16 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 756/16969/18
провадження № 61-1585ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрінком-інтер», третя особа: Національна поліція України, про захист честі, гідності та ділової репутації , відшкодування моральної шкоди,
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із указаним позовом, у якому просив:
- визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 інформацію, поширену
ТОВ «Юрінком-інтер» в опублікованій на сайті Юридичного вісника України (ІНФОРМАЦІЯ_2) у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», датовану ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати ТОВ «Юрінком-інтер» спростувати недостовірну інформацію, поширену під час надання інтерв'ю та опубліковану на сайті Юридичного вісника України (ІНФОРМАЦІЯ_4) у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», датовану ІНФОРМАЦІЯ_1, відносно ОСОБА_1 , начальника Департаменту документального забезпечення Національної поліції України;
- стягнути з ТОВ «Юрінком-інтер» на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн
на відшкодування моральної шкоди.
Оболонський районний суд міста Києва рішенням від 11 листопада 2024 року,
яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 травня
2025 року, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
06 лютого 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав
до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду
міста Києва від 11 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2025 року у зазначеній справі.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів
у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на такі обставини.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини
і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка
є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими,
ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те,
що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом
(пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод),
та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті
ЦПК України.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах (справах незначної складності) та справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно
до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, сприяти стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами
є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ,
які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження,
та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору у справі є захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.
Ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2026 року не перевищує
двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
(3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн) та становить 10 000,00 грн, зазначена справа
є незначної складності, виходячи із приписів частини четвертої статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов'язковому розгляду
в порядку загального позовного провадження.
Підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України Верховний Суд не встановив.
У доводах касаційної скарги відсутнє посилання на необхідність у формуванні
чи суперечливість у практиці застосування статей 277, 297 ЦК України, а доводи стосуються питання оцінки доказів судом попередньої інстанції.
Судовий спір у цій справі було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Таким чином, обставин, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму
для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню, Верховний Суд
у цій справі не встановив.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно
до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи
на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ
до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі
«Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє
у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення, що згідно положень ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва
від 11 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства
з обмеженою відповідальністю «Юрінком-інтер», третя особа: Національна поліція України, про захист честі, гідності та ділової репутації , відшкодування моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров