунтується виключно на непрямих доказах, жодних прямих доказів її винуватості немає. Зазначає, що висновок судово-медичної експертизи у кримінальному провадженні є неналежними доказом, оскільки висновок, що знаряддям злочину є медична голка ґрунтуються на припущеннях. Крім того, вказує на недотримання належної процедури визначення експертної установи, з огляду на відсутність в матеріалах кримінального провадження постанови слідчого про призначення судово-медичної експертизи. Вважає, що продовження строків досудового розслідування відбулись з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вказує на направлення обвинувального, на його думку, поза межами строку, визначеного ст. 219 КПК України. Зазначає, що апеляційний суд, в порушення вимог кримінального процесуального закону, не спростував належним чином твердження про наявність цих недопустимих доказів у кримінальному провадженні та не надав мотивовані відповіді на них.
Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити з підстав зазначених в ній.
Позиції інших учасників судового провадження
В запереченні на касаційну скаргу захисника прокурор наводить доводи щодо її безпідставності. Вказує, що всі процесуальні дії в даному кримінальному провадженні було проведені відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Обвинувальний акт було до суду в межах строку досудового розслідування.
Прокурор під час касаційного розгляду, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі захисника доводів, вважав, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє вирок щодо неповноти та однобічності судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Положення ст. 94 КПК України передбачають, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Відповідно до ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_7 дотримано в повному обсязі.
Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд відповідно до обвинувального акта в межах висунутого обвинувачення, безпосередньо дослідивши всі надані докази стороною обвинувачення, належно їх оцінивши, надавши кожному з них належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 поза розумним сумнівом саме у спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненому способом, що має характер особливого мучення, що спричинило втрату функції органу та поєднано зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину.
За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України кваліфіковані правильно.
В основу вироку місцевий суд поклав показання: самої засудженої ОСОБА_7 про події, які відбувались з дитиною в лікарні, а саме отримання травми ока, проте вона заперечила про завдання тілесних ушкоджень сину; свідка ОСОБА_11 (лікуючий лікар ОСОБА_9 ), яка зазначила, що потерпілий поступив у лікарню з матір'ю, де під час їх перебування було виявлено ушкодження ока у дитини та пізніше діагностовано три проникаючи ушкодження на рогівці, яке зроблено саме тонким проколом голки, а не іграшкою, як зазначала матір; свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 (лікарі), які зазначили про огляд дитини, у якої були три проникаючи поранення рогівки та ушкодження райдужки, та ці травми не можливо отримати випадково або внаслідок падіння, як вказувала матір дитини. Крім того, наведенні показання свідків узгоджуються з показами самого малолітнього ОСОБА_9 , які їм були дані 01 липня 2022 року за участю психолога та законного представника, де він зазначив про спричинення йому тілесних ушкоджень ока саме мамою ОСОБА_7 , коли вони перебували в лікарні.
Суд дійшов висновку про належність, достовірність і допустимість доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину, які містяться в письмових даних (заяви, протоколи, висновки експертів).
Вирок суду першої інстанції є законним та відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, був предметом перевірки апеляційного суду і мотивовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оціненим судом, і є обґрунтованим.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження також було з'ясовано, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними як стосовно встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального правопорушення, так і стосовно відсутності в кримінальному провадженні істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнули б за собою безумовне скасування судових рішень.
Не встановлено таких процесуальних порушень і касаційним судом, оскільки усім доводам, викладеним в апеляційній скарзі захисника, які ж до того є схожими за своїм змістом доводам касаційної скарги, апеляційний суд надав вичерпні та вмотивовані відповіді.
Колегія суддів вважає, що постановлена за результатами розгляду апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України і погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Згідно з положеннями ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Як убачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_7 дотримано вимог ст. 50, 65 КК України, оскільки враховано характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжкого злочину, дані, що характеризують засуджену.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника з приводу неналежного доказу - висновку експерта, з огляду на відсутність в матеріалах кримінального провадження постанови слідчого про призначення судово-медичної експертизи, то вони є необґрунтованими, оскільки відповідно до матеріалів кримінального провадження (т.4, а.к.п. 154) наявна згадана постанова слідчого від 17 вересня 2021 року про залучення експерта, яка була надана прокурором на спростування доводів апеляційної скарги захисника апеляційному суду, а також долучений до обвинувального акта Реєстр матеріалів досудового розслідування містить у собі посилання на процесуальні рішення прийняті слідчим, у тому числі й на згадану постанову про призначення у справі відповідної експертизи. При ознайомленні з матеріалами кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК України сторона захисту будь яких клопотань з цього приводу не заявляла.
Також є надуманими та необґрунтованими доводи касаційної скарги захисника з приводу продовження строку досудового розслідування прокурором ОСОБА_16 , яка, на його думку, не мала відповідних повноважень. Аналогічні доводи були предметом ретельної перевірки апеляційним судом та обґрунтовано визнані безпідставними, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. В матеріалах кримінального провадження наявні відповідні постанови про призначення групи прокурорів, серед яких є і прокурор ОСОБА_16 . Згадані постанови були долучені прокурором під час апеляційного розгляду кримінального провадження. Крім того, ані захисником, ані ОСОБА_7 під час дослідження письмових доказів в суді першої інстанції не ставились під сумнів згадані процесуальні рішення щодо продовження строку досудового розслідування.
Доводи касаційної скарги захисника про направлення обвинувального акта щодо ОСОБА_7 поза строками досудового розслідування, які завершились 22 грудня 2022 року є надуманими та такими, які спростовуються матеріалами кримінального провадження, оскільки сторона захисту завершила ознайомлюватись з матеріалами кримінального провадження лише 23 грудня 2022 року та в цей же день обвинувальний акт був направлений до суду, тобто в межах строку досудового розслідування, а не навпаки, як про це стверджує сторона захисту.
Отже, оскільки істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судових рішень, не встановлено, а тому касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 лютого 2025 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 02 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3