Постанова
Іменем України
16 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 359/6292/22
провадження № 61-14629св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Науменко Любов Григорівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2024 року, додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2024 року у складі судді Чирки С. С. та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про встановлення факту належності правовстановлювального документа, визнання спадкового договору недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна сестра ОСОБА_5 . Спадкоємців першої черги у спадкодавця на час відкриття спадщини немає.
Спадкоємцями другої черги є вона і ОСОБА_6 .
Позивач указувала, що 10 червня 2022 року вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак отримати свідоцтво на право на спадщину вона не змогла, оскільки відповідно до спадкового договору від 07 липня 2021 року, укладеного між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , право власності на будинок та земельну ділянку перейшло до відповідача.
Посилаючись на те, що у спадковому договорі від 07 липня 2021 року допущено помилку в даті народження ОСОБА_5 , де замість « ІНФОРМАЦІЯ_2 » зазначено « ІНФОРМАЦІЯ_2 », і на те, що на момент укладення указаного договору ОСОБА_5 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, ОСОБА_1 просила встановити факт належності спадкового договору відчужувачу ОСОБА_5 та визнати цей договір недійсним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, позовні вимоги задоволено частково.
Визнано спадковий договір від 07 липня 2021 року, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Науменко Л. Г. та зареєстрований в реєстрі за номерами 1460, 1461 щодо житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки, площею 0,1522 га, кадастровий номер 3220884001:01:042:0071, на АДРЕСА_1 , недійсним.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, врахувавши висновок судово-психіатричного експерта КНП КОР «ОПНОМО» від 15 березня 2024 року № 353-ц/45-ц, виходив із того, що оскаржуваний правочин був вчинений ОСОБА_5 , яка на момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а тому він на підставі частини першої статті 225 ЦК України підлягає визнанню недійсним.
Врахувавши, що дата народження ОСОБА_5 , саме ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зазначена в повному витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, повністю збігається із датою її народження, яка зазначена в оскаржуваному договорі, суд відмовив у задоволенні позову в частині встановлення факту належності правовстановлюючого документа.
Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2024 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2024 року доповнено абзацом, згідно з яким стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з проведенням експертизи, в сумі 33 024,30 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області залишено без змін.
Додаткове рішення мотивоване тим, що в резолютивній частині рішення від 30 травня 2024 року суд не вирішив питання про судові витрати, а саме щодо витрат, пов'язаних з проведенням експертизи, а тому відповідно до статті 270 ЦПК України є підстави для ухвалення додаткового рішення у справі.
Апеляційний суд погодився із такими висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , подавдо Верховного Суду касаційну скаргу на рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 523/2420/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 727/6606/16, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, від 13 березня 2024 року у справі № 336/6943/17, від 31 серпня 2022 року у справі № 322/506/19, від 05 жовтня 2022 року у справі № 757/23700/15-ц, від 13 жовтня 2022 року у справі № 757/28174/18-ц, від 18 вересня 2023 року у справі № 337/3351/20, від 30 березня 2020 року у справі № 462/3998/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2025 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , в графі «батько» зазначений ОСОБА_8 , «мати» - ОСОБА_9 . Ця обставина підтверджується копією свідоцтва про народження від 30 січня 1951 року серії НОМЕР_1 і повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження.
Згідно з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб 21 березня 1973 року ОСОБА_10 у виконавчому комітеті Іванківської сільської ради Бориспільського району Київської області зареєстрував шлюб з ОСОБА_7 (прізвище після реєстрації шлюбу - ОСОБА_11 ).
01 липня 1978 року ОСОБА_12 і ОСОБА_13 зареєстрували шлюб в Іванківській сільській раді Бориспільського району Київської області, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу від 01 липня 1978 року серії НОМЕР_2 .
Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим виконавчим комітетом Іванківської сільської ради Бориспільського району 27 лютого 2012 року, ОСОБА_14 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим виконавчим комітетом Іванківської сільської ради Бориспільського району 13 грудня 2013 року, ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_5 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 та власником земельної ділянки з кадастровим номером 3220884001:01:042:0071, площею 0,1522 га, за цією ж адресою.
07 липня 2021 року між ОСОБА_5 (відчужувач) і ОСОБА_2 (набувач) укладено спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Науменко Л. Г. і зареєстрований в реєстрі за № 1459, за умовами якого набувач зобов?язується виконувати передбачені в ньому розпорядження відчужувача (матеріального та нематеріального характеру як за життя, так і після його смерті) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача, а саме на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 3220884001:01:042:0071, площею 0,1522 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - майно). Набувач зобов?язаний виконувати такі розпорядження відчужувача: у строки, зазначені у квитанціях чи будь-яких інших платіжних документах, за рахунок коштів набувача сплачувати платежі, що стосуються будинку як предмета цього договору, а також вартість послуг за користування електроенергією та телефонним зв?язком; не рідше одного разу на тиждень робити вологе прибирання будинку; організовувати його безперебійне забезпечення продуктами харчування, за власні кошти забезпечувати відчужувача усіма видами лікарської допомоги та ліками (за рецептами лікарів) незалежно від їх вартості, залучати для консультацій лікарів за фахом або інших спеціалістів з медичних питань; протягом весняно-осіннього періоду власними силами або за допомогою залучених осіб обробляти земельну ділянку, що є предметом цього договору, вживати заходів для знищення бур?янів та шкідників садово-городніх культур.
У матеріалах справи є копії квитанції з магазину ритуальних послуг, аптек, за спожитий газ, спожиту електроенергію за період з серпня 2021 року до лютого 2022 року.
Згідно із свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданим Бориспільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 15 лютого 2022 року, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Це також підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть.
07 липня 2021 року ОСОБА_15 подала приватному нотаріусу Науменко Л. Г. заяву про згоду на призначення особою, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору згідно з якою їй відомо про намір ОСОБА_5 укласти з ОСОБА_2 спадковий договір, предметом якого буде виконання розпоряджень ОСОБА_5 (матеріального та нематеріального характеру як за життя, так і після її смерті) з набуттям після її смерті права власності на майно ОСОБА_5 . Вказаний договір передбачатиме призначення особи, яка буде здійснювати контроль за його виконанням. Цією заявою вона погодилась з пропозицією ОСОБА_5 на призначення її особою, яка на безоплатній основі буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору, незалежно від обсягу повноважень, які вона повинна реалізовувати.
Із заяви ОСОБА_15 від 22 лютого 2022 року, адресованої приватному нотаріусу Науменко Л. Г., відомо, що вона є особою, яка здійснювала контроль за виконанням спадкового договору, посвідченого приватним нотаріусом Науменко Л. Г. 07 липня 2021 року, та підтверджує, що ОСОБА_2 виконала повністю свої зобов?язання за цим договором за життя відчужувача ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після її смерті.
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта відділення амбулаторних судово-психіатричних експертиз КНП КОР «ОПНОМО» від 15 березня 2024 року № 353-ц/45-ц ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , під час складання та підписання спадкового договору від 07 липня 2021 року страждала на хронічний, стійкий психічний розлад-судинну атеросклеротичну деменцію з психотичними включеннями, F 01.804 за МКХ-10. Ступінь виразності психічних розладів був таким, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , під час складання та підписання спадкового договору від 07 липня 2021 року не могла розуміти та усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача (стаття 1302 ЦК України).
У статті 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Стаття 225 ЦК України передбачає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Норми статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд має призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 2-25/11 (провадження № 61-7816св23).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, враховуючи те, що проведеною у справі судовою експертизою було зроблено висновок про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 у момент укладення спадкового договору усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, дійшов правильного висновку про те, що відповідно до частини першої статті 225 ЦК України оскаржуваний договір є недійсним.
Доводи касаційної скарги щодо встановлення обставин справи на підставі неналежного доказу, яким, на думку заявника, є висновок судово-психіатричних експертів від 15 березня 2024 року № 353-ц/45-ц, складений експертами Київського обласного психіатрично-наркологічного медичного об'єднання, а також необґрунтована відмова апеляційного суду у призначенні повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, не заслуговують на увагу, враховуючи таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 1 ЦПК України).
Згідно зі статтею 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.
Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов'язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Із матеріалів справи відомо, що представник відповідача звернувся до суду першої інстанції з клопотанням, у якому просив визнати висновок судово-психіатричного експерта від 15 березня 2024 року № 353-ц/45-ц таким, що не відповідає критеріям допустимості, достовірності та надійності, оскільки експертизу проведено не уповноваженою установою, експерт цієї установи не мав права проводити судово-психіатричну експертизу.
Суд першої інстанції в рішенні суду надав оцінку вказаному клопотанню.
Інших клопотань матеріали справи не містять.
При цьому представник відповідача не навів належних підстав та доказів необ'єктивності відповідного експертного висновку, недостовірності і недопустимості його як доказу у цій справі. Законність ухвали суду першої інстанції про призначення цієї експертизи перевірив апеляційний суд, який постановою від 03 жовтня 2023 року залишив ухвалу суду першої інстанції про призначення експертизи без змін. Також експерти під підпис були попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.
Аргументи касаційної скарги про те, що відповідну експертизу проведено не в належній експертній установі, оскільки Комунальне некомерційне підприємствоКиївської обласної ради обласне психіатрично-наркологічне медичне об'єднання є комунальною організацією, а не державною установою, також не заслуговують на увагу, враховуючи таке.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про судову експертизу» (тут і далі - в редакції на час визначення судом установи для проведення експертизи) судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про судову експертизу» виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.
Науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України належать до державних спеціалізованих установ (частина друга статті 7 Закону України «Про судову експертизу»).
Частина друга вказаної статті визначає вичерпний перелік державних спеціалізованих установ, що знаходяться у підпорядкуванні відповідних центральних органів виконавчої влади. До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.
Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.
Відповідно до вказаних норм матеріального права судово-генетична експертиза, як одна з видів судово-медичних експертиз повинна здійснюватися тільки державними спеціалізованими установами.
Згідно з частиною другої статті 71 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» організаційне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною службами здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, Міністерство охорони здоров'я України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Серед інших функцій воно здійснює організаційне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною службами; державний контроль діяльності психіатричних установ незалежно від форми власності та фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги; затверджує порядки проведення судово-медичної експертизи та судово-психіатричної експертизи; присвоєння кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово-медичним і судово-психіатричним експертам та позбавлення кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово-медичних і судово-психіатричних експертів (підпункт 10 пункту 4 Положення).
Отже, при вирішенні питання стосовно компетенції установи, яка проводить експертизу і є державною в розумінні статті 7 Закону України «Про судову експертизу», слід виходити не з організаційно-правової форми здійснення нею діяльності або форми її власності, а з сфери управління її діяльністю та організації державного контролю.
З наведеного Положення випливає, що саме держава в особі її центрального органу виконавчої влади - Міністерства охорони здоров'я України здійснює владні повноваження стосовно закладів, які вправі проводити судово-медичні та судово-психіатричні експертизи.
Такий висновок зробив Верховний Суд у постановах від 30 березня 2020 року у справі № 462/3998/19 (провадження № 51-85км20), від 31 серпня 2022 року у справі № 322/506/19 (провадження № 61-2363св22), від 05 жовтня 2022 року у справі № 757/23700/15 (провадження № 61-17069св21), від 13 жовтня 2022 року у справі № 757/28174/18-ц (провадження № 61-10971св21).
За таких обставин доводи касаційної скарги стосовно того, що судово-психіатрична експертиза у цій справі не відповідає критеріям допустимості, достовірності та надійності, є безпідставними.
Висновок судово-психіатричної експертизи від 15 березня 2024 року № 353-ц/45-ц складений особами, які відповідають вимогам статті 10 Закону України «Про судову експертизу», мають кваліфікацію судово-психіатричного експерта та попереджені про відповідальність за відмову від виконання без поважних причин покладених на них обов'язків або надання завідомо неправдивого висновку.
Доводи касаційної скарги про те, що в експертів термін атестаційного посвідчення судового експерта сплив, не заслуговують на увагу, оскільки з пунктом 4 наказу Міністерства юстиції України від 14березня 2022 року № 1138/5 «Про деякі питання забезпечення судово-експертної діяльності в умовах воєнного стану», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 16 березня 2022 року за № 326/37662, продовжено строк дії свідоцтв про присвоєння кваліфікації судового експерта судовим експертам, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, та судовим експертам науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України, які до введення воєнного стану в Україні подали заяви та документи для проходження атестації в Центральній експертно-кваліфікаційній комісії при Міністерстві юстиції України з метою продовження строку дії свідоцтв, а також свідоцтв про присвоєння кваліфікації судового експерта, строк дії яких закінчується у період дії воєнного стану, або протягом одного місяця після припинення чи скасування воєнного стану.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій і додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні суди попередніх інстанцій дотримали норми матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, враховуючи те, що в резолютивній частині рішення від 30 травня 2024 року суд не вирішив питання про судові витрати, а саме щодо витрат, пов'язаних з проведенням експертизи, відповідно до статті 270 ЦПК України обґрунтовано ухвалив додаткове рішення у справі.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на нормах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Щодо зупинення виконання рішення суду
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2024 року зупинено виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2024 року, додаткового рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року в частині стягнення судових витрат, та зупинено дію рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2024 року в частині визнання недійсним договору до закінчення касаційного провадження, тому виконання рішення на підставі частини 3 статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2024 року, додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2024 року, додаткового рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська