17 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 904/3757/24
Суддя Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду Мачульський Г. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2026 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнайтед Енерджі"
до Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"
про стягнення 163 987 814,39 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог),
19.01.2026 (через систему ?Електронний суд?) Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" (далі - Товариство, скаржник) подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2026 (повний текст складений 19.01.2026) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2026 відмовлено у задоволенні клопотання про розстрочення або відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги та касаційну скаргу залишено без руху на підставі частини 2 статті 292 ГПК України, у зв'язку з тим, що скаржником не додано належних доказів сплати судового збору за подання касаційної скарги у встановлених законом порядку і розмірі; надано строк для усунення недоліків.
Зазначену ухвалу Товариство отримало 10.02.2026 і 16.02.2026 (до закінчення десятиденного строку з дня вручення ухвали суду касаційної інстанції на усунення недоліків касаційної скарги) подало повторне клопотання про розстрочення або відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Зазначене клопотання мотивовано тим, що арешт коштів на банківських рахунках (у справі №921/341/24(921/275/25), а також те, що Товариство та місто Нікополь зазнають щоденних ракетних, артилерійських ударів, які знищують інфраструктуру заводу, спричиняють зупинення виробничих процесів, що суттєво відображається на фінансовому стані заводу і, як наслідок, до неможливості одномоментної сплати судового збору за подання касаційної скарги та надано довідки (виписки) з усіх банківських установ, в яких у Товариства відкриті рахунки, зокрема, в АТ ?Акцент Банк?, АТ ?Банк Кредит Дніпро?, АТ ?Ощадбанк?, АБ ?Південний?, АБ ?Укргазбанк?. Як зазначає скаржник, із вказаних довідок вбачається, що грошові кошти на усіх рахунках, відкритих в банківських установах - відсутні. При цьому, також зазначає, що грошові кошти у розмірі 70 млн. грн., які потенційно б надавали можливість сплатити судовий збір у цій справі наявні виключно в АТ ?Банк Кредит Дніпро?.
Розглянувши це клопотання, Суд відмовляє в його задоволенні, зважаючи на таке.
Відповідно до частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати визначається статтею 8 Закону України ?Про судовий збір?.
Частиною 1 статті 8 Закону України ?Про судовий збір? унормовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зокрема, коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік, в інших випадках, визначених цією нормою.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі "Княт проти Польщі" (Kniat v. Poland) від 26.07.2005, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" (Jedamski and Jedamska v. Poland) від 26.07.2005, пункти 63, 64).
Із доводів і наданих Товариством доказів не вбачається, що його майновий стан унеможливлює сплату судового збору за подання касаційної скарги.
Так, із наданої довідки (виписки) із АТ ?Банк Кредит Дніпро? вбачається, що у Товариства в цьому банку наявні, зокрема, грошові кошти на рахунках, а саме: НОМЕР_1 у розмірі 7 332 117,26 грн; НОМЕР_2 у розмірі 4 247 011,93 євро; НОМЕР_3 у розмірі 66 977 122,30 грн; НОМЕР_2 у розмірі 1 080 375,93 дол. США.
Між тим, ухвалою Суду від 09.02.2026 визначено сплату судового збору за подання цієї касаційної скарги у сумі 1 695 680,00 грн.
Разом з тим, до повторного клопотання не додано довідки податкового органу про наявність у Товариства рахунків у банківських установах що унеможливлює задоволення його клопотання про розстрочення або відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Крім того, повторно звертаючись до Верховного Суду з клопотанням скаржником не надано доказів, які б підтверджували можливість сплати судового збору протягом визначеного законом процесуального строку розгляду касаційної скарги до ухвалення рішення у справі. Близька за змістом правова позиція щодо застосування положень частини 1 статті 8 Закону України ?Про судовий збір? викладена в ухвалі Верховного Суду від 01.12.2025 у справі №914/466/23(914/2366/24).
За змістом частини 4 статті 11 ГПК України Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (див. рішення суду від 28.10.1998 у справі "Ейрі проти Ірландії", серія А, № 32).
Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (див. рішення суду від 28.11.2006 у справі "Апостол проти Грузії", заява № 40765/02). При цьому, Суд в якості "законної мети" визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дію в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (див. рішення суду від 12.06.2007 у справі "Станков проти Болгарії", заява № 68490/01)
Верховний Суд відмічає, що законодавче закріплення судових витрат має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат); по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.
Як визначено у рішенні ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).
При цьому ЄСПЛ також зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення у справі ?Креуз проти Польщі? (Case of Kreuz v. Poland) від 19.06.2001, № 28249/95, § 60)).
Отже, повторне клопотання про розстрочення або відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 234, 235 ГПК України, 8 Закону України ?Про судовий збір?,
1. Відмовити Акціонерному товариству "Нікопольський завод феросплавів" у задоволенні клопотання про розстрочення або відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя Г. М. Мачульський