11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 509/4089/21
провадження № 61-9193св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Одеського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Наталія Федорівна, служба у справах дітей Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 19 червня 2025 рокуу складі колегії суддів:
Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та скасування державної реєстрації.
2. Позов обґрунтовували тим, що їм на праві власності належала земельна ділянка площею 0,0676 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з кадастровим № 5123755800:02:008:0617 та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
3. Рішенням державного реєстратора Тихонової А. С. від 10 січня 2017 року
у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності відповідачки ОСОБА_3 на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0676 га, та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
4. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2020 року у справі №509/4554/19, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 19 липня 2021 року, вищезазначене рішення державного реєстратора Тихонової А. С. від 10 січня 2017 року скасоване.
5. ОСОБА_3 , достовірно знаючи про наявність судового спору щодо права власності на вказані об'єкти нерухомого майна та прийняте Овідіопольським районним судом Одеської області рішення, у день ухвалення останнього (02 жовтня 2021 року) об 17:41 год свідомо ввела нотаріуса в оману щодо відсутності спору та прав третіх осіб на спірне нерухоме майно і за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу продала, а ОСОБА_4 , яка також достовірно знала про наявність спору щодо майна, придбала за 116 000,00 грн земельну ділянку,
а також житловий будинок за 1 645 000,00 грн.
6. З урахуванням вищезазначеного позивачі просили суд:
- визнати недійсними договір купівлі-продажу житлового будинку від 02 жовтня 2020 року, серія та номер: 2032, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н. Ф.;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02 жовтня
2020 року, серія та номер: 2034, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н. Ф.;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н. Ф. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 54394576 від 02 жовтня 2020 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1144510951237, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 ;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н. Ф. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 54394784 від 02 жовтня 2020 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1144356351237 земельна ділянка площею 0,0676 га, з кадастровим №5123755800:02:008:0617 та цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), під АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
7. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, який був посвідчений і зареєстрований 02 жовтня 2020 року приватним нотаріусом
Куркан Н. Ф. у реєстрі під №2032, згідно якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 купила за 1 645 000,00 грн житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 232,8 кв. м. та жилою площею 68,5 кв. м., під АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0676 га, з кадастровим №5123755800:02:008:0617 та цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), який був посвідчений і зареєстрований 02 жовтня
2020 року приватним нотаріусом Куркан Н. Ф. у реєстрі під №2034, згідно якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 за 116 000,00 грн придбала вказану земельну ділянку під
АДРЕСА_1 .
Скасовано рішення приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н. Ф. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 54394576 від 02 жовтня 2020 року, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1144510951237 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 про право власності ОСОБА_4 .
Скасовано рішення приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н. Ф. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 54394784 від 02 жовтня 2020 року, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1144356351237 земельна ділянка площею 0,0676 га, з кадастровим №5123755800:02:008:0617 та цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), за АДРЕСА_1 про право власності ОСОБА_4 .
Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 908,00 грн з кожного.
8. Задовольняючи позовні вимоги та, як наслідок, визнаючи недійсними оскаржувані договори купівлі-продажу із скасуванням державної реєстрації права власності, районний суд мотивував своє рішення наявністю у ОСОБА_4 та ОСОБА_3 умислу щодо укладення правочинів, які не відповідають інтересам держави і суспільства та його моральним засадам.
9. Відтак, на переконання районного суду, оскільки ОСОБА_3 , достовірно знаючи про відсутність у неї права відчужувати нерухоме майно за наявності судового спору щодо права власності на останнє, а також ОСОБА_4 , яка так само достовірно знала про відсутність у ОСОБА_3 такого права, уклали та виконали оспорювані договори, останні підлягають визнанню недійсними.
10. При цьому районний суд розцінив неповідомлення відповідачами нотаріуса, як державного реєстратора, про наявність судового спору щодо відчужуваного майна, яке було предметом оспорюваних договорів купівлі-продажу, а також про ухвалене 02 жовтня 2020 року судове рішення у справі № 509/4554/19 як замовчування обставин, що могли перешкоджати вчиненню правочину. Такі дії відповідачів суд оцінив як введення нотаріуса в оману, оскільки за умови повідомлення нотаріуса про існування судового спору щодо майна у нього були
б відсутні підстави для посвідчення договорів купівлі-продажу та державної реєстрації на їх підставі права власності ОСОБА_4 на спірне майно.
11. Додатково районний суд у змісті мотивувальної частини судового рішення вказав, що ухвалене судом рішення, у разі набрання ним законної сили, є підставою для видалення особами, яким надано право вносити зміни у державні реєстри, де реєструються право власності, відомостей про право власності відповідачки ОСОБА_4 з усіх державних реєстрів, де реєструється право власності на жилі будинки та земельні ділянки.
12. Видалення відомостей про права власності ОСОБА_3 на вищезазначені об'єкти нерухомості, своєю чергою, має відбутися на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2020 року у справі №509/4554/19.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
13. Постановою Одеського апеляційного суду від 19 червня 2025 року апеляційну ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 серпня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення.
14. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд мотивував своє рішення обранням позивачами неефективного способу захисту своїх прав, оскільки задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки зі скасуванням рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не призведе до відновлення порушених прав позивачів на нерухоме майно.
15. При цьому, на переконання апеляційного суду, ефективним способом захисту прав позивачів за встановлених у справі обставин є звернення до суду із позовом про витребування спірного майна у останнього набувача з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16. У липні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 19 червня 2025 рокуу вказаній справі.
17. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 21 липня 2025 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 509/4089/21 визначено Білоконь О. В., судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М.,
Сакара Н. Ю.
18. Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2025 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
19. Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2025 року на підставі службової записки Секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д. призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Білоконь О. В.
20. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 листопада 2025 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 509/4089/21 визначено Сакару Н. Ю., судді, які входять до складу колегії:
Осіян О. М., Ступак О. В.
21. Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
22. У касаційній скарзі заявники просять скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення районного суду залишити в силі.
23. Підставою касаційного оскарження вказують неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року в справі № 520/12909/15-ц, від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
24. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про обрання позивачами неефективного способу судового захисту, оскільки за встановлених у справі обставин, а саме з огляду на наявність судового рішення в іншій справі про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_3 , при тому, що інша співвідповідачка ( ОСОБА_4 ) була учасницею цієї справи, обраний спосіб захисту відповідає характеру спірних правовідносин.
25. Відтак, на переконання заявників, задоволення позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та, як наслідок, скасування записів про державну реєстрацію права власності на спірне майно, вчинених на підставі таких договорів, з урахуванням наявності судового рішення про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності за
ОСОБА_3 у справі № 509/4554/19, забезпечить ефективний судовий захист порушеного права позивачів на спірне нерухоме майно.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
26. У жовтні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив представника
ОСОБА_4 - адвоката Розенбойма Юрія Олександровича, на касаційну скаргу,
у якому вказано, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
27. У змісті відзива адвокат Розенбойм Ю. О. зауважує на обґрунтованість висновку апеляційного суду щодо обрання позивачами неефективного способу судового захисту своїх прав шляхом порушення перед судом вимог про визнання недійсними правочинів та державної реєстрації, здійсненої на підставі таких правочинів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 була власницею житлового будинку під АДРЕСА_1 , що підтверджується змістом витягу з розпорядження виконуючого обов'язки голови Овідіопольської районної державної адміністрації №485 від 03 серпня 2004 року та Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 серпня 2004 року (Т.1, а.с.21-22).
29. 23 серпня 2007 року Овідіопольським районним відділом земельних ресурсів ОСОБА_1 видано Державний акт серії ЯЕ №663975 на право власності на земельну ділянку площею 0,0676 га з кадастровим № 5123755800:02:008:0617, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 (Т.1, а.с.23).
30. Відповідно до витягу з державного земельного кадастру щодо земельної ділянки НВ-5115196182020 від 02 жовтня 2020 року земельна ділянка площею 0,0676 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка) з кадастровим номером 5123755800:02:008:0617, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_3 (Т.2, а.с.282).
31. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №77889804 від 10 січня 2017 року власником спірного будинку зазначена ОСОБА_3 (Т.2, а.с.242 (зворот)-243).
32. Відповідно до довідки Таїровської селищної Ради №983 від 05 липня 2018 року у спірному житловому будинку було зареєстровано 8 фізичних осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (Т.1, а.с.25).
33. Реєстрація місця проживання ОСОБА_4 у спірному будинку відбулася зі згоди ОСОБА_3 , як власника, на підставі заяви від 03 липня 2018 року, поданої до Таїровської селищної Ради (Т.1, а.с.24).
34. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 березня 2021 року у справі № 509/2156/20 ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано такими, що втратили право на користування житловим будинком під
АДРЕСА_1 .
35. Рішенням Овідіопольського районного суду від 02 жовтня 2020 року
у цивільній справі № 509/4554/19, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 19 липня 2021 року, позов ОСОБА_9 та ОСОБА_2 , до Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» в особі державного реєстратора Тихонової А. С. та ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_10 , Служба у справах дітей Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію нерухомого майна задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора Тихонової А.С. про державну реєстрацію прав власності ОСОБА_3 на житловий будинок та земельну ділянку площею з кадастровим № 5123755800:02:008:0617, розташовані під АДРЕСА_1 (Т.1, а.с.8-14).
36. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану адвокатом Розенбоймом Ю. О., залишено без задоволення.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 липня 2022 року залишено без змін(провадження № 61-8598св22).
37. Змістом вищевказаних судових рішень встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_2 є власниками спірного житлового будинку та земельної ділянки.
38. Спірне нерухоме майно у вигляді будинку та земельної ділянки, зареєстроване за ОСОБА_1 , було передане в іпотеку Публічному акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»)
з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, укладеним 26 вересня 2007 року між ОСОБА_9 , ОСОБА_2 та банком.
39. У зв'язку із невиконанням грошових зобов'язань за договором рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 28 січня 2013 року
з ОСОБА_9 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було стягнуто заборгованість за кредитним договором від 26 вересня 2007 року в розмірі 1 402 375,00 грн.
40. 03 квітня 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі договору відступлення права вимоги відступило право вимоги за вказаним кредитним договором на користь Публічного акціонерного товариства «Юніон Стандарт Банк», яке того ж дня уклало аналогічний договір з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профкредит», яке, своєю чергою, у той самий день відступило право вимоги за кредитним договором на користь
ОСОБА_3
41. ОСОБА_9 та ОСОБА_2 у травні 2015 року звернулися до Приморського районного суду м. Одеси із позовом про визнання недійсними всіх договорів від 03 квітня 2015 року про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 26 вересня 2007 року.
42. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2015 року вжито заходів забезпечення позову у справі та заборонено всім фізичним та юридичним особам здійснювати платежі або передавати заставлене майно та виконувати інші зобов'язання за договорами відступлення права вимоги
від 03 квітня 2015 року.
43. Незважаючи на наявну заборону, рішенням державного реєстратора
від 10 січня 2017 року ОСОБА_3 зареєстровано у якості кредитора за кредитним договором від 26 вересня 2007 року, а також у якості іпотекодержателя за договором іпотеки від 26 вересня 2007 року щодо належного ОСОБА_9 та ОСОБА_2 житлового будинку та присадибної земельної ділянки.
44. На підставі вищезазначених рішень проведено реєстрацію права власності на спірний будинок та земельну ділянку за ОСОБА_3 .
45. Після здійснення державної реєстрації права власності у спірному будинку зареєстроване місце проживання ОСОБА_10 та її малолітніх дітей.
46. Оскільки іпотекодавці ОСОБА_9 та ОСОБА_2 зберегли право розпорядження майном, що було передано ними в іпотеку, а під час реєстрації права власності за ОСОБА_3 існували встановлені ухвалою Приморського районного суду від 13 травня 2015 року обтяження прав та майна, рішення державного реєстратора від 10 січня 2017 року про реєстрацію прав власності за ОСОБА_3 були прийняті з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
47. Відтак, рішення державного реєстратора від 10 липня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1144510951237, індексний номер 33375596, прийняте державним реєстратором про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 232,8 кв. м., та на земельну ділянку площею 0,0676 га, з кадастровим номером 5123755800:02:008:0617, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , були скасовані, оскільки реєстратором при вчиненні реєстраційних дій були порушені пункт 6 частини першої та частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
48. Незважаючи на обізнаність щодо наявного судового спору з приводу майна, ОСОБА_3 , як продавець, та ОСОБА_4 , як покупець, 02 жовтня 2020 року свідомо уклали договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений
і зареєстрований 02 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Куркан Н. Ф. у реєстрі під №2032, згідно якого ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 купила за
1 645 000,00 грн житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 232,8 кв. м., та жилою площею 68,5 кв. м., під АДРЕСА_1 (Т.1, а.с.15-16).
49. Відповідно до платіжного доручення Акціонерного товариства «Кристалбанк» (далі - АТ «Кристалбанк») №9759 від 02 жовтня 2020 року ОСОБА_4 перерахувала на рахунок ОСОБА_3 1 645 000,00 грн за купівлю вказаного будинку (Т.2, а.с.240(зворот)).
50. Також 02 жовтня 2020 року ОСОБА_3 подала нотаріусу заяву у змісті якої вказала, що (дослівно): «Відчужуване нерухоме майно є моєю особистою власністю, і особи, які б могли поставити питання про визнання ними права власності на вищезазначене нерухоме майно (чи їх частку), у тому числі відповідно до статей 65, 74 та 97 Сімейного кодексу України, відсутні» (Т.2, а.с.240).
51. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №226982143, за реєстраційним номером нерухомого майна 1144510951237 о 17 годині 41 хвилину та 07 секунд 02 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Куркан Н. Ф. зареєстровано право власності ОСОБА_4 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 232,8 кв. м., та жилою площею 68,5 кв. м., під
АДРЕСА_1 (Т.1, а.с.19-20).
52. Також 02 жовтня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за наявності відомостей про існування судового спору щодо майна, уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0676 га, з кадастровим №5123755800:02:008:0617 та цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), який був посвідчений і зареєстрований 02 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Куркан Н. Ф. у реєстрі під №2034, згідно якого ОСОБА_3 продала,
а ОСОБА_4 за 116 000,00 грн придбала вказану земельну ділянку під АДРЕСА_1 (Т.1, а.с.17-18).
53. Згідно платіжного доручення АТ «Кристалбанк» №9757 від 02 жовтня
2020 року ОСОБА_4 перерахувала на рахунок ОСОБА_3 116 000,00 грн за купівлю вказаної земельної ділянки (Т.2, а.с.272(зворот)).
54. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №226982143, за реєстраційним номером нерухомого майна 1144510951237 о 17 годині 53 хвилини та 17 секунді 02 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Куркан Н. Ф. на підставі договору - купівлі продажу зареєстровано право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0676 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та з кадастровим номером 5123755800:02:008:0617, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1, а.с.34-35).
55. Також 02 жовтня 2020 року ОСОБА_3 подала нотаріусу заяву, у змісті якої вказала, що (дослівно): «Відчужуване нерухоме майно є моєю особистою власністю, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на вищезазначене нерухоме майно (чи їх частку), у тому числі відповідно до статей 65, 74 та 97 Сімейного кодексу України, відсутні» (Т.2, а.с.272).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
56. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
57. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу.
58. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
59. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
60. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
61. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як підставу оскарження судових рішень зазначали помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо обрання неефективного способу захисту своїх прав шляхом звернення до суду з негаторним позовом.
62. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання заявників на належність обраного способу захисту своїх прав з огляду на таке.
63. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
64. За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,
в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
65. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України
у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і другій статті 4 ЦПК України, чинного на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
66. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так
і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
67. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня
2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі
№ 569/17272/15-ц.
68. Великою Палатою Верховного Суду у змісті постанови від 02 лютого
2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
69. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову
в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі
№ 1340/4630/18).
70. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня
2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними
й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).
71. Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
72. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
73. Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
74. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
75. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
76. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та, відповідно, негаторного позовів відповідно.
77. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
78. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного
з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою
статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
79. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене
у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
80. З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17).
81. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло
з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність
у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
82. Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).
83. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду
від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
84. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює
у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.
85. Вищезазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням останнім володіння майном.
86. Факт володіння нерухомим майном, за загальним правилом, можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно
у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року
у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)).
87. Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того,
є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).
88. Відтак, основоположним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.
89. Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
90. Так, у випадку нерухомого майна вищезгадане введення полягає
у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (аналогічні за своїм змістом висновки викладені
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі
№ 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі
№ 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі
№ 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі
№ 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).
91. Як зауважено Верховним Судом у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26 травня 2023 року у cправі
№ 905/77/21 щодо застосування норм частини третьої статті 215, частин першої, другої статті 216 ЦК України: «Позовна вимога про визнання недійсним договору
є належним способом захисту, який передбачено законом.
Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не
є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача».
92. Колегія суддів, в контексті встановлених у справі обставин укладення між відповідачами оплатного договору, спрямованого на відчуження спірного нерухомого майна, вважає за необхідне зазначити таке.
93. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень» (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).
94. Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб'єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини, контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22)).
95. Таким чином, установивши, що спірний житловий будинок та земельна ділянка вибули з володіння позивачів, а право власності на це майно було зареєстроване за відповідачкою на підставі договору купівлі-продажу з попереднім власником, право власності якого згодом скасовано у судовому порядку шляхом скасування рішення державного реєстратора, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлений у справі негаторний позов про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та скасування державної реєстрації права власності, з огляду на встановлені обставини, не спрямований на ефективне відновлення права позивачів на спірне нерухоме майно.
96. Колегія суддів відхиляє посилання заявників на помилковість висновку апеляційного суду щодо обрання неналежного способу захисту порушеного права.
97. Отже, суд апеляційної інстанцій правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованих висновків, що обраний позивачами спосіб судового захисту є неефективним. У контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав позивачів є звернення до суду з вимогами про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння, про що обґрунтовано зауважено апеляційним судом у змісті оскаржуваної постанови.
98. Доводи касаційної скарги в частині неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилаються заявники у касаційній скарзі, не можуть бути застосовані у справі, що переглядається, оскільки сформульовані за інших фактичних обставин та не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій у справі, яка є предметом касаційного перегляду.
99. Таким чином, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
100. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
101. Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain», серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
102. ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не
є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» («Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236)).
103. ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують
у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (Pronina v. Ukraine, заява
№ 63566/00, § 23)). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
104. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
105. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
106. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильними висновки апеляційного суду про обрання позивачами неналежного способу захисту своїх прав шляхом порушення перед судом негаторного позову, а відтак вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного суду від 19 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара О. В. Ступак В. В. Шипович