16 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 522/7518/22
провадження № 61-2120св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - Обслуговуючий кооператив «Екодом-1»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вікант»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Екодом-1» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2024 року у складі судді Чернявської Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 січня 2025 рокуу складі колегії суддів: Назарової М. В., Карташова О. Ю.,
Кострицького В. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року Обслуговуючий кооператив «Екодом-1» (далі -
ОК «Екодом-1») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вікант» (далі - ТОВ «Фірма «Вікант»), про визнання договору недійсним.
Позов мотивований тим, що 24 жовтня 2019 року позивачу під час підготовки та подання до Міністерства юстиції України скарги стало відомо, що 21 березня
2019 року між невстановленими особами від імені ОК «Екодом-1», в особі голови кооперативу ОСОБА_2., і ОСОБА_1 підписаний договір про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1» № 55а, згідно з умовами якого позивач зобов'язався організувати будівництво багатоповерхового житлового будинку
з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями на
АДРЕСА_1 за рахунок внесків учасника та інших асоційованих членів кооперативу, здати його в експлуатацію, передати учаснику в об'єкті будівництва квартиру, поверх 10, загальною площею
60,4 кв. м, кількість кімнат 2, номер 55а.
Відповідачу також видано довідку про нібито повну оплату за договором, між сторонами укладено акт приймання-передання. Позивач уважав ці документи підробленими, тому звернувся до відділу поліції.
Позивач вказував, що в кримінальному провадженні допитано свідка ОСОБА_2 , згідно показаннями якої з ОСОБА_1 вона не знайома
і ніколи не бачилась, договір підписаний за допомогою факсиміле, вказаний договір вона особисто не підписувала, і хто міг його підписати від її імені - їй не відомо, кошти вона не отримувала.
Правовими підставами заявлених вимог позивач зазначив частину третю статті 207 ЦК України і те, що наявність вказаного договору викликає суперечності між ОК «Екодом-1» і ТОВ «Фірма «Вікант», яке тепер є власником майна за вказаним договором, що може зумовити матеріальні претензії ТОВ «Фірма «Вікант» до ОК «Екодом-1» та спричинить майнову шкоду позивачу.
Також зазначено, що ОК «Екодом-1» в особі голови кооперативу ОСОБА_2. договір про сплату пайових внесків від 21 березня 2019 року № 55а не укладав
і не підписував, оскільки для підписання договору невстановлена особа незаконно використала факсиміле з підписом ОСОБА_3 , проте письмової згоди на використання його для підписання вказаного договору ОСОБА_3 не надавала.
ОК «Екодом-1» просив визнати недійсним договір від 21 березня 2019 року
№ 55а про сплату пайових внесків, підписаний між ОК «Екодом-1» в особі голови кооперативу ОСОБА_3 і ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2024 року
позовні вимоги залишено без задоволення.
Рішення суду мотивоване тим, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів. Оскільки право власності на нерухоме майно, зазначене в оспорюваному договорі, зареєстроване не за відповідачем, а за третьою особою - ТОВ «Фірма «Вікант», на переконання суду, позивач не довів, яким чином його права та законні інтереси порушені оспорюваним договором
і яким чином в результаті визнання його недійсним майнові права позивача буде захищено та відновлено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 21 січня 2025 року апеляційну скаргу ОК «Екодом-1» залишено без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2024 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги
20 лютого 2025 року представник ОК «Екодом-1» - Згода О. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 січня 2025 року й ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 15, 16, 215 ЦК України, у зв'язку з чим дійшли необґрунтованих висновків щодо неправомірності звернення позивача до суду
з цим позовом та відсутності порушення його прав і законних інтересів.
Особа може звертатися до суду не лише для захисту своїх матеріальних прав,
а й інших прав та законних інтересів, які вважає порушеними.
У договорі про сплату пайових внесків від 21 березня 2019 року № 55а саме
ОК «Екодом-1» зазначений як одна із сторін цього правочину, що вже передбачає можливість захисту позивачем своїх прав та законних інтересів
у разі їх порушення у зв'язку з умовами договору.
Крім того, оспорюваний договір зобов'язує ОК «Екодом-1» на відповідні дії,
в тому числі на відшкодування шкоди іншій стороні договору, що вже на час його укладення може порушувати права ОК «Екодом-1» як сторони договору.
Суди не врахували, що станом на тепер право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстроване за ТОВ «Фірма «Вікант». Наявність спірного договору викликає суперечності між ОК «Екодом-1» і ТОВ «Фірма «Вікант», яке
є власником об'єкта нерухомого майна, що тягне за собою матеріальні претензії ТОВ «Фірма «Вікант» до ОК «Екодом-1» та може спричинити майнову шкоду позивачу.
Суди не врахували, що спірний правочин не відповідає частині третій статті 207 ЦК України, оскільки волевиявлення учасника цього правочину не було, жодні реальні наслідки, обумовлені цим договором, сторони не узгоджували, як і зміст самого правочину.
Також суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 не виконав зобов'язання за оспорюваним правочином, оскільки на розрахунковий рахунок ОК «Екодом-1» не надходили кошти від нього, що підтверджується звітом про фактичні результати виконаних аудиторських процедур стосовно фінансової інформації ОК «Екодом-1» від 21 грудня 2021 року та висновком судово-економічної експертизи від 24 лютого 2023 року № 22.12/04.
Довідка про сплату пайових внесків від 21 березня 2019 року № 24/06/2019 та акт приймання-передавання від 07 червня 2019 року не належать до первинних документів, які підтверджували б господарську операцію, а саме сплату ОСОБА_1 коштів за спірним договором.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі
№ 760/17256/19-ц, від 15 листопада 2023 року в справі № 523/12199/19,
від 06 квітня 2021 року в справі № 804/6862/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи інших учасників справи
23 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 квітня
2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 січня 2025 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди
з висновком суду апеляційної інстанції щодо встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Приморського районного суду м. Одеси.
09 квітня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
21 березня 2019 року між ОСОБА_1 і ОК «Екодом-1» укладено договір
№ 55а, предметом якого є квартира
АДРЕСА_3 .
Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору ОК «Екодом-1» зобов'язується організувати будівництво багатоповерхового житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями за рахунок внесків ОСОБА_1
та інших асоційованих членів кооперативу, та зобов'язується передати ОСОБА_1 нерухоме майно в об'єкті будівництва, обумовлене договором,
і всі документи, необхідні для реєстрації права власності на нього,
а ОСОБА_1 , в свою чергу, зобов'язується сплатити до кооперативу внески
у розмірах та порядку, встановлених договором і додатками до нього, і має право отримати об'єкт нерухомості лише за умови повної сплати внеску.
Відповідно до пункту 4.2.2 вказаного договору ОК «Екодом-1» зобов'язаний не пізніше 15 календарних днів з моменту введення об'єкта в експлуатацію, оформлення всіх необхідних документів та сплати внеску передати учаснику за актом приймання-передачі об'єкт нерухомості.
21 березня 2019 року позивач видав ОСОБА_1 довідку № 24/06/2019 про те, що він є асоційованим членом ОК «Екодом-1» і згідно з договором від
21 березня 2019 року № 55а зробив внесок в повному обсязі у сумі
200 800,00 дол. США згідно з додатком № 1 до вказаного договору.
07 червня 2019 року на виконання умов договору від 21 березня 2019 року
№ 55а між сторонами складено акт приймання-передання до договору № 55а.
Наказом Міністерства юстиції України від 06 лютого 2020 року № 452/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 серпня 2019 року № 48051368, прийняті державним реєстратором Мельничуком В. О.
Згідно з інформацією з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта станом на 21 червня 2022 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстроване за ТОВ «Фірма «Вікант».
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.
У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб,
і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови
в позові (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави
і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У частині першій статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, вказані норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнано недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі.
Водночас, враховуючи зміст статті 215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Під час вирішення позову про визнання недійсним договору враховуються загальні норми статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (постанова Верховного Суду від 27 травня 2021 року
у справі № 910/8072/20).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду
у постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначив, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором
і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Разом із тим, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення)
і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (вказаний правовий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17).
У пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) містяться висновки про те, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо ж повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог (схожий за змістом висновок викладено в пункті 8.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (провадження № 12-1гс23)).
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили та сторони не спростували те, що на час розгляду справи судом першої інстанції власником квартири АДРЕСА_2 є ТОВ «Фірма «Вікант».
Оспорюючи договір про пайову участь, ОК «Екодом-1» зазначає про можливі матеріальні претензії ТОВ «Фірма «Вікант» до нього, однак позивач не вказує, яким чином його права будуть захищені в разі визнання судом договору недійсним.
Наслідками недійсності договору є реституція, тобто повернення сторін до попереднього стану, однак право власності на предмет оспорюваного договору (квартиру) належить ТОВ «Фірма «Вікант», тобто визнання недійсним договору, укладеного між ОК «Екодом-1» і ОСОБА_1 , не матиме наслідком повернення майна у власність ОК «Екодом-1», оскільки позивач на час розгляду справи судом першої інстанції не є власником зазначеного майна.
Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що не встановлено порушення суб'єктивного цивільного права (інтересу) ОК «Екодом-1» та невизнання чи оспорення його для того, щоб застосувати такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним. Визнання спірного договору недійсним не призведе до повернення сторін до попереднього стану, а підстав для захисту позивача від можливих претензій ТОВ «Фірма «Вікант» не встановлено, тому немає підстав для задоволення позову ОК «Екодом-1».
Аналогічні за змістом правові висновки у подібних правовідносинах Верховний Суд виклав у постановах від 02 квітня 2025 року у справі № 522/8107/22 (провадження № 61-14645св24), від 03 жовтня 2025 року у справі № 522/8195/22 (провадження № 61-374св25) та від 24 листопада 2025 року у справі
№ 522/8106/22 (провадження № 61-4688св25) за участю того самого позивача
і подібного предмета спору.
Розглядаючи спір, що виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених
у касаційній скарзі, також є безпідставними, оскільки висновки апеляційного суду у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє
в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 21 січня 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Екодом-1» залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська